Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №347/486/26 — Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/486/26

Провадження № 2/347/541/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Косів

Косівський районний суд, Івано-Франківської області в складі:

головуючої-судді: Крилюк М.І.,

секретаря: Лазорик Л.В.,

з участю представника позивача – адвоката Третяк Ю.В.

представника відповідача – адвоката Ковалюк М.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Косів справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служби у справах дітей виконавчого комітету Кутської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей, -

В с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служби у справах дітей виконавчого комітету Кутської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей мотивуючи свої вимоги тим, що з відповідачкою по справі ОСОБА_2 він прожив в шлюбі з 2008 року по 2018 рік.

За час їх перебування в шлюбі в них народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Косівського районного суду від 20 грудня 2018 року їх шлюб було розірвано а неповнолітніх дітей залишено на проживання з батьком ОСОБА_1 .

З 2018 року по даний час він з дітьми проживає за адресою: АДРЕСА_1 в належних умовах для їх спільного проживання та повністю утримує дітей, та опікується їх інтересами та потребами, особисто займається вихованням дітей, слідкує за розвитком та їх здоров`ям без участі матері. На даний час виникла ситуація, коли необхідно встановити факт, що має юридичне значення, а саме встановити, що він ОСОБА_1 самостійно виховує дітей. Даний факт необхідно встановити для оформлення документів для соціальної допомоги на дітей, які виховуються тільки ним, а також для реалізації його прав передбачених законодавством як особи, яка самостійно виховує дитину, зокрема, але не виключно, прав передбачених ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і для можливості перетину кордону в разі необхідності.

В судовому засіданні представник позивача, адвокат Третяк Ю.В. вимоги позову підтримав із викладених в ньому підставі який просив задоволити в повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги заперечила з підстав викладених нею в поданому та долученому до матеріалів справи письмовому відзиві, який просить взяти до уваги та відмовити в позові.

Представник відповідачки, адвокат Ковалюк М.Г., що брав участь в розгляді справи в режимі відео конференції поза межами приміщення суду, із власних джерел, позовні вимоги заперечив, пояснив, що позивачем не доведено в судовому засіданні факту самостійного виховання та утримання ним дітей, так як відповідачка в справі, як мати постійно бере участь у їх вихованні та утриманні в підтвердження чого до матеріалів справи долучено письмові докази, які відповідачем не спростовано. Просить в позові відмовити.

Представник третьої особи Служби у справах дітей виконавчого комітету Кутської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим, що не першкоджає розгляду справи по суті.

Суд, вислухавши сторін та їх представників, вивчивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами письмові докази в їх сукупності, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення виходячи із наступного:

Як встановлено судом та підтверджується письмовими доказами, сторони в справі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 14.04.2008 року.

За час перебування сторін в шлюбі в них народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження а.с. 10,11.

Рішенням Косівського районного суду від 20 грудня 2018 року а.с.14 вирішено Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 14.04.2008 року у виконкомі Старокутської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області, про що було зроблено актовий запис № 4, - розірвати. Неповнолітнім дітям: дочці ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначити місце проживання з батьком ОСОБА_1 .

Відповідно до долученого до матеріалів справи акту обстеження (а.с.12) підтверджено той факт, що батько неповнолітніх дітей, позивач в цій справі належним чином займається виховання та утриманням дітей.

Разом із тим вказаний факт не свідчить про самостійне виховання та утримання позивачем їх спільних із відповідачкою дітей : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Долученими до матеріалів справи характеристиками Тюдівського ліцею (а.с.13, 26) стверджено, що ОСОБА_4 навчається в Тюдівському ліцеї з 2018 року , старання школу відвідує без пропусків. Попри те, що ОСОБА_5 перебуває під опікою батька ОСОБА_6 обоє батьків активно беруть участь у житті дитини: регулярно відвідують батьківські збори, цікавляться успішністю та підтримують зв`язок із класним керівником. Мати ОСОБА_2 являється членом батьківського комітету 8 класу , приділяє значну увагу розвитку доньки , систематично контролює стан її успішності та вчасно реагує на запити навчального закладу.

Долученою відповідачкою до маетріалів справи копією заяви а.с.27 стверджено, що позивач в справі 08.05.2023 року надавав дозвіл на тимчасовий виїзд їх неповнолітньої дочки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 за кордон з метою відпочинку до Польщі, Чехії та інших ОСОБА_7 групи з 08.05.2023 року по 08.05.2024 року.

Також долученими відповідачкою фотознімками (а.с.87-93) підтверджено участь відповідачки в житті дітей , їх спільне дозвілля та відпочинок а також свят.

Органом опіки та піклування Кутської селищної ради до матеріалів справи долучено рішення № 99 від 22.09.2026 року яким затверджено висновок органу опіки та піклування Кутської селищної ради про недоцільність підтвердження факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , її батьком ОСОБА_1 .

Із висновку Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Кутської селищної ради вбачається , що з метою з`ясування дійсних обставин справи, Службою у справах дітей було проведено обстеження житлово-побутових умов проживання дитини за адресою: АДРЕСА_1 . Встановлено, що умови проживання дитини з батьком є належними, дитина забезпечена всім необхідним для розвитку, навчання та відпочинку. Батько приділяє дитині належну увагу, забезпечує її матеріально. Разом з тим, Комісією з питань захисту прав дитини було проаналізовано підстави позову та надані документи щодо участі матері ОСОБА_2 , у вихованні дитини. За результатами аналізу встановлено: мати дитини, не позбавлена батьківських прав у встановленому законом порядку, не визнана безвісно відсутньою чи недієздатною. Мати проживає окремо від дитини і цей факт не свідчить про її свідоме, умисне та безповоротне самоусунення від виконання батьківських обов`язків. Згідно з наданими поясненнями матері на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини та її письмовими запереченнями, мати підтримує регулярний психоемоційний та ментальний зв`язок з дитиною за допомогою засобів телефонного та відеозв`язку, цікавиться її здоров`ям та навчанням. Комісією заслухана думка обох дітей - повнолітньої ОСОБА_8 , старшої дочки, на неповнолітньої ОСОБА_5 , діти підтвердили факт належного утримання, виховання обома батьками, які їх люблять та піклуються про них. А також той факт, що батько більшою мірою їх утримує та вони проживають з ним, оскільки фінансово більш забезпечений ніж мати. Доказів наявності злісного ухилення від утримання та виховання дітей батьком ОСОБА_1 Комісії не надано. Враховуючи викладене комісія прийшла до висновку, яким вважати недоцільним підтвердження факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у зв`язку з відсутністю правових підстав та беззаперечних доказів повного самоусунення матері, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , від виконання батьківських обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Змістом статті 141 СК України передбачена рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Положеннями Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (ст. 8); батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11); на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ст. 12).

Отже, законами України встановлено рівні права та обов`язки обох батьків щодо своєї дитини.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки СК України чітко встановлює, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Вищезазначений висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) та підлягає врахуванню під час вирішення питання щодо встановлення факту самостійного виховання/утримання позивачем малолітніх дітей.

Окреме проживання батьків, визначення місця проживання дітей із батьком не можуть розцінюватися як самостійне виховання батьком дітей.

Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду у змісті постанов від 09 грудня 2025 року у справі № 307/4851/22, від 28 січня 2026 року у справі № 947/37166/23, від 21 вересня 2026 року у справі № 725/5881/25.

Колегія суддів зауважує, що дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 та постанова Верховного Суду від 21 вересня 2026 року у справі № 725/5881/25).

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/1).

Таким чином у справі відсутні докази того, що мати дітей умисно ухиляється від виконання батьківських обов`язків, ухиляється від участі у вихованні дітей.

При цьому проживання матері окремо не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, оскільки зазначене не перешкоджає матері спілкуватися та приймати участь у вихованні дітей. Саме по собі проживання матері окремо від дітей не свідчить про те, що вона самоусунулась від виховання дітей, і не звільняє її від батьківських обов`язків, а свідчить лише про обставини проживання дітей разом з батьком, що узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у змісті постанов від 07 травня 2026 року в справі № 743/1602/24, від 10 червня 2026 року у справі № 372/1217/25, від 18 вересня 2026 року у справі № 394/15/25, від 21 вересня 2026 року у справі № 725/5881/15.

Позивачем під час розгляду справи не доведено, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.

Наявні у справі докази у їх сукупності не підтверджують ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків щодо малолітніх дітей так як долученими до матеріалів справи письмовими доказами наданими стороною відповідачки (а.с.46-93) підтверджено, що ОСОБА_2 є учасником батьківського чату, перераховує грошові на потреби класу, постійно спілкується із дітьми за допомогою телефонного зв`язку та відозв`язку, надає дітям матеріальну допомогу шляхом перерахування коштів на їх рахунки підтвердження чого є банківські виписки а.с.28-45.

Доводи позивача не підтверджують факт ухилення матері від батьківських обов`язків, а свідчить лише про те, що на даний час діти проживають із батьком .

Надані до справи докази свідчать лише про проживання дітей разом із батьком, однак не підтверджують ухилення матері від участі у вихованні дітей, що, своєю чергою, є підставою для відмови у задоволенні позову про встановлення факту самостійного виховання батьком дітей.

Приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов щодо самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави (зокрема, військової частини).

Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Підставою звернення до суду із вказаним позовом позивач зазначає, що вказаний факт йому необхідно встановити для реалізації його прав як особи яка самостійно виховує дитину , зокрема, але не виключено прав передбачених ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію і для можливості перетину кордону в разі необхідності.

Тобто фактично у цій справі позов ОСОБА_1 пред`явлено з метою штучного створення умов та обставин, що можуть бути підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Отже, добросовісність сторін у справі при застосуванні способів захисту сімейних прав, інтересів дітей, з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби) може бути перевірена й оцінена лише за участю особи, на яку покладено обов`язок виконання оскаржуваного рішення.

Отримання позивачем відстрочки суттєвим чином підриває оборонну здатність держави, мобілізаційний ресурс та принципи справедливості у суспільстві.

Використання приватно-правового інструментарію у цьому випадку реалізовано не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, а тому судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави.

З огляду на викладене, доведеним є той факт, що визначення місця проживання дитини з батьком на його самостійному вихованні та утриманні, переслідує мету, відмінну від мети захисту інтересів дітей.

Таким чином враховуючи всі обставини справи в сукупності, діючи винятково в інтересах дітей, враховуючи їх вік та приймаючи до уваги особисті якості батьків, їх ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, інші обставини, суд вважає що що в задоволенні позову – слід відмовити.

На підставі викладеного ст.7 СК України, ст. 11 ЗУ "Про охорону дитинства" та керуючись ст.ст. 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

В и рі ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служби у справах дітей виконавчого комітету Кутської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду.

Суддя: Крилюк М.І.