Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №460/2282/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/2282/26 пров. № А/857/32264/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у справі № 460/2282/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Греськом О.Р. у м. Львів Львівської області 05 травня 2026 року у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику учасників справи), дата складення повного тексту судового рішення 05 травня 2026 року), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернулась з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі також – ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 травня 2018 року по 17 січня 2026 року включно;

- стягнути з відповідача на користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 травня 2018 року по 18 липня 2022 року включно, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) в порівнянні із загальним розміром виплат, належних позивачу на дату виключення зі списків особового складу - 16 травня 2018 року у сумі 407 078,24 гривень;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 19 липня 2022 року по 17 січня 2026 року у розмірі грошового забезпечення за шість місяців - у сумі 58 510,16 гривень;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення та виплати, на підставі Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі також – Закон № 2050-ІІІ) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159 (далі також – Порядок № 159), компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2016 року по 16 травня 2018 року за весь час затримки виплати;

- зобов`язати відповідача у відповідності до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2016 року по 16 травня 2018 року включно за весь час затримки виплати, а саме за період з 01 квітня 2016 року по 17 січня 2026 року.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2016 по 17.01.2026.

Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2016 по 17.01.2026.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, оскільки вважає, що рішення є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що підстави для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відсутні.

Позивач не скористалася правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог учасниками справи не оскаржується, а тому в силу приписів частини першої статті 308 КАС України не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходила військову службу у ВЧ НОМЕР_1 з 17.07.2015 по 20.04.2018.

Позивач виключена зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 20.04.2018.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13.05.2025 у справі № 460/794/25, яке набрало законної сили, зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 28.02.2018, з встановленням базового місяця - січень 2008 року, та виплатити суму індексації з врахуванням виплаченої суми.

На виконання вказаного судового рішення відповідачем нараховано та 17.01.2026 виплачено позивачу перераховане грошове забезпечення в сумі 61072,05 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача, долученою до матеріалів справи.

Вважаючи протиправним несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки несвоєчасне нарахування і виплата остаточного розрахунку з позивачем відбулись з вини відповідача, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-ІІІ та Порядком № 159.

Згідно зі статями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсія.

Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 465/322/17.

Крім того, у постанові від 05 березня 2020 року у справі № 140/1547/19 Верховний Суд зазначив:

«Згідно з положеннями статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону №2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.».

У справі, що розглядається, судом першої інстанції правильно встановлено, що недоплачену суму грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 460/794/25 в розмірі 61072,05 грн. відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача лише 17.01.2026. А тому відповідач, одночасно із виплатою суми вказаної заборгованості мав обов`язок нарахувати і виплати позивачу суми компенсації втрати частини доходів, за період з 01.04.2016 по 17.01.2026.

Отже, несвоєчасне отримання позивачем грошового забезпечення відбулось у зв`язку з неправильним нарахуванням відповідачем такого, що встановлено судовим рішенням, тобто, з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків його виплати.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, шо компенсація, передбачена Законом № 2050-ІІІ, виплачується у разі порушення строків виплати доходу (нарахованого грошового забезпечення), а не виконання рішення суду. Оскільки вказані кошти виплачені в результаті нарахування грошового забезпечення та відновлення прав позивача, порушених при виплаті грошового забезпечення у меншому розмірі, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону № 2050-ІІІ.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 159/1615/17, від 29.04.2020 у справі № 420/2093/16-а, від 16.12.2020 у справі № 521/21718/16-а, від 23.12.2020 у справі № 640/7975/15-а, від 21.09.2022 у справі № 816/1627/18.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення є протиправною, а тому з метою поновлення порушених прав позивача та виходячи з меж заявлених позовних вимог є підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за час затримки виплати за період з 01.04.2016 по 17.01.2026.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Натомість, відповідач у спірних правовідносинах допустив порушення принципу «належного врядування», з огляду на що негативні наслідки цього не можуть покладатися на позивача зважаючи на принцип «верховенства права».

Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.

Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у справі № 460/2282/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддяВ. С. Затолочний

суддіІ. В. Глушко

Н. М. Судова-Хомюк