Вирок від 05 жовтня 2026 р. у справі №201/14541/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/14541/26

Провадження № 1-кп/201/1065/2026

ВИРОК

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд м. Дніпра у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , з секретарем судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12026040000002450 від 15.09.2026 року, по обвинуваченню:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Залісне Бахчисарайського району АР Крим, громадянки України, яка має середню освіту, не заміжня, не працює, утриманців не має, пенсіонерка, особа з інвалідністю 3 групи, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 (в редакції чинна до 11.08.2023) КК України,

В судовому засіданні приймали участь:

прокурор ОСОБА_4

обвинувачена ОСОБА_3

захисник ОСОБА_5

представник потерпілих ОСОБА_6

ВСТАНОВИВ:

1.Обставини, які встановлені судом

У квітні 2023 року у невстановленої особи виник злочинний умисел на заволодіння правом власності на майно шляхом обману в особливо великих розмірах, вчинене за попередньою змовою групою осіб, а саме шахрайське заволодіння правом на майно, що належить на праві спільної сумісної власності по частці ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а саме квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 .

При цьому у невстановлений час та спосіб, але не пізніше 26.04.2023, усвідомлюючи складність та багатоетапність дій, необхідних для досягнення злочинної мети, невстановлена особа залучила до протиправної діяльності особу з вразливої категорії суспільства - ОСОБА_3 , яка за особисту винагороду добровільно погодилася стати співучасницею злочинного плану.

Так, відповідно до відведеної ролі, ОСОБА_3 під час відчуження квартири, перебуваючи у нотаріуса, повинна була видати себе за власницю квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , та надати відповідні документи щодо права власності на об`єкт нерухомості.

Реалізуючи свій злочинний план, спрямований на заволодіння правом власності на майно шляхом обману в особливо великих розмірах, ОСОБА_3 у невстановлені дату та час, однак не пізніше 26.04.2023, перебуваючи у невстановленому місці, надала невстановленій особі свої паспортні дані з метою подальшого підроблення офіційного документа — договору дарування квартири, виданого на власне ім`я, який містив би неправдиві відомості про право власності на вказану квартиру.

У подальшому, у невстановлені дату та час, однак не пізніше 26.04.2023, ОСОБА_3 отримала від невстановленої особи (точного місця встановити не виявилося можливим) завідомо підроблений договір дарування від 06.12.2001 (бланк АЕІ 152197), посвідчений начебто приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрований у реєстрі за № 5731, відповідно до якого вона є власницею об`єкта нерухомості. З метою надання договору відповідної форми ОСОБА_3 особисто здійснила рукописний запис « ОСОБА_10 », посвідчила документ особистим підписом та почала зберігати його при собі з метою подальшого використання.

Таким чином, умисні дії ОСОБА_3 кваліфіковані як підроблення офіційного документа, який видається нотаріусом і надає права, з метою використання його підроблювачем, тобто у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 КК України.

У подальшому, у невстановлені дату та час, однак не пізніше 26.04.2023, ОСОБА_3 , достовірно знаючи, що на підставі завідомо підробленого документа (договору дарування від 06.12.2001, бланк АЕІ 152197) вона не є законною власницею майна, прибула до приміщення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_3 . Перебуваючи в конторі, ОСОБА_3 надала нотаріусу завідомо підроблений документ — договір дарування квартири від 06.12.2001, що містив неправдиві відомості про її право власності на квартиру АДРЕСА_4 .

Таким чином, умисні дії ОСОБА_3 кваліфіковані як використання завідомо підробленого документа, тобто у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.

Не зупиняючись на досягнутому, ОСОБА_3 , доводячи свій злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння правом на майно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , до кінця, діючи з корисливих мотивів, шляхом обману (шахрайство), вчиненого в особливо великих розмірах за попередньою змовою групою осіб, 26.04.2023 орієнтовно о 12 год. 40 хв. знову прибула до нотаріальної контори приватного нотаріуса ДМНО ОСОБА_11 ( АДРЕСА_3 ).

Перебуваючи у вказаному місці та у зазначений час, діючи умисно, ОСОБА_3 надала нотаріусу необхідні для здійснення правочину документи, серед яких був завідомо підроблений договір дарування від 06.12.2001.

Після цього, отримавши документи та маючи неправдиве уявлення щодо їх достовірності, приватний нотаріус ДМНО ОСОБА_11 того ж дня, а саме 26.04.2023 приблизно о 13 год. 30 хв., склала та посвідчила договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого ОСОБА_3 передала у власність покупця квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

Таким чином, ОСОБА_3 шляхом обману, ввівши в оману приватного нотаріуса ДМНО ОСОБА_11 , заволоділа правом на майно, яке перебувало у спільній власності ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , чим завдала останнім збитків на загальну суму 1 179 023,00 грн, що є особливо великим розміром.

Умисні дії ОСОБА_3 кваліфіковані як заволодіння майном шляхом обману, за попередньою змовою групою осіб, вчиненому в особливо великих розмірах, тобто за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 (в редакції до 11.08.2023) КК України.

2.Позиція обвинуваченої

Обвинувачена ОСОБА_3 визнала свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень повністю та підтвердила їх вчинення при викладених вище обставинах, щиро розкаялася, просила суд суворо не карати.

3.Позиція представника потерпілих

Представник потерпілих погодився із запропонованим прокурором покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України, з огляду на активне сприяння ОСОБА_3 у розкритті злочинів.

4.Докази, які досліджені судом

Прокурор надав усне клопотання про розгляд справи у скороченому провадженні, на підставі частини 3 ст. 349 КПК України, проти якого обвинувачена не заперечила.

На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, враховуючи повне визнання обвинуваченою своєї вини, а також те, що обвинувачена не оспорює всі обставини справи, за згодою учасників судового провадження судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Судом з`ясовано, що обвинувачена правильно розуміє зміст цих обставин, сумніву в добровільності та істинності її позицій немає.

Сторонам судового провадження роз`яснено, що в такому випадку вони будуть позбавленні права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

При цьому, суд обмежився допитом обвинуваченої і дослідив документи, які характеризують її особу та документи, які підтверджують процесуальні витрати.

Прийняття судом рішення про проведення скороченого судового розгляду свідчить про те, що обставини, які сторони не оспорюють, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при постановленні вироку.

Крім того, дане рішення повністю узгоджується з вимогами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу III Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з якими, суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

5.Висновок суду про винуватість

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень повністю та об`єктивно доведена.

Суд вважає, що:

- умисні дії ОСОБА_3 кваліфіковані як підроблення офіційного документа, який видається нотаріусом і надає права, з метою використання його підроблювачем, тобто у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358 КК України, вірно.

- умисні дії ОСОБА_3 кваліфіковані як використання завідомо підробленого документа, тобто у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, вірно.

- умисні дії ОСОБА_3 . Кваліфіковані як заволодіння майном шляхом обману, за попередньою змовою групою осіб, вчиненому в особливо великих розмірах, тобто за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 (в редакції до 11.08.2023) КК України, вірно.

Таким чином, за сукупністю вчиненого умисні дії ОСОБА_3 кваліфіковані у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 (в редакції до 11.08.2023) КК України, вірно.

6.Мотиви призначення покарання та ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку і положення закону, якими керувався суд

Загальні положення

Під час вчинення кримінальних правопорушень за даним кримінальним провадженням ОСОБА_3 була осудною у розумінні ст. 19 КК України.

При призначенні покарання суд враховує вимоги ст.ст.65-67 КК України та роз`яснення, що містяться в п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), а саме: ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про винну особу, та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, а також вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.

Зазначене узгоджується із положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.

При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

Кваліфікація кримінальних правопорушень

Згідно ст. 12 КК України кримінальні правопорушення передбачені ч. 1 ст. 358 КК України, та ч. 4 ст. 358 КК України, за класифікацією кримінальних правопорушень, відносяться до кримінального проступку. Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 190 (в редакції до 11.08.2023) КК України, відноситься до особливо тяжкого злочину.

Обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання

Обставинами, які, відповідно до ст. 66 КК України, пом`якшують покарання ОСОБА_3 , суд визнає щире каяття, оскільки вона критично оцінила вчинені нею кримінальні проступки та злочин, своєю поведінкою під час досудового розслідування та судового провадження прагнула зменшити негативні наслідки своєї протиправної поведінки, що проявилось в осуді вчиненого, активному сприянні їх розкриттю.

Обставин, які, відповідно до ст. 67 КК України, обтяжують покарання, не встановлено.

Призначення покарання

При визначенні виду та міри покарання, яке слід застосувати до обвинуваченої, суд враховує характер та ступінь тяжкості скоєних нею кримінальних правопорушень, визнання вини, соціальне та матеріальне становище, стан здоров`я, неперебування на обліку у лікарів нарколога і психіатра, рівень культури та освіти, соціально-психологічні риси, вік.

Згідно з ч. 1 і ч. 2 ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

За приписом ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

З урахуванням обставин вчинених кримінальних правопорушень, їх ступеню суспільної небезпеки, визнання вини, щирого каяття, даних про особу обвинуваченої, яка має середню освіту, не заміжня, не працює, утриманців не має, пенсіонерка, особа з інвалідністю 3 групи, має постійне місце проживання, вчинення кримінальних правопорушень вперше, наявність пом`якшуючих покарання обставин та відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд переконаний, що виправлення ОСОБА_3 можливе без ізоляції від суспільства, і, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, вважає за необхідне призначити їй покарання за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358 КК України та ч. 4 ст. 358 КК України у виді штрафу, а за ч. 4 ст. 190 (в редакції до 11.08.2023) КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна із застосуванням положень ст. 75 КК України, оскільки саме таке покарання буде повністю відповідати ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, конкретним обставинам їх вчинення, обставинам, що пом`якшують і обтяжують покарання.

При цьому підстав для застосування положень ст. 69 КК України при призначенні покарання суд не вбачає.

Обґрунтування застосування статті 75 КК України

Відповідно до вимог частини 1 статті 75 КК України, якщо суд, призначаючи покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Ухвалюючи рішення про звільнення обвинуваченої ОСОБА_3 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років із застосуванням ст. 75 КК України, суд виходить із такого.

Санкція ч. 4 ст. 190 КК України (в редакції до 11.08.2023) передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років з конфіскацією майна. Призначене судом основне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років відповідає мінімальній межі, встановленій санкцією статті, що формально дозволяє застосувати положення ст. 75 КК України (оскільки строк не перевищує 5 років).

Суд бере до уваги дані про особу ОСОБА_3 , яка: раніше не судима (вчинила кримінальні правопорушення вперше); є пенсіонеркою та особою з інвалідністю 3 групи; належить до вразливої категорії суспільства, чим і скористалися організатори злочину, звівши її роль переважно до виконавської та залежної; має постійне місце проживання та позитивно характеризується за місцем проживання.

Суд враховує щире каяття обвинуваченої, її критичну оцінку власних дій, активне сприяння органам досудового розслідування у розкритті злочину та викритті інших співучасників, що значно знижує ступінь суспільної небезпеки її особи. Обставин, які б обтяжували покарання відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.

З огляду на положення ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Враховуючи похилий вік обвинуваченої, стан її здоров`я (інвалідність 3 групи), повне визнання вини та відсутність необхідності її ізоляції від суспільства для запобігання вчиненню нових злочинів, суд вважає можливим досягти мети виправлення шляхом покладення на неї обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, та встановлення іспитового строку.

Отже керуючись ст. 75, 76 КК України, суд вважає за необхідне звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік, та покласти на неї обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України

Щодо конфіскації майна

Згідно зі ст. 77 КК України, у разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Наведений перелік є вичерпним.

Враховуючи, що ОСОБА_3 звільнена від відбування покарання з випробуванням, з огляду на правову позицію, яка висловлена в ухвалі від 21 червня 2023 р. колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 953/6732/22, додаткове покарання у виді конфіскації майна суд не застосовує.

Звільнення від кримінальної відповідальності

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, і до дня набрання вироком законної сили минуло 3 роки.

Згідно з ч. 5 ст. 74 КК України за вироком суду особа може бути звільнена від покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України.

За вимогами ч. 3 ст. 49 КК України перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком не більше двох років.

В судовому засіданні обвинуваченій ОСОБА_3 роз`яснено правові наслідки закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності (що не є реабілітуючою обставиною), і вона не надала згоду на закриття справи в частині притягнення її до кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України з цієї підстави. Тому суд продовжив розгляд справи.

ОСОБА_3 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, які було вчинені нею 26 квітня 2023 року.

Санкція ч. 1 ст. 358 КК України станом на 26.04.2023 року передбачає максимальне покарання у виді штрафу до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років.

Санкція ч. 4 ст. 358 КК України станом на 26.04.2023 року передбачає штраф до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років.

З урахуванням вище проаналізованих положень закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, ст. 49 КК України, строк давності притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, закінчився 26 квітня 2026 року. Вказане відповідно ч. 5 ст. 74 КК України є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченої.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК України якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину, таке звільнення є обов`язковим.

При цьому, у приписах ч. 3 ст. 88 КК України йдеться про те, що особи, засуджені за вироком суду із звільненням від покарання або без призначення покарання, визнаються такими, що не мають судимості, що безперечно засвідчує, що кримінальний закон розрізняє як відмінні одна від іншої такі форми реалізації кримінальної відповідальності як звільнення від покарання та засудження без призначення покарання.

Такої форми реалізації кримінальної відповідальності як звільнення особи від призначення покарання в КК України не передбачено.

Єдиною підставою не призначати винуватій особі покарання є випадки, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані. В такому разі, за наявності відповідних підстав, суд повинен постановити обвинувальний вирок і звільнити особу від покарання без його призначення.

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Зміст цієї норми закону про кримінальну відповідальність, на думку суду, вказує, що покарання розглядається законом не як теоретична абстракція, а як конкретний захід примусу, який застосовується судом, до конкретної особи, визнаної винною у вчиненні конкретного кримінального правопорушення, і полягає в конкретному передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

З огляду на це звільнення особи від покарання без його попереднього призначення, на думку суду, суперечить не тільки точному змісту указаних вище положень КК України, але й принципам формальної логіки, адже це вказуватиме на те, що особа буде звільнятися від того, що до неї не було застосовано (призначено), а лише тільки потенційно їй загрожувало.

З огляду на вищевказане ОСОБА_3 слід звільнити від покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.

Підсумок

Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).

Суд переконаний, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи обвинуваченої, призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

7.Вирішення цивільного позову

Цивільний позов відсутній.

8.Вирішення питання про долю речових доказів

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

9.Інші рішення щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченій не застосовувався.

Розмір витрат на залучення експертів складає 28 881,60 грн по таким експертизам:

- судова оціночно будівельна експертиза – 15 403,52 грн (т. 1 а.п. 72);

- судова почеркознавча експертиз – 13 478,08 грн (т. 1 а.п. 165);

Вказані витрати слід стягнути із обвинуваченої.

Керуючись ст.ст. 100, 369, 371-374, 382 КПК України, суд –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 (в редакції до 11.08.2023) КК України.

ОСОБА_3 призначити покарання за ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358 КК України у виді штрафу у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 8500 гривень та звільнити від призначеного покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.

ОСОБА_3 призначити покарання за ч. 4 ст. 358 КК України у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 гривень та звільнити від призначеного покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.

ОСОБА_3 призначити покарання за ч. 4 ст. 190 (в редакції до 11.08.2023) КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Відповідно до положень ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на строк 2 (два) роки.

На підставі п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 наступні обов`язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця свого проживання, роботи, а також періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

На підставі ст. 77 КК України конфіскацію належного ОСОБА_3 майна не застосовувати.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати на проведення судових експертиз в розмірі 28 881,60 гривень.

Запобіжний захід не застосовувався.

Цивільний позов відсутній.

Речові докази відсутні.

Роз`яснити учасникам судового провадження право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченій та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана сторонами кримінального провадження до Дніпровського апеляційного суду через Соборний районний суд м. Дніпра протягом тридцяти діб з дня проголошення вироку суду з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України.

Суддя ОСОБА_1