Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №322/1173/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 06.10.2026 Справа № 322/1173/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №322/1173/25 Головуючий у 1-й інстанції: Гасанбеков С.С.

Провадження № 22-ц/807/1486/26-2 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

Провадження № 22-ц/807/1486/26-3 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кухаря С.В., Кочеткової І.В. Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Котляр Анна Ігорівна в особі представника – адвоката Ярошенка Олександра Олеговича на рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2026 року, ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 на додаткове рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Котляр Анна Ігорівна про визнання права власності на спадкове майно та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 діючи в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначено, що унаслідок смерті батька малолітньої ОСОБА_2 – ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), вона, як єдина донька спадкодавця, є спадкоємицею першої черги відповідно до ст. 1261 Цивільного кодексу України. Приватним нотаріусом Котляр А.І. 11.02.2025 було оформлено два свідоцтва про право на спадщину, за якими земельні ділянки, що належали спадкодавцеві, були поділені між нею та бабусею ( ОСОБА_3 ) по 1/2 кожному. Це оформлення було здійснено без дозволу органу опіки та піклування, без участі законного представника дитини, та з порушенням інтересів малолітньої дитини. Водночас відповідачка – ОСОБА_3 – на момент оформлення спадщини після смерті сина вже володіла щонайменше двома земельними ділянками: 6,04 га (кадастровий № 2323681300:04:005:0006) 5,3747 га (кадастровий № 2323681300:01:010:0006). Таким чином, загальна площа її земель становила понад 11 га, що свідчить про відсутність у неї потреби в додатковому успадкуванні паїв, які належали її синові.

Більше того, ОСОБА_3 вже передала частину спадщини своєму чоловіку (діду дитини) іншій спадкоємиці – доньці ОСОБА_5 , що додатково підтверджує, що оформлення спадщини після смерті сина – це штучне зменшення частки дитини. Вона, як донька померлого, перебувала на його утриманні, разом із ним та дідом пережила ДТП, після якої залишилась інвалідом. Смерть батька та оформлення спадщини без участі органу опіки призвели до порушення її законного права на повну частку у спадковому майні.

Після смерті батька ОСОБА_4 малолітня ОСОБА_2 зазнала глибоких душевних і психологічних страждань, які мають тривалі й незворотні наслідки для її життя, здоров`я та добробуту, зокрема: батько повністю утримував дитину, забезпечував одягом, харчуванням, оплачував заняття, супроводжував до лікарів; у день ДТП дитина їхала з батьком і дідом на власному авто, а сам батько збирався оновити одяг доньці до зими, про що було заздалегідь домовлено на найближчі вихідні; раптова смерть батька та діда в ДТП повністю зруйнувала стабільність дитини, позбавивши її опори, звичного способу життя та безпеки; усі наявні кошти після ДТП були витрачені на поховання, а малолітня дитина залишилася без захисту, без оформленого спадкового майна, без засобів існування. Водночас, відповідачка – бабуся дитини ОСОБА_3 – оформила на себе 1/2 частку земельної ділянки, що належала батькові дитини, без згоди законного представника дитини, без дозволу органу опіки, без урахування статусу малолітньої особи, тобто: самовільно вивела майно з-під спадкування дитини; позбавила її частини законної частки у спадщині; створила додаткове емоційне потрясіння та фактично спричинила конфлікт у найближчому оточенні дитини. Ці дії прямо порушують ст. 1166, 1167 ЦК України, а також принципи ст. 8, 9, 12 Закону України «Про охорону дитинства». З урахуванням віку дитини (5 років на момент ДТП), її психоемоційного стану після втрати батька, на її очах загинули самі близькі, ДТП та інвалідності, а також позбавлення частини спадкового майна, заявлений розмір моральної шкоди – 500 000 грн є пропорційним і обґрунтованим, оскільки: відображає глибину страждань і наслідків; включає довготривалу психологічну травму, пов`язаний із втратою життєво важливого майна та підтримки. Факт самовільного оформлення та відчуження спадкового майна, що належить малолітній ОСОБА_6 , є предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні №1202408730000075, що перебуває на контролі прокуратури».

На підставі вищевикладеного просила суд:

- визнати за малолітньою ОСОБА_2 право власності на 1/1 частину земельної ділянки площею 5,3747 га, кадастровий номер: 2323681300:01:010:0005, що знаходиться на території Зеленівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/1 частину земельної ділянки площею 1,5000 га, кадастровий номер: 2323681300:03:002:0001, розташовану за тією ж адресою;

- скасувати свідоцтва про право на спадщину в частині, якою 1/2 частки по кожній із зазначених ділянок передано ОСОБА_3 ;

- стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь малолітньої ОСОБА_2 компенсацію моральної шкоди у розмірі 500 000 (п`ятсот тисяч) гривень;

- у разі потреби у вчиненні повторних реєстраційних або нотаріальних дій (видача нового свідоцтва про спадщину, скасування попередніх, внесення змін до реєстру речових прав), покласти обов`язок сплати всіх відповідних витрат на відповідачку – ОСОБА_3 , як особу, що безпідставно оформила частину спадкового майна на себе;

- стягнути з відповідачки судові витрати;

- здійснити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2025 року залучено приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Котляр Анну Ігорівну до участі в розгляді справи як третю особу.

Рішенням Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Котляр Анни Ігорівни витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.

11 травня 2026 року до суду першої інстанції надійшла заява представника відповідача ОСОБА_3 – адвоката Слизовської М.Ю. про стягнення понесених витрат на професійну правничу (правову) допомогу по справі №322/1173/25, в якій заявник просив суд стягнути з ОСОБА_1 , які діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені витрати на професійну правничу допомогу у сумі 14 000 грн.

Додатковим рішенням Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2026 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 6500 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з рішенням суду від 04 травня 2026 року та додатковим рішенням суду від 18 травня 2026 року, ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2026 року скасувати, у тому числі в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного нотаріуса Котляр Анни Ігорівни витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. Направити справу № 322/1173/25 на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду. Під час нового розгляду вказати суду першої інстанції на необхідність залучення органу опіки та піклування, дослідження матеріалів спадкової справи, перевірки правових підстав набуття ОСОБА_3 1/2 частки спадщини після смерті сина, доказів її постійного проживання зі спадкодавцем, обставин подання відомостей нотаріусу, матеріалів кримінального провадження № 12024087300000075, повного складу спадкового майна та прав малолітньої дитини як спадкоємиці першої черги. У разі якщо апеляційний суд дійде висновку про можливість ухвалення нового рішення без направлення справи на новий розгляд, — ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 , поданий в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , задовольнити в межах заявлених позовних вимог. Відмовити приватному нотаріусу Котляр Анні Ігорівні у стягненні з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. Вирішити питання про розподіл судових витрат за результатами апеляційного розгляду.

Скасувати додаткове рішення Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 18 травня 2026 року у справі № 322/1173/25 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 6500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Ухвалити нове рішення, яким залишити клопотання ОСОБА_3 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу без розгляду. Альтернативно, у разі якщо апеляційний суд дійде висновку про розгляд клопотання по суті, відмовити ОСОБА_3 у задоволенні клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі. У разі незгоди суду з попередніми вимогами, зменшити суму витрат на професійну правничу допомогу до мінімально можливого розміру з урахуванням відсутності належної деталізації, дублювання робіт у пов`язаних справах та непропорційності покладення витрат на законного представника малолітньої дитини.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не перевірив законність набуття ОСОБА_3 1/2 частки спадщини після смерті сина, можливе введення нотаріуса в оману та законність видачі свідоцтв, суд не залучив орган опіки та піклування, не дослідив повний склад спадкової маси та фактичне вибуття майна з-під контролю дитини, не дослідив кримінальне провадження, що підтверджує наявність спору щодо спадкового майна, неправильно оцінив моральну шкоду та фактично проігнорував травматичний контекст справи, безпідставно залишив процесуальні заяви та заперечення без належного розгляду, незаконне стягнення 3000 грн витрат на правничу допомогу на користь нотаріуса, заперечує щодо самої постанови нотаріуса. Розглянув справу формально — як арифметичний спір про частки у двох земельних ділянках. Насправді справа стосується майна померлого батька малолітньої дитини, яка є спадкоємицею першої черги, вважається такою, що прийняла спадщину, втратила батька та діда внаслідок однієї ДТП, має статус дитини з інвалідністю та потребує підвищеного стандарту судового захисту. Ключове питання, яке суд не перевірив: на якій саме правовій підставі ОСОБА_3 отримала 1/2 частку спадщини після смерті свого сина ОСОБА_4 , чи були належні докази її постійного проживання зі спадкодавцем, чи не були нотаріусу подані недостовірні відомості, та чи не призвело це до незаконного зменшення спадкових прав малолітньої дитини.

Щодо оскарження додаткового рішення, заявник зазначила, що суд не врахував одночасне представництво пов`язаних осіб одним адвокатом; Суд не врахував дублювання робіт у пов`язаних справах, справи № 322/1172/25, № 322/1173/25 та № 322/1178/25 виникли з одного спадкового конфлікту, стосувалися пов`язаних учасників і мали схожий фактичний та правовий контекст; подані документи не містять детального опису робіт у розумінні ст. 137 ЦПК України; відповідач не подав попередній розрахунок судових витрат; суд не перевірив належність заяви про судові витрати до закінчення дебатів. Також не враховано, що позов подавався законним представником в інтересах малолітньої дитини у спадковому спорі. Суд мав врахувати значення справи для дитини, характер спору, відсутність зловживання процесуальними правами з боку позивача та те, що спір виник не внаслідок неправомірних дій малолітньої особи. Позивач просила суд повернутися до підготовчого провадження для забезпечення повноцінної участі адвоката, призначеного системою БВПД, однак суд відмовив у такому клопотанні та завершив розгляд справи без належного забезпечення процесуального балансу. За таких обставин подальше покладення на законного представника дитини витрат дорослого відповідача є непропорційним та порушує ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, ст. 8, 12 Закону України «Про охорону дитинства» і принцип найкращих інтересів дитини. Натомість суд обмежився формальним посиланням на відмову у позові, не оцінивши критерії обґрунтованості, пропорційності та необхідності витрат у контексті ст. 137, 141 ЦПК України.

Не погоджуючись з рішенням суду від 04 травня 2026 року в частині відмови у стягненні витрат на копіювання, що є розподілом судових витрат, витрат пов`язаних з розглядом справи, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Котляр Анна Ігорівна в особі представника – адвоката Ярошенка Олександра Олеговича подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Олександрівського районного суду м.Запоріжжя від 04 травня 2026 року скасувати в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 витрат на копіювання спадкових справ. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного нотаріуса Котляр Анни Ігорівни - витрати на копіювання спадкових справ по справі № 322/1173/25 в сумі 1400 грн.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не врахував, що приватний нотаріус Котляр А.І. повністю погоджується з тим, як суд вирішив позовні вимоги, проте вона не згодна з відмовою у стягненні витрат на копіювання, що є розподілом судових витрат, а точніше – витрат, пов`язаних із розглядом справи. Копія спадкової справи складається зі значної кількості аркушів, понад - 250. В основному, такий розмір спадкової справи обумовлений численними зверненнями ОСОБА_1 , на які нотаріус вимушена надавати відповіді, кількістю судових справ тощо. Копіювання, як правило, здійснювалося двостороннє, тобто кількість аркушів для копіювання була штучно зменшена нотаріусом, хоча двостороннє копіювання вимагає більшого часу, ніж два односторонніх. Таким чином, на одне копіювання та оформлення копії спадкової витрачається кілька днів, що фактично паралізує роботу нотаріуса на період копіювання. Приватний нотаріус може визначати вартість самостійно, проте ОСОБА_7 визначила вартість, яка є значно нижчою, ніж вартість, встановлена для державних нотаріальних контор, а саме 10 грн. за одну сторінку спадкової справи.

Відзиву на апеляційні скарги в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідач ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, через свого представника- адвоката Слизовської М.Ю., а саме, шляхом надсилання судової повістки-повідомлення в електронний кабінет підсистеми «Електронний суд», що підтверджується довідкою відповідального працівника суду про доставку судової- повістки повідомлення в її електронний кабінет – 15.09.2026 о 20:02:55 (т. 4 а.с. 122) до апеляційного суду не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи не надали.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на вказане, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції ( стаття 367 ЦПК України), колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності ОСОБА_3 та її представника – адвоката Слизовської М.Ю.. в даному судовому засідання.

При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "ЮніонАліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії" ("AlimentariaSanders S.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що розподіл земельних ділянок з кадастровими номерами 2323681300:01:010:0005 та 2323681300:03:002:0001 між спадкоємцями за законом першої черги був здійснений нотаріусом з дотриманням положень Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим визнав позов необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню. ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги за законом після смерті сина ОСОБА_4 , яка в установлений законом строк прийняла спадщину після його смерті, отримала свідоцтва на 12 частку спадкового мйна, а отже відсутні підстави для визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину. Як наслідок, відсутні підстави для визнання за ОСОБА_2 права власності в цілому на земельні ділянки з кадастровими номерами 2323681300:01:010:0005 та 2323681300:03:002:0001. Приймаючи спадщину, відповідач реалізувала своє законне право, чим не могла завдати моральної шкоди будь-кому, відтак позовна вимога про стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь малолітньої ОСОБА_2 компенсації моральної шкоди у розмірі 500000,00 грн є безпідставною. Інші доводи позивача суд відхиляє як такі, що не стосуються предмета доказування у цій справі та ґрунтуються на довільному тлумаченні позивачем норм чинного законодавства України.

Розподіляючи судові витрати суд, першої інстанції виходив з того, що заявлений ОСОБА_7 розмір щодо відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн, відповідає критеріям зазначені законодавством, та підтверджується належними доказами, відтак підлягає стягненню з позивача на користь третьої особи ОСОБА_7 ..

Заявлені третьою особою у клопотанні про відшкодування витрат на надання суду доказів – копій матеріалів спадкової справи наведено лише розрахунок таких витрат, проте цей розрахунок не підтверджено належними доказами, а саме відсутні докази вартості паперу, витратних матеріалів до оргтехніки тощо. З огляду на викладене, суд визнав клопотання третьої особи про компенсацію витрат, пов`язаних з наданням суду доказів, необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню.

При ухвалені додаткового рішення від 18 травня 2026 року про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_3 – адвоката Слизовської М.Ю. про стягнення понесених витрат на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 6500 грн, суд першої інстанції виходив з обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт і часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), принципу пропорційності, розумності та справедливості.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (повторне) від 14.12.2023 серії НОМЕР_1 (т.1 а.с.10).

Після смерті ОСОБА_4 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Котляр А.І. заведено спадкову справу № 5/2024, матеріалами якої підтверджується те, що спадкоємцями ОСОБА_4 є: його мати – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , частка у спадщині – 1/2; його дочка – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , частка у спадщині – 1/2.

До складу спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_4 , увійшло право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2323681300:01:010:0005, площею 5,3747га, розташовану на території Зеленівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, що до набрання чинності Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року № 807-ІХ відносилася до території Новомиколаївського району Запорізької області, та право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2323681300:03:002:0001, площею 1,5000 га, розташовану на території с. Шевченківське Запорізького району Запорізької області, що до набрання чинності Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року № 807-ІХ відносилася до території Новомиколаївського району Запорізької області.

11.02.2025 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Котляр А.І. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом №121 ОСОБА_2 на 1/2 земельної ділянки з кадастровим номером 2323681300:01:010:0005 (т.1 а.с. 16).

11.02.2025 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Котляр А.І. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом №120 ОСОБА_2 на 1/2 земельної ділянки з кадастровим номером 2323681300:03:002:0001 (т.1 а.с. 16).

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частина третя статті 1268 ЦК України).

Аналіз змісту частини третьої статті 1268 ЦК України свідчить про те, що законодавець передбачив можливість прийняття спадщини постійним проживанням разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини для будь-яких спадкоємців.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації (див. постанову Верховного Суду від 28 липня 2026 року у справі № 352/2632/23 (провадження № 61-17660св24)).

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Відповідно до статті 1269 ЦК України, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

У статті 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження№ 61-9916сво21) зазначено, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та/інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України, на який поширюється позовна давність.

У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, встановлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц (провадження № 61-6658сво23) зауважив, що недійсність свідоцтва обумовлена певними "вадами", які існували в момент його видачі (зокрема, особа, якій видане свідоцтво, не мала права на спадкування, нікчемність заповіту). Тобто підстава недійсності свідоцтва як документа має існувати в момент його видачі.

Предметом доказування під час судового розгляду є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадкоємцями першої черги за законом є його мати ОСОБА_3 та неповнолітня донька ОСОБА_2 , До спадкового майна входять дві земельні ділянки з кадастровим номером 2323681300:01:010:0005, площею 5,3747га, розташована на території Зеленівської сільської ради Запорізького району Запорізької області та з кадастровим номером 2323681300:03:002:0001, площею 1,5000 га, розташована на території с. Шевченківське Запорізького району Запорізької області, які є предметом спору у даній справі.

Заяву про прийняття спадщини ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Запорізького нотаріального округу Запорізької області Котляр А.І. подала 26 січня 2024 року ( т. 1 а.с. 70).

Заяву про прийняття спадщини відповідач ОСОБА_3 подала до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Котляр А.І. - 16 лютого 2024 року ( т. 1 а.с. 71 зворот), тобто в строк, передбачений ч. 1 ст. 1270 ЦК України, що свідчить про те, що остання прийняла спадщину після смерті свого сина ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Доказів того, що ОСОБА_4 протягом строку встановленого для прийняття спадщини, відкликала заяву про прийняття спадщини, матеріали справ не містять.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 повідомила нотаріусу недостовірні обставини про проживання із сином, фактично ввела нотаріуса в оману, після чого отримала свідоцтва на частку двох земельних ділянках, а суд ці обставини не перевірив і не спростував, тому без перевірки підстав прийняття спадщини ОСОБА_3 висновок суду про законність її 1/2 частки є передчасним не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_3 прийняла спадщину після смерті свого сина ОСОБА_4 в силу положень ч. 1 ст. 1270 ЦК України, подавши заяву до нотаріуса в строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, що підтверджується копією матеріалів спадкової справи № 5/2024 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , заведеної приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Котляр А.І. (т. 1 а.с. 70-190)

Крім того, слід зауважити, що в спадковій справі № 5/2024 спадкодавця ОСОБА_4 міститься довідка Виконавчого комітету Новомиколаївської селищної ради Запорізького району, Запорізької області від 30.01.2024 року № 429 з якої вбачається, що ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав і був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 02 лютого 2006 року по день смерті. На момент смерті разом з ним проживали і були зареєстровані - батько ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , мати ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_7 ( т. 1 а. с. 77).

Належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 на день смерті постійно проживав за іншою адресою, позивачем не надано, що є її процесуальним обов`язком в силу положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

Отже, зазначені обставини, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, свідчить про те, що ОСОБА_3 , крім подачі заяви до нотаріальної контори в установлений законом строк про прийняття спадщини, також прийняла спадщину постійним проживанням разом із спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини (частина третя статті 1268 ЦК України).

Угода між спадкоємцями щодо зміни розміру частки у спадщині когось із них не укладалася, підстав для усунення відповідача від спадкування не вбачається.

Таким чином, встановивши, що ОСОБА_3 в установлений законом строк подала заяву до приватного нотаріуса про прийняття спадщини після смерті свого сина ОСОБА_4 , а також постійно проживала разом із спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини, від спадщини не відмовлялася, тому мала право на спадкування своєї 1/2 частки у спадщині, що відкрилася після смерті ОСОБА_4 , отже, відсутні підстави для визнання недійсними вищезазначених свідоцтв про право на спадщину.

Як наслідок відсутні підстави для визнання за ОСОБА_2 право власності в цілому на земельні ділянки з кадастровими номерами 2323681300:01:010:0005, та 2323681300:03:002:0001.

Приймаючи спадщину, відповідач реалізувала своє законне право, чим не могла завдати моральної шкоди позивачці, відтак є правильні висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь малолітньої ОСОБА_2 моральної шкоди.

Розглядаючи спір, який вини між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обгрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про розгляд справи без участі органу, уповноваженого державою на захист прав малолітньої особи, та без спеціального висновку цього органу , що є істотним порушенням ст. 19 СК України, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» не заслуговують на увагу.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Водночас, відповідно до статті 173 Сімейного кодексу України (далі - СК України), майно батьків і дітей є чітко розділеним, і діти не мають права власності на майно батьків, як і батьки - на майно дітей. Обов`язкова згода органу опіки та піклування, регламентована статтею 177 СК України та статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", вимагається виключно у разі відчуження майна, власником або правоволодільцем (зокрема, з правом користування) якого є безпосередньо дитина, а не будь-якого майна, що належить її батькам на праві приватної власності.

У справі, яка переглядається, предметом спору є не відчуження майна право власності на яке має малолітня дитини, що потребувало погодження з державними органами захисту прав дітей, а визнання права власності на все спадкове майно малолітньої особи після смерті свого батька ОСОБА_4 , право на спадкування якого мають також інші спадкоємці першої черги за законом, які в установлений законом строк прийняли спадщину, тому доводи апеляційної скарги про те, що суд не мав ухвалювати рішення щодо спадкового майна малолітньої особи без висновку органу опіки та піклування не заслуговують на увагу.

Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки всім доводам заявників, апеляційний суд відхиляє, оскільки, як неодноразово вказував ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Ruiz Torija v. Spain", заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Hirvisaari v. Finland", заява № 49684/99).

Інші наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Оскаржуване судове рішення суду першої інстанції відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Статтею 59 Конституції України гарантовано право кожного на професійну правничу допомогу, тоді як відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких відповідно до пункту 1 частини третьої цієї статті належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною першою статті 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання такої допомоги за рахунок держави, а відповідно до частини другої цієї статті за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, зокрема гонорару за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку процесуальних документів, збирання доказів, підготовку до розгляду справи та участь у судових засіданнях, визначається відповідно до умов договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт і їх вартості, яка сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов`язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23).

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші, крім судового збору, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 140 ЦПК України особа, яка надала доказ на вимогу суду, має право вимагати виплати грошової компенсації своїх витрат, пов`язаних із наданням такого доказу. Розмір грошової компенсації визначає суд на підставі поданих такою особою доказів здійснення відповідних витрат.

Правовий висновок щодо можливості стягнення витрат третьої особи на правничу допомогу з позивача у разі відмови в задоволенні позову викладено у постанові Верховного Суду від 22.05.2024 року у справі № 910/15770/21.

Третьою особою ОСОБА_7 заявлено клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 3000 грн. На підтвердження понесених витрат до клопотання додано договір про надання правничої допомоги від 03.11.2025 року, додаткова угода № 2 до договору від 03.11.2025 року про узгодження вартості послуг, рахунок № 02/04 від 23.04.2026 року, платіжна інструкція від 23.04.2026 № 1.632488361.1, акт про надання правничої допомоги від 23.04.2026 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягнення з позивача на користь третьої особи 3000 грн відповідає визначеним критеріям, та підтверджується належними доказами.

Оскільки третьою особою у клопотанні про відшкодування витрат на надання суду доказів – копій матеріалів спадкової справи наведено лише розрахунок таких витрат, проте цей розрахунок не підтверджено належними доказами, а саме відсутні докази вартості паперу, витратних матеріалів до оргтехніки тощо, суд першої інстанції обгрунтовано відмови у стягненні цих витрат з позивача на користь третьої особи.

Доводи апеляційної скарги в цій частині висновки суду не спростовують на законність судового рішення не впливають.

Щодо ухвалення додаткового рішення.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основними рішеннями, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень, постанов) або не вирішені всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати.

Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Представник відповідача – адвокат Слизовська М.Ю. до закінчення судових дебатів зробила заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та подання у відповідності до вимог частини 8 статті 141 ЦПК України доказів понесених ОСОБА_3 витрат на правову допомогу.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою - шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчить про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду першої інстанції представником відповідача ОСОБА_3 – адвокатом Слизовською М.Ю. надано: договір про надання правничої допомоги б/н від 09.09.2025 року, розрахунок обсягу та вартості послуг та розмір компенсації витрат по наданню правничої допомоги, додаткова угода № 1 від 06.05.2026 року до договору про надання правничої допомоги, акт приймання –передачі наданих послуг від 06.05, 2026 року, квитанція серії АА1 № 354937 від 06.05.2026 року на суму 14000 грн.

Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих ОСОБА_9 послуг, заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу і те, що під час ухвалення рішення від 04 травня 2026 року питання про витрати на професійну правничу допомогу не вирішено, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції підлягає задоволенню в межах суми 6500 грн.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, їх обсягу з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони.

З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга ОСОБА_1 яка діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 не містить.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а судового рішення - без змін.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційні скарги залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 – залишити без задоволення

Апеляційну скаргу приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Котляр Анна Ігорівна в особі представника – адвоката Ярошенка Олександра Олеговича – залишити без задоволення.

Рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2026 року – залишити без змін.

Додаткове рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 08 жовтня 2026 року.

Головуючий, суддяСуддяСуддя

Подліянова Г.С.Кухар С.В.Кочеткова І.В.