Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: осіб, звільнених з публічної служби
Дата: 08 жовтня 2026 р.
Справа: №380/5528/26
Суддя: Бруновська Надія Володимирівна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
головуючий суддя у першій інстанції: Кузан Р.І.
09 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/5528/26 пров. № А/857/36396/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Бруновської Н.В.
суддів: Валюха В.М., Хобор Р.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі № 380/5528/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії,-
В С Т А Н О В И В :
26.03.2026р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просив суд:
- визнати протиправними дії щодо обмеження пенсії максимальним розміром та не виплаті з 01.01.2026р. та 01.03.2026р. пенсії з урахуванням нарахованої індексації пенсії, проведеної згідно з постановою КМУ від 25.02.2025р. № 236 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році" та застосування з 01.01.2026р. понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою КМУ від 30.12.2025р. №1778 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану";
- зобов`язати здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.01.2026р. та з 01.03.2026 р. без обмеження максимальним розміром, з урахуванням нарахованої індексації, установленої згідно з постановою КМУ від 25.02.2026р. № 236 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році" та без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою КМУ від 30.12.2025р. №1778 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану", з урахуванням раніше проведених виплат.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.05.2026р. позов задоволено.
Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.05.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992р. №2262-ХІІ.
На виконання Постанови № 236 пенсійний орган з 01 березня 2026 року здійснив перерахунок (проіндексував) пенсію позивача, сума індексації за 2026 рік становить 2595,00 грн.
З протоколу про перерахунок пенсії позивача від 01.01.2026р., видно, що підсумок пенсії позивача з урахуванням нарахованих індексацій становить 34470,56 грн.; з урахуванням обмеження максимальним розміром 29544,17 грн. (90% грошового забезпечення основний розмір пенсії).
Відповідно до протоколу про перерахунок пенсії позивача від 01.03.2026р., підсумок пенсії позивача з урахуванням нарахованих індексацій (за 2023, 2024, 2025 роки по 1500,00 грн та за 2026 рік - 2595,00 грн.) становить 37065,56 грн.; з урахуванням обмеження максимальним розміром 29544,17 грн.
ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
ч.ч.1,3 ст. 1-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Отже, зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262, здійснюється виключно у спосіб внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що, по суті, є додатковою соціальною гарантією гідного пенсійного забезпечення таких осіб, які встановлені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
ст.64 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що у разі якщо пенсії, призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, та членам їх сімей у попередньому календарному році та до дати індексації пенсії включно у році, в якому проводиться індексація пенсій, не перераховувалися відповідно до частини четвертої статті 63 цього Закону, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок пенсій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Сума індексації враховується під час подальшого перерахунку пенсії відповідно до статті 63 цього Закону.
Згідно ч.ч.1,3 ст.11 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону №1058-IV.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність), вперше введено в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011р. №3668-VI (далі Закон №3668-VI), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону №2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Зазначеним Законом №3668-VI внесено зміни до ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а саме ч.7 цієї статті викладено в редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність».
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016р. №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ; зазначені положення втратили чинність із дня ухвалення цього рішення, тобто 20.12.2016.
Водночас положення ч.1 ст.2 Закону №3668-VI у частині поширення її дії на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які дублюють зміст ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та є однопредметними правовими нормами, змін не зазнали.
Конституційний Суд України у рішенні від 12.10.2022р. №7-р(II)/2022 у справі №3-102/2021 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи ст.2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон №2262-ХІІ, в тій частині, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року. Зазначені приписи втратили чинність через шість місяців із дня ухвалення цього рішення, тобто 12.04.2023р.
Таким чином, з 12.04.2023р. в законодавстві України відсутня норма, яка обмежувала б максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ. Отже, на момент проведення відповідачем перерахунків пенсії позивача (з 01.01.2026р. та з 01.03.2026р.) правові підстави для застосування будь-яких обмежень максимального розміру пенсій, призначених за Законом №2262-ХІІ, відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.04.2025р. у справі №380/8998/24.
Як видно з протоколів перерахунку пенсії позивача від 01.02.2026р. та від 01.03.2026р., пенсійний орган застосував обмеження максимальним розміром, внаслідок чого нарахована індексація, не включена до суми, що підлягала виплаті.
Отже, в даному випадку вірним є висновок суду першої інстанції, що оскільки на момент виникнення спірних правовідносин нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачено будь-яких обмежень максимального розміру пенсій, призначених відповідно до цього закону, дії суб`єкта владних повноважень щодо обмеження індексації пенсії позивача максимальним розміром є протиправними.
Стосовно протиправності застосування до розміру пенсії позивача понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою №1778, колегія суддів звертає увагу на таке.
ст.30 Закону №4695-ІХ установлено, що у 2026 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону №2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
На виконання ст.30 Закону №4695-ІХ прийнято Постанову №1778, п.1 якої встановлено коефіцієнти зменшення до відповідних частин пенсійних виплат, що перевищують 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Водночас ч.3 ст.1-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлює, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, положеннями ст.30 Закону №4695-ІХ та Постанови №1778 запроваджено тимчасове застосування коефіцієнтів зменшення пенсій для осіб, які мають право на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що фактично є іншим (додатковим) регулюванням відносин у сфері пенсійного забезпечення, відмінним від встановленого Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», і не узгоджується з приписами ч.3 ст.1-1 цього Закону, який є спеціальним у регулюванні вказаних правовідносин.
У рішеннях від 09.07.2007р. №6-рп/2007 та від 22.05.2008р. №10-рп/2008 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. В абз.3 п.4 мотивувальної частини рішення від 28.08.2020р. №10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст.6, ч.2 ст.19, ст.130 Конституції України.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що між нормами Закону №4695-ІХ (закон загального характеру) та Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (спеціальний закон) існує колізія, яка підлягає вирішенню із застосуванням загального принципу права «спеціальний закон скасовує дію загального закону».
Відповідно до ч.3 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Конституція України не надає закону про Державний бюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. За таким правовим підходом, при конкуренції норм підлягають застосуванню норми спеціального Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а положення Закону №4695-ІХ лише як загальні норми, що не можуть змінювати гарантії, встановлені спеціальним законом.
Надаючи правову оцінку аналогічним спірним правовідносинам, які стосувалися застосування понижуючих коефіцієнтів при нарахуванні та виплаті пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ, Верховний Суд у постанові від 11.09.2025р. у справі №120/1081/25 дійшов висновку, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін до Закону №2262-ХІІ, а інші нормативно-правові акти застосовуються лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів. Закон про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області – залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі № 380/5528/26- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддяН. В. Бруновська
суддіВ. М. Валюх
Р. Б. Хобор
Оригінал: reyestr.court.gov.ua