Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №460/21203/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/21203/25 пров. № А/857/16899/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката Блащук Тетяни Володимирівни, діючої на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13.02.2026р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Блащук Тетяни Володимирівни, діючої на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною відмови у звільненні з військової служби, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Гресько О.Р., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 13.02.2026р., м.Рівне; дата складання повного рішення суду І інстанції: 13.02.2026р.),-

В С Т А Н О В И В:

18.11.2025р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) представник адвокат Блащук Т.В., діюча на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправною відмову відповідача Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз.7 пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби (а.с.1-3).

Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с.37 і на звороті).

Відповідно до рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13.02.2026р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.116-118).

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржила представник адвокат Блащук Т.В., діюча на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , яка покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги (а.с.131-134).

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що згідно з актом перевірки сімейного стану військовослужбовця № 1/21035 від 01.10.2025р. та довідками про місце проживання, донька ОСОБА_2 – ОСОБА_3 та онуки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 постійно проживають у Канаді й об`єктивно не можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю I групи. Натомість позивач (племінник ОСОБА_1 ) спільно проживає з тіткою, пов`язаний з нею спільним побутом та є єдиною особою, яка може здійснювати за нею догляд через відсутність інших родичів першого чи другого ступеня споріднення в Україні.

Відтак, позивач вважає висновок суду про відсутність у нього права на звільнення з військової служби необґрунтованим, оскільки він є єдиною особою, яка може здійснювати постійний догляд за тіткою ОСОБА_2 .

Відповідач Військова частина НОМЕР_1 скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, дотримався вимог процесуального закону, через що ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.154-162).

Представник адвокат Блащук Т.В. направила до апеляційного суду додаткові пояснення у справі; просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 є військовослужбовцем, проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 від 21.08.2025р. (а.с.8-10).

09.10.2025р. ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення його із військової служби на підставі абз.7 пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу): необхідність здійснення постійного догляду за особою, яка, за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, потребує постійного догляду у разі відсутності інших осіб, здатних здійснювати такий догляд (а.с.11 і на звороті).

У вказаному рапорті позивач зазначив, що згідно з довідкою Лікарсько-консультативної комісії /ЛКК/ № 288 від 29.08.2025р., довідкою МСЕК серії 12ААБ № 571455, висновком № 287 від 29.08.2025р. та пенсійним посвідчення № НОМЕР_3 його рідна тітка – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потребує постійного стороннього догляду з його сторони, оскільки він є єдиним родичом, який може здійснювати догляд та забезпечувати її утримання.

До рапорту позивач долучив наступні документи в оригіналах/копіях: копію паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 ; копію паспорта та РНОКПП ОСОБА_2 ; копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 ОСОБА_2 ; копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААБ № 571455; довідку ЛКК № 288 від 29.08.2025р.; висновок № 287 від 29.08.2025р.; копію свідоцтва про народження ОСОБА_6 серія НОМЕР_4 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_7 серія НОМЕР_5 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 серія НОМЕР_6 ; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_8 серія НОМЕР_7 ; копію посвідки на постійне проживання ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; довідку про місце проживання ОСОБА_1 ; довідку про місце проживання ОСОБА_2 ; акт перевірки сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 від 29.09.2025р.

Командир Військової частини НОМЕР_1 листом повідомив ОСОБА_1 про те, що командуванням військової частини прийнято рішення щодо відмови в погодженні рапорту солдата ОСОБА_1 про звільнення з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». У листі зазначено, що серед доданих до рапорту документів наявні документи, що підтверджують наявність у ОСОБА_2 інших членів сім`ї першого або другого ступеня споріднення, а саме – доньки ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , онука ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , онука ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.31 і на звороті).

Вважаючи протиправною відмову відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі абз.7 пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, в якого є необхідність здійснення постійного догляду за тіткою, яка є особою з І групою інвалідності, представник позивача звернулася до суду із розглядуваним позовом.

Вирішуючи наведений спір та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що тітка позивача – ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю I групи, має хронічну невиліковну хворобу та виражене порушення функцій організму, внаслідок чого не здатна до самообслуговування та самостійного пересування і потребує постійного стороннього догляду.

Водночас матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 має дочку ОСОБА_11 ( ОСОБА_2 , онука ОСОБА_4 , онука ОСОБА_5 та племінника ОСОБА_1 .

Відповідно до норм чинного законодавства України обов`язок утримувати своїх батьків покладається, в тому числі, й на доньку. При цьому факт проживання дочки за кордоном не звільняє її від виконання встановленого законом обов`язку щодо утримання матері, яка є особою з інвалідністю І групи.

З огляду на це, матеріалами справи не підтверджено належним чином обставину, що позивач є єдиною особою, яка може здійснювати догляд за ОСОБА_2 . За наявності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які зобов`язані за законом утримувати особу з інвалідністю, у позивача відсутні законні підстави для звільнення з військової служби за зазначеною підставою.

Таким чином, рішення відповідача про відмову у звільненні позивача з військової служби є правомірним та таким, що прийняте у повній відповідності до вимог закону.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог відповідають нормам матеріального права, з наступних підстав.

Із змісту заявленого позову слідує, що ОСОБА_1 оскаржує відмову відповідача щодо звільнення його з військової служби через необхідність здійснення постійного догляду за тіткою ОСОБА_2 , яка належить до осіб з інвалідністю І групи.

Закон України № 2232-XII від 25.03.1992р. «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч.1 ст.2 вказаного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Пунктом 6 ст.2 зазначеного Закону передбачені наступні види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022р.) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022р. строком на 30 діб.

На момент розгляду адміністративної справи в суді апеляційної інстанції строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Як слідує з матеріалів справи, рапорт позивача від 09.10.2025р. містить підстави для звільнення: абз.7 пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII.

Відповідно до пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з абз.14 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-XII військовослужбовці під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану з підстав необхідності здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Під час судового розгляду встановлено, що відповідно до довідки ЛКК № 288 від 29.08.2025р. тітка позивача – ОСОБА_2 має хронічну невиліковну хворобу та виражене порушення функцій організму, внаслідок чого не здатна до самообслуговування та самостійного пересування і потребує постійного стороннього догляду.

Вказані обставини підтверджуються висновком № 287 від 29.08.2025р. щодо наявності порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданим ОСОБА_2 . Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» м.Кропивницького Кропивницької міської ради.

Згідно з довідкою МСЕК серія 12ААБ № 571455 ОСОБА_2 належить до осіб з інвалідністю І групи.

Відповідно до акту перевірки сімейного стану військовослужбовця № 1/21035 від 01.10.2025р., складеного комісією ІНФОРМАЦІЯ_6 , згідно з відомостями Державного реєстру актів цивільного стану громадян, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має дочку ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , онука ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , онука ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та племінника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Матеріалами справи підтверджується, що на момент подання позивачем рапорту та позову ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та онук — ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) перебували за межами України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що для звільнення з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4 та абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-XII (з цих підстав поданий рапорт на звільнення) обов`язковою умовою є відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що право на звільнення з військової служби за зазначеною сімейною обставиною виникає не лише за умови потреби особи у постійному догляді, а й перебуває у прямій залежності від відсутності інших працездатних осіб (членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення), які за законом зобов`язані та мають об`єктивну можливість такий догляд здійснювати.

Згідно з ст.202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Відповідно до ст.203 СК України дочка, син крім сплати аліментів зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

Отже, обов`язок матеріального утримання та піклування про непрацездатних батьків (зокрема тих, які мають статус особи з інвалідністю) покладається законом на їхніх повнолітніх дітей, що в цьому випадку стосується й доньки особи, яка потребує догляду.

Колегія суддів зазначає, що факт проживання доньки за кордоном не звільняє її від законодавчо встановленого обов`язку утримувати та забезпечувати участь у додаткових витратах на свою матір, яка є особою з інвалідністю I групи. Перебування особи за межами території України не нівелює її правового статусу як члена сім`ї першого ступеня споріднення та не припиняє її цивільних і сімейних обов`язків щодо непрацездатних батьків, визначених чинним законодавством

З огляду на це, матеріалами справи підтверджується наявність у тітки позивача ОСОБА_2 інших членів сім`ї першого ступеня споріднення, а саме повнолітньої доньки, які в силу закону зобов`язані здійснювати її утримання та догляд.

За таких обставин необхідність постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю I групи, саме позивачем (який є племінником), за умови наявності у неї працездатних дітей, не підтверджена належними, достатніми та допустимими доказами

Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного та послідовного висновку про те, матеріалами справи не підтверджується наявність підстав для звільнення позивача з військової служби відповідно до пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII у зв`язку з наявністю у нього тітки з інвалідністю I групи, оскільки встановлено існування інших осіб, які відповідно до закону зобов`язані її утримувати.

Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів вважає заявлені позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, з вищевикладених мотивів.

У частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені представником позивача в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги представника позивача залишено без задоволення.

Оцінюючи в сукупності наведені обставини, колегія суддів приходить до переконливого висновку про необґрунтованість та безпідставність заявленого позову, через що останній не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ОСОБА_1 (а.с.147).

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника адвоката Блащук Тетяни Володимирівни, діючої на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13.02.2026р. в адміністративній справі № 460/21203/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду – без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяР. М. Шавель

суддіН. В. Бруновська

Р. Б. Хобор

Дата складання повного судового рішення: 08.10.2026р.