Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №300/753/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокуСправа № 300/753/26 пров. № А/857/30355/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р. М., суддів Димарчук Т. М.,Сала П. І., розглянув в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року (головуючий суддя Гомельчук С.В., м. Івано-Франківськ) у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

Короткий зміст позовних вимог

До Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач) з такими вимогами:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо проведення ОСОБА_1 індексації пенсії відповідно до Постанови КМУ від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» у розмірі 1,197 із застосуванням обмеження її максимальною сумою 1500 грн, починаючи з 01.03.2023;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити ОСОБА_1 індексацію пенсії відповідно до Постанови КМУ від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» у розмірі 1,197 без застосування обмеження її максимальною сумою 1500 грн, починаючи з 01.03.2023 та з 01.03.2025;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо неврахування ОСОБА_1 періоди роботи з 08.08.1972 по 31.01.1975, з 10.09.2003 по 31.12.2003 у подвійному розмірі;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 08.08.1972 по 31.01.1975, та з 10.09.2003 по 31.12.2003 у подвійному розмірі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Суд першої інстанції постановив рішення, яким задоволено частково адміністративний позов, а саме суд: - визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, яка полягає у не зарахуванні періоду роботи з 08.08.1972 по 31.01.1975, з 10.09.2003 по 31.12.2003 у подвійному розмірі; - зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2026, зарахувавши до стажу періоди роботи з 08.08.1972 по 31.01.1975, з 10.09.2003 по 31.12.2003 у подвійному розмірі.

Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що період роботи позивача з 08.08.1972 по 31.01.1975 на посаді лікаря-анестезіолога онкодиспансера в Дубенській центральній районній лікарні та період роботи з 10.09.2003 по 31.12.2003 на посаді лікаря-анестезіолога дитячої палати інтенсивної терапії в Міській дитячій клінічній лікарні підтверджені відомостями трудової книжки, архівною довідкою від 14.05.2008 №17/1579, наказами №57 від 17.03.1975, №305-00 від 31.12.1997 та довідкою від 04.07.2008 №308. Суд встановив, що зазначені періоди зараховані відповідачем до страхового стажу в одинарному розмірі, однак відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота у реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. При цьому суд врахував положення наказів Міністерства охорони здоров`я, відповідно до яких відділення анестезіології та інтенсивної терапії належать до реанімаційної служби, а також правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 27.02.2020 у справі №462/1713/17. З огляду на це суд дійшов висновку про наявність у позивача права на зарахування періодів роботи з 08.08.1972 по 31.01.1975 та з 10.09.2003 по 31.12.2003 у подвійному розмірі та необхідність проведення відповідачем відповідного перерахунку пенсії з 01.01.2026.

Суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання здійснити індексацію пенсії відповідно до Постанови КМУ від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» у розмірі 1,197 без застосування обмеження її максимальною сумою 1500 грн, починаючи з 01.03.2023 та з 01.03.2025 з тих мотивів, що відповідач підвищив пенсію позивача на коефіцієнт збільшення, установлений на виконання Постанов №168, №185, №209 в межах граничної суми збільшення, у зв`язку із чим відсутні підстави вважати такі дії відповідача неправомірними, оскільки індексація пенсії позивача з 01 березня 2023 року проведена пенсійним органом із дотриманням вимог чинного законодавства.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Відповідач оскаржив рішення першої інстанції до Восьмого апеляційного адміністративного суду в частині, що стосується задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт покликається на те, що суд першої інстанції не врахував встановленого Законом №1058-IV і Порядком №22-1 порядку звернення за перерахунком пенсії. Зазначає, що позивач звернувся до пенсійного органу не із заявою про перерахунок пенсії встановленої форми, а з письмовим зверненням, у зв`язку з чим лист відповідача від 26.01.2026 не є рішенням про відмову у перерахунку пенсії, а має інформаційний характер. Щодо зарахування періодів роботи у подвійному розмірі апелянт вказує, що на час звернення позивача у матеріалах електронної пенсійної справи були відсутні підтверджуючі документи для зарахування періоду з 08.08.1972 по 31.01.1975 у пільговому обчисленні, а щодо періоду з 10.09.2003 по 31.12.2003 відповідач взагалі не надавав оцінки можливості його зарахування у подвійному розмірі. Крім того, апелянт наголошує, що позивачу вже застосовано максимальний коефіцієнт страхового стажу 0,75000, тому дорахування спірних періодів не вплине на розмір відповідного коефіцієнта. Також апелянт вважає, що позивач пропустив установлений статтею 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду, оскільки з 03.03.2008 отримує пенсію та мав можливість знати про її розмір і складові, а доказів наявності поважних причин пропуску строку не надав.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Обставини справи, які встановив суд першої інстанції та перевірив суд апеляційної інстанції

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до відомостей, які містяться в трудовій книжці від 08.08.1972, ОСОБА_1 у спірні періоди працював:

- з 08.08.1972 по 31.01.1975 на посаді лікаря-анестезіолога онкодиспансера в Дубенський центральній районній лікарні (запис №1-2);

- з 10.09.2003 по 31.12.2003 на посаді лікаря-анестезіолога в Міській дитячій клінічні лікарні (запис №9-10) (а.с.17-32).

Відповідно до архівної довідка від 14.05.2008 №17/1579, наказ №57 від 17.03.1975, наказ №305-00 від 31.12.1997, довідка від 04.07.2008 №308, підтверджено, що у спірні періоди позивач працював на посаді лікаря-анестезіолога (а.с.48-53).

Відповідно до довідки від 04.07.2008 №308, яка видана Міською дитячою клінічною лікарнею, позивач працював на посаді лікаря-анестезіолога в міській дитячій клінічній лікарні на посаді лікаря-анестезіолога дитячої палати інтенсивної терапії з 10.09.2003 по 31.12.2003 (а.с.53).

Відповідно до довідки РС-право стаж позивача за період із 08.08.1972 по 31.01.1975 та з 10.09.2003 по 31.12.2003 обчислений в одинарному розмірі (а.с. 59).

30.12.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою, в якій просив врахувати у подвійному розмірі стаж за період з 08.08.1972 по 31.01.1975, з 10.09.2003, зняти обмеження індексації пенсії з 01.03.2023 та з 01.03.2025, та здійснити перерахунок пенсії відповідно до ч.4 ст.42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.33-39).

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 26.01.2026 №1816-14460/Ч-02/8-0900/26 повідомило, що для врахування стажу в подвійному розмірі починаючи з 08.08.1972 по 31.01.1975 в матеріалах електронної пенсійною справи відсутні підтверджуючі документи для зарахування стажу в пільговому обчисленні. Також зазначено, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році", з 01.03.2024 відповідно до Постанови Постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році", з 01.03.2025 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.20251 № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат і додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, не може перевищувати 1500 гривень (а.с.40-43).

Норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини

Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За приписами частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 40 Закону № 1058-IV заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).

Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Положеннями статті 60 Закону №1788-XII передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Позиція суду апеляційної інстанції

У спірних правовідносинах слід оцінити обґрунтованість висновку органу ПФУ про відсутність підстав для зарахування періоду роботи на посаді лікаря-анестезіолога до страхового стажу у двократному розмірі.

Суд першої інстанції при прийнятті рішення дійшов висновку, що періоди роботи позивача з 08.08.1972 по 31.01.1975 та з 10.09.2003 по 31.12.2003 підлягають зарахуванню до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України №1788-XII, у зв`язку з чим визнав протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язав його провести відповідний перерахунок пенсії з 01.01.2026.

Аргументи апелянта зводяться до того, що суд першої інстанції неправильно застосував норми законодавства при вирішенні питання про зарахування спірних періодів роботи у подвійному розмірі, оскільки звернення позивача не відповідало встановленому порядку, а зарахування спірних періодів не вплине на розмір пенсії з огляду на максимальне значення коефіцієнта страхового стажу.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржене, тому не є предметом апеляційного перегляду. Суд апеляційної інстанції, перевіряючи в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність і обґрунтованість рішення, погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на такі мотиви:

позивач, у період з 08.08.1972 по 31.01.1975 працював посаді на лікаря-анестезіолога онкодиспансера в Дубенський центральній районній лікарні, з 10.09.2003 по 31.12.2003 - на посаді лікаря-анестезіолога в Міській дитячій клінічні лікарні, що підтверджується записами трудової книжки та архівними довідками від 14.05.2008 №17/1579 та від 04.07.2008 №308.

Відповідно до довідки про розрахунок страхового стажу форми РС-право спірні періоди роботи позивача з 08.08.1972 по 31.01.1975 та з 10.09.2003 по 31.12.2003 зараховані до страхового стажу в одинарному розмірі.

01.01.2004 набрав чинності Закон № 1058-IV. Цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом №1788-XII.

Так, положеннями статті 60 Закону №1788-XII передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я СРСР «Про подальше вдосконалення анестезіолого-реанімаційної допомоги населенню» №841 від 11.06.1986р. затверджено Положення про відділення (групу) анестезіології-реанімації лікувально-профілактичного закладу, за приписами якого у реанімаційній службі закладів охорони здоров`я існували: відділення (групи) анестезіології - реанімації, відділення реанімації та інтенсивної терапії, палати для реанімації та інтенсивної терапії.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України №303 від 8 жовтня 1997р. (далі - Наказ МОЗ №303) проведено реорганізацію анестезіологічної служби у складі лікувально-профілактичних закладів охорони здоров`я. Замість відділень (груп) анестезіології реанімації та відділень реанімації і інтенсивної терапії були створені анестезіологічні відділення або відділення анестезіології, анестезіологічні відділення з ліжками (палатами) для інтенсивної терапії, анестезіологічні групи, відділення інтенсивної терапії, вузькоспеціалізовані відділення інтенсивної терапії.

Пунктом 1 Рекомендацій щодо структури служби анестезіології та інтенсивної терапії в лікувально-профілактичних закладах України, затверджених вищезазначеним Наказом, передбачено організацію анестезіологічних груп в лікувально-профілактичних закладах, де за штатними нормативами повинно бути не більше 3-х лікарів-анестезіологів, разом з відповідною кількістю сестер-анестезисток.

Пунктами 1,4 Положення про відділення анестезіології з ліжками та без ліжок для інтенсивної терапії, анестезіологічну групу, відділення інтенсивної терапії лікувально-профілактичних закладів, яке також затверджено Наказом МОЗ №303, передбачено створення в лікувально-профілактичних закладах різних підрозділів служби анестезіології, в тому числі анестезіологічні групи.

Таким чином, згідно вищевказаного Наказу МОЗ України відділення реанімації, які існували до його введення, перейменовані у відділення (групи) анестезіології та інтенсивної терапії і відділення інтенсивної терапії відповідно до переліку медичних спеціальностей, зареєстрованих Всесвітньою організацією охорони здоров`я із збереженням функціональних повноважень відділень реанімації.

Відповідно до частини п?ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) таі частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд при вирішенні цього спору на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України враховує висновки Верховного Суду щодо релевантних норм права та їх застосування до спірних правовідносин, викладені в постанові від 27 лютого 2020 року у справі №462/1713/17 за наслідками розгляду судової справи з аналогічними фактичними обставинами справи:

«Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).

Так, відповідно до статті 60 Закону №1788-XII робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України №303 від 8 жовтня 1997 року проведено реорганізацію анестезіологічної служби у складі лікувально-профілактичних закладів охорони здоров`я. Замість відділень (груп) анестезіології реанімації та відділень реанімації і інтенсивної терапії були створені анестезіологічні відділення або відділення анестезіології, анестезіологічні відділення з ліжками (палатами) для інтенсивної терапії, анестезіологічні групи, відділення інтенсивної терапії, вузькоспеціалізовані відділення інтенсивної терапії.

Згідно роз`яснення, наданого Міністерством охорони здоров`я і Міністерства праці та соціальної політики України у листах від 28 травня 2002 року №10.02.11/450 та від 21 червня 2002 року №02-886з-08, період роботи працівників у відділеннях анестезіології та інтенсивної терапії зараховуються до стажу у подвійному розмірі, як це передбачено статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

З аналізу вказаних норм та обставин справи вбачається, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що робота позивача з 26 жовтня 1993 року по 10 липня 2016 року у відділенні гіпербаричної оксигенації інтенсивної терапії Львівської обласної клінічної лікарні на посаді лікаря-анестезіолога дає їй право на перерахунок пенсії із зарахуванням стажу роботи у подвійному розмірі.

Зазначеним також спростовуються доводи касаційних скарг відповідачів про те, що посади на яких працювала позивачка не дають їй право на зарахування спірного періоду трудового стажу у пільговому обчисленні, що передбаченого статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», такі доводи відповідачів ґрунтуються на неправильному розумінні норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з судами попередніх інстанцій, які частково задовольняючи позов дійшли висновку про зобов`язання Залізничного об`єднаного управління Пенсійного Фонду України м. Львова зробити перерахунок раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 з врахуванням пільгового обчислення періоду роботи з 26 жовтня 1993 року по 10 липня 2016 року у подвійному розмірі в відділенні гіпербаричної оксигенації інтенсивної терапії Львівської обласної клінічної лікарні на посаді лікаря-анестезіолога з 20 лютого 2017 року.

Висновки у цій справі узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 11 грудня 2018 року у справі №310/385/17(2-а/310/47/17), від 23 січня 2019 року у справі №485/103/17 та від 4 грудня 2019 року у справі №689/872/17.»

З огляду на наведені висновки Верховного Суду та встановлені у цій справі обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на зарахування спірних періодів роботи у подвійному розмірі.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що для вирішення питання про застосування статті 60 Закону №1788-XII визначальним є характер роботи позивача, а не лише формальна назва структурного підрозділу, зазначена у документах. У цій справі матеріали справи підтверджують, що позивач у період з 08.08.1972 по 31.01.1975 працював лікарем-анестезіологом онкодиспансера, а у період з 10.09.2003 по 31.12.2003 – лікарем-анестезіологом дитячої палати інтенсивної терапії. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до цих правовідносин правову позицію Верховного Суду щодо зарахування такої роботи до стажу у подвійному розмірі.

Щодо доводів апелянта про те, що звернення позивача від 30.12.2025 не було заявою встановленої форми, то колегія суддів зазначає, що зміст такого звернення давав можливість чітко встановити волевиявлення позивача щодо зарахування конкретних періодів роботи у подвійному розмірі та проведення перерахунку пенсії. Отже, недотримання форми звернення саме по собі не позбавляло відповідача можливості розглянути порушене питання по суті. При цьому відповідач у листі від 26.01.2026 №1816-14460/Ч-02/8-0900/26 не послався на невідповідність звернення встановленій формі як на підставу для неврахування спірних періодів, а зазначив про відсутність у матеріалах електронної пенсійної справи підтверджуючих документів. Тому посилання апелянта на неналежну форму звернення не спростовує висновків суду першої інстанції.

Посилання апелянта на максимальний коефіцієнт страхового стажу 0,75000 також не свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції. Така обставина не змінює передбаченого законом порядку обчислення страхового стажу та не може бути підставою для неврахування періодів роботи у подвійному розмірі. Питання фактичного впливу такого зарахування на розмір пенсії позивача не є підставою для відмови в належному обчисленні страхового стажу.

Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду колегія суддів зазначає, що такі є безпідставними оскільки суд першої інстанції, задовольняючи позов у цій частині, не зобов`язував відповідача здійснювати перерахунок пенсії за весь період з моменту її призначення, а визначив дату, з якої такий перерахунок підлягає проведенню, – 01.01.2026, тобто з першого числа місяця, наступного за місяцем звернення позивача до пенсійного органу 30.12.2025. Таким чином, суд першої інстанції фактично визначив обсяг поновлення порушеного права позивача в межах періоду, який охоплюється шестимісячним строком звернення до суду. За таких обставин посилання апелянта на те, що позивач отримує пенсію з 03.03.2008, не свідчить про пропуск ним строку звернення до суду та не впливає на правильність визначеного судом періоду, за який підлягає проведенню перерахунок пенсії.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам та правильно застосував норми матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, зводяться до незгоди з правовою оцінкою суду першої інстанції та не містять підстав, передбачених статтею 317 КАС України, для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки апеляційний суд визнав доводи апеляційної скарги помилковими та такими, що не спростовують висновки суду першої інстанції, то апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

З огляду на висновок по суті апеляційної скарги суд покладає понесені апелянтом судові витрати на нього.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 травня 2026 року у справі № 300/753/26 – без змін.

Понесені апелянтом судові витрати покласти на нього.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складення постанови.

Головуючий суддяР. М. Москаль

суддіТ. М. Димарчук

П. І. Сало

Повне судове рішення складено 08.10.26