Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №460/13204/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/13204/26 пров. № А/857/49214/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача Калмикової Ю. О.,

суддів Судової-Хомюк Н.М., Шинкар Т.І.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2026 року у справі № 460/13204/26 (головуючий І інстанції Максимчук О.О.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,

УСТАНОВИВ:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, у якому позивач просив суд:

1) визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати для позивача підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII);

2) зобов`язати відповідача здійснити з 21.01.2026 нарахування та виплачувати для позивача підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у визначеному статтею 39 Закону №796-XII розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня відповідного календарного року.

Обґрунтовуючи свій позов, позивач зазначає про те, що він має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), є непрацюючим пенсіонером, який проживає в населеному пункті на території радіоактивного забруднення, і як пенсіонер перебуває на обліку у відповідача, де отримує пенсію, а тому має право на нарахування і виплату йому відповідачем підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у визначеному статтею 39 Закону №796-XII розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня відповідного календарного року. Однак відповідач не здійснює нарахування і виплату для позивача такого підвищення до пенсії, чим порушує право позивача на належне пенсійне забезпечення. Таку поведінку відповідача позивач вважає протиправною, а тому звернувся до суду з позовом до відповідача із наведеними вище позовними вимогами.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2026 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати для ОСОБА_1 з 21.01.2026 щомісячного підвищення (доплати) до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 21.01.2026 нарахування і виплату для ОСОБА_1 щомісячного підвищення (доплати) до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову через порушення норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що судом першої інстанції не було враховано норми статті 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» та Постанову Кабінету Міністрів України від 14 січня 2026 р. № 48 «Деякі питання здійснення у 2026 році доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення".

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, на виконання Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» та Постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня 2026 року № 48 «Деякі питання здійснення у 2026 році доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення" було проведено звірення з Єдиним державним демографічним реєстром, відомості якого надано Державною міграційною службою у порядку обміну інформацією щодо постійного проживання позивача у зоні безумовного (обов`язкового) відселення чи в зоні гарантованого добровільного відселення і встановлено, що у Єдиному державному демографічному реєстрі відсутні відомості щодо постійного проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р.

Оскільки у даному реєстрі відсутні відомості, що позивач проживав станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. в зоні гарантованого добровільного відселення, то відповідно у Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відсутні підстави для встановлення йому доплати, як не працюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення.

Судом також не враховано, що додаткове виділення коштів поза межами, що встановлено ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» та Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня р. № 48 «Деякі питання здійснення у 2026 році доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення" стане важкою ношею яка лягає на Державний Бюджет України в період воєнного стану в Україні. Оскільки, у разі винесення рішення про задоволення позовних вимог, його реальне виконання залежатиме від дій Мінсоцполітики, як органу, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері пенсійного забезпечення, та є головним розпорядником коштів за бюджетною програмою за КПКВК 2506080 “Фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду”. Тож стаття 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” та постанова Кабінету Міністрів України від 14 січня 2026 р. № 48 «Деякі питання здійснення у 2026 році доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення" були прийняті з урахуванням складної макрофінансової ситуації, яка є наслідком збройної агресії російської федерації проти України, пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 має громадянство України та відповідно до Закону №796-ХІІ є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорії), що підтверджується даними з належних позивачу паспорта громадянина України та посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, копії яких додані до позовної заяви.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16.05.2022 у справі №460/8329/22, яке набрало законної сили 16.06.2022, позов позивача до відповідача задоволено і зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-XII у розмірі двох мінімальних заробітних плат, починаючи з 01.10.21.

З наявних у матеріалах справи доказів (документів), копії яких додані учасниками справи до їх заяв по суті спору, суд також встановив, що впродовж періоду часу, якого стосуються наведені у позовній заяві позовні вимоги, тобто щонайменше з 21.01.2026 позивач ОСОБА_1 :

- зареєстрований і проживає у населеному пункті с. Остки, за адресою: АДРЕСА_1 , і вказаний населений пункт с. Остки, віднесений до зони гарантованого добровільного відселення відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106;

- ніде не працює, тобто не є фізичною особою-підприємцем і не перебуває у трудових відносинах як найманий працівник з фізичними та/або юридичними особами, підприємствами, установами, організаціями як його роботодавцями;

- як пенсіонер перебуває на обліку у відповідача і відповідачем для позивача нараховується і виплачується пенсія за віком, розмір якої з урахуванням усіх надавок, доплат, підвищень, індексацій, тощо дорівнює 7663,33 грн;

- у складі вказаної пенсійної виплати позивача передбачене статтею 39 Закону №796-ХІІ щомісячне підвищення (доплата) до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня відповідного календарного року, відповідачем для позивача не нараховується і не виплачується.

Позивач звернувся до відповідача з письмовим зверненням щодо нарахування і виплати йому як непрацюючому пенсіонеру щомісячного підвищення (доплати) до пенсії, встановленого статтею 39 Закону №796-ХІІ у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених законом на 01 січня календарного року.

У відповідь на вказане звернення відповідач листом від 23.06.2026 повідомив про відсутність передбачених Законом підстав для нарахування і виплати позивачу щомісячного підвищення (доплати) до пенсії, встановленого статтею 39 Закону №796-ХІІ у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених законом на 01 січня календарного року, посилаючись при цьому на приписи статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2026 №48.

Не погоджуючись із діями/бездіяльністю та позицією відповідача щодо непроведення нарахування і виплати для позивача з 21.01.2026 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у визначеному статтею 39 Закону №796-XII розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня відповідного календарного року, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом (позовною заявою) у цій справі з наведеними вище позовними вимогами до відповідача.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача наявне право на щомісячну доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, та постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі 2595 грн.

Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та враховує наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Такі положення щодо громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовані Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі - Закон України № 796-ХІІ).

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до частин першої, другої статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що була чинною до 01.01.2015) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" статті 31, 37, 39, 45.

У подальшому Законом України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 04.02.2016 № 987-VIII, який в силу приписів розділу II "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01.01.2016, включено до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" статтю 39 такого змісту:

"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".

06.12.2016 був прийнятий Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VIII, що набрав чинності 01.01.2017.

Пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання і протидії політичній корупції" від 19.12.2019 № 410-IX).

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно з Законом України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" від 15.05.2018 № 2415-VIII).

Згідно з пунктом 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Як свідчить зміст Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу", Закон України "Про підвищення престижності шахтарської праці", Закон України "Про Державний земельний кадастр", Закон України "Про судовий збір", Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", Закон України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до наведених вище положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції, яка діяла до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" було виключено Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018).

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України". Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76-VIII як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

У Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакціях, чинних до внесення змін Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" вказане Рішення не містить.

Тобто вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції, що діяла до 01.01.2015), яка із 17.07.2018 є чинною.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 04.02.2016 № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018.

Так у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17.07.2018 відновила чинність редакція статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (яка була чинною до 01.01.2015) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшій категорії осіб, ніж це передбачено у редакції Закону України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 04.02.2016 № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 04.02.2016 № 987-VIII.

Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" до внесення змін Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 04.02.2016 № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Колегія суддів керується тим, що за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання ними чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання ними чинності та продовжують існувати на час набрання чинності. У другому випадку такі акти (приписи) поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин (акти (приписи), які поширюють дію на момент виникнення відносин, що мав місце до набрання ними чинності, мають зворотну дію). В деяких випадках орган правотворчості вказівкою у перехідних положеннях "нового" нормативно-правового акта може зберегти праворегулятивний вплив скасованого (зміненого) нормативно-правового акта (відповідних його приписів) на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності "новим" актом (переживаюча / ультраактивна дія) (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 9901/315/20 (пункт 40), від 03.11.2021 у справі № 9901/378/20 (пункт 30).

Конституційний Суд України в Рішенні від 03.10.1997 № 4/зп у справі № 18/183-97 щодо офіційного тлумачення частини п`ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набрання чинності Конституцією України) визначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який був чинним раніше.

З урахуванням дії темпоральних правил (принцип дії закону в часі) у разі колізії нормативних актів одного рівня юридичної ієрархії (суперечність один одному двох або більше чинних нормативних актів, прийнятих стосовно одного й того самого питання) застосовується акт, виданий пізніше, як у разі, коли про скасування попереднього акта (його приписів) прямо зазначено в новому нормативному акті, так і у разі, коли таких застережень немає.

Отже, з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VІІІ, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VІІІ, прийнятий у часі пізніше від Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.

Конституційний Суд України неодноразово викладав правову позицію щодо розуміння положень частини третьої статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зокрема, у пункті 5.2 Рішення від 22.09.2005 № 5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними ознаками поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Суб`єктивне право особи на нарахування та виплату підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не належить до основних. Вказане підвищення є доплатою до призначеної пенсії, право на яку залежить від проживання у зоні радіоактивного забруднення.

Отже, норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VІІІ, (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а отже розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.

Висновок щодо застосування вищезазначених норм права сформувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.04.2024 у справі № 240/19227/21 (і цей висновок є застосовним до спірних правовідносин).

Застосовуючи вказані висновки до цієї справи, колегія суддів вважає, що позивач має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року.

Разом із тим, статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26.04.1986 чи у період з 26.04.1986 до 01.01.1993, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.

Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26.04.1986) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.

Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.

Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.

Відповідно до статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» Кабінетом Міністрів України 27.12.2024 прийнято постанову № 1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» (далі - Постанова № 1524), яка застосовується з 01.01.2025, пунктом 1 якої установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26.04.1986 чи у період з 26.04.1986 до 01.01.1993 для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:

- особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;

- у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 01.01.1993.

Статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено, що у 2026 році доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26.04.1986 чи у період з 26.04.1986 до 01.01.1993, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі 2595 гривень.

Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26.04.1986) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.

Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів, а також у разі працевлаштування (зайнятості) особи за межами зони безумовного (обов`язкового) відселення та зони гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.

14.01.2026 Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Деякі питання здійснення у 2026 році доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення», якою передбачив, що у 2026 році факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26.04.1986 чи у період з 26.04.1986 до 01.01.1993 для встановлення, продовження чи припинення виплати доплати, передбаченої статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:

- особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;

- у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про декларування/реєстрацію місця проживання такою особою у період після 01.01.1993 за межами зони безумовного (обов`язкового) відселення або зони гарантованого добровільного відселення. Зміна зареєстрованого місця проживання особи в межах населених пунктів, розташованих на території зони безумовного (обов`язкового) відселення або зони гарантованого добровільного відселення (незалежно від тривалості між періодами реєстрації місця проживання), не вважається зміною місця проживання для цілей застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" щодо права на отримання доплати до пенсії.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що у 2025-2026 роках доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26.04.1986 чи у період з 26.04.1986 до 01.01.1993, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 грн (у 2025 році), у розмірі 2595 грн (у 2026 році). Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26.04.1986) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.

Таким чином, положеннями статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та Постанов № 1524, № 48 запроваджено тимчасову (на 2025-2026 роки) умову для отримання доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, тобто вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", який є спеціальним законом у сфері правового регулювання відносин у сфері реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Крім того, запровадження додаткових умов для отримання доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення згідно зі статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», статте 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та пунктами 1 Постанов № 1524, № 48 призводить до обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, що передбачений спеціальним законом, а також порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту таких осіб. Поширення дії Законів України про Державний бюджет України на 2025-2026 роки та Постанов № 1524, № 48 на доплату, встановлену Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є грубим порушенням норм Конституції України, зокрема статей 8, 19 та 92.

До того ж, слід зазначити, що Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007).

Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Отже, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що зміна правового регулювання відносин у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи можлива лише у випадку внесення відповідних змін, зокрема до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а інші нормативно-правові акти застосовуються лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.

Тому враховуючи неодноразово викладену Конституційним Судом України юридичну позицію стосовно того, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок, призводить до скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (зокрема, абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення від 22.05.2008 № 10-рп/2008), суд зазначає, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Слід наголосити, що зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у частині, яка регламентує спірні правовідносини (щодо доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення), не вносилися.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori), "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali), "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Закон України про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Колегія суддів вкотре наголошує, що відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; форми і види пенсійного забезпечення.

За приписами статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46 Конституції України).

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили щодо інших законів.

Тобто існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (lex specialis derogat generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а положення Законів України про Державний бюджет України на 2025, 2026 роки вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституцій України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.

При цьому, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію «якості закону».

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

При цьому, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що застосування при визначенні права осіб на доплату як непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, положень статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та Постанови № 48, якою передбачено, що доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26.04.1986 чи у період з 26.04.1986 до 01.01.1993, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2595 грн (2026 рік) є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.

Застосовуючи такий підхід до спірних правовідносин, дії відповідача щодо припинення виплати позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, встановленої статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі двох прожиткових мінімумів, є протиправними.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 20.05.2026 у справі № 600/1438/25-а, від 05.06.2026 у справі № 240/4486/25.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судом першої інстанції повно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи та правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2026 року у справі №460/13204/26 -залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідачЮ. О. Калмикова

суддіН. М. Судова-Хомюк

Т. І. Шинкар