Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №560/3271/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/3271/26

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

09 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів - Гнап Д.Д., Сушка О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду (ухвалене суддею Драновським Я.В. у м. Хмельницькому) від 04 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року позов задоволено частково.

Так, рішенням суду:

визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати додаткової винагороди з 09 березня 2023 року по 31 серпня 2023 року;

зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати додаткової винагороди за період з 09 березня 2023 року по 31 серпня 2023 року, починаючи з 09 березня 2023 року по день фактичної виплати індексації (тобто по 31 січня 2026 року);

визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, який утримано з додаткової винагороди;

зобов`язано військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, який утримано з додаткової винагороди, на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року у справі № 560/6253/24.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що остаточний розрахунок шляхом виплати позивачеві додаткової винагороди проведено лише 31 січня 2026 року, тобто не одночасно із звільненням з військової служби, що є підставою для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

Також суд вважав, що при виплаті додаткової винагороди відповідач повинен був здійснити компенсацію податку на доходи з фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Короткий зміст апеляційної скарги та відзиву на таку скаргу

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року та ухвалити нове, яким позовну заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення.

В обґрунтування апеляційної скарги її автор зазначив, що додаткова винагорода була виплачена позивачу 31 січня 2026 року на виконання рішення суду у справі № 560/6253/24, а тому вона не входить до сум, які підлягають остаточному розрахунку при звільненні.

Щодо компенсації податку на доходи з фізичних осіб, то апелянт посилається на індивідуальні податкові консультації ДПС, відповідно до яких виплати, здійснені за рішенням суду, підлягають різному оподаткуванню залежно від того, чи продовжує особа військову службу та чи входять такі виплати до складу грошового забезпечення.

У встановлений судом строк представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, у якому просить таку скаргу залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року - без змін.

Стислий виклад встановлених обставин

Позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , правонаступником якої є військова частина НОМЕР_1 .

31 січня 2026 року на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року у справі № 560/6253/24 ОСОБА_1 виплачено додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", проте не виплатив при цьому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, враховує наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати.

Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-III компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення).

Пунктом 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159), встановлено, що компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260), грошове забезпечення включає щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать, зокрема, додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова № 168) встановлено виплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану.

Колегія суддів враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 07 травня 2026 року у зразковій справі № 280/8933/24, відповідно до якого додаткова винагорода, встановлена Постановою № 168 на період дії воєнного стану, є різновидом одноразового додаткового грошового забезпечення військовослужбовця, тобто є доходом, що має разовий характер, у зв`язку із чим приписи Закону № 2050-III на спірні правовідносини не поширюються, а компенсація втрати частини таких доходів у разі затримки їх виплати стягненню не підлягає.

Зазначений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду є обов`язковим для врахування судами відповідно до процесуального закону.

Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові дійшла висновку саме щодо правової природи додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, як одноразового додаткового виду грошового забезпечення. Порядок № 260 відносить додаткову винагорода на період дії воєнного стану до одноразових додаткових видів грошового забезпечення незалежно від підстави її нарахування (участь у бойових діях чи поранення). Відповідно додаткова винагорода за безпосередню участь у бойових діях також належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення та має разовий характер у розумінні Закону № 2050-III.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про поширення дії Закону № 2050-III на спірні правовідносини, що стосуються компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди, що свідчить про неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу таку компенсацію підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

З приводу доводів апелянта про здійснення компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, який утримано з виплачених сум додаткової винагороди, то тут слід врахувати таке.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (далі - ПК України) суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктами 3-5 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами, що утримують військовослужбовців, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, пов`язаних з утриманням ПДФО.

Так, додаткова винагорода, виплачена позивачу на виконання рішення суду від 01 липня 2024 року у справі № 560/6253/24, є доходом, набутим позивачем виключно у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби.

Пункт 2 Порядку № 44 прямо передбачає право на компенсацію ПДФО також для осіб, звільнених зі служби, для відшкодування утриманих сум податку з виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Доводи апелянта про те, що оподаткування здійснено на загальних підставах відповідно до індивідуальних податкових консультацій органів ДПС, не спростовують обов`язку відповідача здійснити компенсацію ПДФО відповідно до Порядку № 44.

При цьому індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер та стосується порядку застосування норм податкового законодавства, проте не може скасовувати чи змінювати дію Порядку № 44, який покладає на військову частину обов`язок здійснити компенсацію утриманого податку.

Колегія суддів також звертає увагу на суперечливість позиції апелянта, який в одній частині апеляційної скарги стверджує, що позивач не був звільнений з військової служби (обґрунтовуючи відсутність підстав для застосування статті 117 Кодексу законів про працю України), а в іншій частині вказує на те, що позивач все ж був звільнений зі служби (обґрунтовуючи правомірність відмови у виплаті компенсації ПДФО).

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення грошової компенсації сум ПДФО та зобов`язання провести таку компенсацію є законним та обґрунтованим.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, частково відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду, а тому приймаються судом як належні.

В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є зокрема неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

При цьому неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оцінивши доводи апеляційної скарги та перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та наявність підстав для скасування рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року в частині задоволених позовних вимог, що стосуються визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди за період з 09 березня 2023 року по 31 серпня 2023 року та зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку із порушенням строку виплати додаткової винагороди за період з 09 березня 2023 року по день фактичної виплати.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частинами 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Зважаючи на результат апеляційного розгляду, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 139, 243, 240, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року скасувати в частині задоволених позовних вимог, які стосуються визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати додаткової винагороди з 09 березня 2023 року по 31 серпня 2023 року, а також зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку із порушенням строку виплати додаткової винагороди за період з 09 березня 2023 року по день фактичної виплати (тобто по 31 січня 2026 року).

Прийняти в цій частині нову постанову, якою у задоволенні таких позовних вимог відмовити.

В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції (частина 1 статті 329, стаття 331 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суддя-доповідачЯремчук К.О.

СуддіГнап Д.Д. Сушко О.О.