Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №461/6493/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/6493/25 Головуючий у 1 інстанції: Грицко Р.Р.

Провадження № 22-ц/811/1018/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Савуляка Р.В.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 19 лютого 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 20 січня 2025 року між «Споживчий центр» та відповідачем укладено кредитний договір № 20.01.2025-100000635, згідно умов якого Товариство надало відповідачу кредит у розмірі 10 000,0 гривень на умовах визначених договором.

Зазначали, що відповідач не виконував умов кредитного договору належним чином, внаслідок чого станом на 11 серпня 2025 року утворилась заборгованість за кредитним договором № 20.01.2025-100000635 від 20.01.2025 року у розмірі 25100,0 гривень.

З врахуванням зазначених обставин, просили стягнути з ОСОБА_1 на їх користь позивача заборгованість за кредитним договором № 20.01.2025-100000635 від 20 січня 2025 року у розмірі 25100,0 гривень, з яких 9 000,0 гривень - заборгованість за кредитом (тіло кредиту), 9 300,0 гривень - заборгованість за відсотками, 1 800,0 гривень - комісія, 5 000,0 гривень – неустойка.

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 19 лютого 2026 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 20.01.2025-100000635 від 20 січня 2025 року у розмірі 18300,0 гривень (вісімнадцять тисяч триста гривень 00 копійок).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ««Споживчий центр» судовий збір у розмірі 1765,92 гривень.

Вищезгадане рішення суду в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норм матеріального права, а саме частину 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Звертає увагу, що частина 15 статті 14 Закону прямо передбачає, що військовослужбовцям, призваним під час мобілізації, проценти за користування кредитом не нараховуються. У тексті норми відсутня будь-яка умова про те, що така пільга виникає лише після попереднього повідомлення кредитора.

Зазначає, що суд першої інстанції поклав в основу рішення не закон, а лист Національного банку України від 02 вересня 2014 № 18-112/48620 та лист Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 № 322/2/7142. Такі листи не є законами або іншими нормативно правовими актами, не можуть змінювати зміст матеріальної норми та не можуть звужувати державну гарантію, прямо встановлену законом.

Вважає, навіть якщо документи не були надіслані кредитору до подання позову, це не позбавляло суд обов`язку застосувати правильну норму матеріального права після того, як статус військовослужбовця був доведений у суді. Предметом розгляду була законність вимоги про стягнення процентів на момент вирішення спору, а не обізнаність кредитора на момент внутрішнього нарахування ним заборгованості.

Просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 лютого 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 9 300,00 грн процентів за користування кредитом та в частині стягнення 1 765,92 грн судового збору.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 9 300,00 грн.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що відповідно до ст.360 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення – 09 жовтня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом та матеріалами справи встановлено, що 20 січня 2025 року між ТзОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 20.01.2025-100000635, шляхом підписання заявки, що є невід`ємною частиною даного договору, паспорту споживчого кредиту та пропозиції на укладення кредитного договору (оферти). Відповідно до умов договору Товариство надало відповідачу кредит у розмірі 10000,0 гривень на строк 155 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом протягом усього періоду у розмірі 0,97% на день, комісією, пов`язаною із наданням кредиту у розмірі 1800,0 гривень та неустойки у розмірі 150,0 гривень, що нараховуються за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання (а.с.37-55).

Згідно інформаційної довідки провайдера - ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» № 449-0408 від 04.08.2025 року, підтверджено успішність транзакції про перерахування 20.01.2025 року на рахунок ОСОБА_1 грошових коштів згідно кредитного договору № 20.01.2025-100000635, номер транзакції - 629280890 (а.с.24).

Обставини укладення кредитного договору та отримання грошових коштів, відповідачем та його представником не оспорюються та фактично підтверджуються їхніми поясненнями викладеними у письмових заявах по суті.

Згідно довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором, внаслідок несвоєчасного виконання зобов`язання, відповідач станом на 11.08.2025 року заборгував перед позивачем борг за кредитним договором № 20.01.2025-100000635 від 20.01.2025 року в загальній сумі 25100,0 гривень, з яких: 9000,0 гривень - заборгованість за кредитом (тіло кредиту), 9300,0 гривень - заборгованість за відсотками, 1800,0 гривень - комісія, 5000,0 гривень - неустойка. Нарахування відсотків проводилось у межах строку кредитування (а.с.23).

Сторонами в Договорі № 20.01.2025-100000635 було погоджено процентну ставку, яку має сплатити відповідач у межах строку кредитування з 20.01.2025 до 23.06.2025 за користування кредитними коштами (1% від суми кредиту на день «Стандарт»).

Згідно довідки-розрахунку розмір відсотків становить 9300,0 гривень, які нараховані в межах строку кредитування, тобто, відповідають погодженим сторонами умовам договору.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що стягненню підлягає заборгованість за кредитним договором № 20.01.2025-100000635 від 20 січня .2025 року в розмірі 18300,0 гривень, з врахуванням 9 000 грн. тіла кредиту та 9 300 грн. відсотків.

Задовольняючи позовні вимоги в частині відсотків, суд першої інстанції вважав, що у позивача станом на час здійснення нарахування відсотків за спірним кредитним договором і до дати закінчення терміну користування кредитом не було відповідних визначених ч.15 ст.14 Закону № 2011-XII підстав для не застосування умов Договору № 20.01.2025-100000635 в частині нарахування процентів для користування кредитними коштами, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за відсотками підлягають до задоволення.

З таким висновком колегія суддів не може погодитися повністю, виходячи з наступного.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов`язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, (стаття 628 ЦК України).

Згідно зі статтями 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 638, 640, 642 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

З матеріалів справи, вбачається, що 20 січня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 20.01.2025-100000635 у електронній формі, шляхом підписання пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), заявки кредитного договору, графіку платежів, відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту), інформаційного повідомлення.

Вищенаведений кредитний договір, який був укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», так само як і при укладенні договору в паперовій формі, сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору.

ТОВ «Споживчий центр» у повному обсязі виконало свої зобов`язання за вищевказаному договору, надавши кредит у сумі 10 000 грн. ОСОБА_1 .

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач отримав кредитні кошти, однак вчасно їх не повернув, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту.

В апеляційній скарзі відповідач не заперечує факту укладення між ним та кредитором кредитного договору та отримання коштів на його виконання, натомість вважає, що судом першої інстанції не вірно було застосовано ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з огляду на те, що відповідач є мобілізованим військовослужбовцем, тому проценти за користування кредитом йому не повинні нараховуватись.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Згідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

За ст.1052 ЦК України, у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Встановлено, що звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач, окрім основної суми заборгованості (тіла) кредиту, яка складає 9 000 гривень; також просив стягнути з відповідача заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 9 300 грн.

Разом з тим, відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Частиною 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» визначено, що військовослужбовці це особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підставою для нарахування процентів за користування кредитом є ненадання відповідачем кредитору інформації, що він військовий та ненадання документів на підтвердження права на відповідні пільги.

Застосування приписів п. 15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено самим фактом наявності статусу військовослужбовця у конкретної особи, яка несе відповідальність перед банківською установою, їх застосування є обов`язком суду та жодним чином не обумовлено відомостями про обізнаність банку щодо наявності в особи спеціального статусу.

При цьому Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачає, що право військовослужбовця на ненарахування процентів виникає лише з моменту повідомлення ним кредитодавця або надання останньому документів, що підтверджують відповідний статус.

Зокрема на підтвердження обставин поширення на позичальника ОСОБА_1 положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в матеріалах справи міститься копія військового квитка серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , копія довідки № 2413 від 29 травня 2023 року та № 10439 від 10 грудня 2025 року видних командиром військової частини НОМЕР_2 .

З вищенаведених документів вбачається, що ОСОБА_1 з 17 травня 2023 року призваний на військову службу під час мобілізації, та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 .

Зазначене вказує на те, що на час укладення кредитного договору та в період виконання його умов, а також станом на момент ухвалення судом першої інстанції рішення - відповідач мав та має статус військовослужбовця Збройних Сил України та на нього поширювались пільги, передбачені частиною п`ятнадцять статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей», тобто у нього був відсутній обов`язок щодо сплати процентів за користування кредитом та інших платежів.

Висновки суду першої інстанції про те, що відповідач не надав інформації про свій статус кредитору, не впливають на реалізацію наявного в ОСОБА_1 права щодо пільг відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Встановлена пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» заборона на нарахування процентів за користування кредитом військовослужбовцям є імперативною, а тому її застосування не може ставитися у залежність від волевиявлення кредитодавця.

Право на передбачену законом пільгу виникає безпосередньо на підставі закону за наявності визначених ним юридичних фактів.

При цьому ненадання позичальником кредитодавцю документів, що підтверджують його статус військовослужбовця, саме по собі не припиняє та не спростовує встановленого законом права на відповідну пільгу.

Крім того, не можна погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не повідомив кредитора про наявність у нього статусу військовослужбовця.

Як вбачається з інформаційного повідомлення (а. с. 48), яке є додатком до кредитного договору, при оформленні заявки на отримання кредиту відповідачем у графі «місце роботи» зазначено ЗСУ.

Таким чином, ще на момент укладення кредитного договору відповідач повідомив кредитодавця про те, що він проходить військову службу у Збройних Силах України.

Отже, ТОВ «Споживчий центр» було обізнане щодо статусу позичальника як військовослужбовця.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідач був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації 16 травня 2023 року, тоді як кредитний договір укладено 20 січня 2025 року, тобто на момент виникнення кредитного зобов`язання відповідач уже мав відповідний статус військовослужбовця.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до переконання про те, що до ОСОБА_1 наявні підстави для застосування частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Таким чином, відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 20.01.2025-100000635 від 20 січня 2025 року за нарахованими відсотками у розмірі 9 300 гривень.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині стягнення заборгованості за відсотками.

Враховуючи наведене, рішення Личаківського районного суду м.Львова від 19 лютого 2026 року підлягає зміні в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» та в частині розподілу судових витрат.

Частина 13 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи розмір задоволених позовних вимог (35 %), з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» слід стягнути понесені ним судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме: судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 847,84 грн. (2422,40 грн сплачений судовий збір за подання позовної заяви х 35 %).

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, у відповідності до положень статті 141 ЦПК України з ТОВ «Споживчий центр» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 1344,43 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Згідно ч.10 ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки на ТОВ «Споживчий центр»» покладено більшу суму судових витрат, йому необхідно сплатити на користь ОСОБА_1 496,59 грн. (1344,43 грн. – 847,84 грн.).

При цьому підстав для скасування рішення суду першої інстанції, як про це просить апелянт, колегія суддів не вбачає, оскільки таке рішення підлягає зміні в частині. За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 лютого 2026 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 20.01.2025-100000635 від 20 січня 2025 року в розмірі 9 000 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 496,59 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 09 жовтня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.