Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №300/4353/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/4353/26 пров. № А/857/46605/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року у справі №300/4353/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Юрчук Світлана Василівна, звернулася в суд із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що ОСОБА_1 06.05.2026 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення їй пенсії за віком. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 14.05.2026 №092250009974 їй відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому, відповідачем до страхового стажу позивача протиправно не зараховано період навчання з 01.09.1983 по 01.07.1988, період роботи з 07.12.1996 по 04.12.1999, період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку 1986 та 1990 р.н.

Рішення пенсійного органу, яким їй відмовлено в призначенні пенсії за віком вважає протиправним та просить суд зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу періоди трудової діяльності згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , період навчання з 01.09.1983 по 01.07.1988, період роботи з 07.12.1996 по 04.12.1999, період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку 1986 та 1990 р.н., та призначити їй пенсію за віком з 06.05.2026.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.08.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 14.05.2026 №092250009974 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди навчання з 01.09.1983 по 01.07.1988, догляду за сином з 02.07.1988 по 10.08.1988 та роботи з 07.12.1996 по 04.12.1999.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 з 04.04.2026 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що судом ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення питання по справі, просить його скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що згідно з документами, доданими до заяви про призначення пенсії, страховий стаж позивачки становить 27 років 08 місяців 14 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058 (необхідно не менше 33 років). Головне управління обґрунтовує відмову у зарахуванні періоду навчання з 01.09.1983 по 01.07.1988 тим, що у наданому дипломі № НОМЕР_2 від 02.07.1988 по батькові позивача не відповідає паспортним даним. Також до страхового стажу не зараховано період догляду за дитиною з 02.07.1988 по 10.08.1988, оскільки у свідоцтві про народження дитини по батькові матері не відповідає даним паспорту. Крім того, апелянт наголошує, що період роботи з 07.12.1996 по 04.12.1999 не зараховано, оскільки в трудовій книжці відсутній номер наказу прийняття на роботу, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок. Головне управління посилається на пункт 26 Порядку № 637, зазначаючи, що якщо ім`я, по батькові та прізвище у документі не збігаються з даними паспорта, факт приналежності цього документа особі може бути встановлено лише у судовому порядку.

Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.

В обґрунтування своєї позиції представник позивача зазначає, що рішення суду першої інстанції є підставним та ухвалене з повним дотриманням норм матеріального і процесуального права.

У відзиві вказала, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу період навчання з 01.09.1983 по 01.07.1988 та періоди догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (1986 та 1990 р.н.) через невідповідність по батькові заявниці у дипломі та свідоцтвах про народження паспортним даним. Представник позивача наголошує, що пенсійний орган не виконав свій обов`язок, передбачений Порядком №22-1, щодо витребування додаткових документів чи направлення запитів до відповідних реєстрів для підтвердження цих фактів.

Щодо не зарахування періоду роботи з 07.12.1996 по 04.12.1999 через відсутність у трудовій книжці номеру наказу про прийняття на роботу, позивач, посилаючись на сталу практику Верховного Суду, зазначає, що відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, а не на працівника. Відтак, формальні недоліки заповнення документів з вини адміністрації не можуть бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, а тягар доведення правдивості записів не може перекладатися на особу. Таким чином, позивач вважає, що пенсійний орган фактично переклав на неї тягар доказування власного неперевіреного сумніву, що суперечить принципу верховенства права та практиці ЄСПЛ щодо вирішення колізій у законодавстві на користь особи.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 06.05.2026 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішенням від 14.05.2026 №092250009974 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

У даному рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1983 по 01.07.1988, оскільки в дипломі № НОМЕР_2 від 02.07.1988 по батькові позивача не відповідає паспортним даним; період роботи з 07.12.1996 по 04.12.1999, оскільки відсутній номер наказу про прийняття на роботу; період догляду за дитиною, оскільки в свідоцтві про народження дитини по батькові матері не відповідає паспортним даним.

В цьому ж рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 27 років 8 місяців 14 днів.

Позивач, вважаючи протиправним рішення відповідача, звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що формальний недолік кадрової документації, а саме зазначення в трудовій книжці замість номера наказу рішення зборів засновників про прийняття на роботу, не може бути підставою для неврахування відповідного періоду трудової діяльності. Також суд врахував, що відсутність однієї літери в по батькові позивача у дипломі та свідоцтві про народження дитини є недоліком, допущеним посадовими особами при заповненні документів, що не може мати наслідком позбавлення особи права на зарахування до страхового стажу періодів навчання та догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. З огляду на це суд визнав протиправним і скасував рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії та зобов`язав його зарахувати спірні періоди навчання, догляду за дитиною і роботи до страхового стажу та призначити пенсію за віком. Відмовляючи у задоволенні решти вимог, суд виходив із того, що позивач просила призначити пенсію з дати звернення із заявою (06.05.2026), однак, оскільки вона звернулася за призначенням виплати не пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку, за законом пенсія має бути призначена з дня, що настає за днем досягнення нею пенсійного віку, а саме з 04.04.2026.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).

Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (частина 1 статті 92 Конституції України).

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (надалі Закон №1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Закон №1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).

При цьому, відповідно до частини 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми Закону постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).

У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637).

Також, відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені або зазначені неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.

Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності дій пенсійного органу стосовно неврахування до страхового стажу позивачки періодів її роботи та навчання.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 18.08.1988, у період з 07.12.1996 по 04.12.1999 ОСОБА_1 працювала у ТОВ «Аврора». Підставою для внесення відповідного запису слугувало рішення зборів засновників товариства від 05.12.1996. Відповідач відмовив у зарахуванні вказаного періоду через відсутність номера наказу про прийняття на роботу. Однак, колегія суддів поділяє позицію суду першої інстанції, що наявні у трудовій книжці відомості, внесені на підставі рішення зборів засновників ТОВ «Аврора», є достатніми доказами трудової діяльності особи. Формальний недолік кадрового діловодства — зазначення рішення зборів засновників замість наказу — не може свідчити про відсутність факту роботи та слугувати підставою для позбавлення особи її конституційного права на пенсійне забезпечення.

Стосовно періоду навчання позивачки з 01.09.1983 по 02.07.1988, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з пунктом «д» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пунктом 8 Порядку №637, час навчання у вищих навчальних закладах зараховується до стажу роботи та підтверджується, зокрема, дипломами. Факт навчання ОСОБА_1 відображено у її належним чином оформленій трудовій книжці. Запис внесено на підставі диплома серії НОМЕР_3 від 02.07.1988. Згідно з даним дипломом, позивачка у 1983 році вступила до Бердянського державного педагогічного інституту, а в 1988 році закінчила навчання, отримавши рішенням державної екзаменаційної комісії від 01.07.1988 кваліфікацію вчителя загальнотехнічних дисциплін і фізики.

Враховуючи, що позивачкою було надано належні докази на підтвердження проходження навчання, а трудова книжка є основним документом, що засвідчує трудовий стаж, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області безпідставно та протиправно не врахувало період навчання з 01.09.1983 по 01.07.1988 до страхового стажу позивачки.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для зарахування до страхового стажу позивачки періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідно до пункту «ж» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ та пункту 11 Порядку №637, час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми (але не довше ніж до досягнення 3-річного віку) зараховується до стажу роботи на підставі свідоцтва про народження та документів, що підтверджують відсутність працевлаштування у цей період (зокрема, записів трудової книжки).

Як правильно встановлено судом, позивачка є матір`ю двох дітей: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), свідоцтва про народження яких були надані пенсійному органу під час звернення за призначенням пенсії. Зважаючи на те, що відповідачем уже самостійно зараховано до страхового стажу період роботи з 11.08.1988 по 20.11.1995, а період навчання з 01.09.1983 по 01.07.1988 також підлягає обов`язковому зарахуванню за висновком суду, позивачка фактично не працювала та здійснювала догляд за дитиною лише у період з 02.07.1988 по 10.08.1988 (включно).

Колегія суддів повністю поділяє позицію суду першої інстанції про те, що відсутність однієї літери в по батькові позивачки у свідоцтві про народження сина (серії НОМЕР_4 ) та дипломі (серії НОМЕР_3 ) є наслідком описки відповідних посадових осіб при заповненні цих документів. Обов`язок їх правильного оформлення покладено на уповноважені органи, а тому такі формальні недоліки не можуть мати наслідком позбавлення особи її права на зарахування відповідних періодів до страхового стажу.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 77 КАС України щодо покладення тягаря доказування правомірності своїх рішень на суб`єкта владних повноважень, відповідач не навів належних аргументів та не надав доказів, які б свідчили про недостовірність записів трудової книжки ОСОБА_1 . За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та законного висновку щодо протиправності дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та наявності підстав для скасування рішення про відмову у призначенні пенсії від 14.05.2026 №092250009974, з обов`язком зарахувати до страхового стажу спірні періоди навчання (01.09.1983 – 01.07.1988), догляду за сином (02.07.1988 – 10.08.1988) та роботи (07.12.1996 – 04.12.1999).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для обрання саме такого способу захисту порушеного права та відсутності втручання у дискреційні повноваження відповідача, з огляду на наступне.

Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справах «Ковач проти України», «Мельниченко проти України», «Чуйкіна проти України», «Швидка проти України»), права, гарантовані Конвенцією, мають бути практичними та ефективними, а не теоретичними чи ілюзорними. Це покладає на суд обов`язок оцінювати фактичні обставини справи таким чином, щоб людина не опинилася в ситуації, коли вона завідомо позбавлена можливості реалізувати свої законні права. Аналогічний підхід викладено й у рішенні Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003, згідно з яким правосуддя визнається таким лише за умови, що воно забезпечує ефективне поновлення в правах.

Колегія суддів повністю поділяє висновок суду першої інстанції про те, що повноваження пенсійного органу у спірних правовідносинах не є дискреційними. З огляду на визначення дискреційних повноважень, наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, дискреція передбачає можливість органу обирати між кількома юридично допустимими рішеннями. Натомість умови призначення пенсії за віком імперативно визначені законом. За наявності відповідних законних підстав та відсутності перешкод для призначення пенсії, відповідач зобов`язаний діяти єдиним правомірним способом — прийняти рішення про її призначення. Оскільки у цій справі відповідач не мав вибору між кількома можливими правомірними рішеннями, зобов`язання його призначити пенсію не є втручанням у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи, що відповідач використав надане йому законом право на прийняття рішення, але це рішення визнано судом протиправним і скасовано, а позивачкою дотримано всіх визначених законом умов для отримання виплати, суд першої інстанції, керуючись статтею 245 КАС України, правомірно обрав ефективний спосіб захисту порушеного права та обґрунтовано зобов`язав відповідача вчинити конкретні дії з метою його відновлення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно наявності правових підстав для призначення позивачці пенсії за віком та визначення дати, з якої вона підлягає призначенню.

Як встановлено судом, відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років, за умови наявності страхового стажу з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року не менше 33 років. На час звернення за пенсією ОСОБА_1 досягла необхідного 60-річного віку. Хоча згідно з рішенням відповідача від 14.05.2026 №092250009974 її страховий стаж становив лише 27 років 8 місяців 14 днів, проте, з урахуванням обґрунтованого висновку суду про необхідність зарахування незаконно неврахованих спірних періодів (навчання, догляду за сином та роботи), загальний страховий стаж позивачки становитиме понад 33 роки. Відтак, вона набуває права на пенсійне забезпечення за віком.

Щодо дати призначення пенсії, колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції, що згідно з пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-ІV, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за нею відбулося не пізніше трьох місяців з цього дня. Позивачка звернулася із відповідною заявою 06.05.2026, тобто у встановлений тримісячний строк. Отже, суд правомірно визначив, що ефективним та адекватним способом поновлення її порушеного права є призначення пенсії з дня, що настав за днем досягнення нею пенсійного віку — 04.04.2026, а не з дати звернення із заявою, як просив представник позивачки.

Також колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду про покладення обов`язку вчинити дії саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке було визначене органом призначення за принципом екстериторіальності та прийняло оскаржуване рішення від 14.05.2026. Такий підхід повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.02.2024 (справа №500/1216/23).

Підсумовуючи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання рішення про відмову в призначенні пенсії протиправним та його скасування, із зобов`язанням Головного управління зарахувати спірні періоди до страхового стажу та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 04.04.2026.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року у справі № 300/4353/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяТ. М. Димарчук

суддіР. М. Москаль

П. І. Сало