Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №380/3576/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/3576/26 пров. № А/857/32269/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Глушка І.В.,

Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року у справі № 380/3576/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Морська Г.М. в м. Львові в порядку письмового провадження), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з адміністративним позовом до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі також – відповідач, ВЧ НОМЕР_2 ), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо утримання податку на доходи фізичних осіб 18% з суми виплаченого позивачу грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 року у справі № 380/23072/24;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення виплаченого на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 року у справі № 380/23072/24;

- визнати протиправними дії відповідача щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми, виплаченого позивачу грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 року у справі № 380/23072/24;

- зобов`язати відповідача повернути позивачу надлишково утриманий військовий збір, а саме 3,5% від суми, нарахованої на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 року у справі № 380/23072/24.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що прикордонний загін діяв правомірно утримуючи із даної виплати податок на прибуток з доходів фізичних осіб, оскільки здійснював обов`язки податкового агента.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_1 11.03.2015, позивач є учасником бойових дій.

Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 04.09.2024 № 1200-ОС припинено контракт та звільнено з військової служби за підп. «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в запас майора ОСОБА_1 .

Згідно витягу з наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 07.09.2024 № 1219-ОС позивача виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 06.09.2024.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі № 380/23072/24 визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_2 , які полягають у застосуванні із січня 2020 року по вересень 2021 року включно розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби; зобов`язано ВЧ НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 та грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020; зобов`язано здійснити перерахунок та виплатити грошове забезпечення за період з 01.01.2021 по вересень 2021 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі № 380/23072/24 відповідач у листопаді 2025 року виплатив позивачу грошове забезпечення у розмірі 60949,42 грн, що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 28.11.2025 по картковому рахунку позивача.

Згідно розрахункового листа за листопад 2025 року, наданого ВЧ НОМЕР_2 листом від 19.12.2025 №09/12306-25-Вих у відповідь на адвокатський запит, позивачу нараховано грошове забезпечення на виконання рішення суду у сумі 79155,08 грн, з якої утримано податок на доходи фізичних осіб у сумі 14247,91 грн та військовий збір за ставкою 5% у сумі 3957,75 грн, а до виплати на картку позивача перераховано 60949,42 грн.

Не погоджуючись із утриманням з належного йому грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення суду, податку на доходи фізичних осіб без рівноцінної та повної компенсації втрат доходів, а також військового збору в розмірі 5% замість 1,5%, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступних міркувань

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначає Закон України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України № 108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з статтею 2 Закону України № 108/95-ВР до структури заробітної плати входять: основна заробітна плата винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до статті 34 Закону України № 108/95-ВР компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Абзацом другим частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Абзацом другим частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159 (Порядок - № 159).

Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно із статтею 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

За змістом статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Використане у статті 3 Законі № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20.

З аналізу норм Закону № 2050-ІІІ слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ прийнято Порядок № 159.

Відповідно до пункту 2 цього Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Як визначено в пункті 3 Порядку № 159 компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 Кодексу законів про працю України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

З наведених норм випливає, що передбачена Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати (грошового забезпечення) є компенсаційною виплатою, передбаченою чинним законодавством, що відносить її до складових заробітної плати в розумінні статті 2 Закону № 108/95-ВР.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 29.11.2023 у справі № 560/11895/23, від 08.05.2024 у справі № 600/4133/22-а та від 14.12.2023 у справі № 600/4606/23-а.

Колегія суддів зазначає, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі № 380/23072/24 відповідачем було нараховано та виплачено позивачеві грошову компенсацію, однак при здійсненні її виплати відповідач утримав з її розміру суму податку на доходи фізичних осіб без її компенсації та військовий збір у розмірі 5%.

Апелянт зазначає, що оскільки виплати, з яких утримано податок, не є грошовим забезпеченням і їх здійснення відбулося на виконання рішення суду, тобто такі виплати не пов`язані з виконанням обов`язків несення служби.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (грошова компенсація) визначає Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. № 44 (далі - Порядок № 44).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Пункти 4, 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених вище норм Порядку № 44 дає підстави суду апеляційної інстанції вважати, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 25.06.2020 у справі № 825/761/17 зазначив, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів, виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення та дійшов висновку щодо наявності обов`язку з виплати грошової компенсації в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з одноразової грошової допомоги при звільненні.

Таким чином, оскільки як вже зазначено судом, компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, є складовою заробітної плати, визначеної статті 2 Закону № 108/95-ВР, вказане зумовлює висновок про протиправність дій відповідача щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми виплаченого грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі № 380/23072/24, тому позовні вимоги у вказаній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо нарахування утриманого військового збору з суми, виплаченого грошового забезпечення, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ платниками збору є, зокрема особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 162.1.1. пункту 162.1 статті 162 ПК України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України об`єктом оподаткування збором є для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Як слідує з підпункту 163.1.2 пункту 163.1 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно з підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Ставка військового збору становить, зокрема для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту (підпункт 1 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України).

Зокрема, відповідно до Закону України від 10 жовтня 2024 року № 4015-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» збільшено ставку військового збору з 1,5 % до 5 % від оподатковуваного доходу фізичних осіб.

Між тим, Законом України від 4 грудня 2024 року № 4113-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» уточнений перелік доходів військовослужбовців, до яких застосовується ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка.

Відповідно до підпункту 4 підпункту 1.3 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу Перехідні положення ПК України зазначена ставка військового збору застосовується до доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Кодексу) військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Колегія суддів зазначає, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі № 380/23072/24 відповідач виплатив грошове забезпечення з утриманням з нарахованого доходу військового збору за ставкою 5%.

Однак, з огляду на вище перелічені норми права, до такого доходу позивача в силу положень ПК України повинна застосовуватись ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка, тобто на 3,5 відсотка менше, ніж було утримано відповідачем.

При цьому, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про те, що станом на день виплати належних позивачу сум грошового забезпечення на виконання судового рішення, такий не проходив військову службу та не перебував у статусі військовослужбовця, адже втрата позивачем статусу військовослужбовця на час виплати йому грошового забезпечення не звільняє відповідачів від обов`язку компенсувати суму військового збору, оскільки саме бездіяльність Відповідача призвела до виплати позивачу такої вже після звільнення з військової служби та як наслідок після втрати статусу військовослужбовця.

Аналогічного змісту позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 825/761/17.

Таким чином, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб та утриманого військового збору (у розмірі 3,5%) при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі № 380/23072/24.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.

Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року у справі № 380/3576/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддяВ. С. Затолочний

суддіІ. В. Глушко

Н. М. Судова-Хомюк