Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №463/7252/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 463/7252/25 Головуючий у 1 інстанції: Білоус Ю.Б.

Провадження № 22-ц/811/1521/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 31 березня 2026 року у складі судді Білоуса Ю.Б. в справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_3 про стягнення безпідставно сплаченої позивачами вартості небалансу гарячої води та моральної шкоди, -

встановив:

У серпні 2025 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до відповідача Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_3 про стягнення безпідставно сплаченої позивачами вартості небалансу гарячої води та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог покликаються на те, що вони проживають у багатоквартирному будинку по АДРЕСА_1 . Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» за вказаною адресою надає мешканцям будинку послуги з гарячого водопостачання. Проте, окрім плати за таку послугу, відповідач також нараховує мешканцям вартість небалансу гарячої води та здійснює ділення боргу недобросовісних мешканців, які не оплачують житлово-комунальні послуги, між всіма мешканцями будинку, що вважають неправомірним.

Нарахування вартості послуги здійснюється на підставі методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315. Вважають, що вказана методика, як підзаконний нормативний акт в частині розподілу втрат пропорційно до обсягу споживання, суперечить ст. 360 ЦК України, якою встановлено порядок утримання майна, що є у спільній власності, де втрати на утримання такого майна покладаються на співвласників пропорційно до їх часток у власності, а не пропорційно до обсягу спожитих ними послуг.

Вказують, що за період з серпня 2022 року по липень 2023 року ОСОБА_1 надміру сплатили відповідачу 7287,25 гривень, а ОСОБА_2 8211,41 гривень. Вказані суми просять стягнути з відповідача у примусовому порядку, а також по 2000,00 гривень моральної шкоди, заподіяної їм протиправними діями відповідача.

Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 31 березня 2026 року в позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_3 про стягнення безпідставно сплаченої позивачами вартості небалансу гарячої води та моральної шкоди відмовлено.

Рішення суду оскаржили відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також третя особа ОСОБА_3 , подавши апеляційну скаргу.

Апеляційну скаргу обгрунтовують тим, що суд обмежився покликанням на рішення судів обох інстанцій, якими було відмовлено позивачам у задоволенні за їх окремими позовами по цьому предмету спору, заявлених з інших підстав, чим не забезпечив вимоги верховенства права.

Вважають, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказу наявності кримінального провадження щодо предмету спору на час ухвалення судами обох інстанцій рішення, що зобов`язувало суди в силу вимог п.6 ст. 251 ЦПК України зупинити розгляд позовних вимог до завершення досудового слідства щодо предмету позову.

В оскаржуваному судовому рішенні опущений перелік доказів заявленого позову, повний перелік яких позивачами та заявником надано суду у клопотанні про задоволення позовних вимог від 26.01.2026.

Звертають увагу на те, що відповідно до вимог ч.1 ст. 632, ч.1 ст. 633 КПК України ухвала слідчого судді від 17.02.2026, якою була скасована постанова про закриття кримінального провадження, є обов`язковою до виконання органом досудового слідства також у зв`язку з врахуванням вимог ч.2 ст. 78 ЦПК України, оскільки вина відповідача має доводитися в порядку кримінального судочинства.

Просять рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

13.05.2026 на адресу апеляційного суду надійшов відзив Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на апеляційну скаргу позивачів. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України).

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З матеріалів справи вбачається, що позивачі звернулися до суду першої інстанції з вимогами про стягнення майнової та моральної шкоди, сумарний розмір яких не перевищує тридцяти розмір прожиткового мінімуму, відтак справа призначена до розгляду в спрощеному провадженні без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, межі та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.

Згідно із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частин 1 статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 та користується наданими відповідачем послугами з постачання гарячої води. Позивачці для здійснення оплати за надані послуги з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячої води з 01.07.2014 відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 , а також щомісячно направлялися повідомлення про нарахування вартості даної послуг з метою їх оплати.

Позивач ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_3 , користується наданими відповідачем послугами, в тому числі з постачання гарячої води. Позивачу для здійснення оплати за надані послуги з постачання теплової енергії та послуги з постачання гарячої води з 01.07.2014 відкритий особовий рахунок № НОМЕР_2 , а також щомісячно направлялися повідомлення про нарахування вартості даної послуг з метою їх оплати.

Відповідач Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» є теплопостачальною організацією, суб`єктом господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії, надає послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за адресою АДРЕСА_1 .

З 1 грудня 2021 року з позивачами укладено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та індивідуальний договір про надання послуги постачання гарячої води, які за своєю правовою природою є публічними договорами приєднання, типова форма яких затверджена постановами Кабінету Міністрів України №1022, №1023 від 08.09.2021 р., що є розміщеними на офіційному веб-сайті ЛМК «Львівтеплоенерго» за посиланням: https://lmkp.lte.lviv.ua.

Починаючи з 26.05.2022 у будинку АДРЕСА_1 встановлений комерційний вузол обліку гарячої води, який в подальшому пройшов відповідну повірку. Нарахування за надані послуги з постачання гарячої води проводяться згідно показів комерційного приладу обліку гарячої води з урахування розподільчих приладів обліку та у відповідності до ЗУ «Про комерційний облік теплова енергії та водопостачання», Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою КМУ від 11.12.2019 року № 1182 (в редакції постанови КМУ від 08.09.2021 року № 1023) та відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 року № 315 та встановлених тарифів.

Матеріалами справи також підтверджується, що у будинку по АДРЕСА_1 всі квартири оснащені розподільними приладами обліку гарячої води.

Основні засади правовідносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені в Законі України «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно зі ст.1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням.

Споживачем за цим Законом є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Статтею 5 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» передбачений перелік житлово-комунальних послуг, зокрема: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком; комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно із ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.

За п. 5 ч. 3 ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 26.09.2018 по справі № 750/12850/16-ц та від 06.11.2019 у справі № 642/2858/16, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін (ч. 2 ст. 526 ЦК України).

Тлумачення статті 526 ЦК України свідчить, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Позивачі, звертаючись до суду з цим позовом, зазначали, що нарахування їм, як споживачам послуг з водопостачання та водовідведення, плати за небаланс гарячої води є неправомірним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції врахував, що усі квартири будинку АДРЕСА_1 мали квартирні лічильники, нарахування вартості послуг з водопостачання та водовідведення позивачам проводилось з урахуванням показників комерційного (загальнобудинкового) приладу обліку, при цьому обсяг небалансу розподілявся між усіма споживачами пропорційно до обсягу споживання.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Закон України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» визначає засади забезпечення комерційного, у тому числі розподільного, обліку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та забезпечення відповідною обліковою інформацією споживачів таких послуг.

У статті 1 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» визначено, що вузлом комерційного обліку визнається вузол обліку, що забезпечує загальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» комерційний облік здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку відповідної комунальної послуги, що забезпечує (забезпечують) загальний облік її споживання, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.

Відповідно до частин першої, третьої статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» у будівлях, зазначених у частинах другій і третій статті 4 цього Закону, обсяг відповідної комунальної послуги, визначений за допомогою вузла комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, за розрахунковим або середнім споживанням), розподіляється між усіма споживачами з урахуванням показань вузлів розподільного обліку, приладів розподілювачів теплової енергії відповідно до частин другої четвертої цієї статті. Обсяги спожитої у будівлі гарячої, питної води, визначені за допомогою вузлів комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, за розрахунковим або середнім споживанням), розподіляються між споживачами з урахуванням того, що: у разі якщо приміщення всіх споживачів у будівлі оснащені загальний обсяг спожитої у відповідно гарячої, питної води (крім обсягу, витраченого на загальнобудинкові потреби) розподіляється між споживачами відповідно до обсягу споживання за показаннями вузлів розподільного обліку.

Частиною 6 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» передбачено, що обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року №315 затверджено Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг (далі Методика).

Пунктом 4 Розділу ІІ Методики №315визначено, що загальний обсяг теплової енергії, спожитої у будівлі/будинку на ГВП (Q гвп/буд) складається з обсягу теплової енергії, витраченої на приготування гарячої води (Q гвп/приг), та обсягу теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи ГВП (Q гвп/фс), відповідно до формули. Визначення обсягу теплової енергії, витраченої на приготування гарячої води, та визначення і розподіл обсягу теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи ГВП, здійснюється відповідно до розділу V цієї Методики.

Пунктами 5, 7-8 розділу V Методики №315 передбачено, що у разі відсутності у виконавця розподілу комунальних послуг даних щодо трубопроводів внутрішньобудинкової системи ГВП, обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи ГВП (Q гвп/ф.с), за наявності циркуляції, може бути визначений спрощено - як частка від обсягу теплової енергії, витраченої на приготування гарячої води (ОП гвп/приг), спожитої будівлею/будинком Q гвп/ф.с = 20%.

За рішенням співвласників будівлі/будинку для визначення обсягу споживання теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи ГВП застосовуються результати енергетичного аудиту. Про таке рішення співвласники будівлі/будинку письмово повідомляють виконавця розподілу комунальної послуги.

Обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи ГВП (Q гвп/ф.с), розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень у будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) незалежно від обсягу спожитої гарячої води у кожному розрахунковому періоді в опалювальний та міжопалювальний період пропорційно до загальних/опалюваних площ/об`ємів їх житлових/нежитлових приміщень.

Згідно п. 3 Розділу ІІ вказаної методики загальний обсяг спожитої гарячої води у будівлі/будинку складається з: сумарного обсягу спожитої гарячої води у ј-их приміщеннях, визначений за показаннями вузлів розподільного обліку, м-3; сумарного обсягу спожитої гарячої води у і-их приміщеннях, які не оснащені вузлами розподільного обліку, м-3; обсягу гарячої води, витраченої на загальнобудинкові потреби, визначений за показаннями вузли розподільного обліку або на підставі договору з виконавцем комунальних послуг на ці цілі м-3; обсяг витоку гарячої води із внутрішньобудинкових мереж ГВП, який стався з вини особи, яку встановлено, м-3. За відсутності витоків приймають Vгвпвит = 0; обсягу небаланс споживання гарячої води, що є різниця між показаннями вузла комерційного обліку та обсягом гарячої води, визначеним як сума показань вузлів розподільного обліку у будівлі/будинку, усі приміщення якої оснащені вузлами розподільного обліку, м-3.

Розподіл між споживачами загального обсягу спожитої у будівлі/будинку гарячої води здійснюється відповідно до розділу ІХ цієї Методики.

Згідно із пунктом 2 розділу ІХ Методики №315, обсяги небалансу гарячої води та обсяги спожитої гарячої води, визначені як сума показань вузлів розподільного обліку у будівлі/будинку, де усі приміщення споживачів, до яких постачається гаряча вода, оснащені вузлами розподільного обліку, розподіляються пропорційно до обсягу споживання.

Такий небаланс гарячої води визначають як різницю між визначеним за показаннями приладу обліку загального обсягу спожитої гарячої води у будівлі/будинку та між сумарним обсягом спожитої/витраченої гарячої води за показаннями вузлів розподільного обліку у приміщеннях споживачів та вузла розподільного обліку на відгалуженні трубопроводу з водорозбірною арматурою для відбору води на загальнобудинкові потреби (або відповідно до обсягу гарячої води, витраченої на загальнобудинкові потреби, що визначений відповідним договором з виконавцем комунальних послуг).

Відповідно до п. 1. розділу ІХ Методики №315 загальний обсяг спожитої гарячої води (V гвп/буд) залежно від способу забезпечення ГВП у будівлі/будинку визначається у спосіб: у будівлі/будинку з приготуванням гарячої води за її межами загальний обсяг спожитої гарячої води (Vгвп/буд) визначається так: за наявності циркуляції за показаннями вузла комерційного обліку гарячої води (витратомір у складі теплолічильника чи лічильник гарячої води) як різниця обсягів гарячої води, що надійшла до будівлі/будинку подавальним трубопроводом та вийшла з неї зворотнім/циркуляційним трубопроводом; розрахунковим методом (V) у разі тимчасового виходу з ладу або втрати вузла комерційного обліку гарячої води або вузла обліку споживання холодної води перед водопідігрівачем в індивідуальному тепловому пункті відповідно до пунктів 5, 6 розділу ХІ цієї Методики; розрахунковим методом для будівлі/будинку, не оснащеній (ого) вузлом обліку загального обсягу спожитої гарячої води або вузлом обліку споживання холодної води перед водопідігрівачем в індивідуальному тепловому пункті, який зазначено нижче.

Загальний обсяг спожитої гарячої води у будівлі/будинку, не оснащеній (ого) вузлом обліку загального обсягу спожитої гарячої води, розраховується за формулою 4, наведеною у пункті 3 розділу ІІ цієї Методики. При цьому у зазначеній формулі: обсяг витоку гарячої води із внутрішньобудинкових мереж ГВП приймається як V гвп/вит= 0; обсяг небалансу споживання гарячої води приймається як Vгвп/н.бал= 0; за відсутності вузла(ів) розподільного обліку для загальнобудинкових потреб (витрати на забезпечення послугою місць загального користування та допоміжних приміщень, витрати на їх зволоження та прибирання, спорожнення і заповнення інженерних мереж) або за відсутності договору з виконавцем комунальних послуг на ці цілі, обсяг гарячої води, витраченої на загальнобудинкові потреби, приймається як ?ліч.гвп/з.б.п.=0. В іншому випадку приймаються значення відповідно до показань вузла(ів) розподільного обліку або значення, що зазначені у договорі.

При цьому Розділом ХІІ Методики №315 передбачено можливість проведення перерозподілу обсягів наданих комунальних послуг. Обсяг перерозподілу може мати як додатне, так і від`ємне значення, що призводить як до збільшення, так і до зменшення розподілених між окремими споживачами обсягів спожитої комунальної послуги.

В результаті уточнення показань вузлів розподільного обліку/приладів- розподілювачів теплової енергії (на підставі звіряння їх показань, подання споживачем уточненої інформації, відновлення надання показань споживачами) визначається обсяг перерозподілу спожитої комунальної послуги між споживачами у будівлі/будинку, як різниця між сумою показань вузлів розподільного обліку / приладів-розподілювачів теплової енергії до коригування та сумою показань таких засобів після коригування.

Вирахуваний таким чином обсяг коригування розподіляється між споживачами за принципом, що наведений у пункті 2 цього розділу.

Після здійснення перерозподілу розподіленого обсягу спожитої комунальної послуги виконавцем розподілу комунальної послуги проводиться перерахунок із окремим споживачем та з усіма споживачами будівлі/будинку.

Результати перерозподілу та перерахунку відображаються у рахунках споживачів у розрахунковому періоді, у якому здійснено перерозподіл.

Чинне законодавство не передбачає підстав для звільнення споживача від плати за небаланс споживання гарячої води, та в разі існування в будинку небалансу споживання гарячої води правомірними є дії виконавця щодо розподілу цього небалансу між усіма споживачами пропорційно до обсягу споживання.

Враховуючи, що усі квартири будинку АДРЕСА_1 мали квартирні лічильники, нарахування вартості послуг з постачання гарячої води проводилось з урахуванням показників комерційного (загальнобудинкового) приладу обліку, при цьому обсяг небалансу розподілявся між усіма споживачами пропорційно до обсягу споживання.

Відтак, твердження, наведені в позовній заяві, не спростовують та не звільняють споживачів від покладеного законодавством зобов`язання щодо оплати послуг з постачання гарячої води.

Враховуючи наведене, дії відповідача щодо нарахування позивачам небалансу споживання гарячої води відповідають вимогам чинного законодавства.

Оскільки суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення безпідставно сплаченої позивачами вартості небалансу гарячої води, відтак не підлягає задоволенню й похідна вимога позивачів про стягнення моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 31 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 06 жовтня 2026 року.

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді С.М. Бойко

С.М. Копняк