Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №491/738/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/507/26

Справа № 491/738/24

Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Драгомерецького М. М.,

суддів колегії Громіка Р. Д., Сегеди С. М.,

при секретарі Узун Н. Д.,

за участю представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Тимофієва І. В., представника відповідачки ОСОБА_2 – адвоката Лоскутова С. П., представника АТ «Сенс Банк» – Борщенка К. Ю.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Лоскутов Сергій Пилипович, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 серпня 2025 року по справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство «Сенс Банк» (-даті АТ «Сенс Банк») звернулось до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 15 травня 2008 року АТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк) та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №2008/13-1-08/239. Відповідно до умов кредитного договору позивач зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 326 000 доларів США. Договором про внесення змін №2 змінено валюту кредиту та перенесено суму кредиту в розмірі 173 866,76 дол. США на гривню. Зміна валюти заборгованості за договором кредиту здійснюється шляхом видачі двох разових кредитів загальною сумою 4 172 802,24 грн, сума першого кредиту – 1 389 717,01 грн та сума другого кредиту – 2 783 085,23 грн. На забезпечення умов виконання кредитного договору 15 травня 2008 року було укладено договір поруки №06-0/1186 з ОСОБА_2 .. Відповідач неналежно виконував взяті на себе зобов`язання чим грубо порушив взяті на себе зобов`язання, в результаті чого станом на 21 грудня 2023 року виникла заборгованість: по кредиту 1 сума заборгованості за кредитом 203 481,81 грн, сума заборгованості за відсотками 12 208,91 грн, загальна сума заборгованості – 215 690,72 грн. По кредиту 2 сума заборгованості за кредитом – 1 326 172,59 грн, сума заборгованості по відсоткам – 180 541,08 грн, загальна сума заборгованості – 1 506 713,67 грн.

Від представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 до суду першої інстанції було подано відзив на позовну заяву згідно якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, за яким відповідач передала в іпотеку банку квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 27 травня 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до договору кредиту, якою збільшено розмір процентів до 15% річних, а сплата заборгованості передбачалася з червня 2008 року по травень 2023 року щомісячними платежами у розмірі 1 811,11 дол. США. Того ж дня, між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін до іпотечного договору, в якому сторони дійшли згоди, що іпотека спірної квартири забезпечувала виконання грошових зобов`язань за додатковою угодою. ОСОБА_1 не здійснював платежі в рахунок повернення кредиту в період з 28.05.2015 по 28.09.2018. Відповідачем було повідомлено, що 16 травня 2018 року банк направив боржнику та майновому поручителю вимоги про усунення порушень – сплату заборгованості у 30-денний строк, яка виконана не була, а тому позов до поручителя міг бути пред`явлений з 16.06.2018 по 16.12.2018, отже порука є припиненою.

Також до суду першої інстанції було подано відзив представником ОСОБА_1 – ОСОБА_4 , згідно якого відповідач вважає позовні вимоги передчасними, та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на те, що банк надав розрахунок заборгованості станом на 15 жовтня 2019 року, але позичальник в період з липня 2020 року по березень 2024 року систематично здійснював періодичні платежі та загалом сплатив 1 337 413 грн. Відповідач виконує договір, а вимогу про усунення порушень він не отримував, тому заявлені вимоги є передчасними.

Представником позивача - ОСОБА_5 надано до суду заяву, якою він просив долучити розрахунок заборгованості із врахуванням поточних сплат, у якій вказав, що по кредиту 1 залишок коштів клієнта – 2 630,78 грн, дані кошти чекають розподілення в дату наступного платежу в кінці червня. По кредиту 1 станом на 23.06.2025 простроченої заборгованості немає, тільки строкова. По кредиту 2 станом на 23.06.2025 є прострочена заборгованість по відсоткам у розмірі 272 227,58 грн, прострочена заборгованість по тілу кредиту – 37 706,76 грн, строкове тіло – 1 288 465,83 грн, строкові відсотки - 81 228,07 грн.

Від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення у яких відповідач зазначив, що позичальником не порушено строків оплати кредитних договорів, а нарахована банком заборгованість виникла через безпідставне застосування банком підвищеної процентної ставки у розмірі 15% річних замість 1%. Письмова вимога є неправомірною, позичальник продовжує сплачувати заборгованість, тому відсутні підстави для задоволення позову.

До суду першої інстанції представником позивача було подано заяву щодо роз`яснень застосування процентної ставки у розмірі 15%, у якій пояснено, що з 18.09.2019 по 24.03.2020 є прострочка по відсоткам, тому застосовується 15% процента ставка. Надалі у клієнта є заборгованість тільки по процентам по двом кредитним договором станом на 21.12.2023. У 2024 році виникла заборгованість по відсоткам, тому застосовувалася ставка 15%. Навіть враховуючи внесення коштів на дострокове погашення, відсотки будуть в прострочці, а тіло може бути в переплаті, по класичній схемі графіку погашення заборгованості.

14 серпня 2025 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси позовну заяву Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором №2008/13-1-08/239 від 15.05.2008 у розмірі 1 462 461, 02 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Лоскутов Сергій Пилипович, подала апеляційну скаргу в якій просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 серпня 2025 року та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду вказаним вимогам не відповідає, а подана апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Так, судом було встановлено, що 15 травня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №2008/13-1-08/239, предметом договору є надання кредиту у розмірі 326 000 доларів США зі сплатою 14% річних та комісії, з терміном повернення кредиту до 14.05.2023 (т. 2 а.с. 24-27).

27 травня 2015 року АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали договір про внесення змін №1 до Договору кредиту №2008/13-1-08/239 від 15.05.2008, яким викладено договір в новій редакції у зв`язку з переходом кредитора на нове програмне обслуговування в ІБС «FlexCube» (т. 2 а.с. 1-5).

27 травня 2015 року АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали договір про внесення змін №2 до Договору кредиту №2008/13-1-08/239 від 15.05.2008, яким у зв?язку зі зміною валюти залишку заборгованості за Договором кредиту, Сторони домовились внести наступні зміни в Договір кредиту:

1.1. Назву Договору кредиту викласти в наступній редакції: «Генеральний договір»;

1.2. Змінити валюту Кредиту, та перевести суму Кредиту 173 866 доларів США 76 центів в гривню.

1.3. Зміна валюти заборгованості за Договором кредиту здійснюється шляхом видачі двох разових кредитів загальною сумою 4 172 802 (чотири мільйона сто сімдесят дві тисячі вісімсот дві) гривни 24 копійки, з якої сума першого кредиту (надалі за текстом - «Кредит в гривні 1») складає 1 389 717 (один мільйон триста вісімдесят дев?ять тисяч сімсот сімнадцять) гривень 01 копійка та сума другого кредиту (надалі за текстом - «Кредит в гривні 2») складає 2 783 085 (два мільйона сімсот вісімдесят три тисячі вісімдесят п?ять) гривень 23 копійки. При цьому, вищезазначена сума кредитів розрахована по прогнозному курсу, що буде діяти на міжбанківському валютному ринку України (надалі за текстом - «МВРУ») станом на дату купівлі іноземної валюти на МВРУ, який складає 24 гривень 00 копійок за І долар США. Видача Кредиту в гривні 1 та Кредиту в гривні 2 здійснюється шляхом списання Кредитором кредитних коштів з позичкових рахунків Позичальника, відкритих в ПАТ "Укрсоцбанк", код банку 300023 на поточний рахунок Позичальника № НОМЕР_1 , відкритий в ПАТ «Укрсоцбанк», код банку 300023. На підставі заяви про купівлю іноземної валюти або банківських металів, наданої Позичальником, сума виданих кредитів зараховується на окремий аналітичний рахунок № НОМЕР_2 , з подальшим обміном її у валюту заборгованості за Договором кредиту на МВРУ в день надання Кредитору вищезазначеної заяви (або в інший термін, якщо такий визначений чинним законодавством України, або пізніше у разі об?єктивної неможливості виконати заяву Позичальника у вказаний термін з інших причин) та направляється на погашення наявної на дату укладення цього Договору про внесення змін заборгованості за Договором кредиту за Кредитом та нарахованими процентами (т. 1 а.с. 239-240).

Згідно додатку №1 до Договору про внесення змін №2 від 27.05.2015 до Договору кредиту №2008/13-1-08/239 від 15.05.2008, в результаті видачі кредитів в гривні та погашення комісії загальна заборгованість за цим Договором складає: 1 389 717,01 грн (кредит в гривні 1) та 2 783 085,23 грн (кредит в гривні 2) та 173 866,76 доларів США (кредит в іноземній валюті).

Пунктом 2.1. додатку №1 до Договору про внесення змін №2 від 27.05.2015 до Договору кредиту №2008/13-1-08/239 від 15.05.2008, визначено кінцевий строк повернення кредиту – 14 травня 2033 року.

Відповідно до п. 3.1 додатку №1 до Договору про внесення змін №2 від 27.05.2015 до Договору кредиту №2008/13-1-08/239 від 15.05.2008 погашення кредиту 2 в гривні здійснюватиметься позичальником до 27 числа (включно) кожного місяця, починаючи з червня 2015 року.

Згідно п. 3.2 додатку №1 до Договору про внесення змін №2 від 27.05.2015 до Договору кредиту №2008/13-1-08/239 від 15.05.2008 сторони домовилася:

- встановити проценту ставку за користування кредитом 2 в гривні в розмірі 1 процент річних;

- в разі, якщо станом на 1 січня будь-якого календарного року починаючи з «27» травня 2015 року Позичальник порушить більше, ніж на 30 (тридцять) календарних днів будь-який із строків/термінів, встановлених цим Договором для сплати заборгованості за Кредитом/процентами протягом попереднього календарного року користування Кредитом в гривні 1 та/або Кредитом в гривні 2 (далі - «Істотне порушення строків/термінів»), то починаючи з першого робочого дня календарного року, що слідує за роком, в якому відбулося вищезазначене Істотне порушення строків/термінів, процентна ставка за користування Кредитом в гривні 2 встановлюється у розмірі 15 (п?ятнадцять цілих) процентів річних (далі - «Підвищена процентна ставка»). При цьому, визначення вказаного вище тридцятиденного строку порушення строків/термінів сплати заборгованості за Договором здійснюється за накопичувальним підсумком, тобто для обчислення такого строку сумуються строки всіх порушень строків/термінів сплати заборгованості за цим Договором протягом відповідного календарного року користування Кредитом;

- в разі, якщо протягом календарного року, в якому діяла вказана вище Підвищена процентна ставка, Позичальник не допустить іншого Істотного порушення строків/термінів, то починаючи з першого робочого дня календарного року, що слідує за роком, в якому діяла Підвищена процентна ставка, процентна ставка за користування Кредитом в гривні 2 встановлюється у розмірі 1 (один) процент річних (т. 1 а.с. 239-244).

АКБ СР «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 15 травня 2008 року уклали договір поруки №06-09/1186, за умови якого ОСОБА_2 зобов`язалася перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання зобов`язань по договору №2008/13-1-08/239 від 15.05.2008 (т. 1 а.с. 237).

27 травня 2015 року АКБ СР», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір про внесення змін №1 до договору поруки №06-09/1186 від 15.05.2008, згідно якого Сторони домовились викласти підпункти 2.1.1. та 2.1.2 пункту 2.1. Статті 2 Договору поруки в наступній редакції: «2.1.1 повернення залишку заборгованості за кредитом (в іноземній валюті) в сумі 173 866 доларів США 76 центів та за кредитом (в національній валюті) в сумі 4 172 802 гривні 24 копійки, з порядком погашення, що визначений Договорами кредиту та кінцевим терміном повернення кредитів до «14» травня 2033 року (включно), а також дострокового погашення у випадках, передбачених Договорами кредиту з урахуванням всіх змін та доповнень до Договорів кредиту, в т. ч. і ті, що можуть бути здійснені у майбутньому, зокрема стосовно збільшення суми кредиту та/або строку/терміну його повернення;

2.1.2. сплата процентів за користування кредитом (в іноземній валюті) та кредитом (в національній валюті) відповідно до Договорів кредиту на умовах та у розмірі, визначеному Договорами кредитів з урахуванням всіх змін та доповнень до Договорів кредиту, в т. ч. і ті, що можуть бути здійснені у майбутньому, зокрема стосовно збільшення розміру процентної ставки та/або комісій;» (т. 1 а.с. 238).

Матеріалами справи підтверджується, що АТ «Сенс Банк» є правонаступником АКБСР «Укрсоцанк» (т. 2 а.с. 51-55, 30-32).

Згідно розрахунку заборгованості АТ «Сенс Банк», у зв`язку з неповерненням ОСОБА_1 кредитної заборгованості за кредитним договором №2008/13-08/237 від 15.05.2008 станом на 21.12.2023, 28 травня 2015 року було отримано кредит у розмірі 1 389 717,01 грн (тобто кредит 1), перший платіж мав відбутися 30.06.2015, відсоткова ставка за весь період застосована у розмірі 15% річних, сума заборгованості по кредиту становить 203 481,81 грн, сума заборгованості за відсотками – 12 208,91 грн, а загальний розмір заборгованості 215 690,72 грн (т. 2 а.с. 56-59).

По кредиту 1 ОСОБА_1 надано роздруківку з застосунку банку, згідно якої з 27.06.2015 по 27.04.2025 статус платежів «виконано», наявна сума на рахунку в розмірі 2 544,30 в очікування погашення на дату платежу (т. 2 а.с. 187-192).

Згідно розрахунку заборгованості АТ «Сенс Банк», у зв`язку з неповерненням ОСОБА_1 кредитної заборгованості за кредитним договором №2008/13-08/237 від 15.05.2008 станом на 21.12.2023, 28 травня 2015 року було отримано кредит у розмірі 2 783 085,23 грн (тобто кредит 2), перший платіж мав відбутися 28.05.2015, відсоткова ставка за період з 28.05.2015 по 02.01.2018 вказана у розмірі 1% річних, з 27.08.2018 до кінця розрахунку відсоткова ставка становить – 15% річних, сума заборгованості за кредитом становить 1 326 172,59 грн, сума заборгованості за відсотками – 180 541,08 грн, загальна сума заборгованості – 1 506 713,67 грн (т. 2 а.с. 61-66).

Станом на 23.06.2025 позивачем надано розрахунок заборгованості за яким, заборгованість за тілом кредиту по обом договорам залишилася незміною, а нараховані проценти збільшилися (т. 2 а.с. 197-203).

Згідно із розрахунком ОСОБА_1 , у нього наявна переплата по обом кредитним договорам (т. 2 а.с. 247-248).

У поясненнях наданих до суду від 06.08.2025 представником позивача ОСОБА_5 зазначено, що з 18.09.2019 по 24.03.2020 є прострочка по відсоткам, тому застосовувалася 15% процента ставка. Надалі у клієнта заборгованість є тільки по процентам по двом кредитним договорам станом на 21.12.2023. У 2024 році виникла заборгованість по відсоткам, тому застосовувалася відсоткова ставка 15%.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_2 зазначила, що судом першої інстанції було помилково не взято до уваги контррозрахунок відповідачки, адже позичальником протягом 2020 року було здійснено часткове погашення кредиту в розмірі 799 897,45 грн, тобто на думку апелянта ця сума була сплачена з випередженням встановленого графіку більш ніж на 5 років, а тому з січня 2022 року підлягала застосування процентна ставка в розмірі 1%, що було проігноровано банком. Також вважає, що судом не було взято до уваги факт припинення поруки, адже банком було направлено вимогу про погашення боргу ще 16 травня 2018 року, а до суду подано позов лише у вересня 2024 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачами не надано суду доказів на підтвердження тих обставин, що ними належним чином виконувалися умови вказаного кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість, яку суд стягнув заборгованість солідарно з позичальника та поручителя.

Проте, колегія суддів вважає, що висновки суду про стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 не відповідають встановленим обставинам справи з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом частини 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (частина перша статті 546 ЦК України).

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Щодо наявності заборгованості за кредитними договорами.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18) висловлено правову позицію про те, що «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно частини 2 статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно частини 2 статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

Зазначене відповідає правовому висновку щодо застосування Великою Палатою Верховного Суду відповідних норм права, викладеному у постанові від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18)а також Верховного Суду у постанові від 22.01.2020 у справі №520/7566/15 (провадження №61-47573св18), у постанові від 26.02.2020 у справі №509/223/16 (провадження №61-40782св18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 (провадження №12-142гс19) вказано, що «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною 1 статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною 1 статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною 2 статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання».

Отже, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі закінчення строку кредитування або пред`явлення до позичальника вимог згідно частини 2 статті 1050 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018, справа №444/9519/12, провадження №14-10цс18).

Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору, після спливу визначеного договором строку кредитування нарахування відсотків є безпідставним.

Згідно матеріалів справи, 16 травня 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» було направлено на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 лист згідно якого банк вимагає позичальника та поручителя сплатити борг за кредитним договором №2008/13-1-08/239 від 15.05.2008 та договору про внесення змін до кредитного договору №2008/13-1-08/239 від 27.05.2015, розмір якого станом на 27.04.2018 становить 2 287 564,96 грн. Вказано реквізити на які необхідно сплатити заборгованість.

Звернення ПАТ «Укрсоцбанк» з вимогою 16 травня 2018 року про дострокове стягнення кредиту до позичальника та поручителя сплатити борг за кредитним договором №2008/13-1-08/239 від 15.05.2008 та договору про внесення змін до кредитного договору №2008/13-1-08/239 від 27.05.2015, розмір якого станом на 27.04.2018 становить 2 287 564,96 грн, незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі й після 16 травня 2018 року нарахування позичальнику процентів та стягнення з него цих процентів є незаконним.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

У постанові Верховного Суду від 30.06.2023 в справі №274/7221/19 (провадження №61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Водночас, відповідно до пунктів 4,8, 5.5, 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254), передбачено, що у первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції в грошовому виразі, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження). Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій, призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Згідно пунктів 61, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 (яке є чинним на час вирішення справи судом апеляційної інстанції), форма клієнтських рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Клієнтські рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер клієнтського рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код Єдиного ідентифікатора Національного банку України (далі - ID НБУ) банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; сума вхідного залишку за рахунком; код ID НБУ банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); сума оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, виписка за рахунком може бути належним доказом заборгованості позичальника за сумою кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Подібні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 16.09.2020 у справі №200/5647/18 (провадження №61-9618св19), від 20.10.2020 у справі №456/3643/17 (провадження №61-9882св20), від 28.10.2020 у справі №760/7792/14-ц (провадження №61-16754св19), від 17.12.2020 у справі №278/2177/15-ц (провадження №61-22158св19).

При цьому колегія суддів зауважує, що документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, її розмір, дати та суми платежів і списань за кредитним договором, є документи первинної бухгалтерської документації, оформлені з додержанням статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (квитанція про перерахунок коштів, меморіальний ордер), у той час як наданий позивачем розрахунок не є документами первинної бухгалтерської документації.

Апеляційний суд вважає, що додані банком до справи документи (розрахунки заборгованості, не є належними доказами на підтвердження підстав позову щодо наявності кредитної заборгованості, оскільки вони не відповідає вимогам 4.8 та 5.5 Положення №254 та п. 61 Положення №75.

Наведене вище унеможливлює врахування зазначеного документа, як належного доказу, який би підтверджував факт надання кредитних коштів.

Зважаючи на те, що позивачем, усупереч ст. ст. 12, 81 ЦПК України, що є його обов`язком, за допомогою належних доказів не підтверджено розмір заборгованості, заявлений до стягнення, а тому наведене унеможливлює перевірити обґрунтованість позовних вимог у цій частині на предмет їх достовірності, а відтак і встановити розмір цієї заборгованості.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості, колегія суддів не приймає, оскільки фактично розрахунок заборгованості не є первинним бухгалтерським документом, а є відображенням односторонніх арифметичних обчислень позивача і не є підставою для встановлення певних фактів та обставин, що мають значення для справи.

Зазначеного суд першої інстанції не врахував, а відтак рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 серпня 2025 року в частині задоволених позовних вимог до позичальника підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до позичальника.

Щодо договору поруки.

Згідно ст. ст. 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Згідно матеріалів справи, 16 травня 2018 року ПАТ «Укрсоцбанк» було направлено на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 лист згідно якого банк вимагає позичальника та поручителя сплатити борг за кредитним договором №2008/13-1-08/239 від 15.05.2008 та договору про внесення змін до кредитного договору №2008/13-1-08/239 від 27.05.2015, розмір якого станом на 27.04.2018 становить 2 287 564,96 грн. Вказано реквізити на які необхідно сплатити заборгованість.

Відповідно до частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом із тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

З аналізу частини 4 статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов`язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов`язання.

Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Разом з тим, якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини 4 статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною 4 статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Умови договору про дію поруки до повного виконання зобов`язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, частини 4 ст. 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини 4 ст. 559 цього Кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, що викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №2-1268/11.

З аналізу частини 4 ст. 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов`язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов`язання.

Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Такі висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27.03.2019 у справі №200/15135/14-ц.

Строк, передбачений частиною 4 ст. 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання застосоване у другому реченні частини 4 ст. 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Такі висновки Верховний Суд України виклав у постанові від 20.04.2016 у справі №6-2662цс15, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.08.2018 у справі №2-1169/11.

Апеляційний суд зауважує, що висновок суду першої інстанції про те, що в даному випадку не застосовуються положення про шестимісячний строк з огляду на те, що в подальшому позичальником сплачувались кошти в рахунок погашення заборгованості, є помилковим, так як після направлення банком вимоги про повернення боргу позичальнику та поручителю почався шестимісячний строк, передбачений ст. 559 ЦК України, а так як вказаний строк не підлягає перериванню, зупиненню або поновленню, факт подальшого добровільного внесення коштів позичальником не може слугувати причиною зупинення вже розпочатого строку для банку на звернення із вимогою до поручителя.

Зазначеного суд першої інстанції не врахував, а відтак рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 серпня 2025 року в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_2 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 ..

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Лоскутов Сергій Пилипович – задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 серпня 2025 року скасувати, ухвалити постанову, якою позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 08 жовтня 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М. М. Драгомерецький

Р. Д. Громік

С. М. Сегеда