Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №500/857/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/857/26 пров. № А/857/30258/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі №500/857/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просила:

- визнати протиправними рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 18.12.2025 № 191950020402 щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у призначенні пенсії за віком та не зарахування до загального трудового стажу періодів роботи з 05.08.1982 по 05.09.1983, з 08.09.1983 по 18.10.1983, з 15.08.1987 по 29.12.1988, з 26.01.1993 по 30.09.1994, з 13.03.1996 по 11.06.1996;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.12.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, зарахувавши при цьому до загального страхового стажу періоди трудової діяльності з 05.08.1982 по 05.09.1983, з 08.09.1983 по 18.10.1983, з 15.08.1987 по 29.12.1988, з 26.01.1993 по 30.09.1994, з 13.03.1996 по 11.06.1996.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 11.12.2025 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV. За принципом екстериторіальності розгляд її заяви здійснено Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області. За результатом розгляду заяви рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 191950020402 від 18.12.2025 відмовлено в призначенні пенсії за віком. Вважає таке рішення необґрунтованим та незаконним, що і стало підставою для звернення до суду.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 18.12.2025 № 191950020402.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.12.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до загального страхового стажу періоди трудової діяльності з 05.08.1982 по 05.09.1983, з 08.09.1983 по 18.10.1983, 15.08.1987 по 29.12.1988, з 26.01.1993 по 30.09.1994, з 13.03.1996 по 11.06.1996, з урахуванням висновків суду у цій справі.

Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, не погоджуючись з рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.04.2026, звернулося з апеляційною скаргою. У скарзі, посилаючись на те, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, апелянт зазначає, що воно підлягає скасуванню.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо наявності підстав для зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу спірних періодів трудової діяльності. Апелянт вказує, що період роботи з 05.08.1982 по 05.09.1983 не підлягає зарахуванню, оскільки запис першого місця роботи внесено з порушенням Інструкції, адже дата початку роботи передує даті заповнення самої трудової книжки (27.09.1995). Щодо періодів з 08.09.1983 по 18.10.1983 та з 15.08.1987 по 29.12.1988, скаржник наголошує, що на титульній сторінці трудової книжки неправильно зазначено прізвище позивачки російською мовою (« ОСОБА_2 »).

Крім того, апелянт обґрунтовує відмову у зарахуванні стажу роботи в російській федерації у періоди з 26.01.1993 по 30.09.1994 та з 13.03.1996 по 11.06.1996 тим, що з 19 червня 2023 року для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, у зв`язку з чим такий стаж зараховується лише по 31.12.1991. Відтак, наявний страховий стаж позивачки складає 11 років 04 місяців 20 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком (необхідно не менше 15 років).

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 11.12.2025 позивач звернулась на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

За принципом екстериторіальності заяву передано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

За результатом розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області супровідним листом №1900-0214-8/59348 від 22.12.2025 скерувало рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №191950020402 від 18.12.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком, яке аргументовано тим, що для призначення пенсії у віці 65 років відсутній необхідний страховий стаж 15 років. Страховий стаж становить 11 років 4 місяці 20 днів. До страхового стажу не зараховано:

- період роботи згідно трудової книжки від 10.08.1982 НОМЕР_2 , оскільки прізвище в трудовій книжці « ОСОБА_3 » (російською), не відповідає прізвищу зазначеному у паспорті « ОСОБА_2 » (російською). Крім того, не зараховано періоди згідно із записами у трудовій книжці з 26.01.1993 по 30.09.1994, оскільки зарахування страхового стажу після 01.01.1992 в державах, з якими не укладено міжнародні договори, пенсійним законодавством не передбачено;

- період роботи згідно дубліката трудової книжки від 27.09.1995 НОМЕР_3 , оскільки прізвище в трудовій книжці « ОСОБА_2 » (російською), не відповідає прізвищу зазначеному у паспорті « ОСОБА_3 » (російською). Крім того, неможливо врахувати період роботи з 05.08.1982 по 05.09.1983, оскільки запис першого місця внесено з порушенням Інструкції. Запис від 05.08.1982 передує даті заповнення трудової - 27.09.1995 та період роботи з 13.03.1996 по 11.06.1996, оскільки зарахування страхового стажу після 01.01.1992 в державах, з якими не укладено міжнародні договори, пенсійним законодавством не передбачено;

- період догляду за дитиною до трьох років ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), оскільки не надано свідоцтво про шлюб, що підтверджує зміну прізвища дочки з ОСОБА_1 на ОСОБА_4 .

Як слідує з матеріалів справи у трудовій книжці від 10.08.1982 НОМЕР_2 позивача наявні записи щодо періодів роботи, а саме:

- 05.08.1982 прийнята на роботу на посаду інженера-будлабораторії (запис №1);

- 05.09.1983 звільнена з роботи по ст. 38 КЗОТ УССР (за власним бажанням) (запис №2);

- 08.09.1983 зарахована пом. майстра по будівництву г/дренажу (запис №3);

- 18.10.1983 розрахована з роботи по ст. 38 КЗпП УРСР (по особистому бажанні) (запис №4);

- 26.01.1993 прийнята зав.госпом головного корпусу по 7 розряду тимчасово (запис №5);

- 05.03.1993 переведена завідуючою господарським гуртожитком 1-А (запис №6);

- 30.09.1994 звільнена за власним бажанням (запис №7).

З трудової книжки серії НОМЕР_3 від 27.09.1995 встановлено такі періоди роботи:

- 05.08.1982 прийнята на роботу на посаду інженера буд.лабораторії (запис №1);

- 05.09.1983 звільнена з роботи по ст. 38 КЗОТ Укр (за власним бажанням) (запис №2);

- 13.03.1996 прийнята прибиральницею готелю (запис №3);

- 11.06.1996 звільнена з роботи по ст. 31 КЗоТ рф (за власним бажанням) (запис №4).

Відповідно до довідки архівного відділу виконавчого комітету Заліщицької міської ради від 05.04.2023 №17-14/132 у документах архівного фонду колгоспу “Молода гвардія" Заліщицького району Тернопільської області в книгах обліку трудового стажу та в книгах обліку розрахунків по оплаті праці колгоспника значиться, що ОСОБА_1 (працювала) в колгоспі “Молода гвардія” з 01.11.1983 по 31.12.1991; з 01.01.1995 по 30.09.1995. Довідка видана на підставі книг обліку трудового стажу та книг обліку розрахунків по оплаті праці колгоспника колгоспу “Молода гвардія” Заліщицького району Тернопільської області за 1983-1995 роки для подання по місцю вимоги.

Звертаючись до суду з позовом, позивач вважає відмову у призначенні пенсії протиправною, а свої права та інтереси порушеними.

Задовольняючи позовні вимоги по суті спору, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок щодо ведення та заповнення трудових книжок покладається на роботодавця. Відтак недотримання підприємством правил ведення трудової книжки, допущення формальних неточностей щодо дати заповнення титульної сторінки чи різна інтерпретація та неточний переклад прізвища позивачки російською мовою не є провиною працівника і не можуть бути підставою для позбавлення його конституційного права на соціальний захист. Щодо не зарахування періодів роботи на території російської федерації після 01.01.1992, суд вказав, що спірна трудова діяльність мала місце в період чинності Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Оскільки відповідно до частини 1 статті 13 цієї Угоди набуті пенсійні права не втрачають своєї сили і в разі виходу держави-учасниці з неї, дії відповідача щодо не зарахування такого стажу є протиправними. Стосовно періоду догляду за дитиною, суд зауважив, що матеріали справи містять достатні докази перебування позивачки у декретній відпустці (записи в трудовій книжці колгоспника) та підтвердження зміни прізвища доньки, натомість пенсійний орган не скористався своїм правом витребувати уточнюючу інформацію.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до приписів частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закону №1058), особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Частиною ст. 26 Закону №1058 встановлено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.

Згідно 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Частинами другою-четвертою статті 48 Кодексу законів про працю України встановлено, що на вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка оформляється роботодавцем в обов`язковому порядку не пізніше п`яти днів після прийняття на роботу. Роботодавець на вимогу працівника зобов`язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.

Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.

Відповідно до п. 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Надаючи оцінку правомірності не зарахування пенсійним органом до страхового стажу періоду роботи позивачки з 05.08.1982 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_3 від 27.09.1995 (через те, що дата запису передує даті заповнення титульної сторінки), колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Як правильно встановлено судом попередньої інстанції під час безпосереднього дослідження записів у вказаній трудовій книжці, заповнення її титульної сторінки, а також внесення записів за номерами 1 і 2 було здійснено одним і тим же роботодавцем. При цьому запис про трудову діяльність позивачки належним чином засвідчений підписом керівника та скріплений печаткою підприємства.

Колегія суддів поділяє позицію суду першої інстанції про те, що відповідно до законодавства, яке регулює порядок ведення трудових книжок, обов`язок щодо правильного та своєчасного внесення відповідних записів покладається виключно на роботодавця. З огляду на це, недотримання адміністрацією підприємства інструкції щодо оформлення трудової книжки виключає провину особи, яка звертається за призначенням пенсії. Відтак, допущені роботодавцем формальні недоліки не можуть мати негативних наслідків для працівника та не є законною підставою для позбавлення його права на зарахування цього періоду до страхового стажу.

Вказана позиція суду узгоджується із позицією Верховного Суду в аналогічних спірних відносинах, що викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 справа №275/615/17, провадження №К/9901/768/17.

Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а відтак, не повинно впливати на її особисті права.

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Такий висновок суду узгоджується з правою позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Більше того, у постанові від 19 грудня 2019 року у справі №307/541/17 Верховний Суд звертає увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Поряд з цим, у постанові від 21 лютого 2018 року у справ №687/975/17 (адміністративне провадження № К/9901/110/17) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11 травня 2022 року у справі №120/1089/19-а.

Перевіряючи мотиви відмови пенсійного органу щодо не зарахування спірних періодів роботи позивачки на території російської федерації (з підстав припинення російською федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та через відсутність відомостей про сплату страхових внесків), колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Як правильно зазначив суд попередньої інстанції, на момент набуття позивачкою спірного страхового стажу питання пенсійного забезпечення регулювалися відповідними двосторонніми угодами у цій галузі, а також положеннями Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції про те, що відповідно до статті 1 вказаної Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць та членів їхніх сімей повинно здійснюватися за законодавством тієї держави, на території якої вони проживають. При цьому, в силу вимог статті 5 Угоди, її дія імперативно поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які вже встановлені або будуть встановлені національним законодавством держав-учасниць.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання.

Для визначення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої із цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до введення в дію цієї Угоди.

Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Оцінюючи спірні правовідносини варто мати на увазі, що законодавство про пенсійне забезпечення в силу вимог частини 1 статті 4 Закону №1058-IV базується на Конституції України та складається, серед іншого, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (надалі по тексту також закони про пенсійне забезпечення).

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору (частина 2 статті 4 Закону №1058-IV).

Згідно з частиною 2 статті 10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 за №5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004 за №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід`ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Так, Законом України від 11 липня 1995 року за №290/95-ВР ратифіковано Угоду про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів, укладену в рамках Співдружності Незалежних Держав і підписану від імені Уряду України у м. Москві 15 квітня 1994 року (надалі по тексту також - Угода від 15 квітня 1994 року).

Відповідно до статті 4 цієї Угоди кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для провадження трудової діяльності документи і завірений у встановленому на території Сторони виїзду порядку переклад їх державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Вразі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.

Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.

Це означає, що у випадку виникнення спору у таких питаннях, суд має перевірити умови, за яких такий стаж підлягає зарахуванню відповідно до законодавства країни, де особа його набула.

Також, частинами 1 і 2 статті 13 Угоди від 13 березня 1992 року визначено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 за №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", прийнято рішення про:

- вихід з цієї Угоди, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві;

- доручено Міністерству закордонних справ України в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з цієї Угоди.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 за №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Таким чином, виникнення правовідносин, зокрема здобуття спірного загального страхового/спеціального трудового стажу позивачем, мало місце до виходу Держави Україна та російської федерації з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року, тому її положення підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Окрім цього слід зважати на те, що відповідачем у цій справі є саме суб`єкт владних повноважень, на якого покладається обов`язок доказування правомірності своїх дій/рішень, суд констатує не представлення останніми доказів на підтвердження відомостей стосовно вжиття заходів щодо проведення будь-яких звірок зі сторони органу пенсійного забезпечення про сплату страхових внесків за спірний період.

Зокрема, як уже зазначалося судом вище по тексту судового рішення, за приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Також відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані. наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди З відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.

Колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що хоча на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду заяви позивачки Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року втратила чинність, однак спірна трудова діяльність на території російської федерації здійснювалася саме в період її дії. Як слушно зауважив суд попередньої інстанції, згідно з частиною 1 статті 13 вказаної Угоди, набуті пенсійні права не втрачають своєї сили навіть у разі виходу держави-учасниці з неї. З огляду на це, апеляційний суд визнає обґрунтованим висновок про протиправність дій відповідача щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи позивачки з 26.01.1993 по 30.09.1994 та з 13.03.1996 по 11.06.1996 з тих мотивів, що пенсійним законодавством не передбачено зарахування стажу після 01.01.1992 у державах, з якими відсутні міжнародні договори.

Щодо доводів пенсійного органу про незарахування періодів роботи через розбіжності у написанні прізвища позивачки в трудових книжках від 10.08.1982 та від 27.09.1995 російською мовою («Вильгушинская») порівняно з паспортом (« ОСОБА_3 »), колегія суддів також поділяє позицію суду першої інстанції. Зважаючи на приписи статті 62 Закону № 1788-XII, статті 48 КЗпП України та Порядку № 637, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Судом вірно встановлено, що записи до трудових книжок позивачки були внесені російською мовою у повній відповідності до вимог Інструкції № 162 та Інструкції № 58, що діяли у відповідні періоди. Як підтверджується матеріалами справи, усі записи містять вичерпну інформацію про посади, періоди та місця роботи, реквізити наказів, завірені підписами уповноважених осіб і печатками підприємств, а також виконані без жодних виправлень, перекреслень та у чіткій хронологічній послідовності. За таких обставин, колегія суддів погоджується, що наявні у трудових книжках неточності, зумовлені особливостями перекладу та транслітерації прізвища з російської на українську мову, не можуть спростовувати факту трудової діяльності позивачки та бути підставою для позбавлення її права на пенсійне забезпечення.

Відповідно до правової позиції, викладеній у Постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду щодо обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

На особу не може перекладатись обов`язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванні заробітної плати на конкретну посаду, яку позивач займав у той чи інший період його роботі підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає позивачу право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.

Отже, чинним законодавством визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Вказану позицію підтримує Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 року по справі №677/277/17 (провадження № К/9901/1298/17).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що неточності у написанні прізвища позивачки російською мовою у трудових книжках серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 виникли внаслідок різної інтерпретації та неточного перекладу. Судом обґрунтовано враховано, що ці трудові книжки були оформлені 10.08.1982 та 27.09.1995 відповідно, тобто задовго до отримання позивачкою паспорта громадянина України 15.03.2005. Тому позивачка не може нести відповідальність за правильність оформлення документів уповноваженими особами та дотримання ними вимог законодавства.

Як правильно вказав суд першої інстанції, відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, пенсійний орган наділений правом безоплатно отримувати від підприємств, установ, організацій та інших органів відомості, необхідні для виконання своїх завдань. Відтак, у разі виникнення сумнівів щодо достовірності записів у трудовій книжці, відповідач мав право і можливість звернутися із запитами для отримання уточнюючої інформації чи довідок про періоди роботи.

Колегія суддів також поділяє критичну оцінку судом попередньої інстанції доводів відповідача про незарахування періоду догляду за дитиною ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з мотивів ненадання свідоцтва про шлюб дочки. Суд першої інстанції слушно зазначив, що матеріали справи містять як свідоцтво про народження доньки позивачки, так і витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу, який підтверджує зміну її прізвища на « ОСОБА_4 ». Крім того, факт перебування позивачки у відпустці по догляду за дитиною належним чином підтверджується відповідними записами у трудовій книжці колгоспника. Натомість відповідач, маючи відповідні повноваження, не вжив жодних заходів для отримання уточнюючої інформації, а безпідставно відмовив у зарахуванні цього стажу.

З огляду на викладене, апеляційний суд визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню. Також колегія суддів погоджується з обраним судом способом захисту порушеного права шляхом зобов`язання пенсійного органу повторно розглянути заяву позивачки від 11.12.2025 та зарахувати до страхового стажу всі спірні періоди роботи.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі № 500/857/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяТ. М. Димарчук

суддіР. М. Москаль

П. І. Сало