Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №201/7930/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/7930/26

Провадження № 2/201/5028/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

06 жовтня 2026 року Соборний районний суд

міста Дніпра

у складі: головуючого судді – Федоріщева С.С.,

при секретарі – Максимовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача.

До Соборного районного суду міста Дніпра 11 травня 2026 року надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування своїх вимог, представник позивача у позовній заяві посилався на те, що 16 травня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 4655056. 24 січня 2025 року між первісним кредитором та ТОВ «Свеа Фінанс» було укладено договір факторингу №01.02-02/25, відповідно до умов якого до ТОВ «Свеа Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 4655056 від 16 травня 2024 року. Станом на дату складання позовної заяви заборгованість відповідача за кредитним договором № 4655056 від 16 травня 2024 року становить 53 457,75 грн., з яких: заборгованість за сумою кредиту – 10 999,99 грн., заборгованість по відсотках – 36 957,76 грн., пеня, штраф – 5 500,00 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача разом із судовими витратами.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 травня 2026 року указана позовна заява передана для розгляду судді Федоріщеву С.С.

Ухвалою судді від 03 червня 2026 року відкрито провадження у вищевказаній цивільній справі.

Представник позивача у позовній заяві просив суд розглядати справу без його участі.

Відповідач клопотань і відзиву на позовну заяву суду не надав, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Фактичні обставини встановлені судом. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Судом встановлено, що 16 травня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №4655056 в електронному вигляді. Відповідно до умов договору позичальнику було надано кредит у розмірі 11 000,00 грн. Договір укладено з використанням відповідачем одноразового ідентифікатора 75692, яким підписано заявку кредитного договору від 16 травня 2024 року, підтвердження, пропозицію (акцепт) про укладення кредитного договору (оферту).

При цьому суд враховує, що відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» передбачає можливість укладення електронних договорів. При цьому, згідно ст.12 вказаного Закону якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно п. 12 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Враховуючи, що кредитний договір підписаний відповідачкою в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні договору сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, такий правочин слід вважати укладеним.

Про допустимість такої форми укладення правочинів також зазначено у численних правових позиціях Верховного Суду, зокрема, у постанові від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 234/7163/20,у постанові від 12 червня 2023 року у справі №263/3470/20.

Згідно умов укладеного кредитного договору відповідач 16 травня 2024 року отримав кредит в розмірі 11 000,00 грн., строком на 360 днів, стандартна процентна ставка 1,50%.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином та в певний строк відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Стаття 1054 ЦК України встановлює, що за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після розстрочення.

Позивач ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит в сумі 11 000,00 грн.

В подальшому 24 січня 2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Свеа Фінанс» було укладено договір факторингу №01.02-02/25, відповідно до умов якого до ТОВ «Свеа Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 4655056 від 16 травня 2024 року.

Подібне відступлення права вимоги відповідає положенням чинного цивільного законодавства, зокрема, статті 1077 ЦК України, згідно якої за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Таким чином, ТОВ «Свеа Фінанс» на законних підставах набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що відповідач своєчасно не повернув грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав.

Станом на дату складання позовної заяви заборгованість відповідача за кредитним договором № 4655056 від 16 травня 2024 року становить 53 457,75 грн., з яких: заборгованість за сумою кредиту – 10 999,99 грн., заборгованість по відсотках – 36 957,76 грн., пеня, штраф – 5 500,00 грн.

Суд не погоджується із зазначеним розрахунком заборгованості з огляду на наступне.

Щодо відсотків за користування кредитом, слід зазначити наступне.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У постанові КЦС ВС від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23, Верховний Суд висловив наступну позицію щодо стягнення непропорційно великої суми відсотків.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Відсутність позову про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів (див. постанову Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23).

Зазначена позиція також висловлена у постанові Одеського апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року у справі №514/954/24.

Так, дійсно, відповідно до наданих позивачем розрахунків заборгованості, первісний кредитор здійснював нарахування процентів за користування кредитом відповідно до встановленої у договорі процентної ставки протягом строку кредитування.

Проте, надмірна тривалість дії кредитного договору та встановлення високої процентної ставки призвели до виникнення заборгованості зі сплати процентів, що вочевидь є непропорційно високою та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача), відтак, вказані умови є несправедливими і суперечать принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором.

Фактично позивач порушує питання про стягнення з позичальника заборгованості за нарахованими процентами у розмірі, який у 3,3 рази перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту.

Тож, враховуючи, що зобов`язання має виконуватись належним чином, а також те, що відповідач був обізнаний про необхідність здійснювати сплату процентів за користування кредитними коштами, проте, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум процентів за користування кредитними коштами тілу кредиту, суд виходячи із принципів справедливості, добросовісності та розумності, що розмір заявлених відсотків в даному конкретному випадку не може перевищувати заборгованості за тілом кредиту, тобто 10 999,99 грн.

Стосовно питання про стягнення штрафу, слід зазначити наступне.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який продовжувався неодноразово і діє до цього часу.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Також зазначеним Законом внесені зміни до Закону України «Про споживче кредитування» та відповідно до пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу у розмірі 5 500,00 грн. задоволенню не підлягають, на підставі вище наведених законодавчих обмежень.

Тому, з урахуванням зазначеного, суд доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором № 4655056 від 16 травня 2024 року у розмірі 21 999,98 грн., з яких: заборгованість за сумою кредиту – 10 999,99 грн. та заборгованість по відсотках – 10 999,99 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 095,68 грн. (21 999,98 грн. х 2 662,40 грн. : 53 457,75 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265, 280-282, 353 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» (код ЄДРПОУ 37616221) заборгованість за кредитним договором № 4655056 від 16 травня 2024 року у розмірі 21 999,98 грн., з яких: заборгованість за сумою кредиту – 10 999,99 грн. та заборгованість по відсотках – 10 999,99 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» (код ЄДРПОУ 37616221) судовий збір в розмірі 1 095,68 грн.

В задоволенні решти вимог – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс», код ЄДРПОУ 37616221, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8;

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Суддя С.С. Федоріщев