Окрема думка від 06 жовтня 2026 р. у справі №120/2355/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

ОКРЕМА ДУМКА

Справа № 120/2355/24

07 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України викладаю окрему думку щодо постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2026 року, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року — без змін.

Не погоджуюся з висновками більшості колегії суддів про правомірність оскаржуваних дій щодо призову позивача та наказу військової частини НОМЕР_1 від 31 березня 2022 року №79 в частині, що стосується ОСОБА_1 .

На моє переконання, апеляційну скаргу належало задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення обох позовних вимог.

1. Щодо предмета спору та законодавства, яке підлягає застосуванню

Позивач оспорює правомірність дій щодо його призову 28 лютого 2022 року та індивідуального акта військової частини від 31 березня 2022 року. Отже, законність цих дій та акта необхідно оцінювати за законодавством, чинним на час їх вчинення та прийняття.

Натомість у постанові застосовано положення Порядку організації та ведення військового обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487, та Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом від 15 вересня 2022 року №280. Обидва акти прийнято після виникнення спірних правовідносин. Їх положення не можуть бути нормативною підставою для висновку про законність призову в лютому та зарахування до військової частини в березні 2022 року.

На час призову питання військового обліку регулював Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року №921. Відповідно, обсяг обов`язків позивача та відповідачів потрібно було визначати за чинними тоді нормами, а не за пізнішим регулюванням.

Це не означає, що кожне посилання на пізніший нормативний акт саме собою зумовлює задоволення позову. Однак вимоги до оформлення відстрочки та документального забезпечення зарахування на службу не можна вважати встановленими без визначення їх нормативної основи на дату спірних подій.

2. Щодо підстав для відстрочки

Абзац третій частини другої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у застосовній до спірних правовідносин редакції передбачав, що призову під час мобілізації не підлягають педагогічні працівники закладів загальної середньої освіти, які працюють за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.

У справі встановлено, що позивач із 01 березня 2008 року працював учителем фізичної культури. Суд першої інстанції визнав наявність у нього передбачених зазначеною нормою підстав для відстрочки. У постанові апеляційного суду наведено довідку про роботу на одну ставку, однак вирішальне значення надано відсутності заяви до ТЦК та СП.

На моє переконання, необхідно розмежовувати існування передбачених законом підстав для відстрочки та вчинення дій для її оформлення. Неподання заяви не означає, що особа взагалі не мала законних підстав для відстрочки, як це зазначено в постанові.

Водночас сама довідка, складена в червні 2022 року, не доводить обізнаності ТЦК та СП про всі необхідні обставини станом на 28 лютого 2022 року. Таку обізнаність або її відсутність слід установлювати за військово-обліковими документами та іншими доказами. Відсутність заяви не може підміняти дослідження цього питання.

Висновок Верховного Суду у постанові від 01 жовтня 2024 року у справі №200/4189/22 про необхідність активних дій для реалізації права на відстрочку підлягає врахуванню. Проте він не звільняє суд від оцінки самостійного доводу про недотримання порядку встановлення придатності до військової служби.

Отже, навіть якщо довід про неоформлену відстрочку не визнано достатнім для задоволення позову, з цього не випливає законність усіх інших складових процедури призову.

3. Щодо встановлення придатності та розподілу обов`язку доказування

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба пов`язана з професійною діяльністю осіб, придатних до неї за станом здоров`я і віком, за винятком визначених законом випадків. Установлення придатності є істотною передумовою призову, а не питанням, яке виникає лише після набуття статусу військовослужбовця.

Позивач заперечував проведення медичного огляду перед призовом. У відповідь на цей довід суд мав установити, на підставі якого документа відповідач визначив придатність позивача, коли та якою ВЛК прийнято відповідну постанову або чи існував інший належний висновок, який за чинними тоді правилами міг бути використаний під час призову.

У постанові таких обставин не встановлено та доказів, які їх підтверджують, не наведено. Натомість довід відхилено через недоведеність усних звернень позивача та відсутність скарги до ВЛК вищого рівня.

Вважаю такий підхід неправильним.

За частиною другою статті 77 КАС України обов`язок довести правомірність оскаржуваних дій та рішень покладається на суб`єкта владних повноважень. Цей обов`язок охоплює підтвердження фактичних і юридичних передумов їх вчинення та прийняття.

Обов`язок позивача довести, що він усно повідомляв про порушення, не підміняє обов`язку відповідача підтвердити дотримання процедури. Недоведеність відповідного повідомлення не є доказом проведення огляду чи належного встановлення придатності.

Ненадання документа не слід автоматично ототожнювати з доведеним фактом непроведення огляду. Проте за відсутності належного підтвердження придатності та пояснення правової основи призову немає підстав презюмувати виконання відповідачем обов`язкових вимог.

За таких обставин вважаю, що правомірність оскаржуваних дій щодо призову позивача відповідачем не доведена.

4. Щодо посилання на порядок оскарження до ВЛК вищого рівня

Спір про правильність медичної оцінки та спір про дотримання процедури призову мають різний предмет.

У цій справі позивач заперечував сам факт проведення належного огляду. Для відповіді на цей довід не потрібно підміняти медичну компетенцію ВЛК або самостійно визначати придатність позивача. Необхідно перевірити існування належного рішення про придатність і можливість його використання на дату призову.

Неподання скарги до ВЛК вищого рівня не підтверджує існування такого рішення. У постанові також не наведено норми, яка встановлювала б обов`язкове попереднє адміністративне оскарження як умову судової перевірки дій щодо призову.

Тому висновок про законність дій відповідачів не може ґрунтуватися на тому, що позивач не домігся встановлення порушення іншим адміністративним органом.

5. Щодо скасування наказу військової частини НОМЕР_1

Позовна вимога до військової частини стосується законності наказу від 31 березня 2022 року №79 в частині щодо позивача. Натомість більшість колегії суддів оцінила цю вимогу переважно через положення про звільнення з військової служби та подання рапорту.

Не погоджуюся з таким ототожненням.

Звільнення з військової служби за передбаченими статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підставами та судова перевірка законності індивідуального акта є різними правовими механізмами. Відсутність рапорту про звільнення за станом здоров`я не підтверджує правомірності наказу про зарахування.

Позивач не просить суд установити його непридатність чи звільнити за станом здоров`я. Він оспорює акт, прийнятий унаслідок призову, правомірність якого також є предметом цього спору.

Похідний характер наказу військової частини сам собою не зумовлює його скасування через будь-який процедурний недолік. Однак у цій справі йдеться про непідтвердження істотної передумови призову — належного встановлення придатності. Така обставина об`єктивно могла вплинути на допустимість призову та подальше зарахування позивача.

Вважаю, що формальна наявність документів про направлення особи до військової частини не усуває необхідності оцінити законність їх правової основи. В іншому разі непідтверджена правомірність первинної процедури залишалася б без значення для акта, яким реалізовано її наслідки.

6. Щодо виконаного індивідуального акта та ефективності захисту

Виконання індивідуального акта і продовження його юридичних наслідків не є тотожними обставинами. Наказ щодо позивача не лише зафіксував його прибуття, а й оформив зарахування та призначення на посаду. Тому факт виконання наказу не є достатньою відповіддю на питання про можливість його судового оскарження.

Правова визначеність не може тлумачитися як безумовне збереження індивідуального акта всупереч запереченням його адресата щодо законності покладених на нього обов`язків.

Загальне посилання на постанови Верховного Суду у справах №9901/286/19, №816/228/17, №9901/96/21 та №П/9901/97/21 без розмежування предмета спору, характеру акта і наслідків його виконання не вважаю достатнім обґрунтуванням відмови.

Зокрема, справа №816/228/17 стосувалася наказу про податкову перевірку. Висновок про неналежність окремого оскарження реалізованого наказу був пов`язаний із можливістю перевірити порушення процедури під час оскарження рішень, прийнятих за результатами перевірки. Такий підхід не встановлює універсального імунітету всіх виконаних індивідуальних актів від судового контролю.

У цій справі позивач одночасно оспорює дії щодо призову та акт військової частини, яким оформлено їх наслідки. Вважаю, що визнання дій протиправними та усунення оспорюваної частини наказу з правового регулювання становища позивача мають самостійне значення для захисту його прав.

При цьому скасування наказу №79 не слід автоматично ототожнювати з вирішенням усіх питань військового обліку, початку та припинення служби. Однак наявність інших пов`язаних правовідносин не є достатньою підставою для збереження оспорюваного акта, правомірність якого не доведена.

7. Щодо постанови Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №160/2592/23

Верховний Суд у зазначеній справі наголосив на незворотності завершеної процедури призову та на тому, що порушення порядку медичного огляду саме собою не свідчить про непридатність і не є підставою для звільнення з військової служби.

Не заперечую, що суд не може встановлювати непридатність особи лише через недотримання процедури або створювати нову підставу звільнення, не передбачену законом.

Водночас у справі ОСОБА_1 предметом позовної вимоги є безпосередньо наказ військової частини. На моє переконання, відмінність між вимогою про зобов`язання звільнити зі служби та вимогою про судову перевірку конкретного індивідуального акта має юридичне значення.

Усвідомлюючи, що скасування наказу впливає на правовідносини проходження служби, не погоджуюся з розширенням висновку про незворотність процедури до загальної заборони усунення її оспорюваних юридичних наслідків.

Фактичне завершення призову не доводить його законності. Воно також не усуває обов`язку суду окремо оцінити вимогу про визнання дій протиправними. Інакше сам факт набуття статусу військовослужбовця ставав би обґрунтуванням правомірності процедури, за допомогою якої цей статус набуто.

8. Висновок

На моє переконання, відсутність заяви про відстрочку не доводить законності всієї процедури призову, а неподання скарги до ВЛК вищого рівня не підтверджує належного встановлення придатності позивача. Посилання на виконання наказу та підстави звільнення зі служби не замінюють перевірки правомірності оспорюваного індивідуального акта.

З огляду на недоведеність дотримання істотних передумов призову та значення встановленої доказової прогалини для подальшого зарахування позивача вважаю, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 належало задовольнити, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким:

— визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби;

— визнати протиправним та скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 від 31 березня 2022 року №79 у частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини та призначення його на посаду.

Суддя Ватаманюк Р.В.