Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №945/543/26 — Миколаївський апеляційний суд

09.10.26

22-ц/812/2231/26

Провадження №22-ц/812/2231/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання: Коростієнко Н.С.,

за участі представника позивачки адвоката Коренко Т.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №945/543/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана її представником ОСОБА_2 , на ухвалу, яку постановив Миколаївський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Павленко Ірини Віталіївни у приміщенні цього суду 02 вересня 2026 року, повне судове рішення складено того ж дня, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Відділу Державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Одеського Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції України, Міністерство оборони України та Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, про визнання батьківства,

у с т а н о в и в :

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , треті особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ Державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Одеського Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції України, Міністерство оборони України та Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, про визнання батьківства, та просила визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком ОСОБА_4 , яку вона народила ІНФОРМАЦІЯ_2 , та зобов`язати Миколаївський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_4 № 633 від 29 травня 2019 року, складеного Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, змінити відомості про батька дитини з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_3 ».

У лютому 2026 року Міністерство оборони України звернулося до суду із клопотанням про зупинення провадження у справі у зв`язку з перебуванням відповідача на військовій службі у складі Збройних Сил України до моменту забезпечення реальної можливості участі ОСОБА_3 у розгляді справи та реалізації його прав.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 02 вересня 2026 року зупинено провадження у вказаній справі до припинення перебування ОСОБА_3 у складі Збройних Сил України.

Постановляючи ухвалу, суд вважав, що перебування відповідача у статусі зниклого без вісти не тільки позбавляє його права на справедливий суд та захист від позову, але й фактично може потягти за собою ухвалення рішення стосовно померлої особи, оскільки обставини зникнення військовослужбовця 26 серпня 2025 року (тобто до пред`явлення позову) дозволяють припускати його загибель (смерть).

Також суд першої інстанції зазначив про неможливість розгляду справи в умовах правової невизначеності статусу відповідача, який будучи військовослужбовцем зник безвісти.

Враховуючи зазначені обставини, суд дійшов висновку про зупинення провадження у справі.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Коренко Т.В. просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при розгляді питання про зупинення провадження у даній справі щодо визнання батьківства мають бути враховані, в першу чергу, інтереси дитини. Зупинення провадження позбавляє дитину права на встановлення походження та права на соціальний захист. Суд першої інстанції мотивував зупинення провадження тим, що відповідач перебуває у складі Збройних Сил України. Проте суд не врахував, що відповідач з 26 серпня 2025 року має статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин під час виконання бойового завдання у с. Мирне Покровського р-ну Донецької області, який може тривати роками. Зупинення провадження «до звільнення з військової служби або усунення обставин» щодо особи, яка зникла безвісти, фактично означає нескінченне блокування розгляду справи, що прямо порушує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 55 Конституції України та принципу розумності строків розгляду справи. Суд першої інстанції не врахував пріоритетності якнайкращих інтересів дитини під час вирішення спору про встановлення батьківства, а також не забезпечив баланс між процесуальними правами відповідача та правами дитини на належне утримання та визначення її походження.

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідачі не скористалися.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивачки, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.

Згідно частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржувана ухвала суду не відповідає таким вимогам закону.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просить встановити, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_4 , яку вона народила ІНФОРМАЦІЯ_2 та запис про батька якої був зроблений за правилами частини 1 статті 135 СК України, посилаючись на те, що вона та відповідач проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2018 року та визнавав доньку. Натомість у зв`язку із повномасштабним вторгненням російської федерації ОСОБА_3 був мобілізований до лав Збройних Сил України і зник безвісти під час виконання бойового завдання в селі Мирне Донецької області.

Міністерство оборони України звернулося до суду із клопотанням про зупинення провадження у справі, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_3 є військовослужбовцем військової частини та таким, що пропав безвісти.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі: перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Отже, процесуальний закон пов`язує необхідність зупинення провадження у справі з фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України – це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов`язаній із захистом України.

Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

У зв`язку з військовою агресією проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який діє до теперішнього часу.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

До основних засад судочинства частиною третьої статті 2 ЦПК України віднесено розумність строків розгляду справи судом, пропорційність, диспозитивність, змагальність сторін.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина третя статті 13 ЦПК України).

Суд під час розгляду справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).

Для тлумачення пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України маємо застосовувати телеологічне (цільове) тлумачення. Тобто визначити, якою була мета законодавця у запровадженні цього припису.

Є зрозумілим, що мета законодавця у формулюванні такої конструкції була в тому, щоб гарантувати недоторканність прав тих осіб, які у запроваджений в Україні воєнний стан виконують конституційний обов`язок, пов`язаний із захистом Батьківщини від ворога, – військовослужбовців.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке. Системне тлумачення пункту 2 частини 1 статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження/збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції.

За нинішньої редакції пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Тож норма пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі.

Отже, під час застосування пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства (статті 12, 13 ЦПК України) надають учасникам справи право вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами.

Ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що судам потрібно виходити з такого:

1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;

2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;

3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22 зазначає, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.

Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.

За такого при вирішення питання наявності підстав для зупинення провадження у справі відповідно до пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України, приписи якої є імперативними, суд, насамперед, має перевірити, чи є учасник справи військовослужбовцем.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 12, 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, щоб задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд вважав встановленим, що відповідач ОСОБА_3 проходить військову службу у складі Збройних Сил України у військовій частині № НОМЕР_1 та зник безвісти 26 серпня 2025 року біля с. Мирне Покровського району Донецької області.

При цьому послався на те, що про такі обставини зазначає позивачка та їх було фактично визнано Міністерством оборони.

Натомість, зважаючи на важливість вирішення питання зупинення провадження для позивачки, вплив зупинення провадження на розгляд справи, суд не мав обмежитися при встановленні факту проходження військової служби відповідачем ОСОБА_3 виключно посиланням на таку обставини учасниками справи. Так, у матеріалах справи, що переглядається, відсутні будь-які об`єктивні докази на підтвердження перебування відповідача на військовій службі як то: військовий квиток, накази командира військової частини, довідки, видані військовою частиною на підтвердження статусу військовослужбовця відповідного формування тощо.

За такого колегія суддів вважає, що висновок суду про наявність підстав для зупинення провадження у справі з підстави, зазначеної у пункті 2 частини 1 статті 251 ЦПК України, є передчасним.

Оскільки суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали не дотримався вимог процесуального закону, ухвалу суду слід скасувати, справи – повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Враховуючи, що апеляційний суд переглядав судове рішення, яким провадження у справі не закінчено, відсутні передбачені законом підстави для розподілу судових витрат, який проводиться за наслідками ухвалення остаточного судового рішення.

Керуючись статтями 367-369, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана її представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Ухвалу Миколаївського районного суду Миколаївської області від 02 вересня 2026 року скасувати, справу направити до того ж суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

___________________________________________

Повна постанова складена 09 жовтня 2026 року