Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №240/383/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/383/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Т.О.

Суддя-доповідач - Сушко О.О.

08 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сушка О.О.

суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

На обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд неправильно застосував норми матеріального права та неповно з`ясував обставини справи.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та у період з 12.09.2022 по 25.10.2022 брав безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України. 12.09.2022 він отримав мінно-вибухове осколкове поранення, внаслідок якого йому встановлено 25% втрати професійної працездатності.

01.08.2023 позивача звільнено з військової служби за сімейними обставинами. Після звільнення він звернувся із заявою про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку з втратою працездатності. Рішенням комісії Міністерства оборони України від 16.08.2024 у призначенні допомоги відмовлено з мотивів встановлення ступеня втрати працездатності понад тримісячний строк після звільнення з військової служби.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України №2232-ХІІ).

Відповідно до статті 41 названого Закону виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Так, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно із пунктом 1 статті 3 названого Закону його дія поширюється на:

військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі – правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів – громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей;

військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;

військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Статтею 16 Закону України №2011-ХІІ регламентовано питання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Пунктом 1 цієї правової норми визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі – одноразова грошова допомога), – гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону України №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби

Пункт 10 статті 163 Закону України №2011-XII передбачає, що Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На реалізацію наведеної бланкетної норми постановою Уряду від 25 грудня 2003 року №975 затверджений Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі – одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі – військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) (далі – Порядок №975).

Практика Верховного Суду стосовно застосування цього Порядку сформована, зокрема, у постановах від 27 травня 2021 року у справі № 520/9807/20, від 24 червня 2021 року у справі № 120/1985/20-а, від 18 травня 2022 року у справі № 500/423/19, від 25 липня 2022 року у справі № 380/6447/20 та від 18 березня 2024 року у справі № 120/13997/21-а.

Згідно із положеннями пункту 3 цього Порядку днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Абзацом 2 пункту 7 Порядку № 975 визначено, що у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, – військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.

Верховний Суд у постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 320/4821/19, аналізуючи положення пункту 7 частини 2 статті 16 Закону України №2011-XII, дійшов висновку, що у разі встановлення особі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, то права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у такої особи не виникає.

Слід зауважити, що остання є спеціальною правовою нормою, яка містить критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, зокрема:

суб`єкти отримання допомоги – військовослужбовці та особи звільнені з військової служби;

визначений час настання страхового випадку (встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності) – військовослужбовці та особи, звільнені з військової служби, які частково втратили працездатність внаслідок отримання поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби;

відсутність умови про встановлення втрати працездатності без встановлення інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.

Таким чином, аналіз вище вказаних положень Закону України № 2011-ХІІ та Порядку № 975 дозволяє дійти висновку про те, що право звільненої з військової служби особи на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із частковою втратою працездатності обмежено:

тримісячним строком для встановлення такій особі часткової втрати працездатності, що рахується з дня звільнення такої особи з військової служби;

причинами отримання такою особою поранення (контузії, травми або каліцтва) або захворювання, оскільки останні повинні бути набуті особою саме під час виконання нею обов`язків військової служби.

Як встановлено у спірних правовідносинах порушено першу умову, а саме не дотримано тримісячний строк для встановлення позивачу втрати працездатності, що рахується з дня звільнення зі служби.

Варто зазначити, що встановлення законодавцем обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об`єктивно непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, це не означає, що зі збігом цього строку особа безумовно втрачає соціальні гарантії, які надані їй Законом, зокрема можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у виключних випадках із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову).

Вище зазначене підтверджується позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 23 жовтня 2018 року у справі № 161/69/17 та від 12 березня 2019 року у справі № 760/18315/16-а, у яких колегії суддів Верховного Суду дійшли висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість в будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав, а саме, права на отримання грошової виплати; не вважається завершеним строк за умови об`єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права; таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2024 року, повертаючи справу № 540/3059/20 на новий розгляд, указав, що при розгляді подібних спорів суди повинні встановити, чи були вчинені особою всі залежні від неї дії щодо отримання довідки МСЕК у строки, які надають право на отримання одноразової грошової допомоги.

Отже, встановлений законодавством тримісячний строк для встановлення особі часткової втрати працездатності рахується з дня звільнення такої особи з військової служби, є преклюзивним і підлягає поновленню лише у виключних випадках у зв`язку із наявністю об`єктивно непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, що підтверджені доказами, належність яких повинна бути перевірена уповноваженим органом або судом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийСушко О.О.

СуддіЗалімський І. Г. Мацький Є.М.