Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №380/25411/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/25411/25 пров. № А/857/30334/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року у справі №380/25411/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 06.10.2025 №134850013584;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до його страхового стажу періоди з 25.04.1980 по 05.05.1982, з 06.07.1984 по 04.06.1989, з 13.11.1991 по 14.03.1993 та періоди роботи в районах Крайньої Півночі з 05.06.1989 по 12.11.1991, з 15.03.1993 по 12.05.1999 у пільговому обчисленні, виходячи з коефіцієнту 1,5 та прийняти рішення про призначення пенсії із 29.09.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 29.09.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 06.10.2025 №134850013584 йому відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Позивач зазначає, що орган Пенсійного фонду формально підійшов до оцінки поданих документів та фактично не врахував трудовий стаж, підтверджений трудовою книжкою, яка є основним документом про трудову діяльність працівника. У зв`язку з цим позивач вважає рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним та таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії від 06.10.2025 №134850013584.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження військової служби з 25.04.1980 по 05.05.1982, періоди роботи з 06.07.1984 по 04.06.1989, з 13.11.1991 по 14.03.1993, з 05.06.1989 по 12.11.1991, з 15.03.1993 по 12.05.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 29.09.2025, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що під час розгляду заяви про призначення пенсії правомірно не було враховано до страхового стажу періоди здійснення трудової діяльності з 06.07.1984 по 12.05.1999 та період військової служби з 25.04.1980 по 05.05.1982, оскільки прізвище особи в трудовій книжці та військовому квитку (рос. ОСОБА_2 ) не відповідає паспортним даним заявника (рос. ОСОБА_3 ). Головне управління наголошує, що встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі має розглядатися в порядку окремого провадження цивільного судочинства, тому у пенсійного органу немає законних підстав для зарахування цих періодів до стажу.

Щодо зарахування періодів роботи на території російської федерації, скаржник звертає увагу на те, що дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення припинилася, а тому при призначенні пенсій громадянам, які працювали на території РФ, стаж можливо зарахувати тільки по 31.12.1991. Оскільки спірні періоди роботи не підтверджені у встановленому законом порядку, а позивач своїм правом на подачу додаткових документів не скористався, Головне управління вважає, що неправомірних дій стосовно позивача не допускало.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України, наявною в матеріалах справи.

29.09.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Після подання заяви та доданих документів, з урахуванням принципу екстериторіальності, передбаченого Порядком подання та оформлення документів для призначення пенсій, матеріали були передані на розгляд Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.

Розглянувши документи, подані для призначення пенсії, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від №134850013584 від 06 жовтня 2025 року, оскільки страховий стаж роботи позивача становить 06 років 03 місяці 14 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

Так, зокрема, відповідачем не було враховано до страхового стажу періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 :

- з 06.07.1984 по 12.05.1999, оскільки прізвище особи на титульному аркуші трудової книжки (рос. ОСОБА_3 ) не відповідає паспортним даним заявника (рос. ОСОБА_2 );

-з 05.06.1989 по 12.11.1991 - робота на території Російської Федерації (відсутні необхідні документи про неотримання в Російській Федерації пенсійних виплат за вказані періоди або запис в заяві про причини неможливості їх отримання);

-з 15.03.1993 по 12.05.1999 - стаж набутий на території Російської Федерації.

Крім того, до страхового стажу не враховано період з 25.04.1980 по 05.05.1982, згідно військового квитка ( НОМЕР_2 від 21.04.1980), оскільки прізвище особи (рос. ОСОБА_3 ) зазначене у військовому квитку не відповідає паспортним даним заявника (рос. ОСОБА_2 ).

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що пенсійний орган протиправно не врахував до страхового стажу періоди роботи та військової служби позивача через розбіжності у написанні його прізвища та імені російською мовою (« ОСОБА_3 » замість « ОСОБА_2 ») у трудовій книжці та військовому квитку, оскільки недоліки ведення та заповнення документів з вини уповноважених осіб не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист. Щодо зарахування періодів роботи на території російської федерації з 05.06.1989 по 12.11.1991, суд зазначив, що обов`язок щодо отримання інформації про нездійснення іншою державою пенсійних виплат покладено на органи Пенсійного фонду України, а через збройну агресію рф позивач об`єктивно не може надати такі докази. Стосовно періоду роботи в рф з 15.03.1993 по 12.05.1999 суд дійшов висновку, що цей стаж набутий до виходу України з відповідних міжнародних угод держав-учасниць СНД, а тому припинення їх дії не може бути підставою для не зарахування такого стажу. З огляду на це суд визнав рішення відповідача протиправним, скасував його та зобов`язав зарахувати спірні періоди до стажу і повторно розглянути заяву про призначення пенсії. Відмовляючи у задоволенні решти вимог щодо зарахування періодів роботи у пільговому обчисленні виходячи з коефіцієнту 1,5, суд виходив із того, що ці вимоги є передчасними, оскільки пенсійний орган під час розгляду заяви не робив жодних висновків і не надавав оцінку поданим документам щодо пільгового стажу, а відмовив у його зарахуванні виключно через факт роботи на території російської федерації.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із преамбулою Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV (далі-Закон №1058-IV) цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно із статтею 9 частиною 1 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема пенсія за віком.

Статтею 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року від 21 до 31 року.

Положеннями статті 24 частин 1, 2 та 4 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До 01 січня 2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі по тексту – Закон № 1788-ХІІ).

Відповідно до статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 частиною 1 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На час первісного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (Інструкція №162).

Відповідно до пунктів 2.2., 2.3. Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні -у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Записи виконуються арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Наприклад, якщо робітника або службовця прийнято на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 р.) записується: “1984.05.01”, у трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.: “05.01.84”.

Записи виконуються акуратно, пір`яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.

Відповідно до п. 2.11 та 2.12 Інструкції відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

В подальшому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58 затверджена нова Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (Інструкція №58).

До трудової книжки вносяться, зокрема: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення (п. 2.2. Інструкції №58).

За вимогами пунктів 2.3., 2.4. Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується “05.01.1993”.

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

В даному випадку, позивачем було надано трудову книжку видану на ім`я ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 24.08.1984.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено і Порядком №637.

Обов`язок щодо повноти та правильності внесення до трудової книжки даних покладено на роботодавця, тобто на підприємство, де працював позивач. Отже працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Весь комплект наданих документів вказує на повний збіг всіх інших відомостей про ім`я позивача. Зазначені помилки у документах, що складалися російської мовою за часи СРСР, а в подальшому перекладалися української мовою є досить поширеним явищем. Будь-які сумніви, що у цьому випадку є саме помилка у написанні прізвища, ім`я та по батькові, а не обман чи маніпулювання з боку позивача, у суду відсутні. Аргументів про протилежне учасниками справи не надано.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання на невідповідність зазначених у трудовій книжці ім`я позивача, яке не відповідає імені, зазначеному російською мовою у паспорті, не є підставою для спростування факту здійснення позивачем трудової діяльності.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наявні розбіжності у написанні прізвища не можуть слугувати самостійною підставою для неврахування спірних періодів до страхового стажу позивача.

Зокрема, як правильно констатував суд першої інстанції, вказані неточності не піддавались сумніву пенсійним органом під час врахування інших періодів роботи, які зазначені в трудовій книжці позивача. З огляду на це, суд обґрунтовано дійшов висновку, що період роботи з 06.07.1984 по 12.05.1999 підлягає зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 .

Щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду військової служби з 25.04.1980 по 05.05.1982 згідно з військовим квитком НОМЕР_2 від 21.04.1980 з підстав невідповідності прізвища (у військовому квитку рос. « ОСОБА_3 », у паспорті рос. « ОСОБА_2 »), колегія суддів зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно з даними 2-ї сторінки паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 позивач значиться як « ОСОБА_4 ». Водночас, у військовому квитку серії НОМЕР_2 (заповненому мовою оригіналу) зазначено – « ОСОБА_4 ». При цьому, належність вказаного військового квитка саме позивачеві відповідачем не заперечується.

Проаналізувавши вказані документи, колегія суддів погоджується, що в них повністю збігаються всі інші ідентифікуючі дані особи: ім`я, по батькові, дата та місце народження, а розбіжності містяться лише в одній літері російськомовного варіанту перекладу прізвища. Варто також зауважити, що на титульній сторінці трудової книжки НОМЕР_1 (заповненій російською мовою) також вказано « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при заповненні військового квитка посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 було допущено описку (в одній літері) та помилково зазначено прізвище російською мовою « ОСОБА_3 », замість правильного « ОСОБА_2 ». Оскільки повноваження щодо заповнення військових квитків покладені на відповідних посадових осіб військових комісаріатів, недоліки чи описки, допущені ними при оформленні документа, не можуть бути підставою для неврахування стажу служби. Визначальним у спірних правовідносинах є сам факт підтвердження проходження особою військової служби, а не орфографічна правильність ведення записів суб`єктом владних повноважень.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що період проходження військової служби з 25.04.1980 по 05.05.1982 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності незарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи на території російської федерації з 05.06.1989 по 12.11.1991 та зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, пенсійний орган відмовив у зарахуванні вказаного періоду через відсутність документів про неотримання в російській федерації пенсійних виплат або через відсутність у заяві запису про причини неможливості їх отримання.

Надаючи оцінку цим доводам, суд першої інстанції правомірно застосував положення Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562, якою затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР (далі – Порядок №562).

За приписами пунктів 3 та 4 Порядку №562, якщо особа зазначає в заяві, що не отримує пенсійні виплати в іншій державі, але документи про це відсутні, а також за відсутності можливості здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та пенсійними органами іншої держави (зокрема, через відсутність міжнародного співробітництва), пенсія такій особі обчислюється з урахуванням спірних періодів роботи в республіках колишнього СРСР до 01.01.1992.

Суд першої інстанції обґрунтовано наголосив, що обов`язок щодо отримання інформації про нездійснення іншою державою пенсійних виплат покладається саме на органи Пенсійного фонду України, а не на особу, яка звертається за призначенням пенсії.

Як правильно встановлено судом, із заяви позивача чітко слідує, що він повідомив пенсійний орган про те, що не отримує пенсію ні в рф, ні в інших державах.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про неприйнятність доводів відповідача щодо неповідомлення позивачем причин неможливості надання доказів з рф. Суд цілком обґрунтовано взяв до уваги загальновідомий факт припинення Україною будь-якого співробітництва з органами управління країни-агресора внаслідок повномасштабної збройної агресії російської федерації, що унеможливлює як самостійне отримання позивачем таких довідок, так і здійснення обміну інформацією між пенсійними органами.

За таких обставин, враховуючи вимоги Порядку №562 та об`єктивну неможливість отримання відповідних документів з країни-агресора, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що період роботи ОСОБА_1 з 05.06.1989 по 12.11.1991 підлягає обов`язковому зарахуванню до його страхового стажу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи на території Російської Федерації з 15.03.1993 по 12.05.1999.

Як вбачається з матеріалів справи, у вказаний період позивач працював монтажником 4 розряду в будівельному монтажному управлінні «Сургутстройгаз» (РФ), що підтверджується належним чином оформленими записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 . Автентичність цих записів не оспорюється відповідачем, вони містять чіткі відтиски печаток підприємств і не мають виправлень, які б давали підстави сумніватися у їх достовірності.

Відмовляючи у зарахуванні цього стажу, пенсійний орган послався на припинення з 01.01.2023 участі РФ в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Проте, як вірно констатував суд першої інстанції, відповідач у порушення вимог абзацу 4 пункту 1.8 Порядку №22-1 не виконав покладеного на нього обов`язку з надання допомоги заявнику, не витребував додаткових документів та не здійснив перевірку доказів відрахувань податків із заробітної плати позивача в РФ за спірний період.

Надаючи правову оцінку цим обставинам, суд обґрунтовано застосував статтю 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та положення відповідних міжнародних угод (від 13.03.1992, 14.01.1993 та 15.04.1994), згідно з якими трудовий стаж, набутий на території держав-учасниць, взаємно визнавався. Незважаючи на те, що через військову агресію РФ Кабінет Міністрів України постановами №328 від 29.11.2022 та №639 від 24.06.2023 прийняв рішення про вихід із вказаних угод, суд правомірно керувався пунктом 2 статті 13 Угоди від 13.03.1992 та частиною 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів. За вказаними нормами припинення міжнародного договору не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

Оскільки спірний стаж був набутий позивачем під час дії зазначених угод, набуті ним пенсійні права не втрачають чинності. Колегія суддів зазначає, що такий підхід повністю відповідає сталій практиці Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а та від 06.11.2023 у справі №560/764/21. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що період роботи позивача з 15.03.1993 по 12.05.1999 у РФ згідно із записами трудової книжки підлягає зарахуванню до його страхового стажу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог та зазначає наступне.

Щодо вимог в частині зарахування спірного стажу роботи позивача з 15.03.1993 по 12.05.1999 у пільговому обчисленні (виходячи з коефіцієнту 1,5), колегія суддів повністю поділяє позицію суду першої інстанції про їх передчасність. Як вірно встановлено судом, під час розгляду заяви про призначення пенсії відповідач не робив жодних висновків щодо пільгового характеру стажу та не надавав оцінки відповідним поданим документам. Відмова у зарахуванні цього періоду до страхового стажу ґрунтувалася виключно на факті роботи позивача на території російської федерації.

З огляду на це, встановивши порушення прав позивача з боку суб`єкта владних повноважень, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 06.10.2025 №134850013584 та наявність підстав для його скасування. З метою ефективного захисту порушених прав особи у сфері публічно-правових відносин, суд правомірно обрав такий спосіб захисту, як зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 29.09.2025, зарахувавши до страхового стажу спірні періоди: з 25.04.1980 по 05.05.1982, з 06.07.1984 по 04.06.1989, з 13.11.1991 по 14.03.1993, з 05.06.1989 по 12.11.1991 та з 15.03.1993 по 12.05.1999.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року у справі № 380/25411/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяТ. М. Димарчук

суддіР. М. Москаль

П. І. Сало