Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №569/11592/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 569/11592/26 пров. № А/857/44275/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Калмикової Ю.О., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Загреви М.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у режимі відеоконференції в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 липня 2026 року у справі № 569/11592/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про оскарження постанови (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Кучиною Н.Г. в м. Рівне о 14:16 год 29 липня 2026 року), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі – відповідач) про скасування постанови серії ЕНА № 7126679 від 02 травня 2026 року у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 126 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі – КУпАП).

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 29 липня 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, оскільки вважає, його необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 липня 2026 року скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами саме факт керування позивачем мотоциклом у момент, зазначений в оскаржуваній постанові. Крім того, відповідач не довів законності первинного втручання працівників поліції, не підтвердив наявності передбачених законом підстав для зупинки транспортного засобу та не надав належних доказів, які б підтверджували дотримання вимог статті 35 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі – Закон № 580-VIII). Отже, предметом спору у даній справі було не питання наявності чи відсутності у апелянта посвідчення водія категорії «А», а питання про те, чи довів відповідач сам факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення та чи були законними дії працівників поліції, що передували винесенню постанови.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення.

В судовому засіданні позивач наполягав на задоволенні апеляційної скарги.

Відповідач, який був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, правом на участь у судовому засіданні не скористався.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно з постановою про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 7126679 від 02.05.2026, що складена поліцейським мотовзводу № 1 роти № 3 батальйону № 1 Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції сержантом поліції Левчуком Дмитром Олександровичем, 02.05.2026 року о 18 год. 40 хв. в м. Рівне по вул. Пересопницька, 140, ОСОБА_1 керував транспортним засобом SUZUKI GSF 1200S з номерним знаком НОМЕР_1 , не маючи права керування транспортним засобом, а саме не отримував посвідчення водія відповідної категорії на право керування транспортним засобом, чим порушив пункт 2.1.а Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (далі – ПДР), та статті 15 Закону України від 30 червня 1993 року № 3353-ХІІ «Про дорожній рух» (далів – Закон № 3353-ХІІ), чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 126 КУпАП. Вказано, що відеофіксація порушення велась на відеореєстратор 470039. Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 126 КУпАП та накладено штраф у сумі 3400 грн.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що жодних доказів, які б спростовували факт вчинення порушення, суду не надано, а надані відеозаписи підтверджують обставини, які узгоджуються з постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до частини другої статті 126 КУпАП Керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Позивач стверджує, що правила дорожнього руху не порушував, доказів зворотного відповідачем не надано. Враховуючи, що інспектором не було надано доказів порушення Правил дорожнього руху, останній не мав права вимагати пред`явлення документів для перевірки.

Щодо доказів про вчинення апелянтом адміністративного правопорушення, то такі надані відповідачем, а саме відеозаписи: clip_0mp4, clip_1.mp4, clip_2.mp4, clip_3.mp4, згідно з якими проводилась відеофіксація порушення на відеореєстратор 470039.

Крім того, позивач не заперечує відсутності категорії на право керування ТЗ, а саме мотоциклом, що підтверджується Витягами з ІПНП, з яких встановлено, що водій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має українське посвідчення водія НОМЕР_2 , термін дії: з 04.05.2018 по 04.05.2048, та володіє категоріями «В» з 06.08.1999, «С1» з 06.08.1999, «В1» з 06.08.1999, «С» з 06.08.1999. Згідно з Витягом з ІПНП слідує, що для керування транспортним засобом мотоцикл SUZUKI GSF 1200S з номерним знаком НОМЕР_1 необхідно володіти категорією водія «А», яка у апелянта відсутня.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам позивача щодо того, що предметом спору у даній справі було не питання наявності чи відсутності у апелянта посвідчення водія категорії «А», а питання про те, чи довів відповідач сам факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 32 Закону № 580-VIII поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав).

В розділі 2 ПДР закріплено обов`язки і права водіїв механічних транспортних засобів.

Відповідно до пункту 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно з пунктом 2.4 ПДР на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: а) пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1; б) дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу; в) дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов`язковому технічному контролю.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР документів кореспондується з обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи.

Аналогічні положення закріплені законодавцем також у частині другій статті 16 Закону № 3353-XII.

В даній правовій нормі зазначено, що водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

При цьому відповідно до правової позиції, викладеної, зокрема, у постанові Верховного Суду від 25.09.2019 в адміністративній справі № 127/19283/17, притягнення позивача до відповідальності та накладення стягнення за частиною першою статті 126 КУпАП є обґрунтованим, навіть коли факт невиконання вимог ПДР не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Апеляційний суд зазначає, що з відео із службового відеореєстратора патрульного поліцейського під час руху за ОСОБА_1 встановлено момент зупинки ТЗ останнього, а також зафіксовано як позивач вимкнув двигун та разом із пасажиром зійшли з мотоцикла. Відповідно покликання апелянта на те, що він не здійснював керування мотоциклом апеляційним судом до уваги не беруться.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до переконання про те, що оскаржувана постанова є правомірною, а тому скасуванню не підлягає.

Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв`язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції у справі, що розглядається, повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав належну оцінку встановленим обставинам, правильно застосував норми матеріального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 липня 2026 року у справі № 569/11592/26 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяВ. С. Затолочний

суддіЮ. О. Калмикова

Н. М. Судова-Хомюк

Повне судове рішення складено 08.10.26