Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №240/1727/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/1727/26

Головуючий у 1-й інстанції: Єфіменко Ольга Володимирівна

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

08 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Боровицького О. А. Курка О. П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" Центру оцінювання функціонального стану особи, ГУ ПФУ В Житомирській області, Пенсійного фонду України про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» (Центр оцінювання функціонального стану особи), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Пенсійного фонду України, в якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення експертної команди Центру оцінювання функціонального стану особи від 11 липня 2025 року № ЦО-18463, яким скасовано встановлену їй безстроково II групу інвалідності та визначено III групу інвалідності з 02 травня 2022 року строком на один рік;

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 063350020403 про припинення виплати пенсії по інвалідності;

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, викладене у формі листа від 31 жовтня 2025 року № 0600-0305-8/95777, щодо повернення виплаченої пенсії за період із 02 травня 2022 року до 31 липня 2025 року в сумі 308 525,90 грн;

зобов`язати Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» внести відповідні відомості про встановлення II групи інвалідності до Централізованого банку даних з проблем інвалідності;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області поновити пенсійні виплати за II групою інвалідності;

зобов`язати Пенсійний фонд України внести відповідні відомості про статус особи з II групою інвалідності до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року позовну заяву повернуто позивачці на підставі пункту 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою об`єднано вимоги щодо оскарження рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи та рішень органів Пенсійного фонду України, які, на переконання суду, виникли за різних обставин, регулюються різними нормативно-правовими актами та не пов`язані між собою підставами виникнення або поданими доказами.

Суд зазначив, що вимоги до Центру оцінювання функціонального стану особи та органів Пенсійного фонду України не є основними й похідними, а їх спільний розгляд істотно ускладнить і сповільнить вирішення спору по суті.

Не погодившись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що всі заявлені позовні вимоги є взаємопов`язаними, оскільки рішення Центру оцінювання функціонального стану особи від 11 липня 2025 року № ЦО-18463 стало підставою для припинення пенсійних виплат та подальшого пред`явлення вимоги про повернення раніше виплачених коштів.

На переконання апелянтки, оскаржувані рішення утворюють єдину послідовність юридично значущих дій, наслідком яких стало позбавлення її раніше встановленого статусу особи з II групою інвалідності та припинення пенсійного забезпечення.

Крім того, апелянтка наголошує, що суд першої інстанції не врахував положень статті 172 КАС України щодо можливості об`єднання взаємопов`язаних позовних вимог, а за необхідності — їх роз`єднання.

В апеляційній скарзі позивачка також просить стягнути з відповідачів понесені нею судові витрати, а саме судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3328,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Частиною першою статті 21 КАС України передбачено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою.

Відповідно до частини першої статті 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Згідно з пунктом 23 частини першої статті 4 КАС України похідна позовна вимога — це вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Аналіз наведених положень процесуального законодавства свідчить, що можливість об`єднання декількох позовних вимог обумовлена наявністю між ними визначеного законом зв`язку.

Такий зв`язок може полягати у спільності фактичних підстав виникнення вимог, доказів, якими вони обґрунтовуються, або у залежності вирішення однієї вимоги від вирішення іншої.

При цьому сама по собі відмінність нормативно-правового регулювання окремих вимог, а також пред`явлення їх до різних відповідачів не є безумовною підставою для висновку про порушення правил об`єднання позовних вимог.

Вирішальне значення має встановлення характеру фактичного та юридичного зв`язку між заявленими вимогами з урахуванням конкретних обставин справи.

Колегія суддів звертає увагу, що частинами четвертою та п`ятою статті 172 КАС України встановлено обмеження щодо об`єднання вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, або вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Водночас суд першої інстанції не встановив наявності таких обставин у спірних правовідносинах та не навів відповідного обґрунтування.

Натомість підставою для повернення позовної заяви визначено відмінність правового регулювання діяльності відповідачів, самостійність прийнятих ними рішень та припущення про ускладнення спільного розгляду вимог.

Колегія суддів вважає такі висновки передчасними.

Як убачається зі змісту позовних вимог та наведених на їх обґрунтування обставин, спір виник у зв`язку з переглядом раніше встановленої позивачці II групи інвалідності та подальшими наслідками такого перегляду для реалізації її права на пенсійне забезпечення.

Так, відповідно до довідки до акта медико-соціальної експертної комісії серії 12ААГ № 089679 від 05 травня 2022 року ОСОБА_1 було встановлено II групу інвалідності безстроково.

На підставі встановленого статусу особи з інвалідністю позивачка перебувала на обліку в органах Пенсійного фонду України та з 02 травня 2022 року отримувала пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Центру оцінювання функціонального стану особи від 11 липня 2025 року № ЦО-18463 переглянуто обґрунтованість раніше прийнятого рішення медико-соціальної експертної комісії та визначено позивачці III групу інвалідності з 02 травня 2022 року строком на один рік.

За твердженням позивачки, саме зазначене рішення стало підставою для прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області рішення від 05 серпня 2025 року № 063350020403 про припинення виплати пенсії по інвалідності з 01 серпня 2025 року.

У подальшому листом від 31 жовтня 2025 року № 0600-0305-8/95777 орган Пенсійного фонду України повідомив позивачку про необхідність повернення 308 525,90 грн пенсійних виплат за період із 02 травня 2022 року до 31 липня 2025 року.

Таким чином, із викладених позивачкою обставин убачається послідовний фактичний зв`язок між переглядом установленої групи інвалідності, припиненням пенсійних виплат та пред`явленням вимоги про повернення раніше виплачених коштів.

При цьому встановлення правомірності рішення Центру оцінювання функціонального стану особи має істотне значення для оцінки правових підстав подальших рішень органу Пенсійного фонду України.

Колегія суддів зауважує, що наведене не означає автоматичної протиправності пенсійних рішень у разі встановлення незаконності рішення Центру оцінювання, оскільки правомірність кожного оскаржуваного рішення підлягає перевірці з урахуванням відповідних норм матеріального права та конкретних фактичних обставин.

Однак необхідність окремої правової оцінки кожного рішення не спростовує наявності спільної фактичної основи заявлених вимог.

Зокрема, рішення Центру оцінювання функціонального стану особи від 11 липня 2025 року № ЦО-18463 є не лише самостійним предметом оскарження, а й документом, на який позивачка посилається як на підставу виникнення подальших спірних пенсійних правовідносин.

Відповідно, обставини його прийняття, зміст та правові наслідки мають значення для перевірки інших заявлених вимог.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність зв`язку між заявленими вимогами за підставами їх виникнення або доказами не відповідає змісту позову.

Колегія суддів також вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відсутність основних і похідних вимог унеможливлює їх спільний розгляд.

Положення частини першої статті 172 КАС України не обмежують можливість об`єднання позовних вимог виключно випадками, коли одна з них є похідною від іншої.

Процесуальний зв`язок між вимогами може встановлюватися також за спільністю підстав їх виникнення або поданих доказів.

Отже, навіть за умови, що певні вимоги позивачки можуть бути вирішені самостійно, така обставина не усуває можливості їх об`єднання за наявності інших передбачених законом критеріїв взаємопов`язаності.

Окремої уваги заслуговує застосування судом першої інстанції пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України.

Відповідно до зазначеної норми позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог, крім випадків, у яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу.

Частиною шостою статті 172 КАС України передбачено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог у самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.

Отже, законодавець передбачив процесуальний механізм, який дозволяє суду вирішувати питання доцільності спільного розгляду кількох вимог без обов`язкового повернення всієї позовної заяви.

При цьому роз`єднання вимог є правом суду, реалізація якого залежить від обставин конкретної справи та необхідності забезпечення ефективного судового розгляду.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, зазначивши про можливе ускладнення та сповільнення розгляду внаслідок об`єднання позовних вимог, не навів належних мотивів, чому така обставина свідчить саме про порушення правил їх об`єднання, а не про необхідність вирішення питання щодо організації подальшого судового розгляду.

Суд також не встановив обставин, які б виключали можливість застосування процесуального механізму, передбаченого частиною шостою статті 172 КАС України, у разі виникнення відповідної необхідності.

При цьому припущення про можливе затягування судового розгляду не може самостійно обґрунтовувати повернення позовної заяви за відсутності встановленого порушення правил об`єднання позовних вимог.

Колегія суддів враховує, що інститут об`єднання позовних вимог спрямований, зокрема, на забезпечення процесуальної економії, уникнення дублювання дослідження однакових обставин та запобігання ухваленню суперечливих судових рішень щодо взаємопов`язаних правовідносин.

У цьому випадку окремий розгляд вимог щодо законності перегляду групи інвалідності та правових наслідків такого перегляду для пенсійного забезпечення може зумовити необхідність повторного дослідження тих самих юридично значущих обставин.

Водночас остаточне визначення порядку розгляду заявлених вимог, а також необхідності їх роз`єднання належить до процесуальних повноважень суду першої інстанції та має вирішуватися відповідно до положень КАС України.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист та право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачають необхідність застосування процесуальних норм у спосіб, який забезпечує реальну можливість судового розгляду заявлених вимог.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати встановленим законом процесуальним обмеженням. Водночас такі обмеження повинні переслідувати легітимну мету, бути пропорційними та не порушувати саму сутність права на судовий захист.

У цьому випадку повернення позовної заяви з мотивів, які не підтверджують належним чином порушення правил об`єднання вимог, створює для позивачки необґрунтовану процесуальну перешкоду в реалізації права на судовий захист.

Доводи суду першої інстанції щодо різного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин та участі у справі кількох відповідачів не спростовують наявності встановленого за змістом позову фактичного зв`язку між заявленими вимогами.

Водночас колегія суддів наголошує, що на цій стадії провадження предметом апеляційного перегляду є виключно законність ухвали про повернення позовної заяви.

Тому питання правомірності перегляду групи інвалідності, законності припинення пенсійних виплат, наявності підстав для повернення 308 525,90 грн, належності обраних способів захисту та обґрунтованості вимог зобов`язального характеру не вирішуються судом апеляційної інстанції по суті.

Такі питання підлягають розгляду судом першої інстанції в установленому процесуальним законом порядку.

Щодо заявленого в апеляційній скарзі клопотання про стягнення з відповідачів судових витрат, понесених позивачкою у зв`язку з апеляційним переглядом справи, колегія суддів зазначає наступне.

В апеляційній скарзі позивачка просить стягнути з відповідачів судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3328,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до статті 139 КАС України розподіл судових витрат здійснюється з урахуванням результатів розгляду справи та встановлених законом правил.

Колегія суддів враховує, що предметом апеляційного перегляду в цій справі є ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви, а не рішення, ухвалене за результатами вирішення спору по суті.

За наслідками апеляційного перегляду оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа — направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Отже, апеляційний суд не вирішує спір по суті та не ухвалює остаточного судового рішення щодо заявлених позовних вимог.

За таких обставин правові підстави для розподілу судових витрат шляхом їх стягнення з відповідачів на цій стадії судового провадження відсутні.

Водночас відмова у стягненні судових витрат на цій стадії не позбавляє позивачку права на вирішення питання про їх розподіл за результатами остаточного розгляду справи відповідно до вимог статей 132–139 КАС України, за умови належного документального підтвердження таких витрат та дотримання встановленого процесуального порядку.

З огляду на викладене клопотання позивачки про стягнення з відповідачів судових витрат, понесених у суді апеляційної інстанції, на цій стадії провадження задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про порушення позивачкою правил об`єднання позовних вимог, ухвала Житомирського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року підлягає скасуванню, а справа — направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання щодо відкриття провадження.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" Центру оцінювання функціонального стану особи, ГУ ПФУ В Житомирській області, Пенсійного фонду України про визнання протиправними та скасування рішень скасувати.

Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про стягнення з відповідачів судових витрат, понесених у суді апеляційної інстанції, на цій стадії судового провадження відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає згідно ст. 328 КАС України.

ГоловуючийВатаманюк Р.В.

СуддіБоровицький О. А. Курко О. П.