Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №341/669/26 — Галицький районний суд Івано-Франківської області

Єдиний унікальний номер 341/669/26

Номер провадження 2/341/679/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року місто Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Аннишина С.І.,

за участю секретаря судового засідання Рарик В.С.,

позивачки – ОСОБА_1 ,

представниці позивачки - ОСОБА_2 ,

представниці Служби у справах дітей

Галицької міської ради Івано-Франківської

області Петраш О.В.,

представника військової частини НОМЕР_1 Кушніра М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Галич в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Галицької міської ради Івано-Франківської області, військова частина НОМЕР_1 , про визначення одноосібного виховання та утримання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Галицької міської ради Івано-Франківської області, військова частина НОМЕР_1 , про визначення одноосібного виховання та утримання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів.

В обґрунтування позову посилається на те, що він перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 . У 2022 році шлюб між ними розірвано. За період шлюбних відносин у них народилося син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після припинення шлюбних відносин та розірвання шлюбу проживає з нею. Відповідач усунувся від матеріального утримання сина, жодних коштів на утримання дитини не надає. Щомісяця на сина вона витрачає приблизно 10 000,00 грн. В цю суму входить придбання продуктів харчування належної якості, одягу взяття для дитини, забезпечення сина приладдям для навчання, підручниками, ліками у випадку хвороби, оплачує додаткові гуртки та дозвілля. Відповідач є військовослужбовцем та має матеріальну можливість сплачувати аліменти. Тому просить стягувати з ОСОБА_3 на утримання сина аліменти в сумі по 5000,00 грн щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Також позивачка просить встановити факт самостійного виховання та утримання дитини. В обґрунтування посилається на те, що відповідач повністю самоусунувся від виховання сина, відсутнє батьківське спілкування з дитиною. Таку поведінку батька можна пояснити як об`єктивними, так і суб`єктивними причинами та обставинами. Так, відповідач проживає достатньо далеко від неї та сина, створив іншу сім`ю, в якій у нього також народилась дитина, тому весь свій вільний час, турботу та піклування він приділяє новій сім?ї. Об`єктивною обставиною є те, що відповідач є військовослужбовцем та проходить службу в НОМЕР_2 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, тому не може забезпечити сину ОСОБА_5 належне виховання та піклування. В той же час позивачка також є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 ( АДРЕСА_1 ). На час її відсутності (виходів на службу) вихованням сина, піклуванням про нього займаються батьки позивачки. За таких обставин син на даний час не отримує повноцінного піклування та виховання від жодного зі своїх батьків, що порушує права та законні інтереси дитини.

Звільнитись з військової служби та опікуватись сином у неї немає можливості, так як відповідно до пункту 15 частини 1 статті Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» не підлягають призову на війську службу під час мобілізації війсьвозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину віком до 18 років і чоловіка (дружину), яка (який) проходить військову службу за одним із видів військової служби, визначених частиною шостої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки вона за відповідачем вже не є чоловіком та дружиною. Однак, відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації жінки та чоловіки, коли самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду.

А тому просить встановити факт самосійного виховання та утримання сина.

Ухвалою суду від 22 квітня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 19 травня 2026 року постановлено судові засідання здійснювати в режимі відеоконференції за участю представника військової частини НОМЕР_1 .

Ухвалою суду від 19 травня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася. 04 травня 2026 року шляхом поштового відправлення скерував заяву про проведення розгляду справи без його участі. Прибути у судове засідання не може, через проходження військової служби. Позовні вимоги ОСОБА_1 визнає, просить заявлений позов задовольнити.

11 травня 2026 року представник третьої особи - військової частини НОМЕР_1 Кушнір М.І. через підсистему «Електронний суд» скерував пояснення третьої особи щодо позову, відповідно до яких НОМЕР_4 прикордонний загін заперечує проти задоволення позову (в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 дитини - ОСОБА_4 . Міркування та аргументи проти позову в означеній частині полягають у наступному.

Згідно з наказом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону від 06.08.2021 №244-ОС «Про особовий склад» старшого сержанта ОСОБА_1 призначено на посаду інспектора прикордонної служби 1 категорії – начальником кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України). Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком (матір`ю) необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється. Послався на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22, згідно з якими СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Позивач згідно з позовом не довела, що батько дитини не здійснює прав та не виконує обов`язків щодо свого неповнолітнього сина. Навпаки, визначення такої позовної вимоги як «стягнення аліментів» свідчить, що батько дитини буде продовжувати здійснювати заходи про утриманню своєї неповнолітньої дитини.

В судовому засіданні позивачка пояснила, що несе військову службу у військовій частині НОМЕР_1 позмінно в АДРЕСА_2 , її колишній чоловік є також військовослужбовцем НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби. Оскільки вона несе військову службу, то фактично не може займатися вихованням сина. У час її відсутності вихованням дитини займаються її батьки. Звільнитися ж військової служби вона не може, оскільки з 2018 року уклала контракт з Збройними силами України строком на 3 роки, однак такий продовжено автоматично до закінчення військового стану. Батько дитини участі у вихованні сина не бере, матеріальної допомоги не надає. Тому просить встановити факт, що вона самостійно утримує та виховує дитину та стягувати з батька дитини аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі по 5000,00 грн щомісячно до досягнення сином повноліття.

Представник позивачки - адвокат Крохмалюк С.С. в судовому засіданні, зазначила що порядок звільнення з військової служби регулюється нормами Закону України Про військовий обов`язок та військову службу», а не Законом України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», як було помилково зазначено у позовній заяві. Зокрема абзацом 6 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону передбачено, що право на звільнення мають військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років у випадку коли вони самостійно виховують та утримують дитину за рішенням суду. Крім того, абзацом 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону право на звільнення має дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років. Вказує на недосконалість норми Закону згідно з яким право на звільнення має тільки жінка - військовослужбовець, яка перебуває у шлюбі. Зауважила, що неприйнятною є така ситуація, коли жоден з батьків не може повноцінно виконувати свій обов`язок щодо виховання дитини, в такому випадку слід виходити із забезпечення найкращих інтересів дитини. Вважає, що є всі правові підстави для задоволення позовних вимог.

Представниця третьої особи - служби у справах дітей Галицької міської ради Івано-Франківської області у письмових поясненнях та в судовому засіданні 16.06.2026 пояснила, що службою 04.05.2026 було проведено обстеження умов проживання сім`ї ОСОБА_1 та складено відповідний акт обстеження, згідно з яким вихованням та навчанням неповнолітнього ОСОБА_5 займається його мати ОСОБА_6 , у період її відсутності доглядом за дитиною займаються бабуся з дідусем по лінії матері. Зі слів ОСОБА_6 батько участі у вихованні дитини не бере. Вважає, що спору між сторонами щодо участі у вихованні дитини немає. У телефонній розмові батько дитини ОСОБА_3 пообіцяв з`явитися до служби у справах дітей, однак більше на зв`язок не виходив. Зауважила, що сімейним законодавством не передбачено припинення обов`язків щодо виховання дитини. Вважає, що при прийнятті рішення необхідно з`ясувати всі обставини та врахувати якнайкращі інтереси дитини.

Представник військової частини НОМЕР_1 в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову у частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, оскільки обов`язок по вихованню дитини є невідчужуваним, що свідчить про неможливість одноособово відмовитись від нього. Відповідач має можливість спілкуватись з дитиною, оскільки проходить військову службу у сусідній області. Непередбачені чи виключні обставини, які б не дозволяли батьку брати участь у вихованні дитини як зникнення безвісти, перебування у полоні чи на окупованій території - відсутні. Щодо задоволення рішення в частині стягнення аліментів не заперечує.

В судовому засіданні 30.09.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, та відповідно до частини 2 статті 244 ЦПК відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 09.10.2026.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується Витягом з Реєстру територіальної громади №2026/004571602 від 23.03.2026 (а.с.10).

Згідно з військовим квитком серії НОМЕР_5 від 10 жовтня 2018 року, ОСОБА_1 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 (а.с.9).

Відповідно до Довідки, виданої військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України №08/1037 від 08.05.2026, ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_4 прикордонний загін) державної прикордонної служби України з 27 вересня 2018 року по цей час (а.с. 35).

ІНФОРМАЦІЯ_5 у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народився син (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_6 , видане 14 червня 2014 року) (а.с. 11).

Згідно з Витягом з Реєстру територіальної громади №2026/004571793 від 23.03.2026 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.12)

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2022 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано (а.с.13).

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов №02.1-23/89 від 15.04.2026 встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована та фактично проживає в АДРЕСА_3 з сином самостійно і одноосібно виховує, утримує, доглядає. Колишній чоловік ОСОБА_3 після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 в 2022 році проживає в м. Великі Мости, Львівської обл., як батько дитини участі у вихованні та утриманні не бере (а.с. 14).

Відповідно до характеристики від 31.03.2026, виданої лікарем–педіатром КНП «Галицького центру первинної медико-санітарної допомоги» Галицької міської ради Івано-Франківської області ОСОБА_7 , за час спостереження всі питання,пов`язані зі станом здоров`я, лікування та профілактикою захворювань дитини, вирішуються виключно матір`ю - ОСОБА_1 . Батько дитини ОСОБА_3 за медичною допомогою для дитини жодного разу не звертався, станом її здоров`я не цікавився, під час прийомів був відсутній. (а.с. 15).

Згідно з характеристикою на батьків учня 6-В класу Галицького ліцею імені Ярослава ОСОБА_8 , вихованням та навчанням дитини займається мати – ОСОБА_1 та дід і баба зі сторони матері. ОСОБА_1 постійно підтримує зв?язок з класним керівником, відвідує батьківські збори, цікавиться успішністю дитини, її поведінкою та психологічним станом.

ОСОБА_1 забезпечує дитину усім необхідним для навчання (шкільне приладдя, форма, харчування), бере участь в житті класу та школи. Дитина завжди охайна, підготовлена до уроків, має належний догляд.

Батько - ОСОБА_3 , у вихованні дитини участі не приймає. Спільно з дитиною не проживає. На зв`язок із класним керівником не виходить, батьківські збори не відвідує, успішністю та поведінкою сина не цікавиться (а.с. 16).

Відповідно до довідки від 31.03.2026 №443, виданої 10 мобільним прикордонним загоном Державної прикордонної служби України ОСОБА_3 проходить військову службу в НОМЕР_2 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (а.с. 17).

Згідно з інформацією, наданою службою у справах дітей Галицької міської ради Івано-Франківська області від 13.05.2026 №01-12/97(а.с. 48-52), за результати відвідування сім`ї складено Акт обстеження умов проживання. Квартира знаходиться на п`ятому поверсі п`яти поверхового будинку, складається з 2-х кімнат, кухні, коридору, санвузлу. Умови проживання задовільні, відповідають загальноприйнятим нормам. У малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є окрема кімната. У кімнаті створені умови для індивідуальних потреб дитини, відпочинку. За адресою АДРЕСА_3 проживають: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (батько позивачки), ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (мати позивачки), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (позивачка) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 (син позивачки).

Вихованням та навчанням дитини займається мати, у період її відсутності доглядом за дитиною займаються бабуся з дідусем по лінії матері. Зі слів ОСОБА_6 батько участі у вихованні дитини не бере.

З`ясовано, що 04 жовтня 2022 року шлюб між подружжям розірвано, позов про визначення місця проживання дитини та сплату аліментів на утримання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 не подавався, що свідчить про відсутній спору між батьками дитини.

Служба у справах дітей Галицької міської ради, в межах своїх повноважень, не встановлює юридичний факт самостійного виховання та утримання дитини, а лише видає документ (акт обстеження умов проживання), що фіксує місце та умови проживання дитини та її батьків.

В судовому засіданні були допитані свідки: ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Свідок ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , проживає за адресою АДРЕСА_3 , є матір`ю позивачки, пояснила, що дочка несе військову службу, працює з понеділка по п`ятницю з 09 до 18 години. Дочка розійшлася із відповідачем, коли їхньому сину ОСОБА_5 виповнилося 2 роки. Шлюб між ними розірвано у 2022 році. У 2022 році свідок звільнилась з роботи і зараз під час відсутності доньки доглядає за онуком ОСОБА_5 , їй допомагає в цьому її чоловік – дідусь ОСОБА_5 . Батько у часті у вихованні дитини не бере, рідко спілкується по телефону, наприклад на день народження сина.

Свідок ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , проживає за адресою АДРЕСА_4 по сусідству з позивачкою. Пояснила, що її син є однокласником ОСОБА_13 . Батька ОСОБА_5 вона жодного разу не бачила, він не відвідував важливі події, в тому числі і дні народження сина ОСОБА_5 . Сама ж ОСОБА_14 часто постійно перебуває на службі в м. Івано-Франківськ, через що не може бути разом з сином та приділяти йому достатньо часу.

Дослідивши подані учасниками справи документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши учасників справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Щодо вимоги про стягнення аліментів.

Відповідно до частин 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, Конвенцію про права дитини та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або в твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до частини 1 статті 182 СК України при визначені розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення, тощо.

Відсутність офіційних доходів у батьків не позбавляють їх від обов`язку утримувати неповнолітню дитину.

Законом не передбачено звільнення платника аліментів від зобов`язання щомісячної сплати аліментів на утримання дитини в разі втрати роботи чи перебуванні в статусі безробітного.

Згідно із частини 2 статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (частина перша статті 184 СК України).

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Оскільки відповідач ОСОБА_15 у письмовій заяві позовні вимоги визнав в повному обсязі та просив їх задовольнити, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення аліментів у повному обсязі в сумі 5000,00 грн.

З урахуванням наведеного вище, враховуючи рівність прав та обов`язків батьків щодо виховання та утримання дітей, матеріальне становище сторін, суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення аліментів підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітньої дитини у твердій грошовій сумі в розмірі по 5000,00 грн щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття.

Відповідно до статті 191 СК України, стягнення аліментів присудити з 17 квітня 2026 року.

Щодо вимоги про визначення одноосібного виховання та утримання неповнолітньої дитини.

Так, ОСОБА_1 просить суд вствновити факт, що вона самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Частиною 3 статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

У частині 8 статті 7 СК України зазначено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Статтею 18 Конвенції про права дитини визначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Конвенція про права дитини в пункті 3 статті 9 закріпила принцип, за яким держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно з частиною 1 статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України та частиною 3 статті 11, статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечувати здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно з частиною 1 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Частиною 2 статті 157 СК України визначено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині 4 статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Водночас встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків не є тотожним позбавленню іншого з батьків батьківських прав та не припиняє і не обмежує його батьківських прав та обов`язків. Такі правові наслідки можуть настати лише з підстав та в порядку, встановлених законом.

Отже, законодавче регулювання сімейних правовідносин ґрунтується на презумпції рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини. Проживання дитини з одним із батьків та фактичне здійснення ним переважного обсягу щоденного догляду, виховання і матеріального забезпечення не припиняє та не обмежує батьківських прав другого з батьків.

Разом із тим переважна участь одного з батьків у повсякденному житті дитини не виключає можливості встановлення факту її самостійного виховання та утримання за наявності належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів сукупності обставин, які свідчать про фактичне самостійне виконання одним із батьків відповідних обов`язків.

Зазначений підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 зазначено, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як обставина, що входить до предмета доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Водночас такий факт не може встановлюватися відокремлено від прав та обов`язків другого з батьків, оскільки встановлення відповідного юридичного факту безпосередньо впливає на його права та законні інтереси.

Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22 червня 2026 року у справі № 529/622/24, у якій наголошено, що окреме проживання батьків та визначення місця проживання дитини з одним із них не можуть розцінюватися як самостійне виховання дитини. Для встановлення такого факту необхідно дослідити участь кожного з батьків у вихованні та утриманні дитини, характер їхніх взаємовідносин із дитиною, причини відсутності участі одного з батьків та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому у постанові Верховного Суду від 17 липня 2026 року у справі № 751/6009/25 сформульовано висновок про те, що у справах, у яких встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини пов`язується з реалізацією права на звільнення з військової служби, необхідно довести одночасне існування двох юридично значущих обставин - самостійного виховання дитини та її самостійного утримання. Бажання особи скористатися передбаченою законом можливістю звільнення з військової служби не є підставою для відмови у встановленні відповідного факту, проте така вимога підлягає доведенню належними, допустимими та достатніми доказами. Верховний Суд також зазначив, що окреме проживання другого з батьків не свідчить про самостійне виховання дитини, оскільки не виключає можливості реалізації ним батьківських прав та виконання відповідних обов`язків.

Відповідно до пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема у випадку, коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.

Таким чином, для реалізації передбаченого зазначеною нормою права у судовому порядку підлягає доведенню сукупність двох юридично значущих обставин: самостійне виховання дитини та її самостійне утримання одним із батьків.

Невиконання батьком дитини своїх батьківських обов`язків саме по собі не дає підстав для звільнення його від виконання цих обов`язків по замовчуванням, а є підставою для відповідної цивільної відповідальності і з метою дотримання якнайкращих інтересів дитини до спонукання його до виконання таких обов`язків.

Судом встановлено, що вихованням та навчанням сина ОСОБА_4 займається його мати ОСОБА_1 , у період її відсутності догляд за дитиною здійснюють бабуся з дідусем по лінії матері, всі питання, пов`язані зі станом здоров`я, лікування та профілактикою захворювань дитини, вирішуються матір`ю. ОСОБА_1 постійно підтримує зв?язок з класним керівником у школі, відвідує батьківські збори, цікавиться успішністю дитини, її поведінкою та психологічним станом.

Водночас зазначені обставини не є достатніми для встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини, оскільки предметом доказування у цій справі є не лише визначення того, хто з батьків здійснює більший обсяг щоденного догляду за дитиною, а встановлення сукупності обставин, які свідчать про фактичне самостійне виконання одним із батьків обов`язків щодо виховання та утримання дитини і причин невиконання другим з батьків таких обов`язків та неможливість забезпечити їх виконання в інтересах дитини, в тому числі і за сприяння державних органів.

Законодавець розширив перелік осіб, які мають право на відстрочку призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби за наведених підстав, що зумовлене врахуванням усіх наявних життєвих ситуацій, коли особа самостійно виховує дитину (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки по вихованню та утриманню дитини, у той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території і не може фактично виховувати та утримувати дитину, тощо).

Тому, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, суд має досліджувати обставини (події), які є виключними (непереборними / винятковими / неординарними / особливими) у конкретних життєвих ситуаціях.

Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність у даній справі виключних непереборних, виняткових, неординарних обставин, на підставі яких можливо встановити факт самостійного утримання та виховання матір`ю дитини.

Проходження матір`ю дитини військової служби у Збройних Силах України, яку ОСОБА_1 здійснює за добровільним та власним вибором, є виконанням конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, що закріплений у статті 65 Конституції України.

При цьому проживання батька ОСОБА_4 окремо від дитини не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання дитини матір`ю.

На момент розгляду справи відповідач, який проходить військову службу та проживає у сусідній Львівській області, не позбавлений батьківських прав, не визнаний недієздатним або безвісно відсутнім, не знаходиться у полоні чи на окупованій території тощо. Те, що він проживає окремо від дитини, не припинає його юридичного обов`язку щодо виховання сина ОСОБА_4 , у тому числі й за випадку, якщо існують обставини, за яких мати може перешкоджати у спілкуванні батька з дитиною. Батько не має визначеного в чинному законодавстві права щодо відмови від виконання ним батьківських обов`язків з виховання та утримання свої дитини, або ж передачі цих обов`язків іншому з батьків.

Суд вважає, що матеріалами справи не встановлено обставин, які б беззаперечно свідчили, що ОСОБА_3 не здатний виконувати свої батьківські обов`язки щодо сина ОСОБА_4 чи позбавлений у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно нього. Ті обставини, що відповідач проживає окремо, самоусунувся від виховання сина, не свідчить про те, що позивачка самостійно виховує його, оскільки вказані обставини не позбавляють батька дитини батьківських прав і не залишають дитину без батьківського виховання. Від встановлення судом факту самостійного виховання дитини матір`ю не залежить виникнення, зміна особистих прав позивача як матері. Проживання дитини разом з матір`ю в даній справі ніким не оспорюється, потреба у додатковому встановленні такого факту судом не доведена. Утримання дитини матір`ю є законним обов`язком та не потребує встановлення судом.

Крім того, звернення позивачки до суду з вимогою про стягнення з відповідача аліментів свідчить про наявність у батька законного обов`язку щодо матеріального утримання дитини та про намір матері забезпечити його реалізацію в судовому порядку. У разі задоволення позову батько буде зобов`язаний регулярно сплачувати аліменти, тобто надалі братиме участь в утриманні дитини. Наявність у батька обов`язку зі сплати аліментів та вжиття матір`ю заходів для його реалізації свідчать про участь батька в утриманні дитини, а тому спростовують твердження позивачки про виключне утримання її матір`ю.

З огляду на вищенаведене, у матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб`єктність батька дитини обмежена або припинилася, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання матір`ю, тобто позивачкою, неповнолітнього сина.

Натомість навпаки, найвищим інтересам дитини відповідає спільна опіка (виховання та утримання) батьками, оскільки у матеріалах справи відсутні докази протипоказань для такого.

Щодо судових витрат.

Пунктом 2 частиною 2 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за вимогу про стягнення аліментів, оскільки позивачка при поданні позову про стягнення аліментів звільнена від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір».

З огляду на це, суд вважає необхідним з відповідача на користь держави стягнути судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок на користь держави.

На підставі наведеного, та керуючись статтями 13, 76, 81, 82, 83, 89, 95, 141, 247, 259, 263-265, 268, 274, 280-283 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: служба у справах дітей Галицької міської ради Івано-Франківської області, військова частина НОМЕР_1 , про визначення одноосібного виховання та утримання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів – задовольнити частково.

Стягувати із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , РНОКПП НОМЕР_7 , на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі по 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Стягнення розпочати з 17 квітня 2026 року.

У задоволенні вимог ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання нею дитини ОСОБА_4 – відмовити.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок до спеціального фонду Державного бюджету України (Отримувач коштів ГУК в Iв.-Фр.об./ ТГ Галич/22030101, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37951998, Банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), рахунок отримувача UA378999980313121206000009628, код класифікації доходів бюджету 22030101, призначення платежу 101 Судовий збір).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивачка - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_8 .

Відповідач – ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_7 .

Третя особа – військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 .

Третя особа – служба у справах дітей Галицької міської ради Івано-Франківської області, місцезнаходження: площа Волі, 1, м. Галич, Івано-Франківський р-н., Івано-Франківська обл, код ЄДРПОУ 44299676.

СуддяСвятослав АННИШИН