Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №489/10239/25 — Миколаївський апеляційний суд

06.10.26

22-ц/812/1438/26

Єдиний унікальний номер судової справи 489/10239/25

Номер провадження 22-ц/812/1438/26

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2026 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О.,

з секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 та її представника – адвоката Руснакової Т.А.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради рішення, яке ухвалено Інгульським районним судом міста Миколаєва 21 квітня 2026 року, під головуванням судді Кокорєва В.В. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем,

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Миколаївської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем.

В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Мати позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_4 , 1960 року народження, з 2005 року надавала допомогу ОСОБА_3 , так як остання була одинокою людиною та мала проблеми зі здоров`ям.

Спочатку ОСОБА_3 жила окремо в своїй квартирі, а в 2007 році у зв`язку із значним погіршенням її стану здоров`я, ОСОБА_4 виділила в своїй квартирі для ОСОБА_3 кімнату, в якій вона прожила до своєї смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач вказувала, що 27 березня 2008 року ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого заповіла належну їй квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 .

Зазначено, що всі ці роки вони жили однією сім`єю і вели спільне господарство. Останні декілька років ОСОБА_3 була безпомічною, так як не могла ходити і через поганий зір не могла приготувати їжу, випрати необхідні речі, самостійно здійснити гігієнічні процедури. ОСОБА_1 спочатку допомагала своїй матері доглядати ОСОБА_3 , а коли її мати в 2018 році стала сильно хворіти і після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 догляд за ОСОБА_3 здійснювала самостійно.

Після смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно, яке складається із квартири АДРЕСА_1 .

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт, що вона та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однією сім`єю в період часу з 2007 року до 2024 року.

Заперечуючи проти позову Миколаївська міська рада вказала, що з наданих позивачем доказів до суду неможливо зробити висновок про спільне проживання зі спадкодавцем, тим більше протягом п`яти останніх років до моменту відкриття спадщини. П`ятирічний строк проживання однією сім`єю зі спадкодавцем для отримання права на спадщину в четверту чергу повинен виповнитися на момент відкриття спадщини, і його необхідно обчислювати з урахуванням спільного проживання. Звернуто також увагу на те, що лише показаннями свідків за відсутності інших доказів, не може бути встановлений факт спільного проживання. На підставі викладеного, відповідач вважав, що позивачем не доведено факт проживання зі спадкодавцем, тим паче, як вказує позивач з 2007 року.

Рішенням Інгульського районного суду міста Миколаєва від 21 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зі спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, районний суд виходив з доведеності позовних вимог.

В апеляційній скарзі Миколаївська міська рада, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи просила скасувати рішення суду та ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Відповідач зазначав, що судом встановлено факт проживання позивача зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини не менше п`яти років, проте жодних та належних доказів постійного проживання позивачем до суду не було надано. Позивач не довів факту постійного проживання зі спадкодавцем, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, здійснення витрат на користь сім`ї. Усі надані позивачем докази мають лише особистісний характер, тобто стосуються лише підтвердження наявності конкретного статусу особи, а отже не можуть підтверджувати факт спільного проживання.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , діючи через свого представника – адвоката Руснакову Т.А., посилаючись на безпідставність доводів скарги, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін.

Заслухавши думку учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в ст.263 ЦПК України.

Так, відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає в повному обсязі.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статі 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.16).

Після смерті ОСОБА_3 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ягужинською К.Т. заведена спадкова справа №05/2025 (а.с.45-56).

Як слідує з вказаної спадкової справи, із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулася ОСОБА_1 (а.с.46).

За життя ОСОБА_3 склала заповіт від 27 березня 2008 року, відповідно до якого заповіла ОСОБА_4 належну їй квартиру АДРЕСА_1 (а.с.54).

Постановою приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ягужинської К.Т. від 09 січня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії. Зазначено, що оскільки остання не підтвердила передбачені ст.1223 ЦК України підстави для закликання до спадкування, нотаріальне оформлення спадщини неможливе. Нотаріусу не надано ні документів, які підтверджують проживання однією сім`єю заявника з померлою, ні заповіту (а.с.56).

Свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 підтвердили факт, що ОСОБА_3 проживала однією сім`єю з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Вказали, що ОСОБА_3 погано ходила та продукти харчування купували ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.15).

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера від 23 вересня 2024 року, позивачем ОСОБА_1 сплачено ритуальні послуги у розмірі 30 000 грн. (а.с.17).

Відповідно до ст.ст.1216,1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).

Згідно зі ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Отже встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем ОСОБА_3 має для ОСОБА_1 юридичне значення, оскільки від його встановлення залежить її право на отримання спадщини.

Згідно з ч.2 ст.3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пленум Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив судам, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Тлумачення вказаних норм права дає підстави для висновку, що для набуття права на спадкування за законом на підставі ст.1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме: 1) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі №644/6274/16-ц (провадження №14-283цс18), та Верховним Судом у постановах: від 21 березня 2019 року у справі №461/4689/15-ц (провадження №61-43735св18); від 10 жовтня 2019 року у справі №520/8495/17 (провадження №61-7058св19); від 17 жовтня 2019 року у справі №712/1294/17 (провадження №61-34351св18); від 09 січня 2020 року у справі №186/421/17 (провадження №48280св18); від 09 червня 2021 року у справі №346/5702/18 (провадження №61-17111св20).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

Відповідно до положень ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

За змістом ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказами спільного проживання можуть бути показання свідків, довідка ЖЕК або запис у будинковій книзі, відмітка в паспорті, наявність у спадкоємця свідоцтва про смерть та інших особистих речей і документів померлого, медичне обслуговування за спільною адресою, довідки з відповідних органів самоврядування про факт проживання однією сім`єю, трафіки мобільних телефонів, де буде видно, що особи ночували за однією адресою, тощо.

Належними та допустимими доказами проживання однією сім`єю є зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами сімейних взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних сім`ї. Наявність у позивача лише документів, пов`язаних зі смертю та захороненням спадкодавця не є належними доказами, оскільки ці документи не підтверджують факт перебування позивача в фактичних шлюбних відносинах зі спадкодавцем (постанова Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі №202/5003/16-ц).

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичної сім`ї та ведення нею спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання фактичного проживання однією сім`єю зі спадкодавцем, без наявності інших ознак сім`ї. Самі лише показання свідків не є достатніми доказами про наявність у позивача із спадкодавцем сім`ї в розумінні статті 3 СК України (судові рішення Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №343/1821/16-ц; 22 серпня 2018 року у справі №644/6274/16-ц; 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16; 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20, 13 липня 2021 року у справі №522/10375/19).

Так, на підтвердження своїх вимог щодо встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 позивач долучила до справи лише копію квитанції про сплату ритуальних послуг та письмові пояснення свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 .

Згідно з ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст.77 ЦПК України, як вище зазначалось, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.80 ЦПК України).

Вирішуючи справу, колегія суддів виходить з того, що закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Разом з тим, зі змісту наданих позивачем доказів не вбачається, що спадкодавець протягом останніх п`яти років, які передували відкриттю спадщини, проживав однією сім`єю з позивачем (спільне проживання, пов`язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов`язків). Факт проживання позивача зі спадкодавцем однією сім`єю протягом останніх п`яти років, що передували відкриттю спадщини, підтвердили лише допитані в судовому засіданні свідки. Проте, показання свідків і квитанція про оплату ритуальних послуг не підтверджують факт проживання позивача та спадкодавця ОСОБА_3 однією сім`єю (спільне проживання, пов`язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов`язків) протягом не менше п`яти років до відкриття спадщини та не можуть бути визначальними у вирішенні цього питання.

Також, слід зауважити, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі письмові докази ведення спільного господарства, наявності спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, зокрема квитанції, договори-замовлення тощо.

Оскільки належних, допустимих і достатніх доказів про проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім`єю та на підтвердження спільного проживання, пов`язаності спільним побутом, наявності взаємних прав та обов`язків протягом не менше п`яти років до відкриття спадщини позивачем не надано, то у суду відсутні були підстави для визнання такого факту доведеним.

За такого, оскільки суд першої інстанції при вирішенні спору неповно з`ясував обставини справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, то відповідно до п.п.1,3 ч.1 ст.376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову в задоволені позову.

За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Миколаївською міською радою за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 1 816 грн. 80 коп., то дана сума на користь Миколаївської міської ради підлягає стягненню з позивача.

Керуючись ст.ст.367,374,376,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради – задовольнити.

Рішення Інгульського районного суду міста Миколаєва від 21 квітня 2026 року – скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Миколаївської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Миколаївської міської ради (ЄДРПОУ 26565573) 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн. 80 коп. судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.О. Тищук

Повний текст судового рішення

складено 09 жовтня 2026 року