Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №444/3439/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 444/3439/25 Головуючий у 1 інстанції: Оприск З.Л.

Провадження № 22-ц/811/1051/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Савуляка Р.В.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 26 лютого 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог покликалися на те, що 20 лютого 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду № 200223589 щодо кредитування.

Відповідно до умов Кредитного договору (на умовах повернення, платності, строковості) Банк надав Позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 11 200,00 грн., з встановленим строком користування з 20 лютого 2015 р. по 20 лютого 2020 р., а Відповідач зобов`язався повернути отримані кошти у встановлений в Кредитному договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

20 липня 2020 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», на підставі договору № 7_БМ від 20 липня 2020р., укладеному за результатами публічних торгів (аукціону), в тому числі і за Кредитним договором з відповідачем.

Банк, правонаступником якого є Позивач, виконав свої зобов`язання за Кредитним договором належним чином, в той же час Відповідач порушив умови Кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами в повному обсязі та в визначений строк. Станом на 13 серпня 2025р. загальний розмір заборгованості Відповідача перед Позивачем за Кредитним договором становить 34453,78 грн.

З огляду на зазначені обставини просили стягнути із ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за договором № 200223589 від 20 лютого 2015 року у загальному розмірі 45 085,60 грн., яка складається з: суми заборгованості – 34 453,78 грн., суми інфляційних втрат – 7 533,82 грн., суми 3% річних – 3 098,00 грн.; судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 26 лютого 2026 року позов задоволено повністю.

Стягнуто із ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи фінанс" (04212, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ: 42649746) заборгованість за договором № 200223589 від 20.02.2015 року у загальному розмірі 45085,60 грн., яка складається з: суми заборгованості - 34453,78 грн., суми інфляційних втрат - 7533,82 грн., суми 3% річних - 3098,00 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи фінанс" (04212, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ: 42649746) судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі наголошує, що надані позивачем до позовної заяви Довідка про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту в рамках карткового продукту «Прибуткова картка + кредитка» (не іменна), копія тарифів по продукту «Прибуткова картка + кредитка» не є складовою кредитного договору, укладеного ОСОБА_1 з ПАТ «Банк Михайлівський» шляхом підписання заяви № 200223589 від 20 лютого 2015 року.

Звертає увагу, що заява (оферта) містить посилання на Умови надання та обслуговування платіжних карток Банку, затверджені Наказом №641 від 29 жовтня 2014 року. Однак такі Умови надання та обслуговування платіжних карток Банку позивачем до позовної заяви не додані.

Зазначає, що з огляду на зміст розділу «Основні параметри заяви» заяви №200223589 від 20 лютого 2015 року, за умовами кредитного договору Банк мав надати Позичальнику кредит у розмірі 1 000 грн, у зв`язку з чим висновок суду першої інстанції про підтвердження надання кредитних коштів у розмірі 11 200 грн є безпідставним.

Разом з тим, вважає, що зміст заяви №200223589 від 20 лютого 2015 року не дає підстав розуміти, що сторонами погодженого строк кредитування з 20 лютого 2015 р. по 20 лютого 2020 р., оскільки дана заява не містить будь-якої інформації щодо строку дії кредитного договору/ Договору про Картку.

Вважає, що наданими позивачем доказами не підтверджується, що відповідно до заяви №200223589 від 20 лютого 2015 року Банк видав ОСОБА_1 кредит у розмірі 11200 грн. зі строком дії кредитного договору з 20 лютого 2015 р. по 20 лютого 2020 р..

Також вважає, що заява №200223589 від 20.02.2015 року не містить доказів досягнення сторонами згоди щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, оскільки не встановлює тип процентної ставки, її змінність, порядок нарахування процентів за користування кредитними коштами.

Звертає увагу, що в розрахунку заборгованості, що доданий позивачем до позовної заяви міститься розділ «Сума боргу», у якому зазначається, що за період з 25 лютого 2019 по 23 лютого 2022 року сума боргу складає 34 453,78 грн. Але розрахунок зазначеної суми боргу, з чого він складається, як розрахований, за якою процентною ставкою, на яку суму боргу та за який період, у наданому розрахунку відсутній.

Крім того, зазначений розрахунок не міг бути прийнятий судом до уваги, оскільки він не відображає повного періоду кредитування (з 20 лютого 2015 року по 24 лютого 2019 р.). Початком періоду визначено дату – 25 лютого 2019 року. При цьому, жодного пояснення чому у такому «розрахунку» датою початку виникнення заборгованості зазначається 25 лютого 2019 року позивач не пояснив.

Разом з тим, наголошує, що позивачем не надано належних первинних документів, які б підтверджували факт видачі кредиту та рух коштів за договором, оскільки подана виписка не містить підпису відповідальної особи, стосується рахунку № НОМЕР_2 , тоді як у заяві (оферті) №200223589 зазначено рахунок № НОМЕР_3 , а рух коштів за нею відображено лише з 31 березня 2017 року. Відтак, така виписка не підтверджує фактичного отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 11 200 грн та не дає можливості перевірити обґрунтованість розрахунку заборгованості.

Також покликається на відсутність доказів правонаступництва позивача за кредитним договором № 200223589 від 20 лютого 2015 року.

Просить рішення Жовківського районного суду Львівської області від 26 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "Діджи Фінанс" відмовити повністю.

16 квітня 2026 року на адресу суду від представника ТОВ "Діджи Фінанс" надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Наголошує, що 20 лютого 2015 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено договір №200223589 шляхом підписання заяви (оферти), відповідно до якої позичальнику відкрито картковий рахунок та встановлено кредитний ліміт до 50 000 грн. Відповідач був ознайомлений з умовами кредитування, тарифами та правилами користування карткою, що підтверджується його підписом, а також отримав кредитну картку.

Зазначає, що сторони досягли згоди щодо істотних умов кредитного договору, а його укладення відповідачем не оспорювалося.

Звертає увагу, що заборгованість за договором №200223589 розрахована станом на дату укладення договору факторингу №7_БМ від 20 липня 2020 року та відображена у реєстрі кредитних договорів, переданому фактору. Загальна сума заборгованості становить 34 453,78 грн, з яких 11 199,89 грн — заборгованість за кредитом та 23 253,89 грн — заборгованість за відсотками.

Окрім цього, вважає реєстр кредитних договорів та надані банківські виписки належними доказами заборгованості, посилаючись на статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», положення НБУ №254 та №75, а також правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц.

При цьому зазначає, що виписки містять дату, час, дані відповідальної особи та сформовані за встановленою банком формою, а номер кредитного договору у виписках є достатнім для ідентифікації відповідних операцій.

Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення – 09 жовтня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом та матеріалами справи встановлено, що 20 лютого 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський», далі - Банк, та гр. відповідачем укладено угоду № 200223589 щодо кредитування.

Відповідно до умов Кредитного договору (на умовах повернення, платності, строковості) Банк надав Позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 11200,00 грн., з встановленим строком користування з 20 лютого 2015 р. по 20 лютого 2020 р., а Відповідач зобов`язався повернути отримані кошти у встановлений в Кредитному договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. Вказане підтверджується копією заяви № 200223589 від 20 лютого 2015 року, анкети № 1258101 від 20 лютого 2015 року, довідкою про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту, що підписані сторонами.

Позикодавець виконав свої зобов`язання за договором та надав відповідачу кредитні кошти, що підтверджується випискою по особовим рахункам відповідача за період з 23 травня 2016 року по 27 липня 2020 року.

20 липня 2020 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», на підставі договору № 7_БМ від 20 липня 2020р., укладеному за результатами публічних торгів (аукціону), в тому числі і за Кредитним договором з відповідачем, що підтверджується копією даного договору та реєстром боржників до нього, а також копією постанови Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості відповідач станом на 13 серпня 2025 року ОСОБА_1 має непогашену заборгованість за договором про надання кредиту в розмірі 34453,78 грн., з яких:

- 11199,89 грн. - заборгованість за кредитом;

- 23253,89 грн. - заборгованість за відсотками.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позикодавцем за описаним вище кредитним договором свої зобов`язання виконано в повному обсязі. Відповідач не надав своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за позикою, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов договору відповідач свої зобов`язання за ним не виконав.

З таким висновком колегія суддів не погоджується виходячи із наступних підстав.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Звертаючись до суду із позовними вимогами, ТОВ “Діджи Фінанс” просило суду стягнути з відповідача заборгованість в сумі 45085,60 грн., яка складається з: суми заборгованості - 34453,78 грн., суми інфляційних втрат - 7533,82 грн., суми 3% річних - 3098,00 грн.

На підтвердження факту укладення між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 кредитного договору суду надані підписані відповідачем копії письмових доказів : заява № 200223589 від 20 лютого 2015 року, анкета № 1258101 від 20 лютого 2015 року, довідка про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту від 20 лютого 2015 року, тарифи по продукту «Прибуткова картка + Кредитка», розписка про отримання платіжної картки.

Окрім цього, позивачем було долучено Виписку по особовим рахункам (ф.281 ) з 23 травня 2016 по 27 липня 2020.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Аналогічні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц, провадження №61-4685св19.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц.

Відповідно до розділу 2 «Кредитний договір» заяви (оферти) №200223589 від 20 лютого 2015 року відповідачу було відкрито рахунок № НОМЕР_3 . Цей же номер рахунку зазначений у розписці про отримання платіжної картки та/або ПІН-коду, згідно з якою ОСОБА_1 видано платіжну картку № НОМЕР_4 .

Виписку із рахунку № НОМЕР_3 позивачем не надано. Відсутність виписки за основним рахунком, вказаним у договорі, унеможливлює перевірку факту видачі кредиту та правомірності нарахування заборгованості.

Надана виписка (яка містяться в системі Електронний суд) на 614-ти сторінках не містять відомостей щодо рахунку № НОМЕР_3 , який вказано у Кредитному договорі, та стосується іншого рахунку № НОМЕР_5 .

Позивач не довів, що операції за вказаною випискою мають пряме відношення до виконання саме кредитного договору №200223589 від 20 лютого 2015 року.

До позовної заяви не долучено доказів, які б свідчили, що вказаний у виписці рахунок № НОМЕР_2 належать саме відповідачу ОСОБА_1 та відкритий на виконання кредитного договору №200223589 від 20 лютого 2015 року.

Окрім цього, надана позивачем виписка сформована лише з 23 травня 2016 року, тобто не з моменту укладення кредитного договору 20 лютого 2015 року, що позбавляє можливості перевірити факт зарахування кредитних коштів у сумі 11 200 грн, а також здійснення відповідачем платежів та їх розподіл за період з моменту укладення договору.

За таких обставин надана виписка не є належним доказом на підтвердження факту отримання кредитних коштів ОСОБА_1 за кредитним договором №200223589 від 20 лютого 2015 року.

Водночас посилання позивача у відзиві на те, що для ідентифікації банківських документів достатньо зазначення у них номера та дати кредитного договору, не спростовує вищенаведених висновків.

Оскільки, сама по собі наявність у виписці посилання на договір №200223589 не підтверджує, що операції здійснювалися саме за рахунком, відкритим відповідачу на виконання цього договору.

Висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі №760/7792/14-ц та від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, навпаки підтверджують необхідність дослідження виписки саме з особового рахунку позичальника.

Однак, виписка за рахунком № НОМЕР_3 , зазначеним у кредитному договорі та розписці про отримання картки, позивачем не надана, тоді як подана виписка стосується іншого рахунку — № НОМЕР_2 .

За таких обставин посилання у виписці на номер спірного кредитного договору саме по собі не підтверджує, що відображені у ній операції стосуються відповідача та виконання ним умов кредитного договору № 200223589 від 20 лютого 2015 року.

Інших доказів на підтвердження зарахування кредитних коштів на банківський рахунок відповідача № НОМЕР_3 за кредитним договором № 200223589 від 20 лютого 2015 року матеріали справи не містять.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Всупереч вимогам ст.ст.12, 81 ЦПК України позивачем не надано доказів на підтвердження того, що позичальнику було перераховано кошти за кредитним договором № 200223589 від 20 лютого 2015 року.

Так, відповідно до положень ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити проценти. Отже, саме факт надання кредитних коштів є істотною умовою виникнення відповідних правовідносин та підставою для виникнення у позичальника обов`язку щодо їх повернення.

За таких обставин та відповідно до змісту заявленого позову, дослідження судом доказів, які підтверджують рух грошових коштів та фактичне надання кредиту позичальнику входить до предмету доказування у даній справі.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутній детальний розрахунок заборгованості, з якого можна установити період утворення заборгованості, чи сплачувались будь-які кошти відповідачем та в яких сумах, за які періоди, в якому розмірі, та на які суми боргу нараховувались відсотки за користування кредитом, на підставі чого суд був би спроможний самостійно визначити розмір заборгованості, перевірити правильність такого розрахунку та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Таким чином, позивачем не надано доказів на підтвердження дійсного зарахування кредитних коштів позикодавцем на банківський рахунок відповідача, позивачем не доведено фактичного користування відповідачем кредитними коштами, тому відсутні підстави задоволення позовних вимог позивача ТОВ “Діджи Фінанс”.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність позовних вимог.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вищевказане, рішення Жовківського районного суду Львівської області від 26 лютого 2026 року підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки у задоволенні позовних вимог за результатами апеляційного перегляду справи відмовлено, з ТОВ «Діджи фінанс» на користь ОСОБА_1 слід стягнути суму понесених ним витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 – задовольнити.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 26 лютого 2026 року – скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» на користь ОСОБА_1 3 633,60 грн понесених ним витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 09 жовтня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.