Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №380/26086/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/26086/24 пров. № А/857/2022/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката Заремби Олександра Олександровича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.11.2025р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Заремби Олександра Олександровича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання розглянути рапорт військовослужбовця про звільнення з військової служби (суддя суду І інстанції: Андрусів У.Б., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 28.11.2025р., м.Львів; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

31.12.2024р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) представник адвокат Заремба О.О., діючий на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 ) щодо нерозгляду по суті рапорту позивача ОСОБА_1 про звільнення з військової служби;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 ) розглянути рапорт позивача ОСОБА_1 про звільнення з військової служби та звільнити ОСОБА_1 з військової служби за пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключити його зі списків складу Військової частини НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 ) (а.с.1-5).

Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с.38-39).

Відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.11.2025р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.50-54).

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив представник адвокат Заремба О.О., діючий на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.57-58).

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що позивач з метою реалізації права на звільнення з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: у зв`язку з утриманням дитини, яка є особою з інвалідністю І групи та страждає на герміногенну пухлину центральної нервової системи, у листопаді 2024 року звернувся до командування військової частини з письмовим рапортом. До вказаного рапорту позивач додав документи, які підтверджують зазначені обставини. Рапорт скерував рекомендованим листом, що підтверджується тренінгом поштового відправлення № 79020049862443; вказане рекомендоване відправлення отримано адресатом 06.12.2024р.

Позивач стверджує, що всі обставини, які підлягали встановленню при розгляді рапорту, були підтверджені долученими до рапорту документами. Очевидним є той факт, що позивач проживає однією сім`єю з ОСОБА_2 , яка вважає його своїм батьком.

Оскільки ОСОБА_2 є особою з інвалідністю I групи та є непрацездатною особою, позивач стверджує, що саме на нього покладено обов`язок щодо її утримання, при цьому фактично він здійснює за нею сторонній догляд.

Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 ), що сторонами не заперечується.

З 10.11.2020р. позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 (а.с.6).

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (серія НОМЕР_5 , видане 10.11.2006р.), її матір`ю зазначено ОСОБА_3 , а батьком — ОСОБА_5 (а.с.7).

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану № 00014421353 відомості про батька ОСОБА_4 записані відповідно до ч.1 ст.135 Сімейного кодексу /СК/ України (за вказівкою матері) (а.с.8-9).

ОСОБА_4 встановлено І «Б» групу інвалідності з дитинства, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД № 006715 (а.с.16).

18.11.2024р. ОСОБА_1 звернувся із рапортом до командування Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_6 ) (у матеріалах справи рапорт відсутній).

За твердженням представника позивача, до рапорту позивач додав наступні документи в оригіналах/копіях: копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_5 та витягу з Державного реєстру стосовно запису про батька в порядку ст.135 СК України; копію консультативного висновку ОСОБА_2 від 19.01.2024р.; копію індивідуальної програми реабілітації інваліда № 27 від 13.02.2024р.; копію акту амбулаторного обстеження дитини відділення дитячої ендокринології від 01.08.2024р. та його переклад; копію акту амбулаторного обстеження дитини від 15.10.2024р. та його переклад; копію довідки до акта огляду МСЕК № 006715 від 08.11.2024р. Рапорт скеровано на адресу відповідача засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення № 7902004986244.

Військова частина НОМЕР_2 листом № 4578 від 30.12.2024р. на рапорт ОСОБА_1 від 28.11.2024р., який надійшов до служби діловодства 25.12.2024р., повідомила останнього про відсутність підстав для звільнення з військової служби з тих підстав, що, як вбачається з аналізу ч.1 ст.268 СК України, обов`язок з утримання падчерки або пасинка виникає виключно за відсутності інших родичів, які можуть здійснювати таке утримання. При цьому відповідач зазначив, що позивач до рапорту не додав документи, які підтверджують: відсутність у ОСОБА_4 матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів або сестер; отримання ОСОБА_4 від позивача допомоги, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування (зворот а.с.47).

13.12.2024р. представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом щодо надання інформації про розгляд рапорту ОСОБА_1 та прийняття за наслідками його розгляду рішення (а.с.20 і на звороті).

У відповідь на адвокатський запит командир Військової частини НОМЕР_2 листом № 158 від 08.01.2025р. повідомив представника позивача про відсутність підстав для звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 . Зазначив, що рапорт ОСОБА_1 розглянуто, відповідь скеровано на поштову адресу військовослужбовця (а.с.47).

Вважаючи протиправною відмову відповідача у звільненні позивача з військової служби за пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, в якого є необхідність здійснення постійного догляду за дочкою, яка є особою з І «Б» групою інвалідності з дитинства, представник позивача звернувся до суду із розглядуваним позовом.

Вирішуючи наведений спір та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 позивач не є батьком дитини ОСОБА_4 ; у матеріалах справи відсутні докази щодо набуття позивачем прав та обов`язків батька дитини. Окрім цього, на момент звернення позивача з рапортом ОСОБА_4 досягла 18-річного віку, а тому на позивача не поширюється визначений ч.1 ст.268 СК України обов`язок щодо утримання своєї падчерки.

Позивач як до рапорту, так і при зверненні до суду з цим позовом, не надав документів на підтвердження факту утримання ним ОСОБА_4 , як передумови для можливості реалізації встановленого абз.9 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» права на звільнення з військової служби.

Таким чином, відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за наявних і оцінених доказів на час розгляду справи.

Суд критично оцінив доводи позивача щодо ненадання відповіді на рапорт. Зокрема, факт належного розгляду рапорту позивача підтверджується копією відповіді № 4578 від 30.12.2024р. При цьому судом встановлено, що вказаний документ був направлений відповідачем на поштову адресу військовослужбовця.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог відповідають нормам матеріального права, з наступних підстав.

Із змісту заявленого позову слідує, що ОСОБА_1 оскаржує відмову відповідача щодо звільнення його з військової служби через необхідність здійснення постійного догляду за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка належить до осіб з інвалідністю з дитинства І «Б» групи.

Закон України № 2232-XII від 25.03.1992р. «Про військовий обов`язок і військову службу» /Закону № 2232-XII/ здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч.1 ст.2 вказаного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Пунктом 6 ст.2 зазначеного Закону передбачені наступні види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022р.) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022р. строком на 30 діб.

На момент розгляду адміністративної справи в суді апеляційної інстанції строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону № 2232-XII.

Як слідує з матеріалів справи, рапорт позивача від 18.11.2024р. містить підстави для звільнення: пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII.

Відповідно до пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на день звернення позивача з рапортом до відповідача) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби, зокрема під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з абз.9 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема під час дії воєнного стану, у зв`язку з утриманням військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи.

Системний аналіз зазначеної норми у взаємозв`язку з положеннями абз.9 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-XII свідчить, що законодавець визначив конкретний та вичерпний перелік таких сімейних обставин, серед яких прямо виокремлено утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи.

Таким чином, для виникнення у військовослужбовця права на звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації на підставі наведених норм права, обов`язковому з`ясуванню підлягає одночасна наявність таких юридичних фактів:

проходження особою військової служби за призовом під час мобілізації (або за призовом резервістів) в умовах воєнного стану;

наявність у військовослужбовця повнолітньої дитини, яка визнана особою з інвалідністю I або II групи;

факт перебування такої дитини на утриманні військовослужбовця та відсутність висловленого ним бажання продовжувати військову службу.

За умови документального підтвердження факту утримання повнолітньої дитини з інвалідністю I чи II групи, військовослужбовець набуває безумовне право на звільнення зі служби.

Крім того, позивач у позовній заяві покликається також на таку підставу звільнення від військової служби як виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність, за умови що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати (абз.10 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-ХІІ).

Відповідно до ч.7 ст.26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затв. Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008р. (далі – Положення № 1153/2008), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно з абз.3 п.241 Положення № 1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

Відповідно до п.242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначено Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затв. наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009р. (далі - Інструкція № 170, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п.12.11 розділу XII інструкції № 170 перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Пунктом 5 додатку 19 до Інструкції № 170 визначено, що при поданні до звільнення з військової служби за підставами через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме у разі утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи:

для підтвердження інвалідності дитини – довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

для підтвердження родинних зв`язків – копія свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства (материнства) особи.

Крім того, для звільнення з військової служби у разі виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність, за умови, що такі особи не мають інших працездатних осіб, зобов`язаних відповідно до закону їх утримувати:

для підтвердження захворювання дитини - довідка про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне (орфанне) захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги (форма первинної облікової документації № 080-3/о, затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 березня 2021 року № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15 квітня 2021 року за № 510/36132);

для підтвердження виховання дитини - довідка про отримання державної допомоги на дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, на дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, яким не встановлено інвалідність, видана структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районної, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій (військової адміністрації), виконавчим органом міської, районної у місті (у разі її утворення) ради, центром з нарахування та здійснення соціальних виплат (незалежно від того, кого призначено отримувачем допомоги);

для підтвердження родинних зв`язків з батьками:

для батьків - копія свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства (материнства) особи;

для підтвердження повноважень опікуна, піклувальника - рішення районної, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради територіальної громади або рішення суду про встановлення опіки, піклування, свідоцтво про народження дитини;

для усиновителів - копія рішення суду про усиновлення та копія свідоцтва про народження дитини із зазначенням батьківства;

для прийомних батьків - копія рішення районної, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської, районної у місті ради про влаштування дитини до прийомної сім`ї або договір про влаштування дітей на спільне проживання та виховання у прийомній сім`ї за формою, наведеною у додатку до Положення про прийомну сім`ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року № 565 та копія свідоцтва про народження дитини;

для батьків-вихователів - копія рішення районної, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчого органу міської, районної у місті ради про влаштування дитини до дитячого будинку сімейного типу або договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу за формою, наведеною у додатку до Положення про дитячий будинок сімейного типу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року № 564 та копію свідоцтва про народження дитини.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавцем встановлено вичерпний перелік підстав, пов`язаних із сімейними обставинами або іншими поважними причинами, які надають військовослужбовцю право на звільнення з військової служби під час дії правового режиму воєнного стану, а також визначено належні та допустимі документи, що підтверджують наявність таких обставин.

Встановлено, що позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу, у зв`язку з чим скерував рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII у зв`язку із утриманням повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю І «Б» групи. За твердженням представника позивача, до рапорту позивач додав такі документи: копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_5 та витягу з Державного реєстру стосовно запису про батька в порядку ст.135 СК України; копію консультативного висновку ОСОБА_6 від 19.01.2024р.; копію індивідуальної програми реабілітації інваліда № 27 від 13.02.2024р.; копію акту амбулаторного обстеження дитини відділення дитячої ендокринології від 01.08.2024р. та його переклад; копію акту амбулаторного обстеження дитини від 15.10.2024р. та його переклад; копію довідки до акта огляду МСЕК № 006715 від 08.11.2024р. Рапорт скеровано на адресу відповідача засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення № 7902004986244.

Водночас, як правильно зауважив суд першої інстанції, згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 батьками ОСОБА_4 зазначені: матір - ОСОБА_3 , батько - ОСОБА_5 .

Будь-яких інших належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності родинних зав`язків позивачем до суду не надано, а матеріали справи таких доказів не містять.

Наведене в сукупності свідчить про недотримання позивачем вимог, передбачених Інструкцією № 170, які регламентують порядок та визначають підстави, що дають право на звільнення з військової служби.

Поряд з цим, досліджуючи обставини справи в межах доводів апеляційної скарги та наданих сторонами доказів щодо наявності чи відсутності правових підстав для звільнення позивача зі служби за сімейними обставинами, суд апеляційної інстанції зважає на таке.

Засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів врегульовано СК України.

Відповідно до ст.3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Приписами ч.1 ст.121 СК України визначено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст. 122 та 125 цього кодексу.

Згідно з ст.150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

Згідно з ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст.ст.198, 199 СК України регламентовано, що батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Таким чином, аналіз норм чинного законодавства свідчить, що законодавець передбачив чіткі критерії, за наявності яких у батьків зберігається обов`язок щодо утримання своїх повнолітніх дітей.

Зокрема, такий обов`язок виникає за наявності сукупності таких обов`язкових умов:

непрацездатність повнолітньої дочки, сина;

потреба повнолітніх непрацездатних дітей у матеріальній допомозі;

наявність у батьків можливості надати таку допомогу.

Крім того, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина зберігається до досягнення ними 23-річного віку за умови, якщо вони продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, а батьки мають можливість таку допомогу надавати. Право на утримання вказаних осіб припиняється у разі припинення ними навчання.

Разом з тим, якщо сімейне законодавство встановлює безумовний обов`язок батьків щодо утримання своїх неповнолітніх дітей, то стосовно аналогічного обов`язку вітчима чи мачухи закон передбачає певні застереження та додаткові правові умови.

Зокрема, виникнення такого обов`язку пов`язується із фактом спільного проживання, виховання, а також іншими критеріями, визначеними статтями 260, 268 СК України

Згідно з ч.1 ст.260 СК України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч.1 ст.268 СК України).

Отже, обов`язок щодо утримання вітчимом (мачухою) неповнолітніх падчерки, пасинка є субсидіарним (додатковим) і виникає виключно за умови, якщо у вказаних осіб немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або якщо ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Натомість чинне сімейне законодавство не покладає на вітчима чи мачуху обов`язку щодо утримання падчерки або пасинка після досягнення ними повноліття. Зазначений обов`язок припиняється імперативно з моменту досягнення дитиною 18-річного віку.

У розглядуваній справі встановлено, що на час укладення шлюбу з позивачем ОСОБА_1 його дружина ОСОБА_3 мала доньку - ОСОБА_4 . Остання є особою з інвалідністю з дитинства I групи підгрупи «Б», що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД № 006715.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження № 00014421353, відомості про батька ОСОБА_4 внесені відповідно до ч.1 ст.135 СК України (за вказівкою матері), що свідчить про відсутність юридично встановленого батьківства щодо дитини на момент її народження.

За приписами ч.1 ст.135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 позивач ОСОБА_1 не є батьком дитини ОСОБА_4 , а матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження набуття ним у встановленому законом порядку прав та обов`язків батька щодо вказаної особи (зокрема, шляхом усиновлення).

Поряд з цим, встановлено, що на момент звернення позивача до командування із рапортом про звільнення з військової служби ОСОБА_4 вже досягла повноліття (18-річного віку).

За таких обставин, з огляду на положення ч.1 ст.268 СК України, на позивача як на вітчима не поширюється обов`язок щодо утримання падчерки, оскільки зазначена норма права регламентує обов`язок утримання виключно неповнолітніх осіб.

Ураховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає обґрунтованими та слушними доводи відповідача, про те, що застосування до спірних правовідносин підстав для звільнення з військової служби, передбачених абз.9 п.3 ч.12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, є нерозривно пов`язаним із обов`язком позивача довести реальний факт утримання ним падчерки.

У контексті наведеного суд апеляційної інстанції відзначає, що позивач як під час подання рапорту до командування військової частини, так і при зверненні до суду з цим позовом, не надав документів на підтвердження факту утримання ним ОСОБА_4 , що є обов`язковою правовою передумовою для реалізації права на звільнення з військової служби на підставі вищевказаної норми права.

урахуванням викладеного, за наслідками системного аналізу наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про відсутність законних підстав для звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII.

Окрім цього, апеляційний суд враховує, що факт належного розгляду рапорту позивача підтверджується копією відповіді № 4578 від 30.12.2024р. При цьому вказаний документ був направлений відповідачем на поштову адресу військовослужбовця.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимога немайнового характеру щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нерозгляду по суті рапорту позивача не підлягає задоволенню.

Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного та послідовного висновку про те, матеріалами справи не підтверджується наявність підстав для звільнення позивача з військової служби відповідно до пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII.

У частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи представника позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені представником позивача в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги представника позивача залишено без задоволення.

Оцінюючи в сукупності наведені обставини, колегія суддів приходить до переконливого висновку про необґрунтованість та безпідставність заявленого позову, через що останній не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

За правилами ст.139 КАС України підстав для розподілу судових витрат у цій справі немає.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника адвоката Заремби Олександра Олександровича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.11.2025р. в адміністративній справі № 380/26086/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяР. М. Шавель

суддіН. В. Бруновська

Р. Б. Хобор

Дата складання повного судового рішення 08.10.2026р.