Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №175/2587/26 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/2587/26

Провадження № 2/175/692/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"09" жовтня 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Краснокутської Н.С., за участю секретаря судового засідання Коломоєць Т.А., представника позивача за первісним позовом адвоката Косовської А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду с-щя Слобожанське об`єднану цивільну справу № 175/2587/26 за позовною заявою ОСОБА_1 , третя особа: Перша Кам`янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області до Краматорської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування за законом та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник адвокат Мисечко Катерина Олександрівна, третя особа: Перша Кам`янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частки житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування за законом,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , третя особа: Перша Кам`янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області до Краматорської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування, у якій позивач просить суд: визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частку житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 69,3 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м., який складається коридору площею 12,3 кв.м., кухні площею 9,9 кв.м., ванної кімнати площею 4,5 кв.м., вбиральні 2,1 кв.м., житлової кімнати площею 17,5 кв.м., житлової кімнати площею 12,7 кв.м., житлової кімнати площею 6,9 кв.м., коридору площею 3,4 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 70 років.

В обґрунтуванні позовної заяви зазначено про те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла матір позивачки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджуються свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 21.11.2022 року Центрально-міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). За життя ОСОБА_3 була власницею житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою № 1518 щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що виникли в установленому законом порядку до 01.01.2013 року. Право власності зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Другою краматорською ДНК 29.04.1972 року за № 2245. Оригінал договору купівлі-продажу домоволодіння зберегти не вдалось через повномасштабне протиправне вторгнення рф на територію України і активними бойовими діями. За таких обставин, позивачка разом із своєю сім`єю вимушені були швидко виїжджати з рідного міста з метою збереження життя та здоров`я. У вказаному домоволодіння спадкодавця ОСОБА_3 проживала разом із позивачкою і її сином – ОСОБА_4 , та відповідачкою і її сином – ОСОБА_5 , що підтверджується довідкою № 1509 щодо реєстрації місця проживання на день смерті від 16.01.2025 року. Спадкодавиця не мала інших родичів, окрім доньок (позивачки та відповідачки) та онуків. 07 листопада 2025 року позивачка по справі разом із відповідачкою звернулась до Першої Кам`янсько державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті своєї матері – ОСОБА_3 . Цього ж дня державним нотаріусом було зареєстровано спадкову справу за № 74837573. Для одержання свідоцтва про право на спадщину на вказане нерухоме майно необхідні документи, які підтверджують право власності спадкодавця. У зв`язку з цим позивачкою нотаріусу надано довідку № 1518 щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що виникли в установленому законом порядку до 01.01.2013 року. Проте, оскільки доступу до архівних даних Державного нотаріального архіву в Донецькій області за період 1972 рік, на даний момент немає, внаслідок тимчасової окупації, нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії (видачі свідоцтва про право на спадщину) як позивачці, так і відповідачці, що підтверджується постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 07.11.2025 року за вих. № 2540/02-31. У виниклій ситуації позивачка позбавлена можливості як успадкувати частку домоволодіння після смерті своєї матері, так і отримати хоч якусь компенсацію за втрачене майно, оскільки відсутня реєстрація вищенаведеного домоволодіння у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. За таких обставин, позивачка була змушена звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів виходячи з вищезазначеного.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу було передано у провадження судді Краснокутської Н.С.

01.04.2026 року Дніпровським районним судом Дніпропетровської області була постановлена ухвала про відкриття загального позовного провадження та цією ж ухвалою було визначено дату підготовчого судового засідання і витребувано матеріали спадкової справи.

17.04.2026 року до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшов відзив на позовну заяву від представника Краматорської міської ради (відповідача), у якому він не заперечував проти задоволення позову та просив розглянути справу за його відсутності.

24.04.2026 року до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області було подано відповідь на відзив Краматорської міської ради, у якому представник позивача наполягав на задоволенні позову у повному обсязі та просив суд врахувати ту обставину, що Краматорською міською радою (відповідачем) не було зазначено жодних заперечень проти задоволення позову.

24.04.2026 року до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшов зустрічний позов ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник адвокат Мисечко Катерина Олександрівна, у якому відповідача (позивач за зустрічним позовом) просив суд: визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) право власності на 1/2 частку житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 69,3 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м., який складається коридору площею 12,3 кв.м., кухні площею 9,9 кв.м., ванної кімнати площею 4,5 кв.м., вбиральні 2,1 кв.м., житлової кімнати площею 17,5 кв.м., житлової кімнати площею 12,7 кв.м., житлової кімнати площею 6,9 кв.м., коридору площею 3,4 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 70 років.

В обґрунтування зустрічного позову було покладено доводи та аргументи, які є аналогічними первісному позову.

На підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду зустрічну позовну заяву для розгляду з первісними позовом було передано у провадження судді Краснокутської Н.С.

06.05.2026 року Дніпровським районним судом Дніпропетровської області було постановлено ухвалу про прийняття зустрічного позову з первісним позовом до спільного розгляду та цією ж ухвалою було об`єднано в одне провадження цивільну справу № 175/2587/26 за позовною заявою ОСОБА_1 , третя особа: Перша Кам`янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області до Краматорської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування за законом та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник адвокат Мисечко Катерина Олександрівна, третя особа: Перша Кам`янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частки житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування за законом.

08.07.2026 до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшли матеріали спадкової справи.

18.05.2026 року до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшов відзив на зустрічний позов, у якому первісний позивач (відповідач за зустрічним позовом) не заперечував проти задоволення вимог зустрічного позову та просив їх задовольнити.

22.05.2026 року до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області було подано заяву про визнання зустрічних позовних вимог.

24.05.2026 року до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області було подано заяву про визнання первісних позовних вимог.

13.08.2026 року Дніпровським районним судом Дніпропетровської області було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та цією ж ухвалою справу було призначено до безпосереднього судового розгляду.

У судове засідання позивач (відповідач за зустрічним позовом) не з`явився, просив слухати справу за його відсутності, його інтереси під час судового розгляду представляв адвокат, який наполягав на задоволені позовних вимог.

Відповідач (позивач за зустрічним позовом) не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач – Краматорська міська рада не з`явилась, у відзиві просила слухати справу за відсутності її представника.

Третя особа у судове засідання не з`явилась, була повідомлена належним чином про дату, час та місце слухання справи, надала копії матеріалів справи на виконання ухвали суду.

Дослідивши матеріали цивільної справи, вислухавши пояснення адвоката, суд приходить до такого висновку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступні фактичні обставини справи.

Відповідно до свідоцтва про народження № НОМЕР_4 , батьками ОСОБА_1 були ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Згідно з довідкою № 1509 щодо реєстрації місця проживання на день смерті від 16.01.2025 року, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 на день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та разом з нею були зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 .

Відповідно до витягу про реєстрацію у спадковому реєстрі № 83175030 від 07.11.2025 року, після смерті ОСОБА_3 було заведено спадкову справу у нотаріуса № 911/2025, у спадковому реєстрі № 74837573.

Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 21.11.2022 року, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 70 років.

Відповідно до довідки № 1518 щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що виникли в установленому законом порядку до 01.01.2013 року, ОСОБА_3 була власником квартири/будинку за адресою: АДРЕСА_1 , частка права власності 1, документ, на підставі якого виникло право власності: договір купівлі-продажу, посвідчений 2-ю Краматорською ДНК 29.04.1972 року за № 2245.

Згідно з свідоцтва про народження № НОМЕР_5 , батьками ОСОБА_2 були ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00054580039 від 05.11.2025 року, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, актовий запис № 43, в подальшому шлюб між ними було розірвано про що було складено актовий запис № 89.

Згідно з постановою про відмову у вчинені нотаріальної дії від 07.11.2025 року, вихідний № 2540/02-31, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії – видачі свідоцтва про право власності на спадщину, у зв`язку з тим, що не було подано документ, який підтверджує право власності спадкодавця на майно, вищеперераховане також підтверджується матеріалами спадкової справи № 911/2025.

Вирішуючи питання про задоволення позовних вимог за первісним та зустрічним позовом, суд виходить з наступних приписів права.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Згідно ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 316, 317, 319, 321, 328 ЦК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно, різновидом якого є кватира, частка у праві власності на нерухоме майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом ст.ст.355-357, 361 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

За змістом положень ст.ст.368,372 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

За змістом норм ст.ст.1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.ст.1220, 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261-1265 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, яким є день смерті спадкодавця (час відкриття спадщини).

В свою чергу, у відповідності до норм ст.ст.1258, 1261, 1262 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 ЦК України. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Згідно ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ст.ст.1269, 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Положеннями ст.1272 ЦК України визначено, що якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістомст.ст.1296,1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Згідно ст.1268 ч.5 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Положеннями ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Нормою ст.16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.

Відповідно до норми ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

За змістом ст.ст.12, 13, 76, 81, 89 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог та зустрічних позовних вимог, а отже, і про можливість задоволення позову та зустрічного позову , мотиви для чого є наступними.

Так, у відповідності до змісту наведених судом вище норм цивільного законодавства набуття права власності – це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, зокрема на нерухоме майно (будівлі, квартири, земельні ділянки тощо). Можливість виникнення права власності безпосередньо на підставі рішення суду передбачено лише у ст.335 (набуття права власності на безхазяйну річ), ст.344 (набувальна давність) та ст.376 (самочинне будівництво) ЦК України, в усіх інших випадках право власності набувається з незаборонених законом підстав, зокрема в порядку спадкування (ст.ст.328, 1216 ЦК України).

В свою чергу, рішення суду про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України в контексті ст. 1216 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах (тобто позивач вже став власником спірного майна, а не намагається ним стати через пред`явлення позову), у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, позивачем у спорах про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої права у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно в порядку спадкування є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності, набуття такого права на законних підставах.

Крім того, оскільки цивільні права можуть виникати безпосередньо із актів цивільного законодавства (ст.11 ч.3 ЦК України), то в такому випадку позивачу необхідно довести перед судом наявність передбачених такими актами законодавства обставин та умов, безпосередньо на підставі яких у нього за законом виникло спірне право власності, за захистом якого він і звертається до суду із позовом про визнання за ним цього права власності. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Тобто метою подання позову про визнання прав власності в порядку спадкування є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб`єктивного права особою, якщо зробити це іншим шляхом неможливо.

Зазначена абзацом вище правова позиція суду, сформульована при розгляді даної цивільної справи, повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 07 вересня 2016 року по справі №6-727цс16, правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 жовтня 2019 року по справі №344/11473/13-ц, від 31 жовтня 2019 року по справі №447/2434/16-ц, від 18 грудня 2019 року по справі №127/9250/14-ц, від 03 червня 2020 року по справі №159/4837/15-ц, від 03 червня 2020 року по справі №161/12411/17, від 01 липня 2020 року по справі №216/5834/15-ц, від 15 липня 2020 року по справі №175/1765/16, від 19 серпня 2020 по справі №569/6008/19, правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 21 березня 2018 року по справі №760/14438/15-ц, від 07 листопада 2018 року по справі №520/6819/14-ц.

При розгляді справи суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту.

Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічні правові висновки містять у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року по справі №925/642/19, а також у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року по справі №826/4406/16, від 08 грудня 2021 року по справі №372/1712/19.

Стосовно спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, то в ході її розгляду знайшли підтвердження всі заявлені позивачем та відповідачами за зустрічним позовом в обґрунтування їх вимог фактичні обставини, зокрема, факт смерті спадкодавця, внаслідок чого відкрилась спадщина на належне останньому спадкове майно.

Виходячи з викладеного, суд вважає доведеним наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та зустрічних позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Судові витрати позивача та відповідачів за зустрічним позовом віднести на позивача та відповідачів позивачів за зустрічним позовом.

Суд зазначає, що відповідно до п. 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaariv.Finland» від 27.09.2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Положеннями п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265, 268, Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , третя особа: Перша Кам`янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області до Краматорської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності у порядку спадкування за законом, -задовольнити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник адвокат Мисечко Катерина Олександрівна, третя особа: Перша Кам`янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частки житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування за законом, - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частку житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 69,3 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м., який складається коридору площею 12,3 кв.м., кухні площею 9,9 кв.м., ванної кімнати площею 4,5 кв.м., вбиральні 2,1 кв.м., житлової кімнати площею 17,5 кв.м., житлової кімнати площею 12,7 кв.м., житлової кімнати площею 6,9 кв.м., коридору площею 3,4 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 70 років.

Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) право власності на 1/2 частку житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 69,3 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м., який складається коридору площею 12,3 кв.м., кухні площею 9,9 кв.м., ванної кімнати площею 4,5 кв.м., вбиральні 2,1 кв.м., житлової кімнати площею 17,5 кв.м., житлової кімнати площею 12,7 кв.м., житлової кімнати площею 6,9 кв.м., коридору площею 3,4 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 70 років.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.С. Краснокутська