Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №344/5295/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 344/5295/26 пров. № А/857/43137/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів Затолочного В.С.,

Судової-Хомюк Н.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Кіт В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 липня 2026 року

у справі № 344/5259/26

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, ОСОБА_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

найменування суду 1 інстанції Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

дата ухвалення рішення 22.07.2026

суддя 1 інстанції Бородовський С.О.

місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ

дата складання повного тексту судового рішення 22 липня 2026 року

УСТАНОВИВ:

I. ПРОЦЕДУРА. РУХ СПРАВИ

ОСОБА_1 звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, ОСОБА_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 липня 2026 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, ОСОБА_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції позивачка звернулася до Восьмого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 липня 2026 року, в якій просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 липня 2026 року у справі №344/5295/26 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції) на її користь судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви (665,60 грн) та апеляційної скарги (998,40 грн).

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу та надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що вважають рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2026 року у справі №344/5295/26 законним, обґрунтованим та таким, що в повній мірі відповідає засадам та принципам адміністративного судочинства. Натомість, підстави звернення викладені, як у позовній заяві, так і у апеляційній скарзі – безпідставними та непідтвердженими жодними належними та допустимими доказами. Тому, вважають, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення з огляду на наступне. Щодо належного відповідача в справі №344/5295/26 ОСОБА_1 звернулась до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області із адміністративним позовом про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №6793845 від 08.03.2026, зазначивши відповідачем Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області та ОСОБА_2 . 20.05.2026 ОСОБА_1 подала до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області клопотання про заміну неналежного відповідача у справі №344/5295/26, в якому просила замінити відповідача Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області на належного – Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області ДПП. Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області після розгляду справи №344/5295/26 прийшов до наступних висновків: «Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, зокрема за рішенням в справі №742/2298/17 належним відповідачем у справах про скасування постанов про накладення адміністративного стягнення є орган, який здійснив накладення стягнення, а не конкретна посадова особа вказаного органу. Отже старший лейтенант поліції Ковалюк Тетяна Ярославівна не є належним відповідачем в цій справі. Крім цього, позивач подала позов до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області. Відповідну до змісту постанови ЕНА №6793845 її складено інспектором 1 взводу 1 роти УПП бат Управління патрульної поліції, а не ГУНП в Івано-Франківській області. По-перше, Управління патрульної поліції не є юридичною особою. По-друге, Управління патрульної поліції є підрозділом Департаменту патрульної поліції. Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області не включає в себе Управління патрульної поліції. Позивач підтримала позов саме до неналежних відповідачів, протягом усього часу розгляду спору позивач не змінила позову, не просила суд про заміну неналежного відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові». Вважають вищезазначені висновки Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області обґрунтованими та викладеними відповідно до норм чинного законодавства. Оскаржувану постанову винесено інспектором взводу № 1 роти № 1 батальйону управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції старшим лейтенантом поліції Ковалюк Т.Я. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» від 16.09.2015 №730, утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції, зокрема Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області та окремо Департамент патрульної поліції як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції. Відповідно до пункту 3, 4 розділу І Положення про Департамент патрульної поліції, затвердженого наказом Національної поліції України від 06.11.2015 № 73 (у редакції наказу Національної поліції України від 31.10.2016 № 1114), Департамент патрульної поліції складається із структурних підрозділів апарату Департаменту патрульної поліції і територіальних (відокремлених) підрозділів Департаменту патрульної поліції. Департамент патрульної поліції організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю, надає їм організаційно-методичну і практичну допомогу та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення. Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції, затвердженого наказом Департаменту патрульної поліції від 03.03.2016 № 208 (у редакції наказу Департаменту патрульної поліції від 29.12.2017 № 6451), Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції є територіальним (відокремленим) підрозділом Департаменту патрульної поліції згідно із законодавством України реалізовує свої повноваження на території Івано-Франківської області. З огляду на вищевикладене, існує дві окремі та не підпорядковані одна одній юридичні особи публічного права: Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області та Департамент патрульної поліції (одним із територіальних підрозділів якого є Управління патрульної поліції в Івано Франківській області Департаменту патрульної поліції). Отже, Департамент патрульної поліції є юридичною особою публічного права, його підрозділи становлять єдину систему та є підзвітними і підконтрольними Департаменту. Департамент патрульної поліції здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, віднесених до компетенції Національної поліції України (крім справ пов`язаних з корупційними правопорушеннями); приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Згідно з частиною другої статті 222 КУпАП від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Частиною третьою статті 288 КУпАП, якою визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, працівники органів і підрозділів Національної поліції діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені органу Національної поліції. Отже, відповідні посадові особи не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме орган, на який, зокрема положеннями статті 222 КУпАП покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 121. Вказані висновки викладені в постановах Верховного Суду у справах: № 724/716/16 від 26.12.2019, № 127/6881/17 від 17.06.2020, № 398/2077/17 від 16.11.2020, № 149/1698/17 від 16.11.2020. Таким чином, органом Національної поліції у справі, що розглядається, є Департамент патрульної поліції, від імені якого діє Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції. Статтями 25, 26, 42 КАС України на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. Таким чином зазначені ОСОБА_1 відповідачі в позовній заяві та в клопотанні про заміну неналежного відповідача від 20.05.2026, а саме: Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області, ОСОБА_2 та Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області ДПП є неналежними відповідача. Отже, позивачкою заявлено позов до неналежних відповідачів про що суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив. Належним відповідачем у даній справі мав бути Департамент патрульної поліції, тобто відповідний суб`єкт владних повноважень від імені якого винесена оскаржувана постанова. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2026 у справі № 344/1294/26. Щодо обґрунтованої відмови в адміністративному позові судом першої інстанції Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, визначені Конституцією у межах повноважень та у спосіб, що та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до статті 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області після розгляду справи №344/5295/26 прийшов до наступних висновків: «Крім цього позивач визнала фактичні обставини за змістом оскаржуваної постанови, що вона керувала транспортним засобом у якого не працювала ліва фара, що за змістом КУпАП визнано в якості адміністративного правопорушення. Не є правдивими пояснення позивача про те, що залежно від вуличного освітлення їй не могло бути відомо, що ліва фара автомобіля не працює, оскільки правопорушення вчинено 08 березня в 22:58 годині, що належить до загальновідомих обставин, що у відповідний час року і доби справність такого приладу освітлення автомобіля як передня ліва фара може бути встановлена водієм. В п.п. б) п. 2.3 Правил дорожнього руху для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі. Отже не тільки на час початку руху, але і під час руху позивач зобов`язаний стежити за технічним станом транспортного засобу реагувати на зміну технічного стану автомобіля і стежити за дорожньою обстановкою та реагувати на її зміну». Суд першої інстанції правильно зазначив, що сама позивачка в позовній заяві підтверджує факт керування транспортним засобом із непрацюючою лівою фарою. Із викладеного в позовній заяві можна зробити висновок про те, що ОСОБА_1 підтверджує керування автомобілем із технічною несправністю, що виражалась у непрацюючій лівій фарі, проте зазначає як таке керування без прямого умислу. Навіть у разі виникнення технічної несправності під час руху, водій зобов`язаний був виявити її та вжити заходів для усунення порушення або припинення руху транспортного засобу, оскільки експлуатація автомобіля з несправними світловими приладами у темну пору доби створює загрозу безпеці дорожнього руху. За таких обставин, твердження позивачки про раптовість виникнення несправності не спростовує факту вчинення адміністративного правопорушення та не звільняє її від відповідальності. Також, необхідно зауважити, що така технічна несправність як непрацююча ліва фара в режимі ближнього світла в темну пору доби є очевидною для водія транспортного засобу. Відповідно до підпункту «а» пункту 2.3 ПДР водій зобов`язаний перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан транспортного засобу. Отже, обов`язок не допускати керування транспортним засобом із технічно несправними світловими приладами покладається саме на водія який здійснює експлуатацію такого транспортного засобу. Зміна пояснення у апеляційній скарзі та позовній заяві, може свідчити лише про намагання уникнути адміністративної відповідальності позивачки. Відповідно до пункту 3 розділу VIII «Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 № 1026, строк зберігання відеозаписів з портативних відеореєстраторів становить 30 діб. Оскільки, факт вчинення адміністративного правопорушення мав місце 08.03.2026, а Управлінню патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції стало відомо про оскарження постанови серії ЕНА №6793835 тільки 20.05.2026, то відеозаписи з портативних відеореєстраторів поліцейських за 08.03.2026 – відсутні у зв`язку із закінчення строку зберігання. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини в справі «O`Halloranand Francis v. The United Kingdom» будь хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдавати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки. Вважаємо за необхідне зазначити, що стороною відповідача з урахуванням принципу «раціонального сумніву» доведено правові підстави для реалізації наданих повноважень, аналогічно цьому в справі ЄСПЛ «Пономарьов проти України» від 03.04.2008 вказано, що caмa можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для сумніву, що відповідач діяв неправомірно. Тому, висновки суду першої інстанції вважаємо обґрунтованими, всебічними та об`єктивними.

Восьмим апеляційним адміністративним судом було призначено судове засідання для вирішення даної апеляційної скарги.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та розгляд справи в суді апеляційної інстанції був повідомлений вчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи, до суду надано клопотання про апеляційний розгляд у її відсутність.

Відповідач та представник відповідача в судове засідання не з`явилися, про дату, час та розгляд справи в суді апеляційної інстанції були повідомлені вчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Учасники справи були належним чином, відповідно до положень статті 268 КАС України, повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явилися.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

II. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6793845 складеною інспектором 1 взводу 1 роти УПП в Івано Франківській області старшим лейтенантом поліції Ковалюк Тетяною Ярославівною, 08 березня 2026 року о 22:58:43, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем NISSAN QASHQAI (д.н.з. НОМЕР_1 ), порушила п. 31.4.3.в ПДР України, а саме: керувала ТЗ з непрацюючою лівою фарою в режимі ближнього світла у темну пору доби. На неї накладено штраф у розмірі 340 грн за ч. 1 ст. 121 КУпАП….».

Не погоджуючись з постановою серії ЕНА №6793845, позивачка оскаржила її до суду, адже не знала, що ліва фара автомобіля під її управлінням не працює, тому вона просила суд скасувати постанову відповідача і закрити провадження.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

08 березня 2026 року о 22:58:43 інспектором 1 взводу 1 роти УПП в Івано-Франківській області старшим лейтенантом поліції Ковалюк Тетяною Ярославівною було винесено постанову серії ЕНА №6793845.

В ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вказано, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, зокрема, за рішенням в справі №742/2298/17 належним відповідачем у справах про скасування постанов про накладення адміністративного стягнення є орган, який здійснив накладення стягнення, а не конкретна посадова особа вказаного органу.

Отже старший лейтенант поліції Ковалюк Тетяна Ярославівна не є належним відповідачем в цій справі.

Крім цього позивач подала позов до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області.

Відповідну до змісту постанови ЕНА №6793845 її складено інспектором 1 взводу 1 роти УПП бат Управління патрульної поліції, а не ГУНП в Івано-Франківській області.

По-перше, Управління патрульної поліції не є юридичною особою.

По-друге, Управління патрульної поліції є підрозділом Департаменту патрульної поліції.

Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області не включає в себе Управління патрульної поліції.

Позивач підтримала позов саме до неналежних відповідачів, протягом усього часу розгляду спору позивач не змінила позову, не просила суд про заміну неналежного відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.

Крім цього, позивач визнала фактичні обставини за змістом оскаржуваної постанови, що вона керувала транспортним засобом, у якого не працювала ліва фара, що за змістом КУпАП визнано в якості адміністративного правопорушення.

Не є правдивими пояснення позивача про те, що залежно від вуличного освітлення їй не могло бути відомо, що ліва фара автомобіля не працює, оскільки правопорушення вчинено 08 березня в 22:58 годині, що належить до загальновідомих обставин, що у відповідний час року і доби справність такого приладу освітлення автомобіля як передня ліва фара може бути встановлена водієм.

В п.п. б) п. 2.3 Правил дорожнього руху України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Отже, не тільки на час початку руху, але і під час руху позивач зобов`язаний стежити за технічним станом транспортного засобу реагувати на зміну технічного стану автомобіля і стежити за дорожньою обстановкою та реагувати на її зміну.

Поняття «зловживання» представлене в статті 17 та статті 35§ 3 (a) (зловживання правом на індивідуальне звернення). Вона посилається на своє звичайне значення відповідно до загальної теорії права, а саме: шкідливе здійснення права її власником в такий спосіб, який явно не відповідає або суперечить цілям, для яких таке право надане/створене (Miroпubovs і інші проти Латвії, §§ 62 та 65; S.A.S. проти Франції [ВП], § 66).

Положення ст. 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямовані на забезпечення демократій засобами боротьби з діями та діяльністю, які знищують або неналежним чином обмежують основні права та свободи незалежно від того, чи дії або діяльність здійснюються «державою», «групою» або «особою».

Отже, звернення до суду не здійснюється з метою зловживання правами і задля уникнення від юридичної відповідальності у вчиненні адміністративного правопорушення. Отже за позовом позивачем надано пояснення про уявну, а не про дійсну обставину, а тому про неправдиву інформацію.

Проте, відповідно до ч. 5 ст. 44 КАС України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Таким чином обов`язком позивача є надавати суду повні і достовірні пояснення з питань та не приховувати від суду інформацію, а не надавати суду неправдиві прояснення з метою уникнення негативних наслідків від вчиненого адміністративного правопорушення.

Взаємна суперечність пояснень позивача вказує на неправдивість його пояснень та надання пояснень не для сприяння суду у встановленні факту, а задля уникнення відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Відповідно до ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Таким чином, до обов`язків позивача належить додержання законів України, поваги до правил співжиття, запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

В ч. 1 ст. 121 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, ОСОБА_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

IІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з грубим порушенням норм процесуального та матеріального права, невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи, а тому воно підлягає скасуванню з огляду на наступне. Неуважність суду та грубе порушення норм процесуального права щодо залучення відповідача. Насамперед слід зазначити, що суд першої інстанції проявив абсолютну неуважність до матеріалів справи. У вступній, мотивувальній та резолютивній частинах рішення суддя безпідставно змінив моє ім`я, зазначивши: «за позовною заявою ОСОБА_3 », «в позові ОСОБА_3 ... відмовити». Це свідчить про формальний та недбалий підхід суду до розгляду справи, адже я є ОСОБА_1 .

У мотивувальній частині рішення суддя вказав: «Позивач підтримала позов саме до неналежних відповідачів, протягом усього часу розгляду спору позивач не змінила позову, не просила суд про заміну неналежного відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові». Дане твердження суду повністю спростовується матеріалами справи. 20 травня 2026 року через систему «Електронний суд» мною було подано «Клопотання про заміну неналежного відповідача» (додається) на Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області ДПП.

Більше того, факт подання клопотання та залучення УПП прямо підтверджується самим відповідачем у його відзиві від 04.06.2026 (стор. 7), де зазначено: «Позивачкою 20.05.2026 було подано клопотання про заміну неналежного відповідача у справі №344/5295/26, на підставі даного клопотання Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області залучив Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області ДПП як належного відповідача».

Таким чином, суддя першої інстанції ухвалюючи рішення, взагалі не дослідив матеріали справи, проігнорував подане клопотання та письмовий відзив УПП, і проголосив завідомо неправдивий висновок про відсутність клопотання про заміну відповідача. Порушення принципу презумпції невинуватості та розподілу обов`язку доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача — суб`єкта владних повноважень. У відзиві від 04.06.2026 Управління патрульної поліції прямо та офіційно визнало: «відеозаписи з портативних відеореєстратора за 08.03.2026 відсутні у зв`язку з закінченням строку зберігання». Жодних інших доказів (фото, відео, свідчень) суб`єкт владних повноважень суду не надав. Внутрішні відомчі строки зберігання відеозаписів (30 діб) не звільняють поліцію від конституційного обов`язку довести вину водія в суді. Натомість, суд першої інстанції бездоказово став на сторону поліції та перебрав на себе функції доведення її вини, обґрунтовуючи свою позицію власними припущеннями про те, що позивачу «мало бути відомо» про несправність. Це є грубим порушенням принципу змагальності сторін та презумпції невинуватості (in dubio pro reo).

Суд проігнорував практику Верховного Суду справі № 177/525/17 (2- а/177/23/17) від 08.07.2020 року в якій зазначено, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення. Доказів, які б підтверджували факт порушення Апелянтом Правил дорожнього руху, в матеріалах справи відсутні, не здобуто таких даних і під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Саме по собі складення постанови про адміністративне правопорушення на підставі припущень, за відсутності інших даних (відео-доказів), на підтвердження наявності складу адміністративного правопорушення, не є підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

У рішенні ЄСПЛ від 21.07.2011 по справі "Коробов проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом". Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту. Згідно з вимогами ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитись на її користь.

З огляду на викладене, враховуючи те, що надані до оскаржуваної постанови докази поза розумним сумнівом не доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення за обставин, зазначених в постанові, і всі сумніви повинні бути віднесені на її користь у відповідності до положень ст. 7 КУпАП та ст. 62 Конституції України. Неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність. Як позивач зазначала в поясненнях, вона не знала і не могла знати про те, що лампа лівої фари раптово перегоріла під час руху.

Відповідно до п. 31.5 ПДР України, у разі виникнення в дорозі несправностей, водій повинен вжити заходів для їх усунення, а якщо це зробити неможливо — рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту. Отже, рух автомобіля з фарою, що перегоріла в дорозі, за умови необізнаності водія, не утворює складу правопорушення за ч. 1 ст. 121 КУпАП. Суд першої інстанції ці обставини повністю проігнорував.

Безпідставне застосування ст. 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Висновки суду про те, що її звернення з позовом є «зловживанням правами» в розумінні ст. 17 Європейської конвенції, є юридично необґрунтованими та неприпустимими. Оскарження неправомірної постанови поліції є формою реалізації її конституційного права на судовий захист (ст. 55 Конституції України), а не діяльністю, спрямованою на знищення демократичних цінностей чи прав інших осіб. Надання позивачем власних пояснень є правомірним способом захисту в адміністративному процесі.

Просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 липня 2026 року у справі № 344/5295/26 — скасувати повністю. Ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі: скасувати постанову серії ЕНА № 6793845 від 08.03.2026 та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції) на мою користь судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви (665,60 грн) та апеляційної скарги (998,40 грн).

ІV. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Приписами частин першої-третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6793845 складеною інспектором 1 взводу 1 роти УПП в Івано Франківській області старшим лейтенантом поліції Ковалюк Тетяною Ярославівною, 08 березня 2026 року о 22:58:43, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем NISSAN QASHQAI (д.н.з. НОМЕР_1 ), порушила п. 31.4.3.в ПДР України, а саме: керувала ТЗ з непрацюючою лівою фарою в режимі ближнього світла у темну пору доби. На неї накладено штраф у розмірі 340 грн за ч. 1 ст. 121 КУпАП….».

Інспектором 1 взводу 1 роти УПП в Івано- Франківській області старшим лейтенантом поліції Ковалюк Тетяною Ярославівною складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6793845 від 08.03.2026.

Не погоджуючись з постановою серії ЕНА №6793845, ОСОБА_1 оскаржила її до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, звернувшись з адміністративним позовом до ОСОБА_2 , ГУНП в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування зазначеної постанови.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» від 16.09.2015 №730, утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції, зокрема Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області та окремо Департамент патрульної поліції як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції.

Відповідно до пункту 3, 4 розділу І Положення про Департамент патрульної поліції, затвердженого наказом Національної поліції України від 06.11.2015 № 73 (у редакції наказу Національної поліції України від 31.10.2016 № 1114), Департамент патрульної поліції складається із структурних підрозділів апарату Департаменту патрульної поліції і територіальних (відокремлених) підрозділів Департаменту патрульної поліції.

Департамент патрульної поліції організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю, надає їм організаційно-методичну і практичну допомогу та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення.

Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції, затвердженого наказом Департаменту патрульної поліції від 03.03.2016 № 208 (у редакції наказу Департаменту патрульної поліції від 29.12.2017 № 6451), Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції є територіальним (відокремленим) підрозділом Департаменту патрульної поліції згідно із законодавством України реалізовує свої повноваження на території Івано-Франківської області.

Отже, існує дві окремі та не підпорядковані одна одній юридичні особи публічного права: Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області та Департамент патрульної поліції (одним із територіальних підрозділів якого є Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції).

Так, Департамент патрульної поліції є юридичною особою публічного права, його підрозділи становлять єдину систему та є підзвітними і підконтрольними Департаменту. Департамент патрульної поліції здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, віднесених до компетенції Національної поліції України (крім справ пов`язаних з корупційними правопорушеннями); приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини четвертої статті 46 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 44 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Основним доводом апеляційної скарги є те, що Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області як і Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області Департаменту патрульної поліції області, так і ОСОБА_2 є неналежними відповідачами у цій справі, оскільки оскаржувану постанову винесено посадовою особою Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області, яке є структурним підрозділом Департаменту патрульної поліції.

Колегія суддів вважає зазначений довід обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону № 580-VIII систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції.

Відповідно до «Переліку територіальних органів Національної поліції, що утворюються», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» (далі - Постанова № 730), Департамент патрульної поліції утворено як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції. Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області утворено як окремий територіальний орган Національної поліції.

Таким чином, Департамент патрульної поліції та Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області є різними, організаційно самостійними територіальними органами Національної поліції, кожен з яких є юридичною особою публічного права, має власний код ЄДРПОУ, власні рахунки та бюджетні асигнування.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, оскаржувану постанову серії ЕНА №6793845 від 08.03.2026 винесено інспектором взводу №1 роти №1 батальйону управління патрульної поліції в Івано-Франківській області. Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області входить до структури Департаменту патрульної поліції, а не до структури Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області.

Отже, посадова особа, яка винесла оскаржувану постанову, не є працівником Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області та не перебуває з ним у трудових чи службових відносинах. Зазначена посадова особа є працівником Департаменту патрульної поліції - іншого територіального органу Національної поліції.

Відповідно до частини першої статті 48 КАС України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого засідання, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання замінити первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Згідно з частиною другою статті 48 КАС України у разі якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відсутності згоди позивача на заміну неналежного відповідача або залучення іншого співвідповідача суд зобов`язаний розглянути справу за поданим позовом.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо наслідків пред`явлення позову до неналежного відповідача. Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зазначено, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача». Зазначена правова позиція є застосовною і до адміністративного судочинства з урахуванням аналогічного правового регулювання інституту заміни неналежного відповідача у КАС України.

Визначення відповідача, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

У цій справі позивач визначив відповідачем Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області, тоді як оскаржувану постанову винесено посадовою особою іншого територіального органу - Департаменту патрульної поліції.

Позивачка зверталась в суді першої інстанції з клопотанням про заміну неналежного відповідача, в якому просила замінити відповідача Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області на належного – Управління патрульної поліції в Івано-Франківській області ДПП.

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області після розгляду справи №344/5295/26 прийшов до наступних висновків: «Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, зокрема за рішенням в справі №742/2298/17 належним відповідачем у справах про скасування постанов про накладення адмінстягнення є орган, який здійснив накладення стягнення, а не конкретна посадова особа вказаного органу. Отже, старший лейтенант поліції Ковалюк Тетяна Ярославівна не є належним відповідачем в цій справі. Крім цього, позивач подала позов до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області. Відповідну до змісту постанови ЕНА №6793845 її складено інспектором 1 взводу 1 роти УПП бат Управління патрульної поліції, а не ГУНП в Івано-Франківській області. Управління патрульної поліції не є юридичною особою. Управління патрульної поліції є підрозділом Департаменту патрульної поліції. Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області не включає в себе Управління патрульної поліції. Позивач підтримала позов саме до неналежних відповідачів, протягом усього часу розгляду спору позивач не змінила позову, не просила суд про заміну неналежного відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові».

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню.

При цьому колегія суддів зазначає, що відмова у задоволенні позову до неналежного відповідача не позбавляє позивача права звернутися з відповідним позовом до належного відповідача.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судом першої інстанції повно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи та правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 липня 2026 року у справі №344/5295/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачЮ. О. Калмикова

СуддіВ. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк