Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №337/4550/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 06.10.2026 Справа № 337/4550/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 337/4550/25

Провадження №22-ц/807/2121/26

Головуючий в 1-й інстанції – Ширіна С.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,

суддів:Подліянової Г.С., Салтан Л.Г.,

секретарОстащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Черненко Тетяни Юріївни на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2026 року, ухвалене у місті Запоріжжя (повний текст рішення складено 28 липня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк», третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» про захист прав споживачів,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року представник позивачки ОСОБА_2 , що діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк», третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» про захист прав споживачів. В обґрунтування позову зазначав, що ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк». Як фінансовий номер телефону використовувала номер НОМЕР_1 (оператор ПрАТ «Київстар»). 30 листопада 2020 року між сторонами укладено кредитний договір № б/н (референс угоди SAMDNWFC00064332065), на підставі якого позивачка отримала наступні платіжні картки: № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 зі строком кредитування 12 місяців і подальшою пролонгацією. Позивачка належним чином виконувала свої зобов`язання. Персональні дані, PIN-коди, CVV-коди чи картки третім особам не передавала. 14.05.2023 з рахунку позивачки НОМЕР_5 було здійснено несанкціоноване списання (зняття) коштів у загальній сумі 44050,00 грн, а також нараховано комісію в розмірі 1321,50 грн. До вчинення спірних операцій позивачка мала позитивний залишок власних коштів 3792,29 грн та кредитний ліміт 50000,00 грн, а внаслідок незаконного списання баланс став від`ємним (- 49163,79 грн). 05.06.2023 страхова компанія «АРКС» виплатила позивачці страхове відшкодування в розмірі 21345,86 грн, яке було зараховано на її картковий рахунок. Надалі, банк продовжив нараховувати відсотки за користування кредитним лімітом, внаслідок чого станом на 20.01.2025 заборгованість становила 35627,59 грн (з яких: 28964,92 грн — тіло кредиту, 6662,67 грн — відсотки). Несанкціоноване списання відбулося внаслідок злочинних дій ОСОБА_3 та невстановленої особи, що підтверджується вироком Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі № 214/546/24. Обвинувачений, без дозволу власника, ввів дані картки позивачки до застосунку «MI-FIT» та 14.05.2023 близько 19:30 год. через банкомат за допомогою технології NFC (фітнес-браслета «Mi Band») зняв кошти в сумі 44050,00 грн, за що засуджений за ч. 2 ст. 361 та ч. 3 ст. 190 КК України. Вироком суду не встановлено сприяння ОСОБА_1 у втраті банківських даних. Крім того, у період з 13.05.2023 по 15.05.2023 позивачка перебувала на робочому місці в потязі 119/120 маршрутом на Львів та у зворотному напрямку. Підтвердженням перебування позивачки у вказаний час є маршрутний лист та особовий рахунок робітника. Виявивши несанкціоноване втручання, ОСОБА_1 негайно звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» та правоохоронних органів. Досудова вимога позивачки про списання/поповнення заборгованості була відхилена банком листом від 13.06.2025 № 20.1.0.0.0/7-250604/19531 з пропозицією самостійно погасити борг. Крім того, банк звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості (справа № 337/696/25), однак після подання відзиву залишив свій позов без розгляду. Неправомірні дії банку щодо безпідставного нарахування заборгованості, відсотків і вимог про їх сплату спричинили позивачці моральні страждання, постійне хвилювання через незахищеність її рахунків та погіршення життєвих зв`язків, у зв`язку з чим позивачка оцінює завдану моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн.

На підставі наведеного з урахуванням заяви про зменшення/збільшення розміру позовних вимог, представник позивачки ОСОБА_2 , що діє в інтересах позивачки ОСОБА_1 , просив суд:

1. Визнати незаконними дії Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про проведення операцій зі зняття (списання) грошових коштів з рахунків ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , відкритих в Акціонерному товаристві комерційний банк «Приватбанк», по рахунку НОМЕР_5 та пов`язаних із ним інших карткових рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1 , щодо операцій з переказів та подальшим зняттям грошових коштів з картки в загальній сумі 44050,00 грн, яке відбулося 14.05.2023 року.

2. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 44050 грн, які були списані (зняті) з рахунку НОМЕР_5 та пов`язаних із ним карткових рахунків, відкритих у АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 внаслідок несанкціонованих операцій 14.05.2023 року.

3. Зобов`язати Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» відновити залишок коштів на картковому рахунку, що відкритий на ім`я ОСОБА_1 до стану, у якому він перебував перед виконанням несанкціонованих операцій від 14 травня 2023 року, шляхом повернення 44050 грн на рахунки, що відкриті на ім`я ОСОБА_1 у АТ КБ «ПриватБанк».

4. Визнати незаконними дії Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» щодо нарахування відсотків за використання кредитного ліміту та інші штрафні санкції, які були нараховані в період з 14.05.2023 року по теперішній час, згідно договору від 30.11.2020, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 SAMDNWFC00064332065.

5. Зобов`язати Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» скасувати (списати) нараховані Акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» будь-яку заборгованість за використаним кредитним лімітом (з урахуванням відсотків, неустойки, комісії та інших штрафних санкцій), що утворилися внаслідок несанкціонованих операцій від 14 травня 2023 року за картковим рахункам по договору 30.11.2020 № SAMDNWFC00064332065 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 .

6. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10000 грн.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа,що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «АРКС» про захист прав споживачів – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Черненко Тетяни Юріївни подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для покладення на банк обов`язку щодо відновлення коштів, списаних унаслідок несанкціонованих платіжних операцій. Апелянт вказує, що спірні операції вона не здійснювала, згоди на їх проведення не надавала, а тому не може нести відповідальність за їх наслідки. На думку апелянта, суд безпідставно поклав на неї ризик здійснення спірних операцій, виходячи лише з відомостей про авторизацію у системі «Приват24» та часу здійснення операцій, не встановивши при цьому, яким саме чином позивачка могла сприяти незаконному використанню її платіжної інформації. Апелянт посилається на те, що надані банком відомості про вхід до системи з пристрою Pixel 6 Pro не підтверджують факту здійснення такого входу саме позивачкою, а також не доводять передачі нею третім особам пароля, кодів підтвердження чи інших платіжних даних. Зазначає, що сама по собі наявність авторизації з певного пристрою та подальше здійснення платіжної операції не свідчить про надання позивачкою згоди на її проведення або про вчинення нею дій, які сприяли незаконному використанню відповідної інформації. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що після виявлення спірних операцій вона повідомила про них банк, що, на її думку, також підтверджує відсутність її волі на їх здійснення. У зв`язку з цим апелянт вважає, що висновки суду першої інстанції про її відповідальність за спірні операції не підтверджені належними та достатніми доказами, а рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник АТ КБ «ПриватБанк» просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2026 року — без змін. Відповідач зазначає, що спірні операції були здійснені до моменту повідомлення позивачкою банку про шахрайські дії, у зв`язку з чим, на його думку, ризик збитків та відповідальність за такі операції відповідно до частини п`ятої статті 87 Закону України «Про платіжні послуги» покладаються на позивачку. Крім того, Банк посилається на встановлення вироком суду конкретної особи, яка заволоділа даними банківської картки позивачки, та вважає, що саме до цієї особи позивачка має звертатися з вимогою про відшкодування завданих збитків. Також банк зазначає про здійснення авторизації в обліковому записі позивачки у застосунку «Приват24» зі стороннього пристрою Pixel 6 Pro, що, на його думку, свідчить про порушення позивачкою обов`язку щодо нерозголошення індивідуальної облікової інформації, посилається на висновок страхової компанії про кваліфікацію події як «соціального інжинірингу», заперечує можливість стягнення з банку кредитних коштів, зважаючи, зокрема, на виплату позивачці страхового відшкодування в розмірі 21345,86 грн, а також вважає недоведеною вимогу про відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За вимогами пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 30 листопада 2020 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг № б/н (банківський референс угоди № SAMDNWFC00064332065), що підтверджується Анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 30.11.2020, Заявою про приєднання до Умов та Правил надання послуг від 30.11.2020, а також Паспортом споживчого кредиту від 30.11.2020, який наданий клієнту для ознайомлення та підписання до укладення цього договору. Усі вказані документи підписані ОСОБА_1 шляхом накладення особистого цифрового власноручного підпису (стилусом на планшеті) у відділенні банку.

Згідно з умовами вказаного договору та Угоди про використання простого електронного підпису (Розділ 3 Заяви), сторони узгодили використання електронного підпису (ОТП-пароль, підпис стилусом на планшеті, кнопки «Підпис», «Підписав», «Підтверджую», «Ознайомився» тощо у програмних комплексах, мобільних додатках або на офіційних сайтах Банку у мережі Інтернет тощо) при здійсненні будь-яких операцій та укладанні правочинів. Як фінансовий номер телефону для ідентифікації та здійснення банківських операцій ОСОБА_1 зазначила в Анкеті-заяві мобільний номер НОМЕР_1 (оператор ПрАТ «Київстар»).

На виконання умов зазначеного договору на ім`я ОСОБА_1 банком відкрито карткові рахунки та видано платіжні картки, що підтверджується Довідкою АТ КБ «ПриватБанк» № 0000004728014005 від 08.09.2025 та Довідкою про зміну умов кредитування № 0000004728008633 від 08.09.2025 та визнається позивачкою, а саме:

1.Картку «Універсальна» № НОМЕР_2 від 30.11.2020 (строк дії 08/23);

2.Картку «Універсальна» № НОМЕР_3 ( НОМЕР_5 ) від 16.05.2023 (строк дії 07/27);

3.Картку «Універсальна Gold» № НОМЕР_4 від 11.07.2023 (строк дії 01/27).

Крім цього, на ім`я ОСОБА_1 відкрито та видано картку для виплат.

Відповідно до Довідки про зміну умов кредитування від 08 вересня 2025 року, за договором № б/н (картка № НОМЕР_2 ) 30 листопада 2020 року встановлено кредитний ліміт у розмірі 50000,00 грн, який 05 червня 2023 року зменшено до 30000,00 грн, а 05 грудня 2023 року зменшено до 0,00 грн.

Згідно з банківською випискою по кредитній картці № НОМЕР_2 (договір № SAMDNWFC00064332065) за період з 30.11.2020 по 14.05.2023, станом на 14.05.2023 до вчинення спірних операцій баланс за карткою становив -3792,29 грн, тобто Позивачка мала наявну заборгованість за кредитним лімітом у сумі 3792,29 грн.

Згідно з банківськими виписками від 16.05.2023 (№ 7R1DJMA3AESLKS3M та № RCGB599Q58GDBI0T) та скріншотом руху коштів з аккаунта «Приват24», 14.05.2023 по рахунках ОСОБА_1 здійснено наступні спірні операції:

- 19:27 год. з кредитної картки № НОМЕР_2 ініційовано переказ на власну картку для виплат № НОМЕР_7 у сумі 44050,00 грн. При цьому банком списано комісію за переказ кредитного ліміту у розмірі 1321,50 грн. Загальна сума списання за рахунок кредитного ліміту склала 45371,50 грн, а залишок (заборгованість) після операції визначився на рівні -49163,79 грн.

- 19:27 год. на картку для виплат № НОМЕР_7 зараховано 44050,00 грн, з утриманням 50,00 грн комісії за нецільове поповнення (сума надходження 44000,00 грн.);

у період з 19:31 год. по 19:40 год. 14.05.2023 з картки для виплат № НОМЕР_7 проведено серію видаткових операцій (зняття готівки в банкоматі ATM4640 KRG VICTORY P у м. Кривий Ріг на суми 10000 грн та 10000 грн, а також розрахунки та зняття готівки на касі магазину «Сільпо» у АДРЕСА_1 ) на загальну суму 42691,72 грн.

Таким чином, в період часу з 14.05.2023 о 19:27 год. по 14.05.2023 19:40 год. винна особа/ ОСОБА_3 завдав матеріальної шкоди ОСОБА_1 на загальну суму у розмірі: 42691,72 грн + автоматично сплачена комісія Банка в сумі 1321,50 грн = 44013,22 грн.

Згідно з аудіозаписами розмов ОСОБА_1 з операторами АТ КБ «ПриватБанк» позивачка повідомила банк про здійснення сумнівних операцій зі зняття коштів з її рахунків 14 травня 2023 року о 19:48 год., тобто після здійснення спірних операцій та списання коштів.

Відповідно до логів входів до аккаунта Приват24 клієнта ОСОБА_1 за період з 01.05.2023 по 01.06.2023, постійним авторизованим пристроєм Позивачки був мобільний телефон Nokia НОМЕР_8 (IMEI 8b4a2e1bcd929a45, Android 11). Разом з тим, 13.05.2023 о 15:51 год., 13.05.2023 о 21:40 год., 14.05.2023 о 18:20 год. та 14.05.2023 о 19:25 год. зафіксовано авторизацію в додатку «Приват24» зі стороннього пристрою Pixel 6 Pro google (IMEI 1c97e44f0c590928, Android 13).

Згідно з Витягом з ЄРДР № 12023082070000595 від 16.05.2023, відомості про заяву ОСОБА_1 від 16.05.2023 щодо таємного викрадення коштів з її банківських карток 14.05.2023 в сумі 44050 грн були внесені до ЄРДР Відділом поліції № 5 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області за ч. 4 ст. 185 КК України.

Вироком Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03.02.2025 у справі № 214/546/24 (провадження 1-кп/214/283/25), який набрав законної сили на підставі вироку Дніпровського апеляційного суду від 02.07.2025 провадження № 11-кп/803/1628/25 встановлено що

«14.05.2023 р. приблизно о 19:30 год. ОСОБА_3 , з корисливих мотивів, маючи прямий умисел на вчинення злочину, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, реалізуючи заздалегідь виниклий умисел, направлений на заволодіння чужим майном шляхом обману і обернення його на свою користь, згідно раніше розподілених ролей з невстановленою слідством особою, перебуваючи біля банкомату АТ КБ «ПриватБанк» розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , маючи банківські дані потерпілої ОСОБА_1 за № НОМЕР_3 відкритої в АТ КБ «ПриватБанк», в загальній сумі 44050 грн., якими в послідуючому ОСОБА_3 спільно з невстановленою слідством особою незаконно заволоділи, та розпорядились ними на власний розсуд, чим спричинили своїми умисними протиправними діями потерпілій ОСОБА_1 матеріальну шкоду на загальну суму 44050 грн.

Дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ч.3 ст.190 КК України, за ознаками: заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненого повторно за попередньою змовою групою осіб, шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки»

Вироком суду ОСОБА_3 визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 361 КК України та призначено покарання.

Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Вказаним вироком суду не встановлено ані сприяння ОСОБА_1 у втраті банківських даних, ані не встановлено жодних порушень, дій чи бездіяльності, вчинених з боку АТ КБ «ПриватБанк».

Судом першої інстанції також встановлено, що 14.02.2023 між ОСОБА_1 та АТ «СК «АРКС» (через страхового агента АТ КБ «ПриватБанк») укладено Електронний поліс добровільного страхування фінансових ризиків «Захист від шахрайства» № ZPXWSKM-231E1TS (Оферта № 275 від 10.01.2023) зі страховою сумою 50000,00 грн. Відповідно до Експертного заключення АТ «СК «АРКС» від 01.06.2023, Страхового акта № ARX3685388 від 02.06.2023 та листа АТ «СК «АРКС» № 10896/18цв від 22.09.2025, подію від 14.05.2023 визнано страховим випадком за ризиком «Соціальний інжиніринг». Згідно з умовами страхування (розрахунок з урахуванням 50% безумовної франшизи) АТ «СК «АРКС» ухвалило рішення про виплату страхового відшкодування в сумі 21345,86 грн. Згідно з платіжною інструкцією № 1 від 05.06.2023 та довідкою банку про виконання реєстру зарахувань, 05.06.2023 кошти страхового відшкодування в розмірі 21345,86 грн були перераховані страховою компанією та зараховані на рахунок ОСОБА_1 . Того ж дня, 05.06.2023 о 16:43 год., позивачка переказала суму 21400,00 грн. на свою кредитну картку № НОМЕР_3 для погашення заборгованості за кредитним лімітом, що утворилася внаслідок спірних списань.

Згідно з банківською випискою за весь період дії договору від 08.09.2025, у період після 14.05.2023 ОСОБА_1 проводила внески на погашення боргу (зокрема 16.05.2023 - 1500 грн, 18.05.2023 – 2300 грн, 05.06.2023 – 21400 грн та ін.), а також здійснювала видаткові операції за рахунок кредитного ліміту (автоплатежі за комунальні послуги, оплата послуг Facebook тощо). Станом на 10.10.2025 заборгованість ОСОБА_1 за договором б/н (референс № SAMDNWFC00064332065) від 30.11.2020 нарахована банком у загальному розмірі 35627,59 грн, з яких: 28964,92 грн — заборгованість за тілом кредиту, 6662,67 грн — заборгованість за нарахованими відсотками.

Згідно з листом АТ КБ «ПриватБанк» від 13 червня 2025 року № 20.1.0.0.0/7-250604/19531 у відповідь на досудове звернення ОСОБА_1 про списання/поповнення заборгованості, банк відмовив у задоволенні її вимог та запропонував здійснювати погашення заборгованості в загальному порядку.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірні платіжні операції були здійснені 14 травня 2023 року до моменту повідомлення позивачкою банку про їх проведення, у зв`язку з чим ризик збитків від таких операцій та відповідальність за них, на думку суду, покладаються на користувача. При цьому суд урахував встановлені вироком суду обставини заволодіння третьою особою даними платіжної картки та ПІН-кодом позивачки, дійшовши висновку, що саме ці протиправні дії третьої особи стали причиною завдання позивачці матеріальної шкоди, а тому відповідач не несе відповідальності за проведені платіжні операції та їх наслідки. З огляду на відсутність відповідальності банку за спірні операції суд також не встановив підстав для відновлення залишку коштів на рахунках позивачки, припинення чи скасування нарахованої заборгованості та відшкодування моральної шкоди. За сукупністю встановлених обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі.

Із зазначеними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на таке.

За договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (частина перша статті 1066 ЦК України).

Статтею 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов`язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Згідно з частиною першою статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до преамбули до ЗУ «Про платіжні послуги» закон визначає поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов`язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.

Згідно з пунктом 56 частини першої статті 1 ЗУ «Про платіжні послуги» платіжна картка електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки.

Відповідно до вимог статті 35 ЗУ «Про платіжні послуги» емісія/надання користувачу платіжного інструменту здійснюється надавачем платіжних послуг на підставі договору, укладеного між надавачем платіжних послуг та користувачем. Порядок емісії платіжних інструментів для використання в платіжних системах визначається правилами відповідних платіжних систем з урахуванням вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Порядок виконання операцій з використанням наданих користувачу платіжних інструментів та обмеження щодо таких операцій визначаються договором між надавачем платіжних послуг та користувачем з урахуванням вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України (частина 1 статті 36 Закону).

Відповідно до статті 41 Закону Ініціатором платіжної операції може бути, зокрема платник (у тому числі через надавача платіжних послуг з ініціювання платіжної операції).

Ініціювання платіжної операції здійснюється шляхом: надання ініціатором платіжної інструкції надавачу платіжних послуг, в якому відкрито його рахунок; надання надавачем платіжних послуг з ініціювання платіжної операції платіжної інструкції платника надавачу платіжних послуг з обслуговування рахунку платника на підставі наданої платником цьому надавачу платіжних послуг з ініціювання платіжної операції згоди на ініціювання такої платіжної операції; надання платником платіжної інструкції та готівкових коштів для виконання платіжної операції, у тому числі за допомогою платіжного пристрою; використання користувачем платіжного інструменту для виконання платіжної операції.

Згідно із вимогами статті 42 ЗУ «Про платіжні послуги», платіжна операція вважається акцептованою після надання платником згоди на її виконання. Якщо немає згоди платника на виконання платіжної операції, така операція вважається неакцептованою, якщо інше не передбачено цим Законом. Надавач платіжних послуг платника за виконання неакцептованих платіжних операцій несе відповідальність, передбачену цим Законом. Згода на виконання платіжної операції (пов`язаних між собою платіжних операцій) може бути надана платником надавачу платіжних послуг платника особисто, через надавача платіжних послуг з ініціювання платіжної операції або через отримувача.

Порядок виконання платіжних операцій, у тому числі обмеження щодо виконання платіжних операцій з використанням конкретних платіжних інструментів, визначається цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України. Виконання платіжних операцій у платіжній системі здійснюється відповідно до правил такої платіжної системи з урахуванням вимог цього Закону. Виконання платіжних операцій з цифровими грошима здійснюється відповідно до правил, визначених Національним банком України. Надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою / з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників (стаття 46 Закону).

Частиною першою статті 47 Закону визначено, що надавач платіжних послуг платника зобов`язаний виконати платіжну інструкцію ініціатора протягом операційного дня з моменту прийняття ним до виконання платіжної інструкції.

Платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі. Платіжна операція з використанням електронних грошей вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на електронний гаманець отримувача. Порядок завершення платіжної операції в платіжній системі визначається правилами платіжної системи з урахуванням положень цього Закону (стаття 49 Закону).

Для виконання платіжних операцій з коштами (крім електронних грошей) банки мають право відкривати своїм клієнтам, зокрема поточні рахунки - рахунки, що відкриваються банком клієнту для зберігання коштів і виконання платіжних операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства (стаття 63 Закону).

Відповідно до частини першої, частини другої і частини третьої статті 67 Закону України «Про платіжні послуги» надавачі платіжних послуг зобов`язані запровадити систему захисту інформації, що має забезпечувати безперервний захист інформації про виконання платіжних операцій та індивідуальної облікової інформації на всіх етапах її формування, обробки, передавання та зберігання. Система захисту інформації має забезпечувати цілісність, конфіденційність, доступність та простежуваність інформації, що формується, обробляється, передається та зберігається під час виконання платіжних операцій, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України. Надавачі платіжних послуг зобов`язані виконувати встановлені законодавством вимоги щодо захисту інформації. У разі виявлення порушень законодавства щодо захисту інформації, що містять ознаки вчинення злочину, надавачі платіжних послуг зобов`язані повідомити про це відповідні правоохоронні органи.

Електронна взаємодія надавача платіжних послуг із користувачем здійснюється лише після автентифікації користувача, який є фізичною особою, або уповноваженого представника користувача, який є юридичною особою. Під час виконання автентифікації надавачі платіжних послуг зобов`язані виконувати вимоги Національного банку України щодо захисту конфіденційності та цілісності індивідуальної облікової інформації користувачів. Надавачі платіжних послуг зобов`язані застосовувати посилену автентифікацію користувача під час: 1) отримання користувачем доступу до рахунку за допомогою засобів дистанційної комунікації; 2) ініціювання дистанційної платіжної операції; 3) будь-яких інших дій у разі підозри вчинення шахрайства (або існування ризику шахрайства) чи інших неправомірних дій (або існування ризику вчинення інших неправомірних дій). Надавачі платіжних послуг зобов`язані розробити та застосовувати елементи посиленої автентифікації, які мають бути незалежними, щоб виявлення факту несанкціонованого доступу до одного захищеного елемента або його розголошення не загрожувало надійності інших елементів, а також запровадити заходи із забезпечення захисту конфіденційності даних автентифікації. Для проведення дистанційних платіжних операцій надавачі платіжних послуг зобов`язані застосовувати посилену автентифікацію платника, що включає використання унікальних для кожної окремої операції даних, які дають змогу пов`язувати (в результаті виконання алгоритму співставляти контрольний показник з даними операції) операцію на певну суму і конкретного отримувача (частина перша, частина п`ята статті 68 Закону України «Про платіжні послуги»).

Посилена автентифікація - процедура автентифікації, яка передбачає використання двох чи більше сукупностей даних, що належать до таких різних категорій:

а) знань (володіння інформацією (даними), що відома лише користувачу);

б) володінь (застосування матеріального предмета, яким володіє лише користувач);

в) притаманність (перевірка біометричних даних або інших властивостей (рис, характеристик), притаманних лише користувачу, що відрізняють його від інших користувачів) (пункту 70 частини першої статті 1 Закону України «Про платіжні послуги»).

Згідно з вимогами статті 68 Закону, електронна взаємодія надавача платіжних послуг із користувачем здійснюється лише після автентифікації користувача, який є фізичною особою, або уповноваженого представника користувача, який є юридичною особою. Під час виконання автентифікації надавачі платіжних послуг зобов`язані виконувати вимоги Національного банку України щодо захисту конфіденційності та цілісності індивідуальної облікової інформації користувачів. Надавачі платіжних послуг зобов`язані застосовувати посилену автентифікацію користувача під час: 1) отримання користувачем доступу до рахунку за допомогою засобів дистанційної комунікації; 2) ініціювання дистанційної платіжної операції.

Нормами статті 86 Закону визначено, що надавач платіжних послуг несе відповідальність перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій відповідно до закону та умов укладених між ними договорів, якщо не доведе, що платіжні операції виконані цим надавачем платіжних послуг належним чином. Надавачі платіжних послуг несуть відповідальність, визначену цим Законом, за виконання помилкової, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків.

Відповідно до пункту 20 ст. 38 вказаного Закону, користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов`язаний: 1) надати емітенту інформацію для здійснення контактів у порядку, визначеному договором; 2) зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом; 3) не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права; 4) не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції; 5) негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв`язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.

В свою чергу, надавачі платіжних послуг зобов`язані застосовувати посилену автентифікацію користувача під час: 1) отримання користувачем доступу до рахунку за допомогою засобів дистанційної комунікації; 2) ініціювання дистанційної платіжної операції; 3) будь-яких інших дій у разі підозри вчинення шахрайства (або існування ризику шахрайства) чи інших неправомірних дій (або існування ризику вчинення інших неправомірних дій).

Відповідно до пунктів 108, 140 Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженої Постановою Правління НБУ від 29.07.2022 р. № 164 «Власник рахунку несе відповідальність за використання корпоративних (бізнесових) платіжних інструментів під час здійснення платіжних та/або інших операцій. Користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції , та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем. До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента.»

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Тож, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності безспірних доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

У постанові Верховного Суду від 24 вересня 2026 року у справі № 127/33187/23 (провадження № 61-1408св25) Касаційний цивільний суд у складі Другої судової палати звернув увагу на особливості розподілу відповідальності між користувачем платіжного інструменту та надавачем платіжних послуг у разі здійснення неакцептованих платіжних операцій. Так, у згаданій постанові Верховний Суд зазначив, що «Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності. Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції»

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц (провадження № 61- 30583св18), від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19 (провадження № 61-1035св21), від 29 серпня 2022 року у справі № 532/1349/19 (провадження № 61-6887св21) від 31 липня 2024 року у справі № 953/5904/22 (провадження № 61-8452св23).

Отже, для вирішення питання про відповідальність надавача платіжних послуг за неакцептовані платіжні операції суд має встановити не лише факт здійснення спірних операцій із використанням належного користувачу платіжного інструменту або відповідної платіжної інформації, а й наявність конкретних та безспірних доказів того, що дії чи бездіяльність користувача не сприяли втраті або незаконному використанню такої інформації. Обов`язок доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі докази підлягають оцінці у їх сукупності.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У частинах першій, шостій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У цій справі суд першої інстанції правильно встановив, що відповідно до логів входів до облікового запису «Приват24» ОСОБА_1 , за період з 01 травня 2023 року по 01 червня 2023 року її постійним авторизованим пристроєм був мобільний телефон Nokia НОМЕР_8 (IMEI 8b4a2e1bcd929a45, Android 11), за допомогою якого позивачка здійснила авторизований вхід до свого облікового запису в «Приват24» 13 травня 2023 року о 17:50 год. та 14 травня 2023 року о 19:40 год. Водночас 13 травня 2023 року о 15:51 год. та о 21:40 год., 14 травня 2023 року о 18:20 год. та о 19:25 год. зафіксовано авторизацію в обліковому записі ОСОБА_1 у застосунку «Приват24» зі стороннього пристрою Pixel 6 Pro Google (IMEI 1c97e44f0c590928, Android 13). Наведене підтверджує факт використання її облікового запису сторонньою особою та є однією з обставин, яка підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами для встановлення причин отримання сторонніми особами доступу до облікового запису позивачки. При цьому, як встановив суд першої інстанції, пароль від облікового запису клієнта працівникам банку невідомий, а доступ до облікового запису без відома клієнта не надається. Крім того, на час здійснення спірних транзакцій у банку була відсутня будь-яка заява ОСОБА_1 про неправомірні дії щодо неї.

Крім того, згідно з висновком СК «ARX» від 01 червня 2023 року подію кваліфіковано як «соціальний інжиніринг», тобто переказ (вчинення дій) або розголошення даних клієнткою під впливом шахрая, що свідчить про порушення позивачкою пунктів 3, 4 частини двадцятої статті 38 Закону України «Про платіжні послуги» та пунктів 136, 140 постанови Правління НБУ № 164 від 29 липня 2022 року щодо обов`язку не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права, а також не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції. При цьому позивачка зазначений висновок страхової компанії не оскаржувала.

На відміну від випадку, коли несанкціоноване використання платіжного інструменту встановлено лише за фактом проведення спірних операцій, у цій справі встановлено сукупність конкретних обставин, які свідчать про незаконне використання сторонніми особами через втрату позивачкою інформації, що забезпечувала доступ до її облікового запису.

Отже, у цій справі наявні не лише технічні дані про здійснення входу до облікового запису позивачки з іншого пристрою, а сукупність обставин, які свідчить про вчинення нею дій, унаслідок яких сторонні особи отримали можливість використовувати її авторизаційні дані та доступ до облікового запису. Саме така поведінка, з урахуванням наведених Верховним Судом критеріїв, свідчить про наявність причинного зв`язку між діями користувача та незаконним використанням платіжного інструменту.

Таким чином, встановлені у справі обставини підтверджують порушення позивачкою обов`язків, передбачених пунктами 3, 4 частини двадцятої статті 38 Закону України «Про платіжні послуги», щодо недопущення використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права, та нерозголошення індивідуальної облікової інформації й іншої інформації, що дає змогу ініціювати платіжні операції. Відтак ризик та відповідальність за спірні операції, здійснені до моменту повідомлення банку про неправомірні дії, відповідно до частини п`ятої статті 87 цього Закону покладаються на позивачку.

Посилання апеляційної скарги на те, що ОСОБА_1 особисто не здійснювала спірних платіжних операцій та не надавала згоди на їх проведення, саме по собі не спростовує правильності висновків суду першої інстанції. Здійснення спірних операцій третіми особами сторонами не заперечується та підтверджується вироком Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 лютого 2025 року у справі № 214/546/24, який набрав законної сили. Водночас предметом оцінки у цій справі є не питання безпосереднього здійснення позивачкою спірних операцій, а наявність чи відсутність обставин, за яких відповідно до частини п`ятої статті 87 Закону України «Про платіжні послуги» ризик та відповідальність за неакцептовані платіжні операції покладаються на користувача.

Як зазначено вище, у цій справі встановлено обставини, які свідчать про сприяння позивачки втраті або незаконному використанню інформації, що давала змогу отримати доступ до її облікового запису та ініціювати платіжні операції. Тому саме по собі посилання апелянта на відсутність її безпосередньої участі у проведенні переказу коштів не спростовує висновку про покладення на неї ризику здійснення спірних операцій і відсутності підстав для покладення відповідальності на надавача платіжних послуг.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції поклав на позивачку відповідальність виключно на підставі факту авторизації в «Приват24» з іншого пристрою. Висновок суду ґрунтується не на окремому технічному факті входу до облікового запису, а на сукупності доказів. До таких доказів належать дані про неодноразову авторизацію зі стороннього пристрою до моменту здійснення спірних операцій, відсутність втрати позивачкою власного мобільного телефону та мобільного зв`язку, висновок СК «ARX» про кваліфікацію події як «соціального інжинірингу», а також встановлений цим висновком факт вчинення клієнткою дій або розголошення нею даних під впливом шахрая. Зазначені докази оцінені судом першої інстанції у їх сукупності, що відповідає наведеному вище висновку Верховного Суду про необхідність встановлення конкретних обставин, які безспірно свідчать про сприяння користувача незаконному використанню платіжної інформації.

Доводи апелянта про обов`язок банку відновити залишок коштів на рахунку відповідно до статті 1073 ЦК України та частин дванадцятої, тринадцятої статті 86 Закону України «Про платіжні послуги» також є безпідставними. Наведені положення підлягають застосуванню з урахуванням спеціальних норм Закону України «Про платіжні послуги», які визначають розподіл ризику та відповідальності між користувачем і надавачем платіжних послуг. За встановлених у цій справі обставин, з огляду на доведеність сприяння позивачки незаконному використанню її платіжної інформації, передбачені законом підстави для покладення на банк обов`язку відновити стан рахунку за рахунок власних коштів відсутні.

Не змінює зазначеного висновку і посилання апелянта на те, що спірні операції були неакцептованими. Сам по собі факт неакцептованості операції не означає безумовного покладення відповідальності на надавача платіжних послуг, оскільки закон прямо передбачає виняток у разі доведеності того, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати або незаконного використання інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Саме такий виняток у цій справі встановлено.

Так само безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що встановлення вироком суду особи, яка безпосередньо заволоділа коштами, не має значення для вирішення цього спору. Вирок Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 03 лютого 2025 року у справі № 214/546/24, який набрав законної сили, підтверджує факт заволодіння коштами позивачки ОСОБА_3 та іншою невстановленою особою. Разом із тим встановлення безпосереднього виконавця заволодіння коштами не виключає можливості покладення ризику спірних операцій на самого користувача у випадку, коли встановлено, що його дії сприяли втраті або незаконному використанню платіжної інформації. У цій справі такі обставини встановлені.

Посилання апелянта на те, що спірні кошти були кредитними і тому підлягають стягненню з банку, також не є підставою для задоволення позову. Правовідносини щодо кредитного ліміту та правовідносини, пов`язані з відповідальністю за неакцептовані платіжні операції, є різними за своєю правовою природою. Сам факт використання кредитного ліміту внаслідок спірних операцій не змінює встановленого законом розподілу ризику між банком та користувачем. За встановлених обставин відсутні правові підстави для покладення на банк обов`язку погасити за рахунок власних коштів заборгованість, яка виникла внаслідок операцій, ризик яких відповідно до частини п`ятої статті 87 Закону України «Про платіжні послуги» покладено на позивачку.

Не може бути підставою для скасування рішення посилання апелянта на обов`язок банку забезпечувати посилену автентифікацію користувача. Такий обов`язок банку сам по собі не виключає передбаченої законом відповідальності користувача за власні дії чи бездіяльність, які сприяли незаконному використанню його платіжної інформації. У цій справі судом встановлено саме такі обставини, а тому посилання на загальний обов`язок банку забезпечувати безпеку платіжних операцій не спростовує висновків суду першої інстанції.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, то апеляційна скарга також не містить доводів, які б спростовували висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для її задоволення. Оскільки неправомірність дій чи бездіяльності АТ КБ «ПриватБанк» у зв`язку зі спірними операціями судом не встановлена, відсутня необхідна правова підстава для покладення на банк обов`язку з відшкодування моральної шкоди. Саме по собі переживання позивачки у зв`язку із заволодінням її коштами не свідчить про наявність підстав для стягнення моральної шкоди саме з відповідача.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Черненко Тетяни Юріївни залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 липня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 08 жовтня 2026 року.

Головуючий С.В. Кухар

Судді: Г.С. Подліянова

Л.Г. Салтан