Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №461/7609/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/7609/24 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю.М

Провадження № 22-ц/811/985/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

секретаря: Іванової О.О.

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обгрунтування позову покликалися на те, що відповідно до укладеного договору №2743464 між ТзОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , відповідач отримав кредит у розмірі 20 000 грн., строком на 360 днів, шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ КБ «ПриватБанк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,99% від суми кредиту за кожен день користування.

Кредитний договір був укладений в електронному вигляді за допомогою інформаційно – телекомунікаційної системи первісного кредитора.

Вказували, що кредитні кошти були перераховані відповідачу 27 грудня 2021 року на кредитну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ КБ «Приватбанк».

28 червня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТзОВ «ФК «Укрглобал Фінанс» укладено договір відступлення права вимоги №28/06/23, відповідно до умов якого право вимоги за договором №2743464 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 27 грудня 2021 року перейшло до ТОВ «ФК «Укрглобал Фінанс».

Відповідач не повернув своєчасно суму кредиту та нараховані відсотки для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, відповідно до умов договору, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, яка станом на 28 червня 2023 року становить 102 542,00 грн., яка складається з: 20 000 грн. – заборгованість за кредитом та 82542,00 грн. – заборгованість за процентами, нарахованими, відповідно до п.1.4 кредитного договору за ставкою 1,99% за кожен день користування кредитом з 27 грудня 2021 року по 21 грудня 2023 року.

З наведених підстав просили стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал Фінанс» заборгованість за договором №2743464 про надання котів на умовах споживчого кредиту від 27 грудня 2021 року у розмірі 102 542 грн., а також судові витрати в розмірі 2422,40 грн. та 5000 грн. витрат на правничу допомогу.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2026 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал Фінанс» заборгованість за договором №2743464 про надання котів на умовах споживчого кредиту від 27 грудня 2021 року у розмірі 102 542 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал Фінанс» 2 422.40 грн. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал Фінанс» витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн..

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2026 року оскаржила представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували укладення кредитного договору № 2743464 від 27 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал Фінанс» до ОСОБА_1 , оскільки матеріали справи не містять доказів того, що саме ОСОБА_1 будь-яким способом застосував одноразовий ідентифікатор та підписав кредитний договір в електронній формі.

З наданих позивачем доказів неможливо ідентифікувати належність електронного платіжного засобу ОСОБА_1 , оскільки повної інформації щодо номера банківської картки або ж номеру банківського рахунку матеріали справи не містять, а надана довідка є внутрішнім документом фінансової установи.

Обов`язок кредитора довести факт надання позичальникові кредитних коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, однак позивачем не надано первинних бухгалтерських документів на підтвердження факту видачі кредитних коштів.

За відсутності первинних бухгалтерських документів наданий кредитодавцем розрахунок не підтверджує наявність заборгованості.

Крім того, в розрахунку заборгованості відсутні відомості, що дозволяють перевірити правильність нарахування відсотків та зробити висновок, що заборгованість виникла саме внаслідок порушення позичальником умов кредитного договору.

Встановлений умовами договору розмір відсотків є несправедливим, суперечить розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника.

Судом не враховано, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, тому нараховані кредитодавцем проценти підлягають списанню на підставі частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Просить рішення Франківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

06 червня 2026 року на адресу суду від представника ТзОВ «Факторингова компанія «Укрглобал Фінанс» - Руденка К.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач покликається на те, що апеляційна скарга є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не відповідає дійним обставинам справи.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Сторони по справі належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується довідками про доставку в електронному вигляді судових повісток-повідомлень до їхніх електронних кабінетів (а.с. 25, 26 т. 2).

24 вересня 2026 року від представника відповідача – Зачепіло З.Я. надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В судове засідання сторони не з`явилися, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є достатньою підставою для відкладення розгляду справи.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18.

Враховуючи предмет спору, складність справи, а також необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, беручи до уваги, що явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів ухвалила проводити розгляд справи без участі сторін.

Згідно з ч. 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення – 09 жовтня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом та матеріалами справи встановлено, що 27 грудня 2021 року між ТзОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №2743464 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого відповідач отримав в кредит грошові кошти в розмірі 20 000 грн.

Пунктом 1.3 договору про надання споживчого кредиту № 2743464 від 27 грудня 2021 року передбачено, що строк кредиту 360 днів, який може бути змінений (у бік зменшення), в порядку та на умовах визначених в п. 4.2.договору.

Згідно із п. 1.4. цього договору стандартна процента ставка становить – 1,99 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3. договору.

Відповідно до п. 1.4.1. договору №2743464 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 27 грудня 2021 року знижена процента ставка становить 0,6%.

Пунктом 1.6. договору визначено, що орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою 163 280,00 грн., за зниженою ставкою 154 922,00 грн.

Відповідно до п. 2.1. договору №2743464 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 27 грудня 2021 року, товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 або іншої платіжної картки клієнта, реквізити якої надані клієнтом товариством з метою отримання кредиту.

Пунктом 4.1. договору визначено, що сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з Графіком платежів.

Згідно п.9.7 договору, такий укладається шляхом направлення його тексту підписаного з боку Товариства аналогом власноручного підпису уповноваженої особи Товариства та відтиску печатки Товариства, що відтворені засобами копіювання, в Особистий кабінет Клієнта для ознайомлення та підписання. Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом клієнта, що відтворений шляхом використання Клієнтом електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який формується для кожного разу використання та направляється клієнту на номер мобільного телефону повідомлений останнім Товариству в ІТС Товариства / зазначений в цьому договорі. Введення клієнтом коду одноразову ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього договору вважається направленням Товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього договору.

Встановлено, що 27 грудня 2021 року ОСОБА_1 підписав електронним підписом А227 паспорт споживчого кредиту, в якому міститься інформація про основні умови кредитування, орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту.

Факт перерахування грошових коштів підтверджується довідкою ТзОВ «Універсальні платіжні рішення» від 29 лютого 2024 року №1-2902, відповідно до якої 27 грудня 2021 року о 19:37:04 було успішно перераховано грошові кошти на платіжну картку клієнта на суму 20 000 грн., маска картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua – 127674324, призначення платежі: зарахування 20 000 грн. на карту НОМЕР_2 .

28 червня 2023 року між ТзОВ «Лінеура Україна» та ТзОВ «Факторингова компанія «Укрглобал Фінанс» було укладено договір відступлення прав вимоги №28/06/23, згідно якого кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитним договорами, вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками (портфель заборгованості).

На підставі зазначеного, до ТзОВ «Факторингова компанія «Укрглобал Фінанс»» перейшло право вимоги за договором №2743464 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 27 грудня 2021 року, укладеним між ТзОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_1 на підставі договору факторингу №28/06/23 від 28 червня 2023 року.

З долученої до матеріалів справи виписки по рахунку № НОМЕР_3 (а.с. 174 т. 1) за період з 27 грудня 2021 року по 01 січня 2022 року вбачається, що на вказаний відповідачем рахунок 27 грудня 2021 року було зараховано кошти у розмірі 20 000 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості ОСОБА_1 за договором №2743464 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 27 грудня 2021 року така становить 102602 грн., з яких 20000 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 82602 грн. – заборгованість за процентами.

З цього розрахунку заборгованості за кредитом вбачається, що проценти за користування ОСОБА_1 кредитом нараховувалися в межах дії договору (з 27 грудня 2021 по 21 грудня 2022 року).

Наданий позивачем розрахунок заборгованості містить детальний опис нарахованої заборгованості, з вказівкою на дату операції/платежу, дати і розміру нарахування складових загальної заборгованості за кредитом та дати і розміру здійснення платежів. Зазначений розрахунок не спростований належними та допустимими доказами.

На підставі викладеного вбачається, що розрахунок заборгованості наданий банком за договором №2743464 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 27 грудня 2021 року повністю відповідає умовам Договору, та Правилам надання кредитів у позику, які є невід`ємною частиною Договору, а також положенням ст.ст. 536, 1054, 1056-1 ЦК України, а сума заборгованості по тілу кредиту і процентам у розмірі 102 602 грн. підтверджена належними та достатніми доказами.

Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, відповідач, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ним зобов`язань за договором №2743464 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 27 грудня 2021 року щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами в повному обсязі та відсутності у нього заборгованості за кредитним договором, чи наявної заборгованості в іншому розмірі.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що із відповідача ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Факторингова компанія «Укрглобал Фінанс» підлягає стягненню заборгованість за договором №2743464 про надання котів на умовах споживчого кредиту від 27 грудня 2021 року у розмірі 102 542 грн., з яких: 20000 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 82602 грн. – заборгованість за процентами.

З таким висновком колегія суддів погоджується виходячи із наступних підстав.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

З матеріалів справи, вбачається, що 27 грудня 2021 року між ТзОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №2743464 про надання коштів на умовах споживчого кредиту у електронній формі, шляхом підписання пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), заявки кредитного договору, графіку платежів, відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту), інформаційного повідомлення.

Договір підписано електронним підписом ОСОБА_1 , за допомогою використання позичальником одноразового ідентифікатора для підписання кредитного договору А227, який був направлений позичальнику у вигляді смс-повідомлення на фінансовий номер телефону, вказаний безпосередньо позичальником, а саме - НОМЕР_4 .

Зі змісту за договором №2743464 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 27 грудня 2021 року, встановлено, що ОСОБА_1 при його оформленні зазначив свої персональні дані, зокрема фінансовий номер телефону, електронну адресу, дату народження, реквізити паспорта, інформацію про запис в Єдиному державному демографічному реєстрі, адресу місця реєстрації та проживання, номер банківської карти для здійснення зарахування кредитних коштів.

Із зазначеного позивачем алгоритму укладення договору вбачається, що ОСОБА_1 здійснено усі необхідні дії, спрямовані на укладення кредитного договору.

Без здійснення вказаних дій відповідачем, кредитний договір не був би укладений між первісним кредитором та позичальником, тому цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюються до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Відповідно до пункту 2.2., 2.2.1., 2.2.2., 2.2.3. розділу 2 пропозиції про укладання кредитного договору (оферта) електронний кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: 2.2.1. дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на вебсайті Кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на вебсайті Кредитодавця, 2.2.2. заявка, сформована на сайті Кредитодавця після ідентифікації Позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення Кредитодавцем, 2.2.3. відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті Кредитодавця, та підписана Позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого Позичальником в повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.

Пунктом 2.3. розділу 2 пропозиції про укладання кредитного договору (оферта) встановлено Технологію (порядок) укладення електронного кредитного договору, порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору: 2.3.1. Кредитодавець розміщує на власному веб-сайті пропозицію укласти електронний договір (оферту); 2.3.2. Позичальник, який має намір укласти електронний кредитний договір, ідентифікується (реєструється) в особистому кабінеті на вебсайті Кредитодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, отриманим Позичальником в повідомленні на номер телефону, вказаний Позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті; 2.3.3. Позичальник в особистому кабінеті на вебсайті Кредитодавця обирає умови, на яких бажає укласти електронний кредитний договір; 2.3.4. У випадку погодження Кредитодавця на обрані Позичальником умови Кредитодавець у особистому кабінеті на вебсайті Кредитодавця направляє Позичальнику пропозицію про укладення кредитного договору (оферту) та заявку, а також формує формуляр форми відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) в електронній формі для її заповнення та підписання Позичальником 2.3.5. Також для підписання Позичальником відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) позичальнику передається одноразовий ідентифікатор в повідомленні на номер телефону, вказаний Позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті; 2.3.6. Позичальник, який прийняв (акцептував) пропозицію укласти електронний договір на умовах, викладених у вищевказаних пропозиції про укладення кредитного договору (оферту) та заявці, підписує відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отриманим ним у вищевказаному порядку. 2.3.7. Примірник договору споживача підписується кваліфікованим електронним підписом уповноваженого працівника кредитодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу

Отже, порядок укладення електронного кредитного договору побудований таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами, на яких бажає укласти електронний кредитний договір позичальник, останній не міг перейти до наступного етапу підписання правочину.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували укладення кредитного договору № 2743464 від 27 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал Фінанс» до ОСОБА_1 , оскільки такі не містять доказів того, що саме ОСОБА_1 будь-яким способом застосував одноразовий ідентифікатор та підписав кредитний договір в електронній формі не заслуговують на увагу.

Якщо відповідач заперечує факт власного волевиявлення на укладення кредитного договору в електронній формі або стверджує, що електронний підпис був вчинений не ним, а іншою особою, тягар доведення цих обставин покладається саме на відповідача відповідно до ст.81 ЦПК України.

Таким чином, просте заперечення ОСОБА_1 в апеляційній скарзі факту підписання кредитного договору № 2743464 від 27 грудня 2021 року, без надання належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність вад волевиявлення або вчинення електронного підпису іншою особою, не є достатньою підставою для спростування презумпції дійсності правочину та вчинення електронного підпису саме відповідачем.

Заперечуючи проти укладеного кредитного договору, відповідач не надав жодних доказів несанкціонованого доступу до його особистого кабінету, використання його персональних даних третіми особами чи будь-яких інших обставин, які б свідчили про відсутність її вільної волі на укладення договору або фальсифікацію електронного підпису.

Водночас апеляційний суд враховує також те, що відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру правові висновки ВС у постанові від 10.12.2025 у справі № 701/171/25.

З матеріалів справи встановлено, що ТзОВ «Факторингова компанія «Укрглобал Фінанс» на підтвердження своїх вимог надало суду першої інстанції, зокрема, договір про надання коштів на умовах сподивчого кредиту, додаток №1 до цього договору, паспорт споживчого кредиту.

У апеляційного суду немає сумнівів щодо відповідності поданих позивачем документів, підписаних одноразовим ідентифікатором їх оригіналу, зважаючи на сукупність досліджених судом доказів.

Обставини щодо яких у заявника є підстави у недостовірності наданих доказів, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними.

Додатково слід врахувати, що персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, серії та номер паспорта, номер мобільного телефону, зареєстрована адреса місця проживання, номер банківського рахунку), необхідні для укладення кредитного договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем.

Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав.

ТзОВ «Лінеура Україна» на виконання укладеного договору 27 грудня 2021 року здійснено переказ через сервіс онлайн платежів iPay.ua (номер трансакції в системі 127674324) у розмірі 20 000 грн. кредиту на карту відповідача № НОМЕР_2 .

Наведене підтверджується довідкою кредитодавця та відомостями ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ», що на підставі договору на переказ коштів № ФК-П-19/03-01 від 12 березня 2019 року надає кредитодавцю послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків.

Номер рахунку, на який перераховані кошти, відповідає номеру рахунку, зазначеному у кредитному договорі № 2743464 від 27 грудня 2021 року.

Отже, кредитні кошти відповідачу перераховувалися за допомогою платіжного провайдера, що має ліцензію Національного банку України на здійснення переказів коштів у національній валюті без відкриття рахунків та внесений в Державний реєстр фінансових установ, та у спосіб обумовлений умовами кредитного договору на банківську картку, вказану нею особисто в договорі, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Доказів того, що банківська картка з відповідним номером відповідачу не належить, матеріали справи не містять.

Не надано відповідачем і доказів того, що на картку № НОМЕР_2 не було перераховано 27 грудня 2021 року суму у розмірі 20 000 грн.

Враховуючи умови надання кредитних коштів, колегія суддів зазначає, що саме боржник має доступ до свого рахунку, і він мав можливість представити суду виписку з свого рахунку в підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору.

Аналізуючи вказані докази в їх сукупності, колегія суддів вважає доведеним факт перерахування коштів у розмірі 20 000 грн кредитором на рахунок

ОСОБА_1 урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач отримав кредитні кошти, однак вчасно їх не повернув, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Згідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

За ст.1052 ЦК України, у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України, передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В обґрунтування наявності заборгованості відповідача, позивачем надано, розрахунок заборгованості (а.с. – 35-46), відповідно до якого заборгованість за договіром №2743464 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 27 грудня 2021 року становить 102 542 грн., яка складається з 20 000 грн – тіло кредиту; 82602 грн – сума заборгованості за відсотками.

З договору №2743464 про надання коштів на умовах споживчого кредиту вбачається, що сторонами погоджено сплату процентів за ставкою «Стандарт». Зокрема, сторонами погоджено, що строк, на який надається кредит 360 днів. Ставка «Стандарт» –– 1,99 % в день застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3. договору.

Пунктом 1.4.1. договору №2743464 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 27 грудня 2021 року передбачена знижена процента ставка 0,6%.

З розрахунку заборгованості вбачається, що проценти за користування кредитними коштами нараховувалися за процентною ставкою 0,6% у період з 27 грудня 2021 року по 25 січня 2022 року, а з 27 січня 2022 року по 21 грудня 2021 року за ставкою 1,99%. Заборгованість за процентами нараховувалась за період з 27 грудня 2021 року по 21 грудня 2022 року (360 днів), в межах строку кредитування.

Нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснювалося за визначеною умовами договору процентною ставкою, що не перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, визначений частиною 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином, нарахування процентів здійснювалося позивачем у межах строку користування кредитом, передбаченого кредитним договором, та відповідно до погоджених сторонами умов щодо розміру процентної ставки і порядку її застосування. Такі проценти є платою за користування кредитними коштами, а не заходом відповідальності за порушення зобов`язання, і мають компенсаційний характер, передбачений умовами договору та нормами цивільного законодавства.

ОСОБА_1 , всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надав суду контррозрахунку на спростування розрахунку заборгованості, наданого позивачем. Разом з цим, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження погашення ним тіла кредиту та відсотків.

Відповідачем, у передбаченому ст. 12, 81 ЦПК України порядку, не спростовано, що під час укладення договору про надання грошових коштів у кредит він діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови, був належним чином ознайомлений з обсягом відповідальності за невиконання його умов та розміром.

В апеляційній скарзі відповідач вказував, що умови договору є несправедливими, а вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не

відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті

627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим

елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Однак, покликання в апеляційній скарзі на пункт 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не заслуговує на увагу, з огляду на наступне.

У пункті 5 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» вказано, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Отже, наведене передбачає право суду зменшити розмір заборгованості за тими процентами, які нараховуються як міра відповідальності за неналежне виконання позичальником обов`язку щодо своєчасного повернення отриманих у кредит грошових коштів.

У справі, що переглядається позивач заявив вимогу про стягнення відсотків за правомірне користування кредитними коштами у розмірі 82542 грн., відтак, суд не вправі зменшувати їх розмір.

Розмір процентів за користування кредитними коштами був визначений сторонами договору за їх взаємною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України, при цьому волевиявлення сторін на укладення та підписання договору було усвідомленим і добровільним. Відповідач, укладаючи кредитний договір, мав можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище. Крім того, згідно з умовами договору, він мав право відмовитися від договору протягом 14 днів з дня його укладення без пояснення причин, у тому числі після отримання грошових коштів (п. 10.3. договору), однак таким правом не скористався.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що у справі, яка переглядається, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Крім того, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 вересня 2026 року по справі 552/672/23 відступила від висновків, які сформульовані у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23, зазначивши, що: «суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень, оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Натомість, оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом».

Враховуючи те, що ОСОБА_1 не пред`явив відповідних позовних вимог щодо оспорення кредитного договору, то у суду першої інстанції відсутні були підстави самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за вказаним договором у строки, передбачені договором щодо повернення суми позики та процентів за користування позикою не виконав, внаслідок чого у останньго виникла заборгованість за тілом кредиту та процентами.

Крім того, відповідач у своїй апеляційній скарзі покликався на те, що він є військовослужбовцем, тому нараховані кредитодавцем проценти підлягають списанню на підставі частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження статусу особи, яка має право на визначені законодавством пільги, з огляду на таке.

Згідно з Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливим періодом є функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Так, на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII, з 18 березня 2014 року в Україні розпочався особливий період.

Відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України "Про військовий і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ( в редакції чинній на момент укладення договору), військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Крім того, з постанови Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №521/12726/16-ц (касаційне провадження №61-16144св18) за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, вбачається правова позиція суду щодо стягнення заборгованості за кредитним договором з особи, яка перебуває на військовій службі, згідно якої, «на підставі статей 5, 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ч.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» Верховний Суд дійшов висновку, що військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам і військовозобов`язаним з моменту призову за мобілізацією і до закінчення особливого періоду, не нараховуються штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, в тому числі банками і фізичними особами, а також відсотки за користування кредитом. При цьому відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію або з моменту введення воєнного стану і охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Суд підкреслив, що в Україні особливий період розпочався 18 березня 2014 року і триває по теперішній час.

Національний банк України у своєму листі від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

Тобто на вказані пільги мають право мобілізовані позичальники, військовослужбовці Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та, правоохоронних органів спеціального призначення, залучених до проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, з метою виконання службових завдань.

Відповідний правовий висновок міститься і в постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 306/1157/15-ц (провадження № 61-2525св18), від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14.

Відповідно до пункту 2.8.4. Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України 31 січня 2024 № 40 військовослужбовцям і працівникам Збройних Сил України, особам, звільненим із військової служби, членам їх сімей видаються військовими частинами (установами) довідки, необхідні для пред`явлення у відповідні установи та організації.

Відповідно до підпункту 2.8.4.3. Інструкції військовослужбовцям і працівникам Збройних Сил України та членам їх сімей для підтвердження факту перебування на військовій службі (роботі) можуть видаватися довідки за формами 5, 6 (додатки 21, 22) для подання за місцем вимоги.

Згідно вимог Інструкції довідка по формі 5 має містити кутовий штамп військової частини, підпис командира військової частини (керівника установи), а також відмітку про те, що довідка є формою 5 згідно додатку 21 до Інструкції з діловодства у Збройних Силах України (підпункт 2.8.4.3.).

Проаналізувавши довідку військової частини НОМЕР_5 від 09 жовтня 2024 року №08/3002, колегія суддів встановила, що солдат ОСОБА_1 дійсно проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_5 Державної прикордонної служби України.

Однак з наданої ним довідки не можливо встановити дату початку проходження військової служби, оскільки така не містить відмітки, що є формою 5 та не підписана командиром військової частини, а також дійсна до 09 листопада 2024 року.

Крім того, на підтвердження обставин проходження військової служби ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції військовий квиток серії НОМЕР_6 , з якого вбачається, що 15 травня 2019 року його було призвано на військову службу, того ж дня медичною комісією визнано непридатним до військової служби; 16 листопада 2023 року його призвано до Збройних Сил України, 22 листопада 2023 року визнано придатним до військової служби та взято на військовий облік, а 25 листопада 2023 року ним прийнято військову присягу.

Разом з тим колегія суддів враховує, що кредитний договір між ТзОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено 27 грудня 2021 року строком на 360 днів, тобто до 21 грудня 2022 року. Як встановлено матеріалами справи, відсотки за користування кредитними коштами за цим договором нараховувалися відповідачу лише до 21 грудня 2022 року.

Отже, на момент призову ОСОБА_1 на військову службу до Збройних Сил України 16 листопада 2023 року строк дії кредитного договору вже закінчився, а нарахування процентів за користування кредитними коштами було припинено ще 21 грудня 2022 року.

За таких обставин посилання відповідача на обставини його призову на військову службу як на підставу для звільнення від нарахованих за кредитним договором процентів не впливає на правильність визначення розміру заборгованості, оскільки спірні проценти були нараховані за період, який передував призову відповідача на військову службу та закінченню строку дії кредитного договору.

Сам по собі факт проходження ОСОБА_1 військової служби з листопада 2023 року не є підставою для перерахунку процентів, нарахованих за користування кредитними коштами до 21 грудня 2022 року, оскільки на час виникнення та нарахування відповідних платежів обставини, з якими закон пов`язує відповідні правові наслідки у зв`язку з проходженням військової служби, ще не настали.

З врахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 , отримавши кредитні кошти у добровільному порядку та у встановлені договором строки, їх не повернув, відсотки у встановленому договором розмірі не сплатив, ним не надано суду доказів на підтвердження належного виконання зобов`язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів, а також відсотків, тому позовні вимоги ТзОВ «ФК «Укрглобал Фінанс» є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у розмірі, встановленому судом першої інстанції, а саме у розмірі 102602 грн, з яких 20000 грн – тіло кредиту; 182542 грн – сума заборгованості за відсотками.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування з мотивів, викладених у апеляційній скарзі, колегія суддів не знаходить.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 17 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Постанову складено та підписано 09 жовтня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.