Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №461/7547/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 461/7547/26 пров. № А/857/52552/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Сала П.І., Шавеля Р.М.,

за участю секретаря судового засідання – Чорної І.Б.,

представників позивача – Горобонос І.К., Григоришин А.В.,

відповідача (в режимі відеоконференції) – Хакімова Р.,

представника відповідача (в режимі відеоконференції) – Ганжі А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби на рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 вересня 2026 року (суддя – Кротова О.Б., м. Львів ) у справі за адміністративним позовом Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби до ОСОБА_1 про продовження строку затримання у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні,-

ВСТАНОВИВ:

Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у вересні 2026 року звернулося в суд з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , в якому просило про продовження строку затримання у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на шість місяців з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що громадянин російської федерації ОСОБА_2 прибув в Україну в 2015 році поза пунктом пропуску в Харківській області (зі слів іноземця). З того часу території України не покидав. Відповідно до інформації, яка міститься в інтегрованій міжвідомчій інформаційно-телекомунікаційній системі щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» інформація стосовно вказаної особи відсутня. За обліками ЄІАС УМП інформація про зазначеного іноземця відсутня. Паспортний документ, що посвідчує особу та дає право на виїзд з України, - відсутній. Встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на території України незаконно, не має підстав для подальшого перебування в Україні. Відповідач не вживав заходів щодо оформлення легального перебування на території України, з заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту не звертався, законне джерело існування та підстави для подальшого перебування на території України відсутні. Отже, громадянин російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває в Україні у статусі нелегального мігранта.

Відповідно до протоколу про адміністративне затримання № МЛВ 000129, 01.04.2026 о 16 год. 15 хв. працівники Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби виявили та затримали громадянина російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку зі вчиненням правопорушення, передбаченого частиною 2 ст.203 КУпАП, та з метою забезпечення своєчасного розгляду справи, встановлення особи порушника, вирішення питання про поміщення особи в ПТПІ, який порушив правила перебування іноземців на території України, а саме прибув на територію України нелегально поза пунктом пропуску та проживав на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ПР МЛВ 003465 від 01.04.2026, громадянин російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перевищив дозволений строк перебування в Україні більш як на 30 днів, та проживав на території України без документів на право проживання в Україні, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 203 КУпАП – перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. Так, відповідач перебуває на території України без будь-яких документів для іноземця (посвідка, дозвіл на імміграцію, довідка про звернення за захистом і т.д.), що дають право законно перебувати на території України, та тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Галицького районного суду м. Львові від 02.04.2026 у справі №461/2365/26, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, вирішено затримати громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на шість місяців, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

Старшим слідчим Управління ГУ НП в АР Крим та м.Севастополі листом від 18.05.2026 №1669-2026 поінформовано про те, що в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні встановлено, що 15.06.2016 громадянин російської федерації ОСОБА_3 звертався до Олександрійського МВ УДМС України в Кіровоградській області із заявою про видачу паспорта громадянина України та надав підробний паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 на персональні дані « ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », виданий 27.07.2006 Бахчисарайським РВ ГУМВС України в АР Крим.

Листом Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 25.05.2026 № 5/2-1071 надано інформацію на підставі дозволу слідчого ГУНП в АР Крим та м. Севастополі № 1752-2026 від 22.05.2026 для використання в судовій справі №461/2365/26 копії судової портретної експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження №12025010000000115 від 16.06.2025, по фотозображеннях ОСОБА_4 / ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Листом Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України від 03.06.2026 № 833972026 щодо перевірки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено, що під час перевірки фотозображення, долученого до запиту, за обліками Генерального секретаріату Інтерполу встановлено його збіг із фотозображенням особи на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, наведені дані правоохоронних органів, результати портретної експертизи та перевірка за обліками Інтерполу підтверджують, що відповідач ОСОБА_6 є громадянином російської федерації ОСОБА_3 .

Листом Сектору міжнародного поліцейського співробітництва ГУПН у Львівській області №10208/1/4601-26 від 03.06.2026 повідомлено ЗМУ ДМС у відповідь на запит №4601.9.1-8698/46.1-26 щодо перебування в обліках Генерального Секретаріату МОКП – Інтерпол громадянина рф ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 . А саме станом на 03.06.2026, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває в обліках Генерального Секретаріату МОКП – Інтерпол під «червоним» оповіщенням з метою арешту. Дата внесення в обліки: 10.12.2021 року. Країна ініціатор розшуку - російська федерація. Тип злочину: фінансування тероризму. Додатково поінформовано, що громадянин рф ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 03.06.2026, в обліках Генерального Секретаріату МОКП – Інтерпол не значиться. Надіслано витяг з БД МОКП Інтерпол для прийняття рішення.

ЗМУ ДМС листом №4601.18.4-6724/46.1-26 від 30.04.2026 звернулось до Посольства Киргизької Республіки в Україні проханням щодо ідентифікації та видачі свідоцтва на повернення (звільнивши від консульського збору) громадянину ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначивши що під час вжиття заходів з ідентифікації громадянина ОСОБА_7 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Таш-Кумир Киргизької Республіки (батько – ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мати ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ), затриманого на підставі рішення Галицького районного суду м. Львова (адміністративна справа № 461/2365/26), отримано інформацію про можливе перебування його у громадянстві Киргизької Республіки. Посольство Киргизької Республіки в Україні вербальною нотою №018/32 від 10.06.2026 повідомило, що згідно з даними Департаменту реєстрації населення при Міністерстві цифрового розвитку Киргизької Республіки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у числі громадян Киргизької Республіки не значиться.

В подальшому ЗМУ ДМС листом №4601.18.4-13564/46.1-26 від 27.08.2026 звернулось до Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України щодо вжиття відповідних заходів для ідентифікації громадянина ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Міністерство закордонних справ України листом №16615/1/4601.26-26 від 02.09.2026 повідомило, що через повномасштабну агресію російської федерації проти нашої держави дипломатичні відносини між Україною та росією розірвано, а діяльність посольства та консульських установ держави-агресора на території України припинено. Представлення інтересів російської федерації дипломатичним представництвом третьої держави в Україні не здійснюється. Закордонні дипломатичні установи України на території держави-агресора також не функціонують. Зазначене, унеможливлює надання органами дипломатичної служби України сприяння у підтвердженні особи і документуванні громадян держави агресора.

ЗМУ ДМС листом №4601.18.4-13668/46.2-26 від 28.08.2026 звернулося до Міжнародного комітету Червоного Хреста в Україні щодо надання інформації та надіслання бланків заяв та перелік необхідних документів для їх подальшого заповнення з метою ідентифікації особи, оформлення відповідних документів, які дають право на перетин кордону громадянам російської федерації. Відповідь від Міжнародного комітету Червоного Хреста в Україні – очікується.

Позивач стверджував, що станом на сьогодні наявні умови, за яких відсутні документи з країни походження та країни громадянської належності, необхідні для належної ідентифікації особи відповідача, що є прямою підставою згідно ст.289 КАС України для продовження строку затримання особи в ПТПІ для вжиття подальших заходів з ідентифікації особи. Оскільки жодних документів щодо законного перебування в Україні відповідач не надав та позивач станом на сьогодні не отримав паспортний / проїзний документ для відповідача, який би надав право на виїзд з України та в`їзд на територію іншої країни, - наявні умови, за яких неможливо належним чином ідентифікувати відповідача.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24 вересня 2026 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись з ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

В обґрунтування апеляційних вимог скаржник зазначив, що первинна мета затримання нелегального мігранта в ПТПІ – ідентифікація іноземця – станом на сьогодні себе не вичерпала. Зокрема, достовірно встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває в Україні у статусі нелегального мігранта. Усі паспортні документи України оформлені на ім`я ОСОБА_6 , визнані недійсними як оформлені з порушенням вимог законодавства та підлягають вилученню і знищенню.

Вказує, що постановою від 24.08.2026 у справі №461/3993/26 не спростовано обставин щодо відсутності у відповідача документів, необхідних для підтвердження його особи, які були встановлені судами у справі №461/2365/26. Наголошує, що за наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця, строк затримання може бути продовжено, але загальний строк не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.

Апелянт зазначає, що станом на сьогодні наявні умови, за яких відсутні документи з країни громадянської належності, необхідні для належної ідентифікації особи відповідача шляхом виготовлення паспортного/проїзного документа, який надає право на перетин кордону, що в свою чергу є прямою законною підставою згідно ст. 289 КАС України для продовження строку затримання особи в ПТПІ для вжиття подальших заходів з ідентифікації особи.

Представник відповідача подала письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Вказує, що дані правоохоронних органів, результати портретної експертизи та перевірка за обліками Інтерполу підтверджують, що відповідач ОСОБА_6 є громадянином російської федерації ОСОБА_3 . Позивач також визнає, що ідентифікація іноземця вже відбулась, а отже його особа ідентифікована та встановлена як громадянин російської федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Звертає увагу на ту обставину, що рішення Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби № 4601100100000750 від 01.04.2026 про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства ОСОБА_13 скасоване постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі № 461/3993/26. Окрім того, до ОСОБА_1 Європейським судом з прав людини застосовано правило 39 Регламенту ЄСПЛ про те, що ОСОБА_2 не має бути видворений за межі України.

Формальне продовження строку затримання ОСОБА_1 з метою його ідентифікації, за відсутності законних і реальних механізмів документування громадян рф та процедури видворення під час війни, порушує гарантії ст. 29 Конституції України та ст. 5 Європейської конвенції з прав людини.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідно до протоколу про адміністративне затримання № МЛВ 000129, 01.04.2026 о 16 год. 15 хв. працівники Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби виявили та затримали громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку зі вчиненням правопорушення, передбаченого частиною 2 ст.203 КУпАП, та з метою забезпечення своєчасного розгляду справи, встановлення особи порушника, вирішення питання про поміщення особи в ПТПІ, який порушив правила перебування іноземців на території України, а саме прибув на територію України нелегально поза пунктом пропуску та проживав на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ПР МЛВ 003465 від 01.04.2026, громадянин російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перевищив дозволений строк перебування в Україні більш як на 30 днів, та проживав на території України без документів на право проживання в Україні, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 203 КУпАП – перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні.

Згідно з поясненнями відповідача, громадянин рф ОСОБА_2 розуміє, що порушив адміністративне законодавство, перекладача не потребує, українську мову розуміє, свою провину визнає, зміст протоколу йому зрозумілий.

01.04.2026 Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби прийняло рішення №4601100100000750 про примусове видворення громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно рішення виявлено громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для з`ясування правового статусу іноземця проведено перевірку особи та опитування останнього. Зі слів іноземця, востаннє прибув в Україну в 2015 році поза пунктом пропуску в Харківській області. З того часу території України не покидав. Згідно інформації, яка міститься в інтегрованій міжвідомчій інформаційно-телекомунікаційній системі щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» інформація стосовно вказаної особи відсутня. За обліками ЄІАС УМП інформація про зазначеного іноземця відсутня. Паспортний документ, що посвідчує особу та дає право на виїзд з України відсутній. Встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на території України незаконно, не має правових підстав для подальшого перебування в Україні. Відтак, вирішено примусово видворити з України громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Галицького районного суду м. Львові від 02.04.2026 у справі №461/2365/26, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, вирішено затримати громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на шість місяців, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

26.05.2026 щодо ОСОБА_1 Європейським судом з прав людини застосовано правило 39 про те, що заявник не має бути видворений за межі України.

03.06.2026 Янкул Г.І., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовною заявою до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про скасування рішення про примусове видворення з України №4601100100000750 від 01.04.2026.

Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 17.06.2026 позов задоволено частково. Заборонено Західному міжрегіональному управлінню Державної міграційної служби виконання Рішення №40601100100000750 про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства, російська федерація, ОСОБА_2 / ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом його видворення чи передачі безпосередньо до російської федерації. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.08.2026 апеляційну скаргу адвоката Янкул Г.І., діючої від імені та в інтересах ОСОБА_1 - задоволено. Рішення Галицького районного суду м.Львова від 17 червня 2026 року у справі №461/3993/26 скасовано та прийнято постанову, якою позовні вимоги адвоката Янкул Г.І., діючої від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про скасування рішення про примусове видворення з України - задоволено. Скасовано рішення Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби № 4601100100000750 від 01 квітня 2026 року про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства ОСОБА_1 .

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.08.2026 у справі №461/3993/26 також встановлено, що відповідач звертався до органів ДМС у сфері міжнародного захисту про визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту: 24 квітня 2026 року, 05 червня 2026 року та 22 червня 2026 року, що свідчить про бажання іноземця щодо співпраці з відповідними органами ДМС для вирішення питання його легалізації на території України.

Ухвалою Верховного Суду від 21.09.2026 (провадження № К/990/41604/26) відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ЗМУ ДМС на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року у справі № 461/3993/26. Ухвала є остаточною.

Доказів прийняття щодо відповідача нового рішення про примусове видворення або примусове повернення позивач суду не надав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, з 24.08.2026 відсутнє рішення про примусове видворення відповідача, тобто відсутня обов`язкова умова, з якою закон пов`язує можливість затримання іноземця та продовження строку його затримання. Суд першої інстанції не прийняв доводи позивача про необхідність продовження затримання з метою ідентифікації відповідача. Вказав, що за змістом частини першої статті 289 КАС України та висновку Верховного Суду у справі № 296/8455/22, ідентифікація не є самостійною підставою для позбавлення свободи в порядку цієї статті. Вона допустима лише разом із забезпеченням примусового видворення за наявності відповідного рішення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх підставними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», який набрав чинності з 11.09.1997, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 5 Конвенції кожному гарантовано право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

a) законне ув`язнення особи після засудження її компетентним судом;

b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом;

c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;

e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;

f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.

Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання.

Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно з частиною третьою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Частиною шістнадцятою статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Відповідно до частини першої, третьої статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в`їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України. Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в`їзд в Україну строком на п`ять років. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в`їзду в Україну, який особа мала до цього.

Вказана норма встановлює можливість відповідних органів приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства в таких випадках:

1) якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України; або

2) є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Частиною третьою статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Частиною четвертою статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

Згідно з частиною восьмою статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Статтею 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.

Пунктом 1 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003, визначено, що пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - пункт тимчасового перебування), є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства.

Згідно з пунктом 5 Типового положення іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України або передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію. Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи передачу відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, цей строк може бути продовжений, але не більш як до вісімнадцяти місяців.

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу IIІ Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства у разі виявлення підстав, передбачених частиною першої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ залежно від обставин виявлення/затримання іноземця невідкладно готують позовну заяву до адміністративного суду. За наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або за наявності ризику його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, що вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, органи ДМС, орган охорони державного кордону або орган СБУ подають до адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням ПТПІ позовну заяву відповідно до частини першої статті 289 КАС України. Вимоги щодо взяття на поруки та внесення застави не можуть бути заявлені стосовно іноземців, до яких раніше застосовувалися такі заходи, а також стосовно яких є достатні дані про їх причетність до готування та (або) вчинення терористичної діяльності. У разі якщо особа, стосовно якої подається позов, є батьком, матір`ю, супроводжуючою особою або опікуном для неповнолітніх осіб, які слідували спільно з нею, відомості про таких дітей зазначаються у позовній заяві.

Згідно з частиною першою статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов`язання внести заставу.

Відповідно до частини одинадцятої статті 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Відповідно до частин 12-13 ст.289 КАС України про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:

1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації;

2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Згідно з підпунктом 9 пункту 4 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 360, ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов`язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2023 у справі № 296/8455/22 (пункт 31), аналізуючи наведені норми, дійшов такого висновку: «…з аналізу наведених правових норм щодо вирішення питання затримання іноземця або особи без громадянства стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, висновується, що за наявності певних перелічених у цих нормах умов, існує правова можливість здійснити таке затримання як з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України, так і лише для забезпечення видворення за межі території України, як досягнення самостійної мети без необхідності ідентифікації. Але в будь-якому випадку повинна існувати така умова як примусове видворення. Якщо ж відсутнє примусове видворення особи, то затримувати особу та відповідно продовжувати строк її тримання в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, забороняється».

У постанові від 11.09.2025 у справі № 303/5363/24 (пункти 65–68) Верховний Суд зазначив, що скасування рішення про примусове видворення може свідчити про те, що затримання та поміщення особи до ПТПІ з метою забезпечення примусового видворення відбулося на підставі незаконного рішення про видворення.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 5 Розділу Х Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженої Наказом МВС України від 29.02.2016 № 141, іноземці та особи без громадянства звільняються з ПТПІ його адміністрацією на підставі рішення суду про скасування рішення про їх затримання або примусове видворення з України, що набрало законної сили, у разі непродовження судом строку затримання чи яких до завершення граничного строку перебування в таких ПТПІ не було примусово видворено за межі України з причин відсутності проїзного документа, транспортного сполучення з країною їх походження або з інших причин, незалежних від таких осіб, у разі визнання їх в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, або особами без громадянства, а також установлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми.

Звільнення іноземців або осіб без громадянства на підставі рішення суду про скасування рішення про їх затримання або примусове видворення за межі України, або відмову в продовженні строку затримання, що набрало законної сили, здійснюється невідкладно, але не пізніше трьох годин із моменту отримання адміністрацією ПТПІ такого рішення (постанови, ухвали) та інформування заінтересованого органу.

Стаття 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» декларує обов`язковість судових рішень. Так, згідно з частиною другою цієї статті судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Обставини щодо протиправності рішення про видворення можуть мати преюдиційне значення у справі про затримання.

Спірною в даному випадку є вимога Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про продовження строку затримання відповідача на підставі статті 289 КАС України, у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на термін шість місяців, з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України.

Судом встановлено, що рішення Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби № 4601100100000750 від 01.04.2026 про примусове видворення відповідача, для забезпечення виконання якого відповідача затримано рішенням Галицького районного суду м.Львова від 02.04.2026 у справі № 461/2365/26, скасоване постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.08.2026 у справі № 461/3993/26. Постанова набрала законної сили 24.08.2026, а ухвалою Верховного Суду від 21.09.2026 у відкритті касаційного провадження відмовлено. У вказаній постанові суд дійшов висновку, що порушення ОСОБА_6 законодавчо установленого порядку перебування на території України та порушення міграційного законодавства у даному випадку не є достатньою підставою для застосування заходів у вигляді примусового видворення, оскільки не може убезпечити його від поводження, забороненого статтею 3 Конвенції про захист прав людини та основоположених свобод. Також судом було враховано той факт, що від позивача до ДМС надходили звернення у сфері міжнародного захисту про визнання його біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту, та визнано їх такими, що свідчать про бажання іноземця щодо співпраці з відповідними органами ДМС для вирішення питання його легалізації на території України.

Отже, як правильно вказано судом першої інстанції в цій справі, з 24.08.2026 відсутнє рішення про примусове видворення відповідача, тобто відсутня обов`язкова умова, з якою закон пов`язує можливість затримання іноземця та продовження строку його затримання.

За відсутності рішення, яке підлягає виконанню, не може йтися про неможливість «забезпечити примусове видворення» у розумінні частин одинадцятої, тринадцятої статті 289 КАС України. Причиною невиконання видворення є не відсутність співпраці з боку відповідача чи неотримання інформації з країни його громадянської належності, а відсутність правової підстави для видворення.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 5 Розділу Х Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженої Наказом МВС України від 29.02.2016 № 141, іноземці та особи без громадянства звільняються з ПТПІ його адміністрацією на підставі рішення суду про скасування рішення про їх затримання або примусове видворення з України, що набрало законної сили, у разі непродовження судом строку затримання чи яких до завершення граничного строку перебування в таких ПТПІ не було примусово видворено за межі України з причин відсутності проїзного документа, транспортного сполучення з країною їх походження або з інших причин, незалежних від таких осіб, у разі визнання їх в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, або особами без громадянства, а також установлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми.

Звільнення іноземців або осіб без громадянства на підставі рішення суду про скасування рішення про їх затримання або примусове видворення за межі України, або відмову в продовженні строку затримання, що набрало законної сили, здійснюється невідкладно, але не пізніше трьох годин із моменту отримання адміністрацією ПТПІ такого рішення (постанови, ухвали) та інформування заінтересованого органу.

Стаття 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» декларує обов`язковість судових рішень. Так, згідно з частиною другою цієї статті судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відтак, обставини щодо протиправності рішення про видворення відповідача мають преюдиційне значення у цій справі.

Апелянт покликається на те, що первинна мета затримання нелегального мігранта в ПТПІ – ідентифікація іноземця – станом та сьогодні себе не вичерпала, та сама по собі ідентифікація може бути самостійною підставою для продовження строку затримання у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про необхідність продовження затримання з метою ідентифікації відповідача, оскільки з аналізу вищенаведеного законодавства, положень статті 289 КАС України та згідно за актуальними висновками Верховного Суду у даній категорії справ, вбачається, що ідентифікація не є самостійною підставою для позбавлення особи свободи в порядку цієї статті. Вона допустима лише разом із забезпеченням примусового видворення за наявності відповідного рішення.

Разом з тим, суд першої інстанції правильно відхилив покликання позивача на факт звернення до Міжнародного комітету Червоного Хреста з метою отримання роз`яснень щодо можливого порядку дій у відповідній ситуації та можливої допомоги, оскільки такий не є обставиною, яка сама по собі обґрунтовує необхідність продовження строку перебування особи у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства.

Апеляційний суд звертає увагу також на принцип пропорційності, який, у свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів відповідача і цілями, на досягнення яких спрямоване затримання у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Приписами статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року та статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

У пункті 103 рішення Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року у справі "Анатолій Руденко проти України" (№ 50264/08) указано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою.

Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту "e" пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах "Вітольд Літва проти Польщі" (заява №26629/95) і "Станєв проти Болгарії" [ВП] (заява № 36760/06).

Також Європейський суд з прав людини у рішенні від 21 листопада 2019 року у справі "Іліас та Ахмед проти Угорщини" (Ilias and Ahmed v. Hungary) (заява № 47287/15) указав на те, що, проголошуючи право на свободу, перший пункт статті 5 Конвенції стосується фізичної свободи особи, і його мета полягає в гарантуванні того, що нікого не може бути свавільно позбавлено такої свободи. Для встановлення того, чи був хтось "позбавлений свободи" у розумінні статті 5 Конвенції, відправним пунктом повинна бути конкретна ситуація та має враховуватися ціла низка критеріїв, таких як вид, тривалість, наслідки і спосіб застосування відповідного заходу. Різниця між позбавленням та обмеженням свободи є питанням ступеня або інтенсивності, а не природи або сутності (пункт 212).

Суд наголошує, що відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції йдеться про фізичну свободу особи, і мета цих приписів полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цих приписів.

Конституційний Суд України зазначав, що встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (друге речення абзацу шостого підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009); обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016).

Враховуючи вказані позиції Європейського суду з прав людини та Конституційного Суду України щодо обмеження свободи людини, під час розгляду справи про поміщення особи до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, суд враховує принцип пропорційності, зокрема, при оцінці обґрунтованості обмежень свобод, що застосовуються до іноземців при поміщенні до такого закладу, щоб не порушити при цьому сутність такого права, тобто фактичного обмеження фізичної свободи особи.

Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №204/521/24 зазначив, що з метою забезпечення балансу між необхідністю та метою обмеження фізичної свободи особи, суд має оцінити вид, тривалість, наслідки і спосіб застосування такого заходу як поміщення до ПТПІ.

Повертаючись до обставин справи, колегія суддів повторює, що сама по собі «ідентифікація відповідача» не може бути самостійною підставою для позбавлення свободи в порядку статті 289 КАС України, адже метою її правового регулювання є забезпечення виконання рішення про примусове видворення іноземця або особи без громадянства.

Окрім того, з матеріалів справи слідує, що позивачу відомо дані про особу відповідача, а саме його прізвище, ім`я, по батькові, дату, місяць та рік народження, відомості про громадянство, сімейний стан та постійне місце проживання, що стороною не заперечується, тобто особа відповідача фактично є ідентифікованою.

Апеляційний суд резюмує, що продовження затримання відповідача та його перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні не відповідатиме принципу пропорційності втручання в право на свободу та особисту недоторканість, що є одним з визначальних та фундаментальних конституційних прав людини.

Разом з тим, в даній ситуації, з 24.08.2026 фактично відсутнє рішення про примусове видворення відповідача. Обставини скасування рішення про примусове видворення, встановлені постановою суду апеляційної інстанції, яка набрала законної сили, у справі за участю тих самих осіб, тому відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України вони не потребують доказування.

Суд першої інстанції правомірно вважав поданий позов про продовження строку затримання у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні необґрунтованим, оскільки таке продовження за відсутності рішення про примусове видворення не відповідало б вимогам статті 29 Конституції України та підпункту «f» пункту 1 статті 5 Конвенції, оскільки процедура видворення щодо відповідача не триває.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Керуючись ст. 272, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 вересня 2026 року у справі №461/7547/26 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддяТ. М. Димарчук

суддіП. І. Сало

Р. М. Шавель

Повне судове рішення складено 09.10.26