Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №240/6217/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/6217/26

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

09 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів Гнап Д.Д., Сушка О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду (ухвалене суддею Леміщаком Д.М. у м. Житомирі) від 08 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року позов задоволено.

Так, рішенням суду:

визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області, яка полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого обчислена грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168;

зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, обчисливши її розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168;

визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області, яка полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого обчислена грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2024 роки, сум індексації;

зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2024 роки, обчисливши їх розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум індексації.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що додаткова винагорода, запроваджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, а тому вказана винагорода входить до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані позивачем дні оплачуваних відпусток. При цьому суд керувався приписами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.

Крім того, суд вважав, що відповідач протиправно не врахував індексацію грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2024 роки, оскільки така індексація має систематичний характер.

Короткий зміст апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року та ухвалити нове, яким позовну заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення.

В обґрунтування апеляційної скарги її автор зазначив, що спір у цій справі пов`язаний із проходженням та звільненням з публічної служби, а тому до нього застосовується спеціальний місячний строк, передбачений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому позивача звільнено з органів цивільного захисту 30 грудня 2025 року, а до суду з позовом він звернувся лише 19 лютого 2026 року.

На думку апелянта, позивач знав або повинен був знати про склад та розмір отриманого грошового забезпечення ще під час служби та при звільненні, а тому звернення із запитом до відповідача у лютому 2026 року не змінює моменту початку перебігу строку звернення до адміністративного суду.

Крім того, скаржник переконаний, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", не є складовою частиною грошового забезпечення, а тому у відповідача не було підстав для включення до складу компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток такої додаткової винагороди.

Також в апеляційній скарзі представник відповідача заперечує право позивача на перерахунок допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань із врахуванням сум індексації, посилаючись на їх разовий характер.

Стислий виклад встановлених обставин

ОСОБА_1 проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області.

Наказом начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області від 12 вересня 2025 року № 804 позивача виключено зі з кадрів ДСНС України.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, враховує наступне.

Одним із питань, яке належить вирішити апеляційному суду, є те, чи підлягає врахуванню додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова № 168), під час обчислення компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту.

Так, відповідно до частини першої статті 101 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України) служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Згідно з частиною першою статті 115 КЦЗ України держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів та підрозділів цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Частини перша та друга статті 125 КЦЗ України передбачає, що держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків.

Розміри, порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Крім того, частина двадцять п`ята статті 129 КЦЗ України передбачає, що у рік звільнення із служби особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту в разі невикористання ними щорічних основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, у тому числі за не використані дні щорічних відпусток у минулі роки.

На виконання частини другої статті 125 КЦЗ України Кабінет Міністрів України 30 серпня 2017 року прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Пунктом 3 вказаної постанови визначено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу необхідно здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

На реалізацію наведеної вище норми Міністерство внутрішніх справ України наказом від 20 липня 2018 року № 623 затвердило Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - Інструкція № 623).

Розділ XХVІІ вказаної Інструкції визначає порядок виплати грошового забезпечення при звільненні зі служби цивільного захисту.

Відповідно до пункту 3 розділу XХVІІ Інструкції № 623 у рік звільнення зі служби особам рядового і начальницького складу в разі невикористання ними щорічних основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки особам рядового і начальницького складу, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, у тому числі за невикористані дні щорічних відпусток у минулі роки.

Згідно з пунктом 6 вказаного розділу при виплаті грошової компенсації за невикористані в році звільнення щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки особам рядового і начальницького складу, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, у тому числі за невикористані дні щорічних основних відпусток у минулі роки, до розрахунку береться грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу, яке вони отримували на день звільнення зі служби цивільного захисту.

Отже, положення Інструкції № 623 передбачають, що компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток обчислюється виходячи з грошового забезпечення, яке особа рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту отримувала на день звільнення зі служби.

При цьому Інструкція № 623 не містить застережень щодо неврахування тих чи інших складових грошового забезпечення під час обчислення розміру компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 Постанови № 168 на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, Державної кримінально-виконавчої служби, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Абзац перший пункту 2-1 Постанови № 168 установлює, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають порядок, умови і розміри виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 січня 2023 року № 35 затверджено Порядок та умов виплати особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту додаткової винагороди на період воєнного стану та особливості виплати винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду).

Пункт 15 вказаного Порядку визначає, що додаткова винагорода є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення.

Отже, додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, належить до складу грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, і є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

Водночас, як вже зазначалося, положення Інструкції № 623, які регулюють порядок обчислення компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, не встановлюють обмежень щодо врахування лише окремих видів грошового забезпечення та не передбачають виключення з розрахунку одноразових додаткових його видів.

За такого правового регулювання сам по собі одноразовий характер додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, не є підставою для її неврахування під час обчислення компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту.

Отже, за умови виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, позивачу на день звільнення зі служби, вона підлягає врахуванню у складі грошового забезпечення, з якого визначається розмір відповідної компенсації.

Колегія суддів зауважує, що правовий підхід, сформований Верховним Судом (зокрема у постанові від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23, на яку посилається суд першої інстанції) щодо врахування додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, під час обчислення компенсації за невикористані дні відпусток військовослужбовцям, ґрунтується на визначенні правової природи цієї винагороди та її належності до щомісячних або одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Це зумовлено особливостями нормативного регулювання відповідних виплат військовослужбовцям.

Так, підпункт 6 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2017 року № 260, передбачав, що компенсація за невикористані дні відпусток обчислюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.

Отже, зазначена норма хоча й не містить прямої заборони на врахування винагород, проте встановлює конкретний перелік складових грошового забезпечення, які беруться до розрахунку, обмежуючи врахування додаткових видів грошового забезпечення лише щомісячними виплатами.

Саме тому вирішення питання про включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, до розрахунку компенсації військовослужбовцям залежало від визначення її правової природи, а саме від віднесення такої винагороди до щомісячних або одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Натомість, правове регулювання порядку обчислення компенсації за невикористані дні відпусток особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту є іншим та не передбачає обмеження складових грошового забезпечення залежно від їх належності до щомісячних чи одноразових додаткових його видів.

З огляду на це відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин висновків Верховного Суду, викладених зокрема у постанові від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23, на яку посилається суд першої інстанції, оскільки такі висновки сформовані щодо грошового забезпечення військовослужбовців, особливості виплати якого врегульовано іншими нормативно-правовими актами.

Саме з наведених мотивів колегія суддів доходить висновку, що під час обчислення компенсації за невикористані дні відпусток особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту підлягають врахуванню всі складові грошового забезпечення, які відповідно до законодавства входили до його складу та які особа отримувала на день звільнення зі служби, у тому числі додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, а не з мотивів, які наведені судом першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

З огляду на викладене колегія суддів загалом погоджується із висновками суду першої інстанції, що грошова компенсація за невикористані позивачем дні оплачуваних відпусток має обчислюватися, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, проте зауважує, що суд першої інстанції дійшов до такого висновку не із тих мотивів, що є підставою для зміни судового рішення в цій частині.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині, що стосується врахування індексації при виплаті позивачу грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2024 роки, то тут слід врахувати таке.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-ХІІ).

Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Відповідно до статті 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (в редакції до 01 січня 2016 року в розмірі 101 відсоток).

У разі виникнення обставин, передбачених статті 4 Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Відповідно до пункту 2 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення.

Згідно пункту 1.1 Порядку № 1078 індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. До 01 січня 2016 року поріг індексації встановлювався в розмірі 101 відсоток (внесені зміни постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 рок № 77).

Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Необхідно зазначити, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

Незважаючи на наявність спеціального законодавства, якими імперативно визначаються види (складові) грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, які не врегульовують питання віднесення індексації грошового забезпечення до видів грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога на оздоровлення та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту, при вирішенні цього питання слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті).

Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту для розрахунку грошової допомоги на оздоровлення та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 820/3423/18, у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 240/10130/19, в постанові від 19 березня 2020 року у справі №820/5286/17 та ряду інших, предметом розгляду яких було включення індексації до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обрахунок та визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення та одноразової грошової допомоги при звільненні.

Таким чином, суд першої інстанції слушно зауважив, що неврахування індексації грошового забезпечення при обчисленні грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2024 роки призвело до її виплати у заниженому розмірі та є протиправним.

З огляду на усталену практику Верховного Суду колегія суддів доходить висновку, що позивач має право на перерахунок грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2024 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення.

Не заслуговують на увагу аргументи апелянта про неврахування окружним адміністративним судом положень процесуального закону, якими врегульовано особливості недотримання строку звернення до адміністративного суду (скаржник стверджує, що позивач не дотримався встановленого строку звернення до суду).

Так, частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, процесуальний закон передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України; у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, – у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23.

У зазначеній постанові касаційний суд виснував, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).

Також касаційний суд сформував єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, вказавши, що такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19 липня 2022 року. Зокрема для стягнення заробітної плати, яка належить працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі згідно з попередньою редакцією закону.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Водночас наказом начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області від 12 вересня 2025 року № 804 позивача виключено з кадрів ДСНС України.

Проте зміст згадуваного вище наказу не містить інформації про обсяг і характер виплачених позивачу сум, а тому не може визначати момент, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про нараховані та виплачені суми.

При цьому доказів отримання позивачем при виключенні з кадрів ДСНС України письмового повідомлення про обсяг і характер виплачених сум матеріали справи не містять.

З огляду на викладене колегія суддів переконана, що доводи апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду не заслуговують на увагу, адже в межах спірних правовідносин відсутні підстави стверджувати про недотримання позивачем такого строку.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги частково знайшли підтвердження в ході апеляційного розгляду, а тому враховуються судом лише в частині мотивів рішення суду першої інстанції, які стосуються врахування сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, під час обчислення позивачу грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Водночас міркування апелянта про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову є необґрунтованими та спростовуються викладеними вище мотивами.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

При цьому неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина 2 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною 4 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За наведених обставин, враховуючи те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, проте помилився в мотивах прийняття такого рішення в частині, що стосуються врахування сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, під час обчислення позивачу грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, змінивши мотивувальну частину судового рішення в цій частині.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року в частині надання правової оцінки правовідносинам, що стосуються врахування сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", під час обчислення грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, виклавши відповідні мотиви в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції (частина 1 статті 329, стаття 331 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суддя-доповідачЯремчук К.О.

СуддіГнап Д.Д. Сушко О.О.