Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №240/25179/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/25179/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Тетяна Олександрівна

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

08 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із застосуванням коефіцієнтів збільшення, установлених постановами Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 118, від 24 лютого 2023 року № 168, від 23 лютого 2024 року № 185 та від 25 лютого 2025 року № 209, а також зобов`язати відповідача здійснити відповідний перерахунок та виплату пенсії з урахуванням коефіцієнтів 1,14, 1,197, 1,0796 та 1,115 і раніше виплачених сум.

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що вона є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, належить до першої категорії постраждалих та має третю групу інвалідності, пов`язаної з Чорнобильською катастрофою.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі № 240/1614/24 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 13 вересня 2023 року перерахунок та виплату позивачці пенсії по інвалідності в розмірі шести мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання зазначеного судового рішення відповідач здійснив перерахунок пенсії, визначивши її основний розмір виходячи із шестикратної величини мінімальної пенсії за віком, яка відповідає прожитковому мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установленому законом на відповідний період.

Водночас позивачка вважала, що здійснення такого перерахунку не звільняє орган Пенсійного фонду України від обов`язку проводити щорічну індексацію пенсії відповідно до частини четвертої статті 54 Закону № 796-XII.

Оскільки відповідач відмовив у проведенні перерахунку із застосуванням зазначених коефіцієнтів, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що пенсія позивачки обчислена не із заробітної плати (доходу), а в кратному розмірі мінімальної пенсії за віком, величина якої залежить від установленого законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Оскільки зміна зазначеного прожиткового мінімуму зумовлює відповідне збільшення розміру пенсії позивачки, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для додаткового застосування до такого розміру пенсії коефіцієнтів індексації, передбачених постановами Кабінету Міністрів України № 118, № 168, № 185 та № 209.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 54 Закону № 796-XII та нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими передбачено проведення щорічної індексації пенсій.

Апелянтка наголошує, що встановлення мінімального гарантованого розміру пенсії та її індексація є різними за правовою природою механізмами соціального захисту, а тому збільшення прожиткового мінімуму не може вважатися належним виконанням законодавчого обов`язку щодо проведення індексації.

На думку апелянтки, положення частини четвертої статті 54 Закону № 796-XII поширюються на призначену їй пенсію, а відмова в застосуванні відповідних коефіцієнтів порушує гарантоване державою право на належний рівень пенсійного забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що основний розмір пенсії позивачки вже збільшується у зв`язку зі зміною прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а тому додаткове застосування коефіцієнтів індексації призведе до повторного підвищення одного й того самого розміру пенсії.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення, зокрема, у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 16 Конституції України встановлено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Спеціальним законом, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я та встановлює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, є Закон України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Статтею 54 цього Закону врегульовано питання державної пенсії особам з інвалідністю, щодо яких установлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою.

Частиною четвертою статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР передбачалося, що в усіх випадках розміри пенсій для осіб з інвалідністю, щодо яких установлено зв`язок із Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: для I групи інвалідності — десяти мінімальних пенсій за віком; для II групи — восьми мінімальних пенсій за віком; для III групи — шести мінімальних пенсій за віком; для дітей з інвалідністю — трьох мінімальних пенсій за віком.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII законодавче регулювання мінімальних розмірів відповідних пенсій було змінено.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 визнано неконституційним законодавче положення щодо уповноваження Кабінету Міністрів України визначати мінімальні розміри пенсій по інвалідності, що настала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згодом рішенням Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року № 4-р(I)/2024 наголошено на особливому характері пенсійного забезпечення зазначеної категорії осіб та неприпустимості зниження досягнутого рівня їхнього соціального захисту.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24, враховуючи правові позиції Конституційного Суду України, сформулював висновок щодо застосування гарантій мінімального пенсійного забезпечення, передбачених статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

Отже, встановлення позивачці пенсії по інвалідності в розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідає правовому підходу, сформованому в наведеній судовій практиці.

Разом із тим колегія суддів зауважує, що в цій справі не вирішується питання про наявність у позивачки права на пенсію в зазначеному гарантованому розмірі, оскільки таке право вже було предметом судового розгляду у справі № 240/1614/24 та підтверджене судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Предметом цього спору є виключно питання про наявність правових підстав для додаткового застосування коефіцієнтів щорічної індексації до пенсії, основний розмір якої визначено шляхом множення мінімальної пенсії за віком на шість.

Вирішуючи це питання, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності передбаченого законом страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, при визначенні пенсії по інвалідності в кратному розмірі мінімальної пенсії за віком базовою розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

Зміна зазначеної величини безпосередньо впливає на розмір пенсії, обчисленої із застосуванням установленої кратності.

Відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-IV для забезпечення індексації пенсій щороку з 01 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії.

Порядок проведення такого перерахунку визначено постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році».

Постановами Кабінету Міністрів України № 118, № 168, № 185 та № 209 установлено відповідні коефіцієнти збільшення показника середньої заробітної плати (доходу), який використовується в передбаченому законодавством механізмі індексації пенсій.

Водночас наведені коефіцієнти не є універсальними множниками, які підлягають безумовному застосуванню до будь-якого встановленого законом або судовим рішенням розміру пенсії.

Їх застосування залежить від правового механізму обчислення конкретної пенсії та відповідних положень законодавства, що регулюють її перерахунок.

Колегія суддів враховує, що частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції, чинній у період виникнення спірних правовідносин, передбачає проведення щорічної індексації відповідних пенсій у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з урахуванням коефіцієнта збільшення, визначеного відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-IV.

Однак зазначене положення необхідно застосовувати у системному зв`язку з нормами, які визначають спосіб обчислення пенсії, а також із затвердженим Кабінетом Міністрів України порядком проведення індексації.

Пенсія по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи може обчислюватися із заробітної плати (доходу), зокрема для відшкодування фактичних збитків, або визначатися з урахуванням законодавчо гарантованого мінімального розміру, вираженого у кратній величині мінімальної пенсії за віком.

Зазначені способи визначення пенсії мають різні розрахункові основи, що зумовлює відмінності у механізмах їх подальшого підвищення.

У першому випадку застосування коефіцієнтів індексації пов`язане зі збільшенням передбаченого законодавством показника середньої заробітної плати (доходу).

У другому випадку розмір пенсії визначається безпосередньо через мінімальну пенсію за віком, величина якої залежить від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Тому зміна встановленого законом прожиткового мінімуму зумовлює відповідну зміну розміру пенсії, обчисленої в кратному розмірі мінімальної пенсії за віком.

Застосування до такого розміру пенсії додаткових коефіцієнтів, призначених для іншого механізму її обчислення, не випливає безпосередньо з положень статті 54 Закону № 796-XII та Порядку № 124.

Саме по собі передбачене законом право на щорічну індексацію не означає можливості одночасного застосування до одного розміру пенсії всіх передбачених законодавством способів його підвищення незалежно від розрахункової основи пенсійної виплати.

Визначальне значення для вирішення цієї справи має правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 15 травня 2026 року у справі № 240/16039/25.

У зазначеній справі Верховний Суд розглянув спір щодо правомірності відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в проведенні індексації пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до статті 54 Закону № 796-XII у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, із застосуванням коефіцієнтів 1,14, 1,197, 1,0796 та 1,115, установлених постановами Кабінету Міністрів України № 118, № 168, № 185 та № 209.

Верховний Суд виходив із того, що застосування зазначених коефіцієнтів до пенсії, обчисленої виходячи з мінімальної пенсії за віком, призведе до повторного врахування інфляційних процесів, оскільки відповідні зміни враховуються законодавцем під час визначення прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Верховний Суд розмежував два способи підвищення пенсій, призначених відповідно до Закону № 796-XII: шляхом застосування коефіцієнтів збільшення до пенсій, розрахованих із заробітку, та шляхом зміни величини мінімальної пенсії за віком до пенсій, визначених у кратному мінімальному розмірі.

При цьому Верховний Суд зазначив, що положення Порядку № 124 щодо відповідного механізму індексації стосуються пенсій, обчислених за статтею 54 Закону № 796-XII у розмірі відшкодування фактичних збитків, а не пенсій, визначених у мінімальному гарантованому розмірі.

За результатами касаційного перегляду Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення вимог щодо додаткового застосування зазначених коефіцієнтів до пенсії, обчисленої у кратному розмірі мінімальної пенсії за віком.

Колегія суддів зазначає, що правовідносини у справі № 240/16039/25 та у справі, яка переглядається, є подібними за предметом спору, змістом заявлених вимог, нормативно-правовим регулюванням та способом визначення основного розміру пенсії.

Зокрема, в обох справах предметом оскарження є відмова органу Пенсійного фонду України в застосуванні однакових коефіцієнтів індексації до пенсії по інвалідності, визначеної у розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідно до Закону № 796-XII.

Відтак колегія суддів відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України враховує наведений висновок Верховного Суду при застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Крім того, колегія суддів бере до уваги правовий підхід Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 400/6254/24, щодо необхідності врахування правової природи та підстав перерахунку пенсії під час визначення можливості застосування окремих механізмів її індексації.

Разом із тим колегія суддів враховує, що справа № 400/6254/24 стосувалася пенсійного забезпечення відповідно до Закону України № 2262-XII, тому її висновки застосовуються лише в частині загальних підходів до співвідношення перерахунку та індексації пенсії, тоді як безпосередньо подібні правовідносини врегульовано правовим висновком Верховного Суду у справі № 240/16039/25.

Як установлено судом першої інстанції, на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі № 240/1614/24 відповідач здійснив перерахунок пенсії позивачки з 13 вересня 2023 року, виходячи із шести мінімальних пенсій за віком.

При цьому для визначення основного розміру пенсії застосовано прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, у розмірі 2093 грн у 2023 році та 2361 грн у 2024 році.

Отже, розрахунковою основою пенсії позивачки є не показник середньої заробітної плати (доходу), який підлягає збільшенню в межах механізму індексації, передбаченого частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV, а встановлена законом величина мінімальної пенсії за віком.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що до пенсії позивачки застосовується механізм підвищення шляхом зміни її розрахункової основи — мінімальної пенсії за віком, а не шляхом додаткового множення основного розміру пенсії на коефіцієнти, установлені постановами Кабінету Міністрів України № 118, № 168, № 185 та № 209.

Колегія суддів не заперечує доводу апелянтки про те, що перерахунок пенсії внаслідок зміни прожиткового мінімуму та індексація пенсії є різними за своєю правовою природою механізмами.

Проте сама по собі така відмінність не свідчить про наявність у позивачки права на їх одночасне застосування до одного й того самого основного розміру пенсії.

Визначальним є не лише факт існування відповідних механізмів, а й установлені законодавством умови їх застосування залежно від способу обчислення конкретної пенсії.

Застосування до пенсії, визначеної у шести мінімальних пенсіях за віком, коефіцієнтів, призначених для збільшення іншої розрахункової величини, не відповідає механізму індексації, передбаченому Порядком № 124, та призводило б до повторного врахування інфляційних чинників при визначенні пенсійної виплати.

Аналогічний висновок сформульовано Верховним Судом у постанові від 15 травня 2026 року у справі № 240/16039/25, що підлягає врахуванню відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянтки про те, що здійснення перерахунку пенсії на виконання судового рішення зумовлює необхідність застосування до визначеного таким рішенням розміру пенсії всіх коефіцієнтів індексації за попередні роки.

Судове рішення у справі № 240/1614/24 встановило обов`язок відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачки у відповідному кратному розмірі, однак не змінило законодавчого механізму обчислення такої пенсії та не встановило окремого права на застосування коефіцієнтів індексації до її основного розміру.

Саме по собі виконання судового рішення не перетворює пенсію, обчислену виходячи з мінімальної пенсії за віком, на пенсію, розраховану із заробітної плати (доходу), до якої застосовується інший механізм індексації.

Тому посилання апелянтки на дату 13 вересня 2023 року, з якої здійснено перерахунок пенсії за попереднім судовим рішенням, не впливає на висновок щодо відсутності правових підстав для застосування заявлених коефіцієнтів.

Щодо посилань апелянтки на особливий характер соціальних гарантій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, колегія суддів зазначає таке.

Статті 3, 16, 46 та 50 Конституції України, а також правові позиції Конституційного Суду України покладають на державу обов`язок забезпечити належний рівень соціального захисту зазначеної категорії громадян.

Водночас реалізація відповідних гарантій здійснюється в порядку та спосіб, установлені законом.

Відмова в застосуванні до пенсії позивачки додаткових коефіцієнтів, які не передбачені для відповідного способу її обчислення, сама по собі не свідчить про звуження змісту чи обсягу її конституційного права на соціальний захист, оскільки гарантований розмір пенсії у шість мінімальних пенсій за віком залишається незмінним за своєю правовою основою та підлягає визначенню з урахуванням установленої законом розрахункової величини.

Колегія суддів окремо звертає увагу, що у відзиві відповідача міститься посилання на здійснення перерахунку пенсії у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Водночас із установлених судом першої інстанції обставин та змісту судового рішення від 17 грудня 2024 року у справі № 240/1614/24, наведеного в оскаржуваному рішенні, вбачається, що позивачці визначено право на перерахунок пенсії саме у розмірі шести мінімальних пенсій за віком.

Отже, наведене у відзиві твердження про вісім мінімальних пенсій за віком не узгоджується з установленими обставинами справи та не береться колегією суддів до уваги при вирішенні цього спору.

Водночас зазначена неточність не впливає на правильність вирішення питання про застосування заявлених коефіцієнтів індексації, оскільки відповідний правовий висновок ґрунтується на способі обчислення пенсії, а не на її конкретній кратності.

Колегія суддів також зауважує, що предметом цього спору не є правильність фактичного виконання судового рішення у справі № 240/1614/24 в частині визначення основного розміру пенсії або виплати заборгованості за цим рішенням.

Тому оцінка зазначених питань виходила б за межі предмета позову та апеляційного перегляду.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо незастосування коефіцієнтів 1,14, 1,197, 1,0796 та 1,115 до основного розміру пенсії позивачки, визначеного у шести мінімальних пенсіях за віком.

Оскільки вимога про зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок та виплату пенсії є похідною від вимоги про визнання дій протиправними, підстави для її задоволення також відсутні.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За змістом пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів уважає, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, установив істотні для вирішення спору обставини та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують зазначених висновків та не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

При цьому висновок суду першої інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 15 травня 2026 року у справі № 240/16039/25, прийнятій у подібних правовідносинах.

Отже, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

ГоловуючийВатаманюк Р.В.

СуддіБоровицький О. А. Курко О. П.