Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №560/10212/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/10212/25

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

09 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів - Гнап Д.Д., Сушка О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду (ухвалене суддею Матущаком В.В. у м. Хмельницькому) від 29 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року позов задоволено.

Так, рішенням суду:

визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 13 травня 2025 року № 222650010022 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період його трудової діяльності в колгоспі імені Комінтерну з 1981 по 1992 відповідно до записів у трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_1 від 29 березня 1984 року;

зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 травня 2025 року та прийняти рішення з врахуванням висновків суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 13 травня 2025 року № 222650010022, оскільки періоди роботи позивача у колгоспі імені Комінтерну з 1981 року по 1992 рік підтверджуються записами у трудовій книжці колгоспника № 78 від 29 березня 1984 року і в такій трудовій книжці містяться відомості про кількість відпрацьованих людино-днів, встановлений мінімум трудоднів та нараховану заробітну плату.

Крім того, суд зазначив, що позивач працював трактористом, тобто був безпосередньо зайнятий у сільськогосподарському виробництві протягом робочого року.

З огляду на те, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, тому суд визнав безпідставною відмову у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу через відсутність інформації про встановлений мінімум та вироблені трудодні.

Короткий зміст апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги цей відповідач вказує на те, що період роботи ОСОБА_1 в колгоспі з 1981 по 1992 роки не може бути зарахований до страхового стажу без документального підтвердження встановленого та фактично виконаного мінімуму трудової участі.

На думку апелянта, самого запису в трудовій книжці колгоспника недостатньо для підтвердження спірного періоду, а страховий стаж позивача без його врахування становить 20 років 01 місяць 08 днів, що менше необхідних для призначення пенсії 22 років.

Також скаржник вважає, що суд безпідставно зобов`язав територіальний орган Пенсійного фонду України зарахувати спірний період до страхового стажу, оскільки питання обчислення стажу та призначення пенсії належать до компетенції органів Пенсійного фонду України, а суд не вправі підміняти суб`єкта владних повноважень у здійсненні його дискреційних повноважень.

Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.

Стислий виклад встановлених обставин

06 травня 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою, у якій просив призначити пенсію відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, яке рішенням від 13 травня 2025 року № 222650010022 відмовило ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Зі змісту такого рішення слідує, що страховий стаж позивача становить 20 років 01 місяць 06 днів. При цьому за долученими до заяви документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі з 1981 року по 1992 рік відповідно до записів трудової книжки № 78 від 29 березня 1984 року, оскільки відсутня довідка про встановлений та вироблений мінімум трудової участі.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, враховує наступне.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовано Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).

Статтею 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років, мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 року.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.

Отже, страховий стаж, набутий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Встановленими у цій справі обставинами підтверджується те, що позивачеві відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу; при цьому до страхового стажу позивача не зараховано період його роботи в колгоспі з 1991 року по 1998 рік у зв`язку з відсутністю уточнюючої довідки про встановлений мінімум та відпрацьовані вихододні.

Суд першої інстанції не погодився із такими доводами пенсійного органу та зауважив, що в трудовій книжці колгоспника, що видана 29 березня 1984 року, містяться відомості про кількість відпрацьованих людино-днів, встановлений мінімум трудоднів та нараховану заробітну плату, що не потребує надання будь-якої уточнюючої довідки у підтвердження відпрацьованих вихододнів.

Колегія суддів вважає такі висновки окружного адміністративного суду цілком обгрунтованими.

Так, порядок ведення трудових книжок колгоспників регулювався постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310 "Про трудові книжки колгоспників" (далі - постанова Ради Міністрів СРСР № 310), якою також було затверджено Загальні положення про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників (далі Загальні положення).

Пунктом 2 постанови Ради Міністрів СРСР № 310 передбачалося, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу.

У пунктах 1, 2, 5 Загальних положень йшлося, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту прийняття їх в члени колгоспу.

В трудову книжку колгоспника вносяться:

відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність;

відомості про членство у колгоспі: прийом у члени колгоспу, припинення членства;

відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи;

відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової участі, його виконання;

відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань, нагородження та заохочення за успіхи в роботі, передбачені статутом та правилами розпорядку колгоспу, інші заохочення відповідно до чинного законодавством;

відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використаних винаходах та раціоналізаторських реченнях та про виплачених у зв`язку з цим винагороди.

Зміст трудової книжки колгоспника від 29 березня 1984 року свідчить про те, що така відповідає наведеним вище приписам Порядку та в ній зазначено відомості про трудову участь позивача: прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової участі, його виконання.

Незважаючи на такі обставини, пенсійний орган не зарахував до страхового стажу позивача період трудової діяльності за 1981-1992 роки з підстав відсутності довідки про встановлений мінімум та відпрацьовані вихододні.

Водночас статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

При цьому основними умовами для призначення пенсії за віком є наявність необхідного страхового стажу та досягнення пенсійного віку.

Підтвердженням того, що позивач працював протягом спірного періоду повний робочий день членом колгоспу є записи в трудовій книжці колгоспника від 29 березня 1984 року, що, як вже встановлено вище, відповідало вимогам законодавства і не потребувало інших способів доведення цього факту.

Отже, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що наведені пенсійним органом мотиви незарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 1981 року по 1992 рік є безпідставними.

При цьому критично слід оцінити доводи апелянта про те, що зарахування спірного періоду до страхового стажу позивача належить до виключної компетенції територіального органу Пенсійного фонду України, адже судом першої інстанції зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії та прийняти рішення, врахувавши при цьому висновки суду, що викладені в мотивувальній частині рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Окрім того, частина перша статті 2 та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, що полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому не приймаються судом як належні.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав вважати оскаржуване рішення помилковим.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, тому з урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції (частина 1 статті 329, стаття 331 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

СуддіГнап Д.Д. Сушко О.О.