Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №336/5748/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 06.10.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 336/5748/24 Головуючий у 1 інстанції Вайнраух Л.А.

Провадження № 22-ц/807/2001/26 Суддя доповідач Бредун Дмитро Сергійович

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Бредуна Д.С.,

суддів Сакояна Д.І., Салтан Л.Г.,

за участю секретаря судового засідання Пантюх Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги третьої особи Міністерства оборони України в особі представника Матвєєнко Галини Миколаївни, позивачки ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 30 червня 2026 року за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України, ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, віднесення до членів сім`ї, факту перебування на утриманні, –

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

10 червня 2024 року позивачка ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Зелінської О.С. звернулася до суду із позовною заявою, в якій просила:

– встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 під час участі в бойових діях, забезпечення заходів національної безпеки України і стримування збройної агресії РФ, однією сім`єю з квітня 2019 року до дня його загибелі, віднести до члена його сім`ї;

– встановити факт перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За змістом позовної заяви ОСОБА_1 є цивільною дружиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , який перебував на посаді командира бойової машини – командира механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти, загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 під час участі в бойових діях, забезпечення заходів національної безпеки України і стримування збройної агресії РФ. Відповідно до тверджень сторони позивача вказані особи познайомились в квітні 2019 року, з квітня 2019 року мешкали однією сім`єю як подружжя за адресою реєстрації позивачки у АДРЕСА_1 .

З початку спільного проживання позивачка сприймала ОСОБА_3 як чоловіка, так сприймали їх і рідні, друзі. ОСОБА_1 із ОСОБА_3 вели спільне господарство, мали спільний бюджет, придбавали спільні речі та предмети побуту, мали спільні права та обов`язки як подружжя. За час спільного проживання ОСОБА_1 проходила лікування у КНП «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» ЗМР, оплата лікування здійснювалась за спільні кошти.

При цьому, позивачка з 18.07.2014 у зареєстрованому шлюбі не перебувала, є пенсіонеркою, як видно з позовної заяви, тобто має незначний дохід, крім того, з 12.10.2015 має 3 групу інвалідності безстроково.

Як видно з позовної заяви, в період з вересня 2022 року по січень 2023 року за рахунок коштів, які заробляв ОСОБА_3 , у квартирі, де вони мешкали, проведено ремонт, оновлено меблі, побутову техніку, крім того, придбані вартісні мобільні телефони для обох. Відповідно, з виписки банківської установи видно перерахування значних сум ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , позаяк, окрім пенсії, ОСОБА_1 іншого доходу не мала, перебувала на утриманні у чоловіка (19.05.2022 – 261,31 гривень, 19.05.2022 – 26 025,02 гривень, 27.08.2022 – 20 026,03 гривень, 11.10.2022 – 10 050,00 гривень, 29.10.2022 – 200 050,00 гривень, 09.11.2022 – 25 050,00 гривень, 24.11.2022 – 60 050,00 гривень, 07.12.2022 – 30 050,00 гривень, 21.12.2022 – 60 050,00 гривень, 12.01.2023 – 30 050,00 гривень, 20.01.2023 – 50 050,00 гривень, 10.02.2023 – 30 050,00 гривень, 01.03.2023 – 5 025,13 гривень, 24.03.2023 – 60 050,00 гривень).

Сторона позивача зауважує, що 15.03.2022 ОСОБА_3 призваний на військову службу, у зареєстрованому шлюбі з 19.06.2008 він не перебував. В день, коли побратими привезли тіло ОСОБА_3 , позивачці також привезли особисті речі чоловіка, документи, які залишились згідно з актом наявності власних речей, цінностей і особистих документів загиблого військовослужбовця від 14.04.2023. В даному акті позивачка вказана як дружина ОСОБА_3 . Поховання вказаної особи також організовано саме ОСОБА_1 . Разом з цим, ІНФОРМАЦІЯ_4 відмовлено ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги як члену сім`ї військовослужбовця.

Відповідно до доводів сторони позивача встановлення вказаних у позовній заяві фактів має для ОСОБА_1 юридичне значення, оскільки пов`язано з правом на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю чоловіка, передбаченим Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також з правом на отримання пенсії по втраті годувальника.

Враховуючи наведене, адже в позасудовому порядку захист прав позивачки неможливий, представниця позивачки, діючи в її інтересах, просить задовольнити позов в повному обсязі.

Рух справи у суді першої інстанції і зміст рішення суду.

Ухвалою судді від 13 червня 2024 року (суддя Щаслива О.В.) позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання.

28 червня 2024 року та 16 травня 2025 року від ГУ ПФУ в Запорізькій області скеровано відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач не погоджується з вимогами позивачки, які вважає недоведеними.

На підставі розпорядження керівника апарату суду від 08 жовтня 2024 року щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, відповідно до п.2.3.49, п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, замінено головуючого суддю ОСОБА_4 та матеріали цивільної справи передано визначеному головуючому судді Дмитрюк О.В.

Ухвалою суду від 06 грудня 2024 року постановлено залучити до участі у справі третю особу Міністерство оборони України.

Ухвалою суду від 06 грудня 2024 року постановлено зобов`язати 1) П`яту Запорізьку державну нотаріальну контору Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), у строк до 29 січня 2025 року, надати суду: інформацію щодо наявності (відсутності) у спадковому Реєстрі відомостей про заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 . У разі, якщо спадкова справа заводилась П`ятою Запорізькою державною нотаріальною конторою, – направити до суду її копію; інформацію щодо наявності (відсутності) у спадковому Реєстрі відомостей про наявність заповіту, складеного ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на випадок своєї смерті. У разі, якщо заповіт складався та був посвідчений державним нотаріусом П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори, – направити до суду, належним чином завірену, його копію. 2) Відділ Державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькій області Управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), у строк до 29 січня 2025 року, надати суду: інформацію щодо наявності (відсутності) реєстрації шлюбних відносин у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в період з 01.04.2019 по 14.04.2023; інформацію щодо наявності (відсутності) реєстрації шлюбних відносин у ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 01.04.2019 по 14.04.2023. 3) Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради, у строк до 29 січня 2025 року, надати суду: інформацію про всіх зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_2 разом з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , станом на 14 квітня 2023 року.

22 січня 2025 року до суду надійшли письмові пояснення третьої особи Міністерства оборони України, за змістом яких представник заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, оскільки позивачка за встановлених у справі обставин не набула прав дружини, не підтвердила факту перебування на утриманні у ОСОБА_3 .

На підставі розпорядження керівника апарату суду від 15 квітня 2025 року щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, відповідно до п.2.3.43, п.2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, замінено головуючого суддю Дмитрюк О.В. та матеріали цивільної справи передано визначеному головуючому судді Вайнраух Л.А.

Ухвалою від 21 квітня 2025 року суддею Вайнраух Л.А. постановлено прийняти цивільну справу до свого провадження та проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 12 червня 2025 року постановлено в порядку витребування доказів зобов`язати відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькій області Управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у разі наявності надати до суду з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, належним чином засвідчені копії актових записів: 1) про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Запоріжжя; 2) про народження у яких у графі «батько» записаний ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, уродженець м. Запоріжжя; 3) про смерть ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_9 ; 4) про смерть ОСОБА_6 , дата народження невідома, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Ухвалою суду від 03 вересня 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання МОУ про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 03 вересня 2025 року в порядку витребування доказів зобов`язано Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради надати до суду інформацію про адресу реєстрації місця проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , місце народження м. Запоріжжя.

Ухвалою суду від 06 листопада 2025 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_7 , яка є донькою ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 26 лютого 2026 року зобов`язано МОУ надати відомості, чи наявні довірені особи військовослужбовця ОСОБА_3 та чи виплачується допомога членам сім`ї загиблого.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 30 червня 2026 року позов задоволено частково.

Встановлено факт перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , в період з квітня 2022 року по день його загибелі, – ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У задоволенні позову в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу відмовлено.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання до суду позовної заяви у сумі 1211,20 гривень залишено за позивачкою.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

На вказане судове рішення за допомогою системи «Електронний суд» 30 липня 2026 року представник третьої особи Міністерства оборони України Матвєєнко Галина Миколаївна подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляції вказано, що Міністерство оборони України не погоджується з вказаним рішенням суду в частині задоволення позовних вимог про встановлення факту перебування на утриманні, вважає його незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також таким, що ухвалене при неповно з`ясованих обставинах, що мають значення для справи.

Вважає, що судом першої інстанції висновки ухвалено з порушенням імперативних норм Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII та Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992, без урахування правових висновків постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 травня 2026 року у справі №522/10798/25-E, а також без належного дослідження доказової бази.

Вказує, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

При цьому, суд першої інстанції ухваленим рішенням відмовив у задоволенні позову в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та віднесення ОСОБА_3 до членів сім`ї ОСОБА_1 .

Отже, оскільки суд першої інстанції відмовив у визнанні ОСОБА_1 членом сім`ї загиблого ОСОБА_3 , вона не є особою, на яку розповсюджують свою дію ст. 16-1 Закону №2011-XII та Закон №2262-XII. Відтак висновок суду про можливість встановлення факту утримання без наявності статусу члена сім`ї є прямою суперечністю та порушенням норм матеріального права.

Крім того, відповідно до частини першої ст. 30 Закону №2262-XII право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих військовослужбовців, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Цивільна дружина (особа, яка проживала без реєстрації шлюбу, і факт проживання якої однією сім`єю судом відхилено) загалом відсутня у переліку осіб, що можуть бути визнані непрацездатними членами сім`ї відповідно до ст. 30 Закону №2262-XII.

Також апелянт оспорює «повне утримання» позивачки померлим, і що отримана від нього допомога, була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування.

Просить скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_3 в період з квітня 2022 року по 14 квітня 2023 року та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні повністю. В іншій частині рішення суду (щодо відмови в задоволенні вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу) – залишити без змін.

13 серпня 2026 року позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на вищевказане рішення суду.

В обґрунтування вказала, що у задоволенні позову в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, позаяк ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_12 був мобілізований та загинув « ІНФОРМАЦІЯ_13 », захищаючи Батьківщину від російського агресора та здійсненні заходів з забезпечення національної безпеки і стримуванні збройної агресії РФ, суд їй відмовив, а ще одна її похідна від основної позовної вимоги – вимога про віднесення до членів сім`ї загиблого військовослужбовця, залишилась судом нерозглянутою.

З вказаним рішенням суду апелянтка погоджується частково, а саме, вона погоджується з рішенням суду в частині встановлення факту її перебування на утриманні ОСОБА_3 , в період з квітня 2022 року по день його загибелі, – « ІНФОРМАЦІЯ_13 » і рішення суду в цій частині нею не оскаржується.

Що ж стосується відмови судом першої інстанції в задоволенні позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки – з ОСОБА_3 з квітня 2019 року по момент його смерті без реєстрації шлюбу та при фактичному нерозгляді похідної від основної позовної вимоги – про віднесення позивачки до члена сім`ї загиблого військовослужбовця, то в цій частині позивачка не погоджується з прийнятим судом рішенням і вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині є внутрішньо суперечливим, а тому, в цій частині оспорене рішення є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки воно ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та наданим доказам.

Так, розглядаючи справу, суд змістив предмет дослідження від питання існування сім`ї до майбутньої соціальної виплати внаслідок загибелі ОСОБА_3 в результаті агресії РФ, фактично перемкнув увагу з заявленого предмета спору на з`ясування питання, яке виходить за межі заявленого позову – чи належить виплачувати одноразову грошову допомогу, що передбачена Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011- ХІІ у зв`язку із загибеллю чоловіка.

Апелянт звертає увагу на ухвалу суду першої інстанції від 06.12.2024, коли суд самостійно поставив на обговорення учасників справи питання про залучення до участі у справі в якості третьої особи Міністерства оборони України.

Позовна заява була про встановлення юридичних фактів. Однак суд почав аналізувати та вирішувати питання, чи породять ці факти для позивачки право на конкретну соціальну виплату. Тому суд неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють саме встановлення юридичного факту та безпідставно перейняв неправильну логіку третьої особи.

Тим самим, як вважає апелянт, суд першої інстанції вийшов за межі предмета доказування та фактично вирішив питання, яке не було предметом позову і вирішення якого є занадто передчасним, позаяк, воно може виникнути лише після встановлення певних фактів, що мають юридичне значення та прийняття відповідного рішення уповноваженим органом і може бути предметом іншого спору.

Вважає, що розглядаючи справу, суд неповно і вибірково оцінив сукупність доказів сімейного життя позивачки з ОСОБА_3 .

З самого рішення вбачається, що предмет позову справді охоплював встановлення факту спільного сімейного проживання та перебування на утриманні ОСОБА_3 , як до його мобілізації, так і після мобілізації в ряди ЗСУ і суд зафіксував цілу сукупність доведених належними і допустимими доказами обставин – спільний побут, ремонт житла за кошти загиблого, значні та систематичні перекази позивачці грошових коштів ОСОБА_3 , користування позивачкою його грошовими коштами, що зберігались на його рахунку в банківській установі і його банківською карткою, факт сприйняття позивачки і ОСОБА_3 їх оточенням саме, як подружжя, про що зазначали свідки в судовому засіданні, факт передачі позивачці речей загиблого, як його дружині та виконання нею обов`язків подружжя – організацію поховання чоловіка, спорудження йому пам`ятника на кладовищі, які у своїй сукупності і вказують на те, що вони були сім`єю.

Тобто суд вважав встановленим і належним чином доведеним факт перебування позивачки на утриманні ОСОБА_3 з квітня 2022 року до його загибелі, що є одним із елементів сукупності доказів існування саме сімейних відносин, але одночасно відмовив в задоволенні вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, які не перебувають в іншому шлюбі з квітня 2019 року по момент його смерті без реєстрації шлюбу.

Суд належним чином не пояснив і не обґрунтував, чому фактам, достатнім для позитивного висновку про утримання, разом з іншими доказами сімейного життя не надано належного значення при вирішенні першої вимоги про встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Тобто розглядаючи позовну заяву, суд фактично визнав існування сімейних відносин, але при цьому відмовився зробити належний юридичний висновок і не лише помилився в оцінці доказів – він побудував мотивувальну частину рішення таким чином, що окремі висновки суду не тільки не узгоджуються між собою, але частково спираються на питання, яких позов взагалі не ставив.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про встановлення факту проживання позивачки однією сім`єю як чоловіка та жінки, при фактичному нерозгляді позовної вимоги про віднесення позивачки до члена сім`ї загиблого військовослужбовця, просить скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про встановлення факту проживання позивачки однією сім`єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_3 з квітня 2019 року по момент його смерті без реєстрації шлюбу та про віднесення позивачки до члена сім`ї загиблого військовослужбовця, – задовольнити в повному обсязі.

Іншу частину рішення суду першої інстанції – про встановлення юридичного факту перебування позивачки на утриманні чоловіка ( ОСОБА_3 ), просить залишити без змін.

Рух справи в суді апеляційної інстанції, та відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 30 липня 2026 року цивільну справу витребувано з Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

06 серпня 2026 року витребувана цивільна справа надійшла до апеляційного суду.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2026 року апеляційну скаргу представника Міністерства оборони України Матвєєнко Г.М. залишено без руху для усунення недоліків, а саме: для надання доказів сплати судового збору та направлення копії апеляційної скарги з додатками учасникам розгляду. Надано строк для усунення недоліків у термін 10 днів з дня отримання копії ухвали апеляційного суду.

Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 13 серпня 2026 року відкрите апеляційне провадження у справі. Справу постановлено розглядати за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Призначено справу до розгляду на 15 вересня 2026 року.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18 серпня 2026 року задоволено заяву представника третьої особи Міністерства оборони України Матвєєнко Г.М. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

14 вересня 2026 року позивачка ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу представника третьої особи Міністерства оборони України Матвєєнко Г.М., в якому наполягала на необґрунтованості доводів апелянта, і просила цю апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відзив на апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 у справі не надходив, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Апеляційний розгляд справи.

Судове засідання 15 вересня 2026 року було відкладено за клопотанням позивачки ОСОБА_1 , для забезпечення участі її представника, який не може з`явитись до цього засідання з поважної причини.

В судовому засіданні 06 жовтня 2026 року задоволено клопотання позивачки ОСОБА_1 , посвідчено довіреність на ведення справи її представником ОСОБА_8 .

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представники ОСОБА_8 і адвокат Ларченко Ю.О. наполягали на задоволенні апеляційної скарги позивачки та ухвалення у справі нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В судовому засіданні представник Міністерства оборони України Матвєєнко Г.М. (в режимі відеоконференції) підтримала свою апеляційну скаргу і наполягала на скасуванні рішення першої інстанції та постановлення нового рішення про повну відмову в задоволенні позовних вимог.

Інші учасники справи в судове засідання 06 жовтня 2026 року повторно не з`явились. Про розгляд справи були повідомлені належним чином і завчасно.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, обізнаність її учасників про розгляд справи, достатність наявних матеріалів справи для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає таке.

Фактичні обставини справи.

06.05.2024 Шевченківським районним судом м.Запоріжжя у цивільній справі ЄУН №336/2233/24, провадження №2-о/336/147/2024 постановлено ухвалу про залишення заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_4 , ГУ ПФУ в Запорізькій області, про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім?єю без реєстрації шлюбу, поданої в порядку окремого провадження, без розгляду відповідно до ч.4 ст. 315 ЦПК України. Ухвала суду набрала законної сили 22.05.2024.

Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя у цивільній справі провадження №2о-73/2007 від 23.03.2007 за заявою ОСОБА_9 , визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , безвісно відсутнім. Дати набрання даним рішенням законної сили чи про скасування рішення у справі немає. Разом з цим, вказаний статус ОСОБА_3 спростовувався дослідженими судом доказами.

Позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , відповідно до даних паспорта громадянина України НОМЕР_3 , виданого 12.12.1995 Шевченківським РВ УМВС України в Запорізькій області, зареєстрована за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 з 12.12.1995. Шлюб, в якому перебувала ОСОБА_1 з ОСОБА_10 , розірваний 18.07.2014, що також видно з даних паспорта у графі «сімейний стан». Даним паспорта відповідає і копія свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 від 18.07.2014, актовий запис №98.

За даними актового запису про народження №2145 від 28.09.1976 батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_14 . Згідно з актовим записом про смерть №11374 від 18.12.2005, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_10 . Дані про смерть батька ОСОБА_3 у справі відсутні.

Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 від 19.06.2008, 19.06.2008 розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_11 , актовий запис №156 від 19.06.2008.

Як видно з відповіді відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькій області Управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління МЮ (м.Одеса) від 06.01.2025, за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян по м.Запоріжжю та Запорізькій області актових записів про шлюб з 01.04.2019 по 14.04.2023 як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_3 , не виявлено.

Згідно з даними свідоцтва про смерть НОМЕР_6 від 17.04.2023, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Херсон Херсонської області. Причина смерті встановлена з довідки про причину смерті №386 від 14.04.2023. За даними витягу з наказу №111 від 21.04.2023 командира військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_3 командира бойової машини – командира механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти даної частини виключено зі списків військової частини у зв`язку із загибеллю (смертю).

За даними актового запису про смерть №784 від 17.04.2023, свідоцтво про смерть ОСОБА_3 видано ОСОБА_1 , яка звернулась до відділу РАЦС задля здійснення даного актового запису та, відповідно, державної реєстрації смерті вказаної особи.

Повідомлення про загибель військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_3 від поранень, отриманих під час виконання бойового завдання у Херсонській області на острові Круглик за підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_15 , начальника відділу за №1982 14.04.2023 скеровано позивачці ОСОБА_1 . У повідомленні значиться, що ОСОБА_3 є цивільним чоловіком ОСОБА_1 .

За даними свідоцтва про поховання № НОМЕР_7 СКП «Запорізька ритуальна служба», воно видано ОСОБА_1 на підтвердження поховання ОСОБА_3 18.04.2023 на кладовищі «Капустяне». Замовлення ОСОБА_1 до договору від 12.03.2024 на виготовлення пам`ятника « ОСОБА_12 », який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , дата народження особи, прізвище якої зазначено із опискою в одній літері, відповідає даті народження ОСОБА_3 .

В акті наявності власних речей, цінностей і особистих документів загиблого (померлого) військовослужбовця, затвердженого командиром військової частини НОМЕР_1 14.04.2023, комісією здійснено опис речей ОСОБА_3 , який призваний ІНФОРМАЦІЯ_12 , особистий номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , у відповідній графі П.І.Б. близького родича, зокрема, дружини міститься запис про ОСОБА_1 . Акт долучений у засвідченій копії.

Згідно з відомостями, наданими МОУ, що за наявною у центрі інформацією близькі родичі ОСОБА_3 – донька ОСОБА_13 , 1998 р.н., колишні дружини ОСОБА_13 , 1976 р.н., ОСОБА_13 , 1977 р.н. До відповіді додано копію облікової картки військовослужбовця із вказаними відомостями.

За відомостями Головного управління соціальної підтримки МОУ на запит МОУ, надісланими 16.03.2026, документи для призначення членам сім`ї або іншим особам у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги станом на 16.03.2026 не надходили, рішення не приймались.

Позиція апеляційного суду.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Загальні положення про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження, визначений главами 1 і 6 розділу ІV ЦПК України.

Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових прав чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною сьомою статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).

Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Найбільш важливі з точки зору суспільного буття особи юридичні факти, які підлягають визнанню в судовому порядку, визначені у частині першій статті 315 ЦПК України.

Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Щодо інших юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, то їх може бути встановлено в судовому порядку, за умов, передбачених частиною другою статті 315 ЦПК України – якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

– факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення;

– встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право;

– заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

– чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, крім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито – закриває провадження у ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17).

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи – залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина четверта статті 315 ЦПК України, частина шоста статті 294 ЦПК України).

Отже, при розгляді цивільних справ суди встановлюють факти, що мають юридичне значення, передбачені частиною першою статті 315 ЦПК України або інші факти, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення, в порядку окремого провадження, якщо встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

В даному випадку ухвалою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 06 травня 2024 року у справі ЄУН №336/2233/24 провадження №2-о/336/147/2024, яка набрала законної сили, залишено без розгляду відповідно до ч.4 ст. 315 ЦПК України заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_4 , ГУ ПФУ в Запорізькій області, про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поданої в порядку окремого провадження.

10 червня 2024 року позивачка ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Зелінської О.С. звернулася до суду із позовною заявою. Відповідачами у справі були визначені ІНФОРМАЦІЯ_16 , Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області.

При цьому, не оспорюючи висновків ухвали суду, що набрала законної сили, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, про стан, але не спір про цивільне право. У разі якщо вбачається спір про право, який підлягає вирішенню в окремому порядку, такий спір підлягає вирішенню в позовному провадженні (частина шоста статті 294, частина четверта статті 315 ЦПК України).

Разом з тим, незалежно від можливості вирішення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження, зокрема, за відсутності інших суб`єктів отримання одноразової грошової допомоги та/або відсутності з ними спору про право, заявник не позбавлений права звернутися до суду із такою заявою в позовному провадженні, і процесуальне законодавство не передбачає таких наслідків як закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, якщо особа звернулася до суду в позовному провадженні із заявою про встановлення юридичного факту, яку належить вирішувати в порядку окремого провадження. Однак ключовим для цього є питання визначення належного складу учасників справи.

Щодо заявлених позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (частини перша, друга статті 80 ЦК України).

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх утворила, і діють на підставі затвердженого нею положення або на іншій підставі, передбаченій законодавством іноземної держави, відповідно до якого утворено юридичну особу, відокремленими підрозділами якої є такі філії та представництва (частина третя статті 95 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду звертала увагу, що:

філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже неможливістю вирішення цивільного спору (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року в справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20));

юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 504/4099/16-ц (провадження № 61-11424сво23)).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).

Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №757/43355/16-ц зазначено, що: «приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного чи адміністративного судочинства, відповідно, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами».

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та м. Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та м. Севастополя (пункт 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154).

Отже районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а відтак не мають статусу юридичних осіб (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2024 року в справі № 344/6751/22 (провадження № 61-671св23)).

У справі, що переглядається, позивачка звернулася з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 і до Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області.

Клопотань про заміну жодного із співвідповідачів, або про залучення до участі у справі іншого співвідповідача сторона позивача не заявляла.

Ухвалами суду від 06 грудня 2024 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Міністерство оборони України, а від 06 листопада 2025 року – ОСОБА_7 (доньку померлого ОСОБА_3 ).

Залучення відбулось за ініціативою суду, в порядку ст. 53 ЦПК України. Правомірність такого залучення (зокрема Міністерства оборони України) сторона позивача заперечує в своїй апеляційній скарзі.

Рішенням від 30 червня 2026 року справу розглянуто по суті із вищевказаним складом сторін та учасників.

При цьому, поза увагою районного суду залишилось те, що ІНФОРМАЦІЯ_16 , до якого позивачка пред`явила позов як до самостійного відповідача, є відокремленим підрозділом відповідного обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та не має статусу юридичної особи. Отже, він не може самостійно виступати відповідачем у цій цивільній справі.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_1 підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі в цій частині на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 377 ЦПК України.

Щодо належного відповідача у справі.

Чинне законодавство України розглядає окреме провадження встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні іншої як універсальну процесуальну форму (пункт 5 частини другої статті 293, пункт 2 частини першої статті 315 ЦПК України).

Окреме провадження характеризується безспірністю, тобто ніхто не заперечує те право, для реалізації якого заявнику треба встановити юридичний факт (частина шоста статті 294 ЦПК України).

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір – це суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін; спір поділяється на матеріальний і процесуальний.

Спір має бути справжнім і серйозним, а не гіпотетичним; він може стосуватися не лише фактичного існування права, але і його обсягу та способу здійснення; результат провадження повинен мати безпосереднє вирішальне значення для права, про яке йдеться, а лише слабкий зв`язок або віддалені наслідки не є достатніми для застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справі «Grzкda v. Poland», №43572/18, § 257, від 15 березня 2022 року).

Згідно з принципом процесуальної економії штучне «подвоєння» судового процесу є неприпустимим з огляду на те, що вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту, про що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала (постанови від 22 вересня 2022 року у справі №462/5368/16, від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16).

Суб`єктивні права не можуть бути об`єктом захисту в окремому провадженні, оскільки не можуть бути предметом судової діяльності матеріальні правовідносини. Матеріально-правовий спір в окремому провадженні не вирішується, а встановлюються факти та стани, що мають юридичне значення.

Зазначене унеможливлює штучне «подвоєння» процесу, яке можливе, як правило, лише в позовному провадженні, де наявний спір про право. А в окремому провадженні встановлюється лише юридичний факт або стан. Інший підхід до вирішення цього питання може призвести до висновку про «зайвість» у ЦПК України норм про окреме провадження та встановлення певних юридичних фактів.

Установлення фактів проживання однією сім`єю, перебування особи на утриманні передує зверненню до відповідних органів за призначенням і отриманням одноразової грошової допомоги за загиблого (померлого) військовослужбовця, призначенням пенсії по втраті годувальника.

Судове рішення про встановлення фактів проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, перебування особи на утриманні є тим документом, який заявник подає для призначення йому одноразової грошової допомоги як утриманцю загиблого (померлого) військовослужбовця. Тобто таке судове рішення є обов`язковим (преюдиційним) для органів військового управління.

Отже, чинне правове регулювання створює передумови для можливості реалізації права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги утриманцю загиблого військовослужбовця без вирішення публічно-правового спору, що відповідає як прагненню ефективного соціального захисту близьких загиблих військовослужбовців, так і принципам процесуальної економії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» визначено, що сім`ям загиблих осіб (загинули, померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини) виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 161 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі – одноразова грошова допомога), – гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно зі статтею 161 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, що діяла на день смерті ОСОБА_3 ), у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці – відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

При цьому належність позивачки до сім`ї загиблого та її належність до кола отримувачів одноразової грошової допомоги є різними питаннями. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 06 серпня 2026 року у справі № 580/358/25, установлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу не замінює передбачених спеціальним законом умов отримання допомоги. Тому вимога про віднесення позивачки до членів сім`ї підлягає оцінці у взаємозв`язку із заявленою вимогою про встановлення утримання.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Непрацездатними членами сім`ї вважаються діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Водночас братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків (пункт «а» частини четвертої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).

Статтею 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Відповідно до абзацу п`ятого пункту 3.1 Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 45, (далі - Порядок № 45) районний (міський) ТЦК та СП веде облік осіб загиблих (померлих) військовослужбовців (осіб, звільнених з військової служби) та осіб, які звернулися (можуть звернутися) за отриманням одноразової грошової допомоги.

Районний ТЦК та СП є органом, уповноваженим приймати документи, передбачені додатком 2, від осіб, які можуть звернутися за отриманням одноразової грошової допомоги, оформлювати документи для її призначення та виплати.

Алгоритм дій органів військового управління та їх компетенція при надходженні від особи заяви про призначення та виплату одноразової грошової допомоги закріплений у розділі IV Порядку № 45. Коротко його можна описати так:

– районний (міський) ТЦК та СП приймає від заявників документи, завіряє їх копії та не пізніше 7 робочих днів після надходження всіх документів надсилає їх ІНФОРМАЦІЯ_17 за підпорядкуванням (пункт 4.2);

– обласний ( ІНФОРМАЦІЯ_18 перевіряє отримані документи, визначає осіб, які документально підтвердили своє право на одержання одноразової грошової допомоги, а також осіб, які звернулися (можуть звернутися) за її одержанням, але не надали (надали не всі) документи. Результати опрацювання документів ІНФОРМАЦІЯ_19 зазначаються у висновку та доповіді, які разом з іншими документами надсилаються до Департаменту соціального забезпечення (через Управління соціальної підтримки (пункт 4.3);

– у подальшому документи опрацьовуються структурними підрозділами апарату Міністерства оборони України і Генерального штабу Збройних Сил України відповідно до їх повноважень та подаються на розгляд Комісії Міноборони (пункт 4.4);

– районні (міські) ТЦК та СП, які здійснювали оформлення документів для призначення одноразової грошової допомоги повідомляють заявників (з дотриманням вимог чинного законодавства щодо захисту персональних даних) про прийняте головним розпорядником коштів рішення щодо призначення або відмови у призначенні одноразової грошової допомоги (пункт 4.6).

Таким чином, не районні ТЦК та СП, а відповідна Комісія Міністерства оборони України є суб`єктами прийняття остаточного рішення про призначення чи про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги утриманцям загиблого військовослужбовця.

Наведені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові № 314/190/24 від 01 квітня 2026 року.

За таких обставин, належним відповідачем (відповідачами) у справі повинні бути члени сім`ї померлого ОСОБА_3 , які мають право на отримання одноразової грошової допомоги (згідно діючих на момент загибелі військовослужбовця норм матеріального права) та з правами яких конкурує заявлене позивачкою право. Такими особами можуть бути донька загиблого – ОСОБА_2 , у разі передбачених на те підстав, або батько загиблого ОСОБА_5 , інформація про смерть якого у справі відсутня.

У разі відсутності інших потенційних отримувачів одноразової грошової допомоги, відповідачем повинні бути суб`єкти прийняття остаточного рішення про призначення чи про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги (відповідна Комісія Міністерства оборони України).

Можливість вирішення спору за поточним складом сторін і учасників.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі №523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 555/1289/14-ц, від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року у справі № 200/5153/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2021 року у справі №264/632/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 вересня 2023 року у cправі № 910/2392/22).

Отже, встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Якщо у справі наявна обов`язкова співучасть відповідачів, то неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача. Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2024 року у справі № 932/163/21).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що процесуальний статус відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за своїм змістом, процесуальними правами та обов`язками є різним, а висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб`єктного складу учасників справи. (див. постанову Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 306/513/16-ц).

При зверненні до суду, позивачка ОСОБА_1 і її представник – адвокат Зелінська О.С. визначили відповідачами ІНФОРМАЦІЯ_1 (провадження щодо вимог якого підлягає закриттю) і Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Оскільки ОСОБА_1 не залучила суб`єктів отримання одноразової грошової допомоги або Міністерство оборони України як відповідачів, заявляючи вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з померлим військовослужбовцем, віднесення до членів його сім`ї, факту перебування на утриманні, в позовному провадженні, у тому числі з метою отримання одноразової грошової допомоги після смерті ОСОБА_3 , у задоволенні її позову до ГУ ПФУ в Запорізькій області суду першої інстанції належало відмовити з підстав його пред`явлення за неналежного суб`єктного складу відповідачів.

У зв`язку з цим оскаржене судове рішення про відмову у позові слід змінити в мотивувальній частині, а рішення про часткове задоволення позовних вимог про встановлення факту перебування на утриманні – скасувати з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги.

При цьому, за загальним правилом, відмова в задоволенні позову з підстав неналежного суб`єктного складу, не перешкоджає повторному зверненню до суду із позовом до належних відповідачів.

Висновки за результатом розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч.4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч.1 ст. 377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч.4 ст. 376 ЦПК України).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки вимоги жодної з апеляційних скарг не задоволено в повному обсязі, судові витрати залишаються за кожним з апелянтів.

Керуючись ст.ст. 141, 255, 367, 368, 374, 376, 377, 381-384 ЦПК України, Запорізький апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги представника Міністерства оборони України Матвєєнко Галини Миколаївни, позивачки ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 30 червня 2026 року за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_8 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 ), Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, адреса місцезнаходження: м. Запоріжжя, пр.Соборний, буд.158Б), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, адреса місцезнаходження: 03168, м. Київ-168, Повітрофлотський проспект, буд. 6), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП НОМЕР_9 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ), про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, віднесення до членів сім`ї, факту перебування на утриманні, – в частині позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 ).

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України, ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, факту перебування на утриманні, – в частині позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_1 в порядку пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 30 червня 2026 року за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_8 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, адреса місцезнаходження: м. Запоріжжя, пр.Соборний, буд.158Б), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, адреса місцезнаходження: 03168, м. Київ-168, Повітрофлотський проспект, буд. 6), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП НОМЕР_9 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ), про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, віднесення до членів сім`ї, факту перебування на утриманні, – в частині задоволення позовних вимог про встановлення факту перебування на утриманні, та у задоволенні позову в цій частині відмовити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 30 червня 2026 року за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_8 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, адреса місцезнаходження: м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.158Б), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, адреса місцезнаходження: 03168, м. Київ-168, Повітрофлотський проспект, буд. 6), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП НОМЕР_9 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ), про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, віднесення до членів сім`ї, факту перебування на утриманні, в частині відмови в задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, віднесення до членів сім`ї змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено: 09 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач Д.С. Бредун

Суддя Д.І. Сакоян

Суддя Л.Г. Салтан