Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №335/9844/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 30.09.2026 Справа № 335/9844/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 335/9844/25 Пр. № 22-ц/807/1420/26Головуючий у 1-й інстанції: Алєксєєнко А.Б. Суддя-доповідач: Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Сакояна Д.І., Салтан Л.Г.

за участі секретаря Смокотіної В.С.

прокурора Самка Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на заочне рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ВИШГОРОДСЬКА МІСЬКА РАДА, як орган опіки та піклування, СЛУЖБА У СПРАВАХ ДІТЕЙ ТА СІМ`Ї ВИШГОРОДСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прокурор про позбавлення батьківських прав

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом (а.с.1-27), в якому просив позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що 27 квітня 2004 року між ним та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб. Від шлюбу у сторін народилась донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 грудня 2024 року у справі №367/5723/24, яке набуло законної сили 23 січня 2025 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано. Після повномаштабного вторгнення рф на територію України та часткової окупації Запорізької області, зокрема м. Пологи, позивач, рятуючи дітей, виїхав до м. Ірпінь, де отримав з дітьми статус внутрішньо переміщеної особи, а потім змінили місце проживання та переїхали до м. Вишгород. Відповідач відмовилась виїжджати і добровільно залишилась на тимчасово окупованій території у м. Пологи Запорізької області. На теперішній час донька сторін постійно проживає з позивачем, який займається її вихованням, піклується про неї, забезпечує її ліками, харчуванням, у випадку хвороби відвідує з нею лікарів, оплачує навчання, курси, одяг, розваги, тощо. Відповідач не цікавиться життям та здоров`ям, вихованням доньки. За вказаних обставин, враховуючи те, що відповідач залишилась на тимчасово окупованій території, а донька цілком перебуває на його утриманні позивач звернувся до суду з позовом про стягнення аліментів та визначенням місця проживання дитини. Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 квітня 2025 року у справі №335/12082/24, яке набуло законної сили 30 травня 2025 року, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісяця у розмірі частини з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на місяць, та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 18.06.2024 року і до досягнення дитиною повноліття, в частині визначення місця проживання дитини відмовлено. 04.09.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_4 позивач був призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період. Дитина ОСОБА_4 залишилась сама та наразі проживає з батьками позивача. Мати позивача ОСОБА_5 зверталась до Вишгородського районного управління поліції ГУ НП в Київській області із заявою про розшук матері дитини ОСОБА_3 на що Вишгородським районним управлінням поліції ГУ НП в Київській області було надано відповідь про те, що ОСОБА_3 проживає на тимчасово окупованій території рф, виїжджати на підконтрольну територію України не збирається, приймати участь у вихованні доньки ОСОБА_4 відмовляється. Позивач вважає, що перебування відповідача на тимчасово окупованій території не є перешкодою для виконання своїх батьківських обов`язків, проте остання більше трьох років свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, відмовляється приймати участь у вихованні дитини, а тому задля забезпечення якнайкращого захисту інтересів дитини просить суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 .

В автоматизованому порядку для розгляду даної справи визначено суддю першої інстанції Алєксєєнка А.Б. (т.с.1 а.с.39). Ухвалою суду першої інстанції від 07.10.2025 року (т.с.1 а.с.46-47) провадження у цій справі відкрито в порядку загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – ІНФОРМАЦІЯ_1 , витребувано від органу опіки та піклування Вишгородської міської ради Київської області висновок щодо розв`язання спору стосовно позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На виконання ухвали суду надано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно її малолітньої доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (т.с.1 а.с. 85-89, 101-106).

Заочним рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2026 року (т.с.1 а.с.231-235) у задоволенні позову позивача у цій справі відмовлено.

За заявою відповідача ОСОБА_3 вищезазначене заочне рішення судом першої інстанції не переглядалось та, відповідно, в апеляційному порядку у цій справі не оскаржувалось. Треті особи із вищезазначеним заочним рішенням суду першої інстанції погодились, останнє в апеляційному порядку не оскаржували.

Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду першої інстанції у цій справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (т.с.2 а.с.1-30) просив заочне рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В автоматизованому порядку 06.05.2026 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Полякова О.З. та Трофимову Д.А. (т.с.2 а.с.31). Ухвалою апеляційного суду від 06.05.2026 року (т.с.2 а.с.32) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 12.05.2026 року (т.с.2 а.с.35). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 13.05.2026 року (т.с.2 а.с.36), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (т.с.2 а.с. 37), з урахуванням відповідного навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, та відповідного штату суддів Запорізького апеляційного суду взагалі; перебування судді-доповідача на курсах підвищення кваліфікації у період з 18.05.2026 року по 22.05.2026 року включно та відпустки судді-доповідача у період з 13.07.2026 року по 21.08.2026 року включно (довідка - т.с. 2 а.с. 65).

Учасники справи не скористались своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу сторони позивача у цій справі. Однак, в силу вимог ст. 360 ч.3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду заочного рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

В автоматизованому порядку 24.08.2026 року суддями Сакоян Д.І. та Салтан Л.Г. у цій справі замінено суддів Полякова О.З. та Трофимову Д.А. у зв`язку із тривалою відпусткою останніх (т.с. 2 а.с. 68-69).

Ухвалою апеляційного суду від 25.08.2026 року (т.с. 2 а.с. 69) залучено прокурора в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору до участі у цій справі; копію цієї ухвали разом із копіями рішення суду першої інстанції та апеляційної скарги надіслати Запорізькій обласній прокуратурі для відома та виконання; роз`яснено прокурору право надати відзив на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення копії цієї ухвали; копію цієї ухвали надіслано іншим учасникам цієї справи для відома.

Оскільки, в силу вимог ст. 365 ч. 1 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з`ясовує питання про склад учасників судового процесу; у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Однак, встановлено, що дана справа перебуває у провадженні апеляційного суду, вже була призначена ухвалою апеляційного суду від 13.05.2026 року до апеляційного розгляду на 30.09.2026 року (т.с.2 а.с.36-37), з урахуванням відповідного навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, та відповідний штат суддів Запорізького апеляційного суду взагалі, відпустки судді-доповідача у період з 13.07.2026 року по 21.08.2026 року включно (довідка – т.с. 2 а.с. 65). Проте, лише 05.08.2026 року набув чинності Закон України №2541-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування функцій органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань захисту прав дітей у зв`язку з утворенням Державної служби України у справах дітей», яким змінено порядок розгляду судами окремих категорій справ з приводу прав неповнолітніх осіб, в т.ч. з приводу позбавлення батьківських прав. Зокрема, із урахуванням змін, внесених вказаним Законом до ЦПК України, та до ЗУ «Про прокуратуру», з метою забезпечення захисту прав малолітніх та неповнолітніх осіб справи про позбавлення батьківських прав, відібрання дитини, а також про усиновлення дитини суд розглядає з обов`язковою участю прокурора; участь прокурора під час розгляду справ вказаних категорій є обов`язковою; прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених Законом України «Про прокуратуру» та Цивільним процесуальним кодексом України». Згідно з ч. 3 ст. 45 ЦПК України суд сприяє створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. З метою забезпечення захисту прав малолітніх та неповнолітніх осіб справи про позбавлення батьківських прав, відібрання дитини, а також про усиновлення дитини суд розглядає з обов`язковою участю прокурора. Окрім того, відповідно до ч. 6 ст. 56 ЦПК України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, прокурор можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за власною ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь органів державної влади, органів місцевого самоврядування, прокурора у судовому процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених цим Кодексом, іншими законами, або якщо суд визнає це за необхідне. Участь прокурора є обов`язковою під час розгляду справ про позбавлення батьківських прав, відібрання дитини, а також про усиновлення дитини. Як вбачається з ч.3 ст.3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Прокурор (т.с. 2 а.с.103) не скористався своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу сторони позивача у цій справі у встановлений апеляційним судом строк та взагалі.

Ухвалою апеляційного суду (т.с. 2 а.с. 96) розгляд цієї справи призначений апеляційним судом в режимі відеоконференції в порядку задоволення клопотання представника апелянта – позивача у цій справі (т.с. 2 а.с. 78-95).

На виконання вимог ст 12 ч. 5 ЦПК України в порядку ст. 81 ч. 7 ЦПК України апеляційним судом станом на час перегляду цієї справи перевірено та встановлено, що відповідач ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в Єдиному державному демографічному реєстрі (т.с. 2 а.с. 101) та Єдиній інформаційній системі соціальної сфери (т.с. 2 а.с. 102) не знайдено, тому остання повідомлялась апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи в порядку ст. 128 ЦПК України через Офіційний веб - сайт Судової влади України (т.с. 2 а.с. 59-60), що є належним повідомленням в силу ст. 128 п. 11, п. 19 ЦПК Перехідних положень України та ст. 12-1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тичмо окупованій території України».

У дане судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи (т.с. 2 а.с. 54- 64), у тому числі позивач ОСОБА_1 , який перебуває в ЗСУ, додатково через свого представника – адвоката Білошапка О.В., що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України (т.с.2 а.с.54-59, 100), всі учасники цієї справи не з`явились, окрім прокурора Самка Р.С. (т.с.2 а.с.104) та представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Білошапка О.В. (т.с.2 а.с.22) в режимі відеоконференції, яка у тому числі на запитання апеляційного суду зазначала, що її довіритель Рейх О.С. не просив апеляційний суд відкладати чи зупиняти розгляд цієї справи через його перебування в ЗСУ, а навпаки - просив розглядати дану справу апеляційним судом за його відсутності за присутності її, як його представника, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності всіх учасників цієї справи, які не з`явились, за присутності представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Білошапка О.В. (т.с.2 а.с.22) в режимі відеоконференції та прокурора Самка Р.С. (т.с.2 а.с.104).

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши у даному судовому засіданні доповідь судді-доповідача, пояснення учасників цієї справи, які з`явились, та зокрема:

- представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Білошапка О.В., яка у тому числі на запитання апеляційного суду зазначала, що мати відповідача, за якою остання дійсно залишилась доглядати у 2022 році після окупації м. Пологи військами рф, вже померла, свідоцтва про смерть матері відповідача у матеріалах цієї справи немає; донька ОСОБА_6 останнім часом вже сама не бажає спілкуватись із матерію та сама вже не дзвонить матері через відповідні месенжери; малолітня дитина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якій дійсно завтра виповниться вже 14 років, фактично лишилась без опіки повнолітніх родичів взагалі, оскільки її мати (відповідач) перебуває на непідконтрольній Україні території; батько (позивач) - з 2025 року в ЗСУ, а батьки позивача (бабуся та дідусь) - мешкають у м. Ірпінь окремо від онуки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка навчається у м. Вишгород, а тому фактично і мешкає сама у м. Вишгород, батьки позивача лише провідують останню; думка дитини була почута в суді першої інстанції, дитина не заперечувала проти позбавлення батьківських прав її матері відносно неї; в чому саме покращення інтересів дитини ОСОБА_6 в позбавленні батьківських прав її матері відносно неї – представник позивача пояснити чітко не змогла;

- прокурора Самка Р.С., який проти задоволення вищезазначеної апеляційної скарги сторони позивача заперечував, просив рішення суд першої інстанції у цій справі залишити без змін,

перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 258 ч. 1 ЦПК України судовими рішеннями є …рішення, постанови…

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вищезазначеного позову позивача у цій справі, керувався ст.ст. 2-4, 12, 13, 19, 76-83, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 280-283 ЦПК України та виходив із того, що встановлені у цій справі обставини свідчать, що позивач разом із донькою виїхав проживати на підконтрольну територію України, відповідач залишилась проживати на окупованій території; разом з цим, на переконання суду першої інстанції, лише сам по собі факт проживання відповідача на окупованій території не свідчить про свідоме ухилення останньої від виконання своїх батьківських обов`язків; при цьому, враховуючи перебування відповідача на окупованій території, що об`єктивно унеможливлює з`ясування її думки (чи думки інших осіб) стосовно судової справи, неможливо безсумнівно розцінювати поведінку ОСОБА_3 , як свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками стосовно доньки ОСОБА_4 ; у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з матір`ю сімейних відносин відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.

На виконання ухвали суду першої інстанції від 07.10.2025 (т.с.1 а.с.46-47) надано висновок органу опіки та піклування Вишгородської міської ради затверджений рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 13.11.2025 №592, згідно з яким орган опіки та піклування Вишгородської міської ради вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно її малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.с.1 а.с.86-88). За приписами ч.6 ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Поданий органом опіки та піклування висновок щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 ґрунтується на встановлених комісією обставинах щодо проживання дитини з батьком, обстеження умов проживання дитини, характеристики позивача та інформації отриманої від навчального закладу, медичного закладу щодо відсутності комунікації відповідача з вказаними закладами стосовно неповнолітньої ОСОБА_4 , проте не містить об`єктивних даних, що характеризують відповідача та її відношення до доньки. З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції не погодився із висновком органу опіки та піклування у цій справі, оскільки він не є достатньо обґрунтованим та не містить об`єктивних даних щодо свідомого нехтування відповідачем виконання своїх батьківських обов`язків.

Судом першої інстанції також було встановлено, що відповідач мешкає на тимчасово окупованій території України, а дитина на підконтрольній частині України, що є безумовним доказом, того, що у неї існують перешкоди щодо безпосередньої участі у вихованні доньки. Водночас, у матеріалах справи відсутні беззаперечні та достатні докази, які б свідчили про винну та свідому поведінку відповідача ОСОБА_3 щодо ухилення від участі у вихованні доньки, про умисне і свідоме нехтування обов`язками матері, а тому суд першої інстанції вважав, що відсутні правові підстави для позбавлення її батьківських прав.

Оцінюючи вище вказані докази в їх сукупності, на переконання суду першої інстанції під час розгляду справи, не встановлено достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, та й гострої соціальної необхідності у цьому. Під час розгляду справи не знайшли підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка відповідача щодо свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків, і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст.164 СК України, а відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов позивача до відповідача у цій справі задоволенню не підлягає.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України – питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.

Так, при вирішенні цієї справи суд першої інстанції правильно виходив із такого.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст.4 ЦПК України). Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду. Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом першої інстанції також правильно було встановлено, що сторони у цій справі – позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 квітня 2004 року (т.с.1 а.с.21).

У шлюбі у сторін народилася донька, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Пологівського районного управління юстиції Запорізької області 11.10.2012 року (копія - т.с.1 а.с.12).

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23.12.2024 шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано ( копія - т.с.1 а.с.12).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач ОСОБА_1 в особі свого представника вказував, що після повномасштабного вторгнення рф на територію України та окупації частини Запорізької області він разом з донькою ОСОБА_4 виїхав на підконтрольну територію України та з цього часу самостійно виховує доньку та забезпечує її потреби.

Так, заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 квітня 2025 року у справі №335/12082/24, яке набрало законної сили 30 травня 2025 року, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісяця, у розмірі частини з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на місяць, та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 18.06.2024 і до досягнення дитиною повноліття, в частині визначення місця проживання дитини відмовлено (т.с.1 а.с.20-24).

Відповідно до довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №3240-5003762396 та №3240-5003762398 від 11.08.2025, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 (т.с.1 а.с.15-16).

Згідно із договором оренди житла від 26.07.2025 року позивач ОСОБА_1 орендує квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , для проживання двох осіб (тато і донька), з 26 липня 2025 року по 26 січня 2026 року (т.с.1 а.с.17).

Відповідно до довідки Вишгородського ліцею №1 Вишгородської міської ради від 16.09.2025 №362 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ученицею 8-В класу Вишгородського ліцею №1 Вишгородської міської ради з 14.08.2025 року. Вихованням дитини займається батько ОСОБА_1 (підтримує контакт з класним керівником, постійно цікавиться її навчанням). Дитина до навчального закладу приходить охайна, доглянута. Мати, ОСОБА_3 , протягом навчання доньки в ліцеї жодного разу не з`являлась до навчального закладу, не відвідувала батьківські збори, не цікавилась дитиною, у навчально-виховному процесі участі не брала (т.с.1 а.с.19).

Згідно із актом обстеження умов проживання №96 від 16.09.2025 року працівниками служби у справах дітей та сім`ї проведено обстеження умов проживання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 та встановлено, що умови проживання відповідають санітарно - гігієнічним нормам. в квартирі наявне електропостачання, водопостачання, водовідведення, опалення централізоване. Квартира мебльована, кухня облаштована побутовою технікою, санвузол сантехнікою. Для дитини відведено окрему кімнату, яка облаштована місцем для сну, навчання, проведення дозвілля. дитина забезпечена одягом, взуттям (т.с.1 а.с.32).

За змістом довідки ТОВ «ПЕРАЛ ПЛЮС» від 11.06.2024 №ПП00-000002 вбачається, що ОСОБА_1 працював на посаді збірника меблів та його дохід з 01.01.2024 по 31.05.2024 склав 47400,00 грн. (т.с.1 а.с.13).

З характеристики ТОВ «ПЕРАЛ ПЛЮС» від 11.06.2024 слідує, що ОСОБА_1 за час роботи на посаді збірника меблів зарекомендував себе позитивно, відповідально відноситься до роботи, у спілкуванні з колегами та замовниками ввічливий, відноситься до них з повагою (т.с.1 а.с.14).

Відповідно до відповіді ІНФОРМАЦІЯ_8 від 19.09.2025 ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_4 04.09.2025 року (т.с.1 а.с.37).

Після мобілізації позивача дитина ОСОБА_4 проживає з бабусею ОСОБА_5 . Остання зверталась до Вишгородського районного управління поліції ГУ НП в Київській області із заявою про розшук матері дитини.

Згідно із відповіддю Вишгородського районного управління поліції ГУ НП в Київській області слідує, що мати дитини – відповідач у цій справі - ОСОБА_3 проживає на тимчасово окупованій території, а саме за адресою: АДРЕСА_1 . Виїжджати на підконтрольну територію не збирається, приймати участь у вихованні доньки ОСОБА_8 відмовляється. До вказаного листа долучено копію заяви ОСОБА_3 та фото із нею, в якій вона особисто повідомила про відмову приймати участь у вихованні своєї дитини (т.с.1 а.с.33-35).

За вказаних обставин судом першої інстанції встановлено, що після повномасштабного вторгнення рф на територію України та окупації частини Запорізької області позивач (батько) разом із неповнолітньою донькою ОСОБА_4 виїхав на підконтрольну територію України та з цього часу донька сторін у справи проживала з батьком, відповідач залишилась проживати на окупованій території.

Обґрунтовуючи вищезазначені позовні вимоги позивача у цій справі, представник останнього вказувала, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно своєї дитини, не займається її вихованням, не цікавиться її життям та байдуже ставиться до доньки, що свідчить про наявність об`єктивних підстав для позбавлення останньої батьківських прав.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини (частина перша статті 164 СК України).

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі №357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі №545/560/21).

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Отже, позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

При цьому, згідно з положеннями ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з висновками, наведеними у постанові Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 739/2159/18, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

Вирішуючи спір, дослідивши та надавши оцінку наданим стороною позивача доказам, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідач умисно та злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а відтак існують передбачені пунктом 2 частиною першою статті 164 СК України підстави для позбавлення її батьківських прав.

Встановлені у цій справі обставини свідчать, що позивач разом із донькою виїхав проживати на підконтрольну територію України, відповідач залишилась проживати на окупованій території. Разом з цим, на переконання суду першої інстанції, лише сам по собі факт проживання відповідача на окупованій території не свідчить про свідоме ухилення останньої від виконання своїх батьківських обов`язків. При цьому, враховуючи перебування відповідача на окупованій території, що об`єктивно унеможливлює з`ясування її думки (чи думки інших осіб) стосовно судової справи, неможливо безсумнівно розцінювати поведінку ОСОБА_3 , як свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками стосовно доньки ОСОБА_4 .

Водночас, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з матір`ю сімейних відносин відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.

Також, суд першої інстанції критично оцінив наявну у матеріалах справи письмову заяву ОСОБА_3 щодо її відмови приймати участь у вихованні дитини, оскільки чинним законодавством України не передбачена процедура добровільної відмови батьків від батьківських прав, враховуючи те, що батьківські права та обов`язки не можуть бути предметом розпорядження і батько чи мати дитини не можуть відмовитись від них за власним бажанням. Разом з цим, суд першої інстанції позбавлений можливості безпосередньо з`ясувати думку відповідача, як матері дитини, з приводу цієї заяви та встановити обставини за яких останньою було зазначено, що вона відмовляється приймати участь у вихованні доньки.

Відповідно до положень ч.ч. 4-6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

На виконання ухвали суду першої інстанції від 07.10.2025 (т.с.1 а.с.46-47) надано висновок органу опіки та піклування Вишгородської міської ради затверджений рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 13.11.2025 №592, згідно з яким орган опіки та піклування Вишгородської міської ради вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно її малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.с.1 а.с.86-88).

За приписами ч.6 ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Поданий органом опіки та піклування висновок щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 ґрунтується на встановлених комісією обставинах щодо проживання дитини з батьком, обстеження умов проживання дитини, характеристики позивача та інформації отриманої від навчального закладу, медичного закладу щодо відсутності комунікації відповідача з вказаними закладами стосовно неповнолітньої ОСОБА_4 , проте не містить об`єктивних даних, що характеризують відповідача та її відношення до доньки.

З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції правильно не погодився із висновком органу опіки та піклування у цій справі, оскільки він не є достатньо обґрунтованим та не містить об`єктивних даних щодо свідомого нехтування відповідачем виконання своїх батьківських обов`язків.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо позбавлення батьківських прав.

Для повного та об`єктивного розгляду даної справи судом першої інстанції, у присутності представника органу опіки та піклування, служби у справах дітей та сім`ї, було правильно заслухано думку неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка у судовому засіданні повідомила, до початку повномасштабного вторгнення рф на територію України та окупації м. Пологи вона з матір`ю та батьком проживали однією родиною у м. Пологи. При цьому, у них була звичайна родина, мати готувала їжу, прибирала, покупала їй одяг, вони разом відпочивали та святкували свята. При цьому, вважає, що батько більше проводив з нею часу: допомагав з уроками, грався. Після окупації м. Пологи вона разом з батьком виїхала на підконтрольну території України. Мати залишилась у м. Пологи, оскільки доглядала за своєю матір`ю та не могла залишити тварин. Після цього вона з мамою майже не спілкується, деякий час вони спілкувалися через месенджери, а приблизно з 2025 року припинили спілкування, мати не цікавиться її життям та не допомагає їй. Вважає, що з батьком вона має кращі стосунки та він більше приділяє їй уваги та цікавиться її життям.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 207/3144/16-ц (провадження № 61-29090св18) вказано, що «відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку має, бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №705/3040/18 (провадження №61-19878св21) зазначено, що озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона через вік неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у судовому засіданні у суді першої інстанції висловила думку про те, що вона не заперечує проти позбавлення її матері ОСОБА_3 батьківських прав по відношенню до неї. Разом з цим, суд першої інстанції правильно врахував ту обставину, що дитина тривалий час проживає у тісному контакті з батьком, у зв`язку із перебуванням матері на тимчасово окупованій території та не має можливості повноцінно з нею спілкуватись, а тому ці обставини очевидно впливають на думку дитини.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

У справі «Савіни проти України» (№ 39948/06 від 18 грудня 2008 року, п.п. 47-49) Європейський суд з прав людини вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (пункти 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав») (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 23.11.2020 року, справа № 227/2272/18).

Судом першої інстанції також правильно було встановлено, що відповідач мешкає на тимчасово окупованій території України, а дитина на підконтрольній частині України, що є безумовним доказом, того, що у неї існують перешкоди щодо безпосередньої участі у вихованні доньки.

Водночас, у матеріалах справи відсутні беззаперечні та достатні докази, які б свідчили про винну та свідому поведінку відповідача ОСОБА_3 щодо ухилення від участі у вихованні доньки, про умисне і свідоме нехтування обов`язками матері, а тому суд першої інстанції правильно вважав, що відсутні правові підстави для позбавлення її батьківських прав.

Оцінюючи вище вказані докази в їх сукупності, на правильне переконання суду першої інстанції під час розгляду справи, не встановлено достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, та й гострої соціальної необхідності у цьому. Під час розгляду справи не знайшли підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка відповідача щодо свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків, і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст.164 СК України, а відтак, суд першої інстанції дійшо позов задоволенню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 є такими, що фактично дублюють доводи його позовних вимог у цій справі у суді першої інстанції, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд. Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію позивача, яку він та його представник вважають такою, що є єдино правильною та єдино можливою.

В силу вимог ст. 7 ч. 8 СК України (Загальні засади регулювання сімейних відносин) регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини…

Суд першої інстанції при вищевикладених правильно встановлених фактичних обставинах цієї справи вірно вважав, що позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_3 стосовно малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не відповідає інтересам цієї малолітньої дитини. Оскільки, внаслідок позбавлення батьківських прав матері, яка не може повноцінно виконувати свої батьківські обов`язки відносно доньки матері на сьогодні заважає тимчасова окупація внаслідок військової агресії РФ проти України м. Пологи Запорізької області, де мешкає мати, не відбудеться покращення інтересів цієї малолітньої дитини.

Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи. Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування сторони позивача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Позивач та представник останнього не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі, та, відповідно, наявності підстав для задоволення його судом у цій справі.

Також, апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги сторони позивача. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2,3 ЦПК України, у цій справі відсутні та стороною позивача апеляційному суду не надані.

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального права судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення по суті цієї справи.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги сторони позивача не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, заочне рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Крім того, встановлено, що рішенням, що оскаржується, суд першої інстанції не вирішував у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою учасників цієї справи в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції у цій справі.

В силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови позивачу у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Разом із цим, апеляційний суд вважає за доцільне роз`яснити, що сама дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , враховуючи, що останній вже 01.10.2026 року виповниться вже 14 (чотирнадцять) років, не позбавлена права у подальшому в порядку ст. 165 СК України вже на свій власний розсуд звертатись до суду із позовом про позбавлення її матері ОСОБА_3 батьківських прав відносно неї, як дочки, якщо це дійсно буде відповідати її, як дитини, якнайкращим інтересам.

Також,апеляційний суд вважає за необхідне:

- попередити відповідача у цій справі – матір дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , (РНОКПП НОМЕР_3 ) про необхідність змінити ставлення до своєї дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та зокрема до виховання та утримання останньої;

- покласти на орган опіки та піклування Вишгородської міської ради контроль за виконанням матір`ю дитини останнього;

- звернути увагу органу опіки та піклування Вишгородської міської ради на те, що зі слів представника позивача у даному судовому засіданні: малолітня дитина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 2025 року, фактично лишилась без опіки повнолітніх родичів взагалі, оскільки її мати (відповідач) перебуває на непідконтрольній Україні території; батько (позивач) - з 2025 року в ЗСУ, а батьки позивача (бабуся та дідусь) - мешкають у м. Ірпінь окремо від онуки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка навчається у м. Вишгород, а тому фактично і мешкає сама у м. Вишгород, батьки позивача лише провідують останню.

Крім того, апеляційний суд вважає за доцільне роз`яснити позивачу ОСОБА_1 його право у подальшому на повернення з бюджету зайво сплаченого ним судового збору у цій справі за апеляційну скаргу (розрахунок: сплачено судового збору апелянтом 1818,00 грн – (т.с. 2 а.с. 16) - належний розмір судового збору 1453,44 грн (розрахунок: 1211,20 грн *150%/100% * коефіцієнт 0,8, оскільки апеляційну скаргу було подано стороною апелянта до апеляційного суду через «Електронний суд» (т.с. 2 а.с. 1)), за відповідною ухвалою апеляційного суду в порядку ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» за результатами розгляду відповідного клопотання ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова апеляційним судом складена 09.10.2026 року.

Головуючий суддяСуддяСуддя

Гончар М.С.Сакоян Д.І.Салтан Л.Г.