Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №598/1465/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 598/1465/26 пров. № А/857/47199/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів Затолочного В.С.,

Судової-Хомюк Н.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Кіт В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області

на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 11 серпня 2026 року

у справі №598/1465/26

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

найменування суду 1 інстанції Збаразький районний суд Тернопільської області

дата ухвалення рішення 11.08.2026

суддя 1 інстанції Левків А.І.

місце ухвалення рішення м. Збараж

дата складання повного тексту судового рішення 11 серпня 2026 року

УСТАНОВИВ:

I. ПРОЦЕДУРА. РУХ СПРАВИ

ОСОБА_1 звернувся до Збаразького районного суду Тернопільської області з адміністративним позовом до ГУНП в Тернопільській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 6034480 від 28 жовтня 2025 року.

Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 11 серпня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУНП в Тернопільській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 6034480 від 28 жовтня 2025 року, задоволено.

Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 6034480 від 28 жовтня 2025 року на ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП у виді штрафу в розмірі 3400 грн. і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Тернопільській області в користь держави 665,60 грн. (шістсот шістдесят п`ять гривень шістдесят копійок) гривень судового збору.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції ГУНП в Тернопільській області звернулося до Восьмого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 11 серпня 2026 року, в якій просить скасувати рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 11 серпня 2026 року у справі №598/1465/26 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу скористався та зазначив, що рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області 11.08.2026 позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконною та скасування постанови про адміністративне правопорушення та закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП, задоволено. З даним рішенням суду ОСОБА_1 погоджується з огляду на наступне. Так, сторона відповідача у своїй апеляційній скарзі зазначає про наявний склад правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, у діях ОСОБА_1 при цьому посилається на матеріали справи. Однак обставинами справи та наявними в матеріалах справи доказами спростовуються наведені в апеляційній скарзі доводи. Зокрема неодноразове посилання Апелянта на запис з бодікамери безпідставні так, як на відповідному записі з даної камери чітко видно і чути, що ідеться лише про правопорушення передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, про адміністративне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП працівники поліції ОСОБА_1 не повідомляють. Також сам Апелянт посилаючись на запис бодікамери стверджує що ОСОБА_1 не рухався, не керував а сидів на електро трициклі Fada Famyly. Це ж підтверджується записом з бодікамери. Зокрема на записі бодікамери видно і чутно, як і сам ОСОБА_1 , так і працівники поліції неодноразово говорять на камеру що він сам до них підійшов і що його вони не зупиняли, що заперечує твердження про нібито зупинку транспортного засобу (таймкодинг година, хвилина, секунда запису з бодікамери 00:00:27, 00:01:02, 00:02:17, 00:02:51, 00:10:06, 00:10:47, 00:11:12, 00:11:20, 00:16:24, 00:20:13). Апелянт стверджує, що лише при спілкуванні зі ОСОБА_1 працівники поліції встановили, що той нібито керував згадуваним вище електроциклом. При цьому не наводить жодних доказів, що ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції. В апеляційній скарзі Апелянт посилається на п.п. 2.4 ПДР, однак доказів наявного факту зупинки ОСОБА_1 працівниками поліції не наводить. Стосовно тверджень Апелянта стосовно обов`язку водія відповідно до п. 2.1. ПДР пред`явити для перевірки зазначені у даному пункті документи слід зазначити, що згадуваний в оскаржуваній постанові транспортний засіб, а саме: електротрайк TM Fada (ФАДА) є електротранспортом потужністю до 3 кВт, а тому відповідно до Постанови КМУ №340 від 08.05.1993 р. "Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами" посвідчення водія видаються лише щодо категорій транспортних засобів, визначених у ПДР. Електротранспорт потужністю до 3 кВт не входить до цих категорій, тому посвідчення водія не видається і не потрібне. Ось чому, як згадується Апелянтом в апеляційній скарзі, електротрайк TM Fada (ФАДА) є безномерним. У своїй апеляційній скарзі Апелянт, як на доказ посилається на слова самого ОСОБА_1 , що він сам не заперечував, що керував згадуваним транспортним засобом. Однак притягнення до адміністративної відповідальності не може ґрунтуватися на припущеннях – це прямо випливає з принципу законності та вимоги доведення вини, закріплених у Конституції України (ст. 62) та Кодексі України про адміністративні правопорушення (ст. 247, ст. 251). Апелянт стверджує, що право на захист ОСОБА_1 , як особи яка притягується до адміністративної відповідальності не було порушено. Однак, як вбачається з запису з бодікамери поліцейського таке порушення мало місце. 00:06:37 відео реєстратора на запитання ОСОБА_1 працівник поліції відповідає, що він може взяти адвоката на судове засідання. 00:06:55 відмова працівника поліції на слова ОСОБА_1 про те, що зараз повинен приїхати його адвокат. Порушення права на захист ст.268 КУпАП, ст. 55 Конституції. Ст. 254-256 КУпАП порушення порядку складання протоколу. Також не відповідає дійсності твердження Апелянта про те, що ОСОБА_1 нібито відмовився від отримання другого примірника протоколу про адміністративне правопорушення. На 00:11:37 запису з бодікамери ОСОБА_1 каже працівникам поліції, що бажає отримати копію протоколу. Законна вимога особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Порушено право на захист ст. 55 Конституції, ст. 254-256, 268 КУпАП. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 254 КУпАП. 00:17:57, 00:18:05, 00:19:14 працівник поліції відпускає ОСОБА_1 і просить їх не затримувати так, як їм потрібно їхати на ДТП. При цьому на його запитання чому не вилучають водійське посвідчення і не відсторонюють від керування транспортним засобом, поліцейські відповідають відмовою. Знову ж поліцейські поїхали, а ОСОБА_1 залишився на місці, що заперечує твердження Апелянта нібито ОСОБА_1 не дочекався другого примірника протоколу. Таким чином матеріалами справи доказується той факт, що копії протоколу та постанови про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не було вручено. ОСОБА_1 навіть не повідомили, що стосовно нього виноситься постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП. Апелянт посилається на відеофіксацію з нагрудної камери поліцейського, однак з неї навпаки чітко видно, що мого Клієнта працівники поліції не зупиняють, він сам пішки підходить до них. Знову ж твердження Апелянта що з 00:14:17 по 00:14:24 хвилині поліцейський роз`яснює моєму Клієнту його права та обов`язки і повідомляє, що складає стосовно нього протокол та постанову про адміністративне правопорушення відповідає дійсності лише щодо статті 130 КУпАП, а щодо статті 126 КУпАП поліцейський ОСОБА_1 нічого не повідомляє. Що свідчить про неправдивість доказів. Дана постанова передана у виконавчу службу Полонського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України для примусового виконання. Про що мій Клієнт не знав і не міг знати так, як проживає за адресою АДРЕСА_1 . Про існування цієї постанови він взнав лише 14 липня 2026 року коли у Збаразькому районному суді Тернопільської області на черговому судовому засіданні розглядалась справа про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення №598/981/26 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП, яка при твердженні про наявність у його діях ознак повторності - посилається на постанову серії ЕНА № 6034480 від 28.10.2025 року, що об`єктивно унеможливлювало належний захист прав ОСОБА_1 у встановлений законом строк. В матеріалах справи №598/981/26 міститься рапорт інспектора СРПП ВП № 4 Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області лейтенанта поліції Миколи Шеліги, в якому стверджується, що ТЗ Fada FAMYLY 1100 W не потребує реєстрації у сервісному центрі і не внесення цих даних до протоколу відбулося через наявність технічних причин. Разом з цим поліція не скасувала оскаржувану постанову і трактує її як чинну. Зокрема Київський апеляційний суд в аналогічній справі №756/1655/23 Апеляційне провадження №33/824/2735/2023 встановив: "З матеріалів справи вбачається, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення була допущена істотна неповнота з`ясування обставин справи, яка вплинула на правильність прийнятого рішення, а викладені в постанові судді висновки щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, не відповідають фактичним обставинам справи. Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Постанова судді згідно ст. 283 КУпАП має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах. Як на доказ винуватості ОСОБА_1 у скоєнні правопорушення, суд першої інстанції послався на протокол про адміністративне правопорушення, відеозаписи з нагрудних камер працівників поліції. Вказані докази апеляційний суд не може визнати належними, допустимими, достовірними та такими, які узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», і які свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, виходячи із наступного. … як встановлено матеріалами справи про адміністративне правопорушення, працівниками поліції не було задокументовано та не доведено належними та допустимими доказами факту порушення водієм ОСОБА_1, таких положень ПДР, які б відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», давали право працівникам поліції здійснити законну зупинку транспортного засобу під керуванням останнього. Тобто, на думку апеляційного суду, із матеріалів справи про адміністративне правопорушення не вбачається, що водій ОСОБА_1 допустив будь-які порушення правил дорожнього руху, за які його слід було зупинити, у зв`язку із чим, всі наступні вимоги працівників поліції водій не був зобов`язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130КУпАП". Такі висновки повністю узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.03.2019 у справі № 686/11314/17. Конституційний Суд України у Рішенні №5-рп/2015 від 26 травня 2015 року у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення вирішив: "1. Положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке передбачає, що "справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення", в аспекті порушеного у конституційному поданні питання необхідно розуміти так, що використане в ньому словосполучення "за місцем його вчинення" визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення". При цьому у мотивувальній частині Рішення Конституційний Суд спеціально зауважив: "Згідно з частиною першою статті 268 Кодексу особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржувати постанову у справі. Крім того, у цій правовій нормі передбачено, що справа про адміністративне правопорушення повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; за відсутності такої особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. У наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Водночас вказані положення є законодавчими гарантіями об`єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності. Скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування посадовою особою процедури скороченого провадження в інших випадках, які не визначені законом, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 Кодексу." Таким чином, той факт, що винесення постанови безпосередньо на місці вчинення правопорушення (на дорозі), а не за місцезнаходженням відповідного органу, та без надання часу на реалізацію відповідних прав, є порушенням права особи, яка притягається до відповідальності, - прямо визнаний Конституційним Судом України, рішення якого є обов`язковим до виконання на усій території України. Цей висновок не може бути скасовано. Окрім цього, у відповідності до ч.1 ст.2772 КУпАП України: "Повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи." Винятків з цього правила для справ, які розглядаються "за місцем порушення", не передбачено, тобто, зазначена норма стосується усіх справ про адміністративні правопорушення. Відтак, від виявлення, за думкою Відповідача, правопорушення до винесення постанови повинно було надати строк для реалізації прав, передбачених ст. 268 КУпАП, і до того ж, цей строк не може бути меншим за 3 доби, оскільки саме за такий строк повинно бути повідомлено особу про розгляд справи. Так само не містить винятків стосовно категорій справ і ст.278 КУпАП України, а згідно неї не було проведено Відповідачем підготовку до розгляду справи про адміністративне правопорушення. Між тим, ряд дій, які повинні бути проведені під час такої підготовки, також є спрямованими на дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Конституційний Суд України у Рішенні N 23-рп/2010 від 22 грудня 2010 року у пунктах 4, 4.1, 4.2 мотивувальної частини Рішення вказав на розповсюдження ряду презумпцій та правових гарантій на усі види юридичної відповідальності, у тому числі й на адміністративну відповідальність. Зокрема прямо вказав у цьому переліку (у п.4 мотивувальної частини Рішення): "обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62 Конституції України)". Обвинувачення, не підтверджене належними та допустимим доказами взагалі, має бути визнано таким, що ґрунтується на припущеннях. А відтак, постанова, винесена щодо ОСОБА_1 Відповідачем, є незаконною та не відповідає обставинам справи. Відповідно до ст. 124 Конституції України: "Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються." Таким чином, винесення рішення з питання наявності або відсутності складу правопорушення, вини конкретної особи, тощо, може здійснюватися тільки судом. Винесення такого рішення будь-якою іншою службовою особою є привласненням функції правосуддя. При цьому, відповідно до ст. 8 Конституції України: "Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується." Аналогічна норма міститься й у ч.3 ст.6 КАС України. Відповідності до ч.4 ст.7 КАС України: "Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії." Очевидно, що тлумачення на користь особи у разі сумнівів щодо доведеності її вини, як передбачено ст. 62 Конституції України і, як вказано у Рішенні Конституційного Суду України N 23-рп/2010 від 22 грудня 2010 року, цей принцип розповсюджується і на справи про адміністративні правопорушення, стосується й суперечності між собою різних правових норм, що стосуються процесу доведення вини особи. Первинним у цьому має бути саме дотримання прав особи, і взагалі принципу верховенства права, у відповідності до ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України. За таких умов, навіть, якщо судом буде визнано, що дії Відповідача формально відповідали ст. 222, 258 КУпАП України, це не може бути підставою для ігнорування порушень зазначених прав та гарантій, а також прямого порушення ч.1 ст.276 КУпАП України з урахуванням її тлумачення Конституційним Судом України. Більше того, у такому випадку є підстави для того, щоб суд прийшов до висновку про невідповідність зазначених норм вимогам наведених вище статей Конституції України, із наслідками, передбаченими ч.4 ст.7 КАС України. Таким чином з матеріалів справи вбачається, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, оскільки Апелянтом не надано жодного належного та допустимого доказу факту порушення водієм ОСОБА_1 , таких положень ПДР, які б відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», давали право працівникам поліції здійснити законну зупинку транспортного засобу під керуванням останнього, а тому це дає нам підставу стверджувати, що він не керував транспортним засобом, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь ст. 62 Конституції України, ст. 7, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Таким чином оскаржувана постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП є безпідставною та не законною, тому що ОСОБА_1 , не будучи особою, яка керувала транспортним засобом (водієм) не був суб`єктом адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП. Відповідно ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, Дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, адміністративна постанова не є обґрунтованою та законною. Як вбачається з матеріалів справи, позивач не допустив порушення ПДР а тому оскаржувана постанова винесена працівником поліції не правомірно і без дотримання закону, тому позов підлягає до задоволення. Просили суд відмовити у задоволені апеляційної скарги.

Восьмим апеляційним адміністративним судом було призначено судове засідання для вирішення даної апеляційної скарги.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та розгляд справи в суді апеляційної інстанції був повідомлений вчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та розгляд справи в суді апеляційної інстанції був повідомлений вчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи, просив здійснювати апеляційний розгляд скарги у його відсутність.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та розгляд справи в суді апеляційної інстанції був повідомлений вчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи, просив здійснювати апеляційний розгляд скарги у його відсутність.

Учасники справи були належним чином, відповідно до положень статті 268 КАС України, повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явилися.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

II. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6034480 від 28 жовтня 2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 126 КУпАП у виді штрафу в розмірі 3400 грн. за те, що він 28 жовтня 2025 року о 12 год. 25 хв. по вул. Січових Стрільців в м. Збараж Тернопільського району Тернопільської області, керував транспортним засобом марки «ФАБА» без р.н. не маючи посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив вимоги п. 2.1а ПДР України (а.с. 9).

Як зазначено позивачем в позовній заяві та відзиві на апеляційну скаргу, копія постанови йому не вручалась і його не повідомляли що відносно нього виноситься постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 126 КУпАП.

Судом першої інстанції встановлено, що з долученого відповідачем до відзиву на позов відеозапису з місця зупинки встановлено, що працівник поліції взагалі не повідомляв, що відносно ОСОБА_1 буде розглядатись справа про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 126 КУпАП. Його лише запитали чи бажає отримати копію незрозуміло якої постанови, а коли ОСОБА_1 відмовився, то працівники поліції поїхали. Із оскаржуваної постанови встановлено, що вона винесена о 13 год. 50 хв., а згідно з відеозаписом працівники поліції поїхали з місця зупинки о 12 год. 43 хв. і оскаржувана постанова на місці зупинки не виносилась не могла бути вручена ОСОБА_1 ..

Таким чином, ОСОБА_1 не повідомлялось працівником поліції, що відносно нього буде розглядатись справа про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 126 КУпАП, а також в його присутності оскаржувана постанова не виносилась.

Враховуючи зазначені порушення, суд першої інстанції вважав, що оскаржувану постанову слід скасувати, так як вона винесена з порушенням норм КУпАП щодо розгляду справи.

IІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 11.08.2026 у справі №598/1465/26 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Вважають, що з матеріалів справи та відеозапис вбачається, що позивач допустив порушення ПДР України, а тому оскаржувану постанову винесено працівником поліції у межах повноважень та у суворому дотриманні закону, відповідно до об`єктивних обставин справи, вона є обґрунтованою та законною, а тому і адміністративний позов задоволенню не підлягає.

ІV. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Приписами частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Так, відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6034480 від 28 жовтня 2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 126 КУпАП у виді штрафу в розмірі 3400 грн. за те, що він 28 жовтня 2025 року о 12 год. 25 хв. по вул. Січових Стрільців в м. Збараж Тернопільського району Тернопільської області, керував транспортним засобом марки «ФАБА» без р.н. не маючи посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив вимоги п. 2.1а ПДР України.

Згідно з пунктом 2.1 а Правил дорожнього руху України, dодій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Частиною 2 статті 126 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність, зокрема, за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.

З постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 6034480 від 28 жовтня 2025 року відносно позивача ОСОБА_1 вбачається, що до неї, як доказ вчинення позивачем адміністративного правопорушення, надано відео з нагрудної бодікамери №857399, що також встановлено судом першої інстанції та під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Статтею 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото- або відеозапис (якщо такий запис здійснювався) у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Верховний Суд зазначив, що у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення (Постанова Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 524/9716/16-а).

На підставі вище викладеного, апеляційний суд доходить висновку, що відео з бодікамери №857399, що долучене до оскаржуваної постанови, є належним та допустимим доказом, а отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо дослідження даного відео як належного та допустимого доказу складання фіксування обставин та подій 28.10.2026 за участю позивача та інспекторів ГУН в Тернопільській області.

Пункт 3.5 розділу III Інструкції про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відео реєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них, затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції НП України від 03.02.2016 №100 встановлює, що після активації нагрудної відеокамери (відео реєстратора) все спілкування повинно бути записане безперервно.

Так, відповідно до п. 4, 5, ч. 2 Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.12.2018 №1026 під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях (ближче до плечового суглоба) так, щоб не створювати перешкод діям поліцейського. У випадках, пов`язаних з необхідністю якісної фіксації подій, поліцейські можуть тримати портативний відеореєстратор у руках. Дозволяється закріплення портативного відеореєстратора на екіпіруванні (шоломі) або зброї, якщо їх конструкцією передбачені відповідні кріплення. Включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Однак, як вбачається із відеозапису №857399, що міститься в матеріалах справи, відеоматеріали записані на нагрудну камеру поліцейського отримані з порушення вказаної Інструкції, адже, з відео №857399 вбачається, що воно чотири рази переривається та поряд із цим, з долученого відеозапису відсутній факт зупинки транспортного засобу позивача.

Вказані недоліки, що допущені при складанні та оформленні матеріалів у справі про адміністративне правопорушення є суттєвими, оскільки не дозволяють встановити наявність чи відсутність складу адміністративного правопорушення в діях особи, яка притягається до відповідальності.

Зупинка транспортного засобу без передбачених законом підстав є протиправним втручанням у право людини на свободу пересування та недоторканність приватного життя. Така зупинка порушує вимоги статті 35 Закону України «Про національну поліцію» і тягне недопустимість зібраних доказів.

Стаття 35 Закону України «Про національну поліцію» містить вичерпний перелік випадків, коли поліцейський може зупиняти транспортний засіб.

До таких підстав належать, зокрема: порушення Правил дорожнього руху України, наявність очевидних ознак технічної несправності, інформація про причетність водія чи пасажирів до ДТП, кримінального або адміністративного правопорушення, перебування авто в розшуку, необхідність опитування чи залучення водія до надання допомоги, рішення уповноваженого органу про обмеження руху, небезпечне закріплення вантажу, порушення порядку використання спецсигналів, а також окремі підстави щодо авто, зареєстрованих за кордоном.

Отже, будь-яка інша причина без конкретизації – не входить до переліку, а отже, є незаконною як така, що суперечить принципу законності діяльності поліції.

Водночас, обов`язок інспектора полягає не лише в тому, щоб назвати причину зупинки, а й підтвердити її належними доказами (відеозапис, орієнтування, матеріали розшуку).

Суд зауважує, що законність будь-якого подальшого провадження залежить від законності первісної зупинки. Якщо поліцейський не довів наявність підстав, передбачених ст. 35, протоколи, постанови та інші матеріали визнаються недопустимими доказами.

Як встановлено матеріалами справи про адміністративне правопорушення, працівниками поліції не було задокументовано та не доведено належними та допустимими доказами факту порушення водієм ОСОБА_1 , таких положень ПДР України, які б відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» давали право працівникам поліції здійснити законну зупинку транспортного засобу під керуванням останнього та взагалі не зафіксовано факту зупинення.

Так, відповідно до абз. 2 ст. 279 КУпАП, головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення.

Втім, як вбачається з дослідженого відеозапису з нагрудної бодікамери №857399, всі дії, які були вчинені поліцейськими при складанні матеріалів справи про адміністративне правопорушення, зокрема, причина зупинки; те що відносно ОСОБА_1 буде розглядатись справа про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 126 КУпАП; складання постанови, що оскаржується; роз`яснення прав, передбачених ст. 55, 56, 59, 63 Конституції та ст. 268 КУпАП, що регламентовано абзацом 4 частини 2 розділу ІІ Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС №1395 від 07.11.2015 та ст. 256 КУпАП тощо не зафіксовано на відеозапису, що свідчить про порушення інспектором процедури притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду, ОСОБА_1 лише запитали чи бажає отримати копію постанови.

Аналізуючи вищенаведене, суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений.

Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Відповідачем суду не наведено будь-яких причин, з яких він не дотримався наведених положень КУпАП щодо фіксування і дослідження доказів у справі про адміністративне правопорушення.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду неодноразово вказував на те, що саме по собі описання у постанові адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення (див. до прикладу постанови КАС ВС від 26.04.2018 у справі №338/1/17, від 14.02.2019 у справі № 127/163/17-а та інші).

Отже, судом встановлено, що при розгляді даної справи не знайшов свого підтвердження факт вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, позивачем.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції відхиляє всі доводи апеляційної скарги апелянта, адже, вони спростовуються матеріалами справи та відеозаписом, долученим до матеріалів справи.

У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.07.2020 у справі №463/1352/16-а зазначено, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Отже, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП є недоведеним.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, що у цій справі відповідач не довів правомірність свого рішення, оскільки не надав беззаперечних, належних та допустимих доказів того, що позивач порушив вимогу п. 2.1.а ПДР України та вчинив адміністративне порушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Отже, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем не надано доказів того, що прийняте ним рішення є правомірним, оскільки на думку суду, відповідач прийняв рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за відсутності належних доказів, з порушенням вимог Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим суд вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, ст. 2 КАС України та ч. 4 ст. 242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій надав оцінку усім обставинам справи, що мають значення для її вирішення, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області - залишити без задоволення.

Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 11 серпня 2026 у справі № 347/2009/26 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачЮ. О. Калмикова

СуддіВ. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк