Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №487/5114/25 — Миколаївський апеляційний суд

006.10.26

22-ц/812/1419/26

Провадження № 22-ц/812/1419/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

06 жовтня 2026 року м. Миколаїв

справа № 487/5114/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем - Біляєвою В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

представника позивача ОСОБА_1 , адвоката

Щукіної Наталії Олегівни,

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 05 травня 2026 року суддею Цурканом Р.С., у приміщенні цього ж суду, (повний текст складено того ж дня), у цивільній справі за позовом

ОСОБА_1

до ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради,

Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Миколаївської міської ради,

про визначення місця проживання дитини,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним вище позовом.

Позивачка зазначала, що з 17.06.2016 року по 10.12.2020 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 .

Фактично після розірвання шлюбу сторони перестали проживати разом, а малолітній ОСОБА_3 залишився проживати з матір`ю.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з метою створення безпечних умов проживання своєму малолітньому сину позивачка виїхала разом з ним до Норвегії, де створила всі необхідні умови для розвитку, дозвілля та проживання дитини та мешкає до цього часу.

Вона повністю опікується інтересами і потребами сина, піклується про нього, займається вихованням, слідкує за його нормальним розвитком та здоров`ям.

Вона не чинить жодних перешкод у спілкуванні батька з дитиною, однак ОСОБА_2 з сином не бачиться, не телефонує, та має заборгованість зі сплати аліментів на утримання дитини.

При цьому ОСОБА_2 не оспорює місця проживання дитини та не вчиняв дії, спрямованих на його зміну.

Враховуючи вік дитини та емоційну прихильність до матері, ОСОБА_1 просила визначити місце проживання сина разом з нею.

Узагальнені доводи інших учасників

Відповідач вважає позов необґрунтованими та таким, що не підлягає задоволенню.

Зазначає, що фактично з 2020 року їхній спільний син постійно проживає з матір`ю. Спору щодо цього не виникало. При цьому син залишається зареєстрованим за його місцем проживання. Згідно наказу Заводського районного суду м. Миколаєва він сплачує аліменти на утримання дитини.

Єдиним неврегульованим питанням між сторонами є встановлення графіку його зустрічей з дитиною, у чому позивачка чинить перешкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю між сторонами спору щодо місця проживання дитини.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Щукіну Н.О., посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалите нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що про існування між сторонами спору щодо місця проживання дитини свідчать заперечення ОСОБА_2 проти задоволення позовних вимог.

Також позивачка не бажає покладатися на усні домовленості та обіцянки відповідача, а хоче оформити це питання юридично.

Позивачка разом з сином тривалий час проживає в Норвегії, має можливість забезпечити матеріальні потреби сина, що вплине на можливість забезпечити як фізичний, так і культурний розвиток дитини та призведе до відчуття себе повноцінним членом суспільства, дозволить розвивати здібності дитини та сприятиме можливості забезпечення якісного медичного обслуговування.

ОСОБА_2 має заборгованість по аліментам і рідко проявляє ініціативу щодо спілкування з сином.

Висновок органу опіки вважає неповним, оскільки представники органу, спілкуючись з ОСОБА_2 , не запросили до спілкування її чи її представника, тому не заслухали та не врахували її думки.

Узагальнені доводи інших учасників

ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу наполягав на тому, що спору про місце проживання дитини ніколи не існувало.

Дитина фактично проживає разом із матір`ю, а він ніколи не заперечував проти такого проживання та не вчиняв жодних дій, спрямованих на його зміну чи обмеження.

Показовим також є те, що з моменту розірвання шлюбу у грудні 2020 року позивач та дитина продовжують бути зареєстрованими за адресою його проживання, хоча фактично проживають в іншому місці.

За таких обставин позивачкою не доведено наявності порушеного, невизнаного або оспорюваного права, що є обов`язковою передумовою для звернення до суду за захистом відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 4 ЦПК України

2.Мотивувальна частина

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 10.12.2020 року шлюб між сторонами розірвано.

Колишнє подружжя має малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судовим наказом Заводського районного суду м. Миколаєва від 15.06.2021 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання сина у розмірі частини всіх видів заробітку (доходів) ОСОБА_2 , але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 17.03.2021 року до досягнення дитиною повноліття.

Станом на 30.06.2025 року заборгованість ОСОБА_2 за аліментами складає 48 377, 80 грн.

Орган опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради надав суду висновок №34821/02.02.01-22/03/14/25 від 31.12.2025 року про недоцільність визначення місця проживання дитини з матір`ю.

У зв`язку з повномасштабною агресією росії проти України мати, ОСОБА_1 разом з сином виїхала до Королівства Норвегія, де і перебуває з дитиною до цього часу.

Батько дитини, ОСОБА_2 наразі знаходиться на військовій службі у лавах ЗСУ.

Позиція апеляційного суду

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 СК України).

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усниновлювачів) або одного з них, з яким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікунами) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

У постанові від 15 січня 2020 року у справі №200/952/18 Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом з матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується, що до інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У частинах четвертій та п`ятій статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Водночас у частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У справі, що переглядається, встановлено, що після розірвання шлюбі між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у 2020 році, у двохрічному віці син сторін залишився проживати з матір`ю.

При цьому рішенням суду першої інстанції це питання не вирішувалось, отже сторони дійшли такої згоди обопільно.

Доказів існування спору щодо місця проживання дитини починаючи з 2020 року матеріали справи не містять.

У 2022 році у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, через воєнний стан, з метою створення безпечних умов проживання дитини ОСОБА_1 виїхала до Королівства Норвегія.

Доказів, які б свідчили про незгоду батька з проживанням дитини з матір`ю виїзду з України після 2022 року матеріали справи також не містять.

З лютого 2025 року ОСОБА_2 проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ).

З наявної в матеріалах справи телефонної переписки між сторонами вбачається, що ОСОБА_1 порушує питання про визначення місця проживання дитини з нею, посилаючись на статус та умови проживання за межами України та вказує на бажання пересуватись з дитиною по території Європи не у статусі біженців, а на загальних підставах.

Натомість ОСОБА_2 проти пропозицій ОСОБА_1 заперечує, посилаючись на можливість проживати у Польщі без паспортів, та на своє небажання «малого потом по всей Європе искать».

Колегія суддів вважає, що ця переписка дійсно відбувалась між сторонами у справі, оскільки у поданих суду запереченнях і поясненнях відповідач ОСОБА_2 цієї обставини не спростовував.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про відсутність доказів належності цієї переписки сторонам у справі, колегія суддів вважає помилковим.

Таким чином апеляційний суд вважає, що між сторонами існує спір щодо юридичного визначення місця проживання дитини з матір`ю.

При тому, що фактично відповідач ОСОБА_2 з 2020 року не заперечував проти того, що дитина проживає з матір`ю.

Також ОСОБА_2 не посилався на те, що бажав, щоб син проживав з ним та вживав для цього будь-які дії.

З викладеного вбачається, що відповідач не погоджується лише з ухваленням судового рішення про визначення місця проживання дитини з матір`ю, але з 2020 року не заперечував проти фактичного проживання дитини з матір`ю. Посилаючись на місце реєстрації дитини з ним, ОСОБА_2 з 2020 року не претендував та не претендує зараз на проживання дитини з ним.

Крім того, апеляційний суд враховує, що подружні стосунки між сторонами припинені у 2020 році, з цього часу дитина почала проживати з матір`ю. Відповідач ОСОБА_2 не надав суду доказів, що протягом цього часу він спілкувався з дитиною та підтримував з сином емоційний зв`язок. У запереченнях проти позову ОСОБА_2 посилається лише на відсутність спору між подружжям щодо місця проживання дитини, при цьому не вказує на режим свого спілкування з сином.

Про наявність спору між сторонами щодо визначення місця проживання дитини свідчить у тому числі прохання відповідача про відмову у задоволенні позовних вимог.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 30.04.2025 року у справі № 756/6412/23.

Отже, колегія суддів доходить висновку, що з урахуванням фактичного проживання дитини з матір`ю протягом шести років, юридичне визначення місця проживання дитини з нею, буде якнайбільше відповідати інтересам малолітньої дитини, з огляду на вже наявний психоемоційний зв`язок дитини з матір`ю, усталені соціальні зв`язки, місце тривалого проживання тощо.

Крім того, колегія суддів зауважує, що визначення місця проживання дитини у даному випадку абсолютно не змінює прав та обов`язків батька ОСОБА_2 , оскільки жодним чином не впливає на його звичний спосіб життя. Після ухвалення судового рішення ОСОБА_2 жодним чином не обмежується ні в можливості спілкування з дитиною, ні у прийнятті участі у житті сина.

При цьому апеляційний суд також враховує, що посилаючись на перешкоди з боку ОСОБА_1 у спілкуванні з сином, жодних доказів цього відповідач не надав. Як не надав і доказів звернення до органів опіки за вирішенням цього питання.

Щодо висновку Органу опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради №34821/02.02.01-22/03/14/25 від 31.12.2025 року про недоцільність визначення місця проживання дитини з матір`ю, колегія суддів виходить з наступного.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).

Проте, з урахуванням введення воєнного стану в Україні, безпековою ситуацією, суди повинні оцінити не лише умови, які існували за місцем постійного проживання дітей в Україні, але і умови їх середовища за місцем тимчасового, але тривалого перебування, яке може сформувати стале середовище у малолітніх дітей з огляду на те, що перспективи повернення їх до постійного місця проживання в Україні на сьогодні неможливо визначити чи прогнозувати (постанова Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 753/17344/19).

Крім того, колегія суддів враховує, що місце проживання дитини з одним з батьків може бути визначене поза межами зареєстрованого місця проживання, зокрема за кордоном. Законодавство не пов`язує визначення місця проживання малолітньої дитини з реєстрацією (перебуванням) у конкретній державі. Вимога про проживання дитини виключно на території України або за місцем реєстрації не має правових підстав, якщо фактичне місце проживання відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 01.12.2024 року у справі № 756/8947/21 та від 28.01.2026 року у справі № 761/28549/23.

Як було зазначено вище, статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Водночас цією статтею визначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У наданому суду висновку орган опіки та піклування посилається на те, що у зв`язку з перебуванням позивачки за межами України, служба у справах дітей не може належно виконати п.72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866 "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини" та перевірити належне виконання матір`ю своїх обов`язків.

При цьому орган опіки зазначає, що місце проживання дитини не може бути визначене з тим із батьків, який не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або вживає наркотичні засоби, своєю поведінкою може зашкодити здоров`ю та розвитку дитини, що жодного відношення до справи, що переглядається, не має.

Таким чином колегія суддів вважає висновок Органу опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради №34821/02.02.01-22/03/14/25 від 31.12.2025 року про недоцільність визначення місця проживання дитини з матір`ю, необґрунтованим та таким, що суперечить інтересам дитини.

Крім зазначеного вище, колегія суддів враховує, що позивачка ОСОБА_1 , проживаючи у Королівстві Норвегія, має офіційну роботу, на яку працевлаштована у січні 2024 року, стабільний заробіток, на законних підставах орендує житло, яке самостійно оплачує. ОСОБА_3 з 2024 року є учнем першого класу школи Фагертун, живе з матір`ю, саме вона несе повну щоденну відповідальність за хлопця.

З огляду на вище викладене колегія суддів вважає, що визначення місця проживання дитини з матір`ю буде відповідати інтересам дитини, її гармонійному розвитку та належному вихованню.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють правовідносини що виникли між сторонами, а тому ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення, яке на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України слід скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.

З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана її представником адвокатом Щукіною Н.О., підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з задоволенням позовних вимог та апеляційної скарги позивачки, стягненню з відповідача підлягають понесені нею судові витрати в суді першої та апеляційної інстанції - 3 027, 70 грн (1 211, 20 грн + 1 816, 50 грн).

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Щукіної Наталії Олегівни задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання дитини, задовольнити.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: В.В.Коломієць

Т.В.Серебрякова

---------------------------------

Повний текст постанови виготовлено 09 жовтня 2026 року