Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №943/967/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 943/967/24 Головуючий у 1 інстанції: Шендрікова Г.О.

Провадження № 22-ц/811/869/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Ніткевича А.В.

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря Гаврилюк Я.Ю.

з участю відповідачки ОСОБА_1 , представника відповідачки Нижника М.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Нижника Миколи Теофільовича на рішення Буського районного суду Львівської області від 02 лютого 2026 року в складі судді Шендрікової Г.О. в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Комунального некомерційного підприємства «Буська центральна районна лікарня» про стягнення моральної шкоди, -

встановив:

У травні 2024 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , КНП «Буська центральна районна лікарня» про стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 вересня 2018 року перебуваючи в пологовому будинку у відділенні Буської центральної районної лікарні, внаслідок неналежного виконання професійних обов`язків лікарем акушер-гінекологом Петренко О.О., завмер плід і її дитина народилась мертвою. З висновку комісійної судово-медичної експертизи № 7 від 21 січня 2020 року встановлено, що лікуючим лікарем акушер-гінекологом ОСОБА_1 неправильно обрано тактику розродження, при вчасній госпіталізації, при проведенні повного обстеження і своєчасному розродженні загибель плоду можна було попередити.

10 вересня 2018 року заступником начальника поліції Кам`янка-Бузького відділу поліції ГУНП у Львівській області Гнидою А.І. відкрито кримінальне провадження і внесено відомості до Єдиного реєстру розслідувань за №12018140170000324 за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України. В ході розслідування ОСОБА_2 визнано потерпілою.

Позивачка зазначає, що злочинними діями ОСОБА_3 нанесла їй моральну шкоду, яка полягає в тому, що внаслідок таких дій вона втратила найдорожче в житті, свою маленьку дитину, на народження якої чекала з нетерпінням і надією. Глибина фізичних і моральних страждань є досить великою і незмірною, і неможливо виміряти глибину її болю.

Виходячи з меж розумного, та з урахуванням заяви від 24.09.2024 про збільшення позовних вимог, вважала, що розмір моральної шкоди завданої їй особисто внаслідок втрати дитини становить 1 000 000,00 грн. Просила позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням Буського районного суду Львівської області від 02 лютого 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Комунальне некомерційне підприємство «Буська центральна районна лікарня» про стягнення моральної шкоди і послуг про надання правової допомоги – задоволено частково.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Буська центральна районна лікарня» в користь ОСОБА_2 1 000 000 гривень моральної шкоди.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Буська центральна районна лікарня» в користь держави судовий збір в сумі 1331 гривні 20 копійок.

В іншій частині заявлених вимог відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , апеляційну скаргу в інтересах якої подав адвокат Нижник М.Т. Вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без надання належної оцінки наявним матеріалам, рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи.

В обґрунтування доводів скарги покликається на те, що 04.09.2018 до пологового відділення Буської ЦРЛ звернулась вагітна ОСОБА_2 . В історії спостереження за вагітністю ОСОБА_2 вказувалось про патологію – обвиття пуповини кругом шиї плода. Лікарем ОСОБА_1 , у зв`язку з даною патологією, запропоновано вагітній ОСОБА_2 стимуляцію пологової діяльності, а також запланований кесарів розтин. Однак, остання відмовилась і 10.09.2018 плід завмер. В подальшому подана заява до поліції про притягнення до кримінальної відповідальності лікаря ОСОБА_1 .

Під час розгляду в суді кримінального провадження (справа №943/967/24) про обвинувачення лікаря-гінеколога ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, ОСОБА_2 подала позовну заяву про відшкодування моральної шкоди, де відповідачами були КНП «Буська ЦРЛ» та ОСОБА_1 . Дана заява вирішена під час розгляду вказаного вище кримінального провадження, що підтверджується вироком Буського районного суду Львівської області від 28.11.2013. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 09.04.2024 вирок Буського районного суду Львівської області від 28.11.2023 в частині позовної заяви ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди скасований та направлений до суду першої інстанції для розгляду в порядку цивільного судочинства.

01.05.2024 ОСОБА_2 подала до Буського районного суду Львівської області ксерокопію позовної заяви від 25.06.2021, яка підготовлена відповідно до ст. 128 КПК України, а не відповідно до ст. 175 ЦПК України, і вже була розглянута судами в порядку КПК України. Вказана заява повторно зареєстрована в Буському районному суді Львівської області 01.05.2024 під №2853. Додає, що позивачкою не був сплачений судовий збір та не зазначено підстави для звільнення від сплати судового збору. Однак, ухвалою Буського районного суду Львівської області від 08 серпня 2024 року відкрито провадження за позовною заявою. У вказаній ухвалі зазначено, що позовна заява відповідає вимогам ст. ст. 175-177 ЦПК України. У зв`язку з таким рішенням, головуючому суддів заявлено відвід, у задоволенні якого було відмовлено.

Вважає, що копія позовної заяви, подана в межах кримінального провадження, не є належною позовною заявою за правилами ЦПК України.

Зауважує, що судом не з`ясовано під час розгляду справи по суті у позивачки ОСОБА_2 обставин спричинення та розмір моральної шкоди, так як остання в судове засідання не з`явилась, заяви про розгляд справи без її участі не подала.

Суд у рішенні перераховує нормативні документи, якими необхідно керуватись при встановленні та визначенні розміру моральної шкоди, однак, в чому саме полягає моральна шкода ОСОБА_2 в сумі 1 000 000 грн в рішенні не вказано. Окрім того, у позовній заяві від 25.06.2021 ОСОБА_2 оцінила розмір моральної шкоди в сумі 500 000 грн, однак обґрунтувань щодо збільшення моральної шкоди до 1 000 000 грн не надала.

Просить скасувати рішення Буського районного суду Львівської області від 02 лютого 2026 року, позовну заяву залишити без розгляду, так як провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у ст.ст. 175-177 ЦПК України, та не був сплачений судовий збір.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки та її представника на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що наявними доказами підтверджено факт неналежного виконання лікарем ОСОБА_1 професійних обов`язків, що призвело до загибелі плоду, чим позивачці завдано глибоких моральних страждань. Відповідальність за шкоду, завдану медичним працівником при виконанні трудових обов`язків, несе заклад охорони здоров`я, тому позов до ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення колегія суддів враховує таке.

Судом встановлено, що вироком Буського районного суду Львівської області від 28 листопада 2023 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 140 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на 2 роки.

На підставі ст. 49 КК України, звільнено ОСОБА_1 від призначеного покарання у зв`язку з закінченням строків давності.

Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Комунальне некомерційне підприємство «Буська центральна районна лікарня» про стягнення моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 200000 гривень, як завданої моральної шкоди та 4000 гривень за надання правової допомоги.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Буська центральна районна лікарня» в користь ОСОБА_2 200000 гривень моральної шкоди та витрати за надання правової допомоги.

Вирішено питання речових доказів.

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року апеляційну скаргу захисника обвинуваченої – адвоката Нижника М.Т. задоволено частково.

Вирок Буського районного суду Львівської області від 28.11.2023 року у кримінальному провадженні № 12018140170000342 відносно ОСОБА_1 , яку засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, та звільнено від призначеного покарання у зв`язку з закінченням строків давності – в частині вирішення цивільного позову – скасовано та направлено в суд першої інстанції для розгляду в порядку цивільного судочинства. У решті вирок залишити без змін.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.05.2024 Буським районним судом Львівської області за вх. 2853, на виконання вимог ухвали Львівського апеляційного суду від 09.04.2024, якою вирок Буського районного суду від 28.11.2023 у частині цивільного позову скасовано та направлено для розгляду в порядку цивільного судочинства, з дотриманням вимог Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 серпня 2019 року № 814, зареєстровано позовну заяву, яка фактично є позовною заявою, що раніше подавалася в межах кримінального провадження в порядку ст. 128 КПК України.

При цьому колегія суддів враховує, що положеннями ЦПК України не регламентовано порядок реєстрації позовної заяви та формування цивільної справи, а також відповідні наслідки, за позовною заявою, рішення за якою скасовано в порядку кримінального судочинства та направлено в суд першої інстанції для розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Буського районного суду Львівської області від 08 серпня 2024 року відкрито провадження у справі. Суд першої інстанції дійшов висновку, що подана позивачкою заява відповідає вимогам ст. ст. 175-177 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ЦПК України, позовна заява подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема: найменування суду; ім`я (найменування) позивача та відповідача; зміст позовних вимог; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання (якщо це передбачено законом); перелік документів, що додаються до позовної заяви.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки позовна заява ОСОБА_2 містить найменування суду, зазначення позивача та відповідачів, зміст позовних вимог, виклад обставин справи, посилання на докази (висновок експертизи, матеріали кримінального провадження), перелік доданих документів. Вказана заява містить всі необхідні реквізити, передбачені процесуальним законом, що дало підстави суду першої інстанції для відкриття провадження у справі.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що саме ухвалою апеляційного суду від 09.04.2024 справу направлено для розгляду в порядку цивільного судочинства, що свідчить про те, що позивачка діяла відповідно до процесуальних рішень суду, які набрали законної сили.

В свою чергу, частиною 1 ст. 177 ЦПК України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.

У справі, що розглядається, позов стосується відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок смерті дитини при народженні.

Суд першої інстанції правильно врахував цю обставину та обґрунтовано не застосував наслідків несплати судового збору, оскільки позивачка звільнена від його сплати в силу прямого припису закону.

Щодо суті спору, судова колегія виходить з такого.

Вироком Буського районного суду Львівської області від 28.11.2023 року у справі №943/1817/20 встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до наказу головного лікаря «Буської ЦРЛ» № 48 від 01.08.1997 перебуває на посаді лікаря акушер-гінеколога пологового відділення КЗБРР «Буська ЦРЛ», володіла вищою кваліфікаційною категорією за спеціальністю лікар-акушер-гінеколог, є медичним працівником.

ОСОБА_1 у період з 04.09.2018 по 09.09.2018 (у межах графіку робочого часу), перебуваючи у КНП «Буська ЦРЛ, порушуючи вимоги «Клінічного протоколу з акушерської допомоги «Переношена вагітність», затвердженого Наказом МОЗ України від 27.12.2007 №901, зі змінами і доповненнями, внесеними Наказом МОЗ України №417 від 15.07.2011, Локального протоколу вторинної стаціонарної та екстреної медичної допомоги, адаптованого до умов роботи в акушерсько-гінекологічному відділенні Буської ЦРЛ «Переношена вагітність» (далі – Локальний протокол «Переношена вагітність»), затвердженого наказом головного лікаря Буської ЦРЛ 27.11.2017, а також ст. 6, п. «а» ч.1 ст. 78 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», п.п. 2.2., 2.3., 2.4., 2.6., 2.7., 2.8., 2.9., 2.10., 2.16., 2.17., 4.1., 5.9., 5.10., 5.11., 5.13., 5.14., 5.16 Посадової інструкції лікаря акушер-гінеколога, затвердженої 11.04.2017 році № 66 головним лікарем Буської центральної районної лікарні, несучи персональну відповідальність як лікуючий лікар за ведення вагітності у вагітної ОСОБА_2 , неналежно виконала свої професійні обов`язки внаслідок недбалого до них ставлення, надаючи медичну допомогу вагітній ОСОБА_2 в порушення вимог п.3.2. Клінічного протоколу з акушерської допомоги «Переношена вагітність», затвердженого Наказом МОЗ України від 27.12.2007 № 901 зі змінами та доповненнями, внесеними Наказом МОЗ України № 417 від 15.07.2011, та відповідного Локального протоколу «Переношена вагітність», володіючи інформацією про те, що в товщі плаценти вагітної ОСОБА_2 наявні кальцинати (що свідчить про старіння плаценти), ступінь її зрілості -3 і наявне однократне обвиття пуповиною довкола шиї плода, не забезпечила належного динамічного спостереження за вагітною ОСОБА_2 та станом її плода, не забезпечила призначення та проведення додаткових обстежень, а саме контрольного УЗД плода, БПП (біометричного профілю плода) і доплерометрії кровоплину в магістральних судинах, не призначила аналіз вагінального вмісту (мазок на флору), не забезпечила ведення карти спостереження за рухом плоду, при наявності у результатах вказаних обстежень, симптомів або ознак загрози для життя плоду, вагітність мала бути завершена ургентним кесаревим розтином.

Як встановлено судом першої інстанції, безпосередньою причиною загибелі плоду ОСОБА_2 була внутрішньоутробна гіпоксія плода, яка розвинулась внаслідок гострого розладу пуповидного кровообігу при затягуванні пуповини довкола шиї на фоні хронічної фетоплацентарної недостатності, що підтверджується гістологічними дослідженнями плаценти і плода. При своєчасному кваліфікованому наданні медичної допомоги, а саме при вчасній госпіталізації, проведенні повного обстеження і своєчасному розродженні, загибель плоду у ОСОБА_2 можна було б попередити.

Зазначене вище в повному обсязі підтверджує неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого, тобто вчинення кримінального правопорушення за ч.1 ст. 140 КК України.

Відповідно ст. 49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Загальні положення про відшкодування шкоди передбачені главою 82 ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом статей 22, 1166 ЦК України відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить завдання шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Цивільно-правову відповідальність можна поділити на договірну та позадоговірну (деліктну, шкода здоров`ю).

Позадоговірна відповідальність наступає за відсутності договірних відносин між учасниками і внаслідок порушення абсолютного права потерпілої особи на медичну допомогу.

Протиправні дії заподіювача шкоди можуть виражатись, як у формі дій, так і у формі бездіяльності.

У деліктних зобов`язання діє презумпція вини заподіювача шкоди, при цьому ключовим елементом при визначенні вини чи невинуватості, є ступінь дбайливості та обачності деліквента.

Більше того, надання медичної допомоги пацієнтові, суб`єктом господарювання медичної практики у сфері охорони здоров`я, передбачає відповідальність надавача медичних послуг незалежно від наявності в його діях вини, якщо таке призвело до заподіяння шкоди здоров`ю пацієнта.

Згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У зазначеній нормі встановлюються загальні правила відшкодування юридичною або фізичною особою потерпілій стороні шкоди, завданої їхнім працівником або іншою особою під час виконання трудових обов`язків. Це є одним з випадків, коли суб`єктом деліктної відповідальності є юридична або фізична особа, яка шкоди потерпілій стороні безпосередньо не завдавала. Тобто, особливістю цих зобов`язань є те, що закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати. У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців). Діями фізичної особи (фізичної особи - підприємця) визнаються дії працівників (службовців), якщо їх вчинено на виконання трудових (службових) обов`язків. Покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за наведеною нормою права пояснюється тим, що безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов`язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого дня.

Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за статтею 1172 ЦК України необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника, шкода, завдана потерпілій стороні, причинний зв`язок між протиправною поведінкою працівника і завданою шкодою, вина працівника), так і спеціальних умов, які обов`язково необхідно враховувати. Це обставини, за наявності яких шкода була спричинена, хоча сама шкода в цих зобов`язаннях і не набуває будь-яких особливостей. До таких обставин частина перша зазначеної норми відносить виконання трудових (службових) обов`язків працівником. У разі завдання шкоди працівником діями, що за своїм змістом не випливають з виконання ним трудових (службових) обов`язків, не виникає відповідальності юридичної або фізичної особи за шкоду, спричинену цим працівником. Він повинен сам відшкодувати цю шкоду на загальних підставах деліктної відповідальності (стаття 1166 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 27.02.2019 у справі №755/2545/15-ц (провадження № 61-47866св18) зазначив, що у деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб`єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2023 у справі №523/10085/19 (пункт 58), Верховний Суд звертав увагу на специфіку тягаря доказування у справах щодо надання медичних послуг. Від пацієнтів не можна очікувати та вимагати точного володіння медичними знаннями. Вони не мають точного розуміння процесів лікування та необхідної кваліфікації для аналізу та надання обставин справи, що становлять предмет спору. З метою належної участі в цивільному процесі сторона не повинна мати професійні медичні знання. У зв`язку з цим сторона процесу, яка є пацієнтом, має право обмежитися доповіддю, що дасть змогу припустити про порушення зі сторони обслуговуючого персоналу в силу наслідків, що настали для пацієнта. Тому, з урахуванням принципу розумності, пацієнту, який звернувся до суду за захистом порушених прав, що полягають у завданні шкоди здоров`ю, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря. При цьому вказане не призводить до порушення принципу диспозитивності судового процесу, а навпаки слугує для забезпечення процесуальної рівності сторін (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 344/3764/21).

Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції правильно встановив, що загибель дитини позивачки настала внаслідок неналежного виконання лікарем ОСОБА_1 професійних обов`язків, що підтверджується висновком комісійної судово-медичної експертизи № 7 від 21 січня 2020 року та матеріалами кримінального провадження №12018140170000324.

Оскільки ОСОБА_1 на момент вчинення протиправних дій була працівником КНП «Буська центральна районна лікарня», суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідальність за завдану моральну шкоду має нести саме заклад охорони здоров`я відповідно до ст. 1172 ЦК України, а не лікар особисто. У цій частині рішення не оскаржується.

З урахуванням встановлених обставин справи, на підставі досліджених письмових доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачкою доведено наявність факту заподіяння їй діями відповідача (який не є безпосереднім завдавачем шкоди, але зобов`язаний її відшкодувати в силу вимог закону, як роботодавець винуватця) моральної шкоди, та те, що між такими діями та заподіяною шкодою, є безпосередній причинний зв`язок, а відповідачем не спростовано відсутність протиправності дій та вини в завданні такої як матеріальної та моральної шкоди.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

У ході розгляду справи позивачкою за допомогою належних засобів доказування доведено факт завдання їй моральної шкоди за участю відповідача, як і той факт, що працівник відповідача - є заподіювачем шкоди.

При визначенні розміру компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Обґрунтовуючи факт завдання моральної шкоди позивачка та її представник вказували, що внаслідок дій відповідачів позивачка втратила найдорожче в житті, свою маленьку дитину, на народження якої чекала з нетерпінням і надією, відтак глибина фізичних і моральних страждань є досить великою і незмірною, і неможливо виміряти глибину її болю.

Враховуючи вимоги розумності та справедливості, неможливості відшкодувати в повному обсязі моральної шкоди, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю та страждань, яких зазнала позивачка у зв`язку з смертю дитини, моральну шкоду оцінено позивачкою в сумі 1 000 000 грн.

В рішенні ЄСПЛ у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі» від 28.05.1985 зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які зіткнулися з проблемами можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевних страждань, фізичного болю, спокою. Будь яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Суд першої інстанції, оцінивши всі фактичні обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов обґрунтованого та мотивованого висновку про задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди

Розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 1 000 000 грн визначено судом першої інстанції з урахуванням глибини фізичних та моральних страждань позивачки, характеру та непоправності втрати (загибель дитини).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вищезазначений розміри моральної шкоди буде справедливою сатисфакцією позивачці за моральні та душевні страждання (існуючі на даний час і ті, що мають довічний характер) внаслідок смерті дитини при народженні.

З таким розміром відшкодування моральної шкоди погодився і відповідач КНП «Буська центральна районна лікарня», який, як рішення суду першої інстанції вцілому, так і в частині визначеного розміру моральної шкоди, не оскаржував.

Таким чином, оскільки у задоволенні позову до ОСОБА_1 суд першої інстанції відмовив, а КНП «Буська центральна районна лікарня» судове рішення в частині визначення розміру моральної шкоди не оскаржує, то відповідно підстав для зміни рішення в цій частині немає.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку доказам, застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допустив порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів, що не є підставою для скасування рішення.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами, не вбачає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Нижника Миколи Теофільовича залишити без задоволення.

Рішення Буського районного суду Львівської області від 02 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 07 жовтня 2026 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк