Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №640/20969/19 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/20969/19 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Ключковича В. Ю., Парінова А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» у невжитті дій з підстав, визначених п. 9 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та розділу 3 п. 1-3 «Інструкції про порядок виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення» від 06.05.2016 № 826 щодо визнання укладених з ОСОБА_1 протягом березня-червня 2015 року десяти договорів банківського вкладу нікчемними та невчиненні дій щодо застосування наслідків нікчемності;

- зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» вчинити дії, визначені у п. 9 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та встановлені розділом 3 п. 1-3 «Інструкції про порядок виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення» від 06.05.2016 № 826 щодо визнання укладених з ОСОБА_1 протягом березня-червня 2015 року десяти договорів банківського вкладу нікчемними та вчинити дії щодо застосування наслідків нікчемності.

На виконання пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ справу передано для розгляду та вирішення до Київського окружного адміністративного суду.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

При цьому, апелянт просить задовольнити його вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльності Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» щодо нездійснення перевірки на предмет нікчемності 10-ти договорів банківських вкладів укладених між позивачем та ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива».

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладено ряд договорів банківського вкладу, а саме:

10 березня 2015 року між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладено договір банківського вкладу № 67-в-17/1401, за умовами якого банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 100 000,00 грн строком до 12 червня 2016 року з нарахуванням 25 % річних до 14 березня 2016 року, а після настання вказаної дати - 3 % річних.

10 березня 2015 року між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладено договір банківського вкладу № 67-в-17/1402, за умовами якого банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 50 000,00 дол. США строком до 12 червня 2016 року з нарахуванням 11 % річних до 14 березня 2016 року, а після настання вказаної дати - 2 % річних.

10 березня 2015 року між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладено договір банківського вкладу № 67-в-17/1403, за умовами якого банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 50 000,00 дол. США строком до 12 червня 2016 року з нарахуванням 11 % річних до 14 березня 2016 року, а після настання вказаної дати - 2 % річних.

10 березня 2015 року між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладено договір банківського вкладу № 67-в-17/1404, за умовами якого банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 30 000,00 дол. США строком до 12 червня 2016 року з нарахуванням 11 % річних до 14 березня 2016 року, а після настання вказаної дати - 2 % річних.

14 квітня 2015 року між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладено договір банківського вкладу № 67-в-17/1448, за умовами якого банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 5 044,00 дол. США строком до 17 липня 2016 року з нарахуванням 11 % річних до 18 квітня 2016 року, а після настання вказаної дати - 2 % річних.

03 червня 2015 року між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладено договір банківського вкладу № 67-в-17/1397, за умовами якого банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 200,00 дол. США строком до 14 січня 2016 року з нарахуванням 10,5 % річних до 30 листопада 2015 року, а після настання вказаної дати - 2 % річних.

10 червня 2015 року між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладено додатковий договір № 1 до договору банківського вкладу № 67-в-17/1397 від 03 червня 2015 року, за умовами якого позивач поповнив вклад на 1 400,00 дол. США, після чого сума договору становить 1 600,00 дол. США.

18 березня 2015 року між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладено договір банківського вкладу № 67-в-17/1416, за умовами якого банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 100,00 євро строком до 11 квітня 2016 року з нарахуванням 10,5 % річних до 12 січня 2016 року, а після настання вказаної дати - 1 % річних.

18 березня 2015 року між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладено додатковий договір № 1 до договору банківського вкладу № 67-в-17/1416 від 18 березня 2015 року, за умовами якого позивач поповнив вклад на 20 000,00 євро, після чого сума договору становить 20 100,00 євро.

03 червня 2015 року між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» укладено договір банківського вкладу № 67-в-17/1398, за умовами якого банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 200,00 євро строком до 14 січня 2016 року з нарахуванням 10 % річних до 14 січня 2016 року, а після настання вказаної дати - 1 % річних.

Постановою Правління НБУ від 25 грудня 2014 року № 858/БТ «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» до проблемних» віднесено банк до категорії проблемних.

На підставі постанови Правління НБУ від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова компанія» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду 23 червня 2015 року прийняла рішення № 121 про запровадження з 24 червня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Фінансові ініціативи».

На підставі рішення Правління НБУ від 21 травня 2019 року № 352-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива», яким відкликано банківську ліцензію від 11 жовтня 2011 року № 219, і рішення виконавчої дирекції Фонду від 22 травня 2019 року № 1268 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» та делегування повноважень ліквідатора банку» в ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» розпочато процедуру ліквідації.

Фонд виплатив позивачу гарантовану суму відшкодування у розмірі 200 000,00 грн.

Кредиторські вимоги позивача акцептовані в сумі 4 407 866,68 грн до реєстру вимог кредиторів ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» згідно із заявою позивача від 12 червня 2019 року.

Не погодившись із бездіяльністю щодо невжиття дій щодо визнання укладених з ОСОБА_1 протягом березня-червня 2015 року десяти договорів банківського вкладу нікчемними та невчиненні дій щодо застосування наслідків нікчемності, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі - Закон №4452-VI, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 3 цього Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов`язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

Згідно зі статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд (уповноважена особа) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до частини третьої статті 38 цього Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без установлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним узяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 цього Закону, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін відповідно до вимог закону.

Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16, від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15 (провадження № 11-1080апп18), від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16 (провадження № 11-775ас18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частин 2-3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись, зокрема з поміж іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач обрав свій захист шляхом подання позову про визнання бездіяльності протиправною щодо невжиття дій щодо визнання укладених з ОСОБА_1 протягом березня-червня 2015 року десяти договорів банківського вкладу нікчемними та невчиненні дій щодо застосування наслідків нікчемності.

Разом з тим, як встановлено судом, у справі № 753/20114/20 ОСОБА_1 звертався до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" Караченцева А. Ю. про визнання договорів банківського вкладу нікчемними із застосуванням наслідків нікчемності.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 липня 2021 року позов задоволено.

Визнано договори банківського вкладу від 07 жовтня 2014 року № 67-в-17/1478; 08 січня 2015 року № 67-в-17/1397; 10 березня 2015 року № 67-в-17/1401; 10 березня 2015 року № 67-в-17/1402; 10 березня 2015 року № 67-в-17/1403; 10 березня 2015 року № 67-в-17/1404; 18 березня 2015 року № 67-в-17/1416; 18 березня 2015 року додаткову угоду № 1 до договору № 67-в-17/1416; 14 квітня 2015 року № 67-в-17/1448; 03 червня 2015 року № 67-в-17/1397; 10 червня 2015 року додаткову угоду № 1 до договору № 67-в-17/1397; 03 червня 2015 року № 67-в-17/1398, укладені між ОСОБА_1 і ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива", нікчемними із застосуванням наслідків нікчемності.

Зобов`язано уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" Караченцева А. Ю. вчинити дії щодо застосування наслідків нікчемності до договорів банківського вкладу від: 07 жовтня 2014 року № 67-в-17/1478; 08 січня 2015 року № 67-в-17/1397; 10 березня 2015 року № 67-в-17/1401; 10 березня 2015 року № 67-в-17/1402; 10 березня 2015 року № 67-в-17/1403; 10 березня 2015 року № 67-в-17/1404; 18 березня 2015 року № 67-в-17/1416; 18 березня 2015 року додаткову угоду № 1 до договору № 67-в-17/1416; 14 квітня 2015 року № 67-в-17/1448; 03 червня 2015 року № 67-в-17/1397; 10 червня 2015 року додаткову угоду № 1 до договору № 67-в-17/1397; 03 червня 2015 року № 67-в-17/1398, укладені між ОСОБА_1 і ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива", на підставі частини першої статті 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пункту 9 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 20 грудня 2021 року заяву ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 липня 2021 року залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року апеляційну скаргу Фонду з ринку задоволено.

Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 753/20114/20 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року залишено без змін.

Верховний Суд у вказаній постанові виходив з того, що жодної із перелічених у частині третій статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" підстав для віднесення спірних правочинів до нікчемних, позивач не довів, тому апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність підстав для віднесення спірних правочинів до нікчемних.

Відповідно до частини 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання бездіяльності відповідача щодо невжиття дій щодо визнання укладених з ОСОБА_1 протягом березня-червня 2015 року десяти договорів банківського вкладу нікчемними та невчиненні дій щодо застосування наслідків нікчемності протиправною, враховуючи також те, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 355/1648/15-а.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Варто також враховувати п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для зобов`язання Державної податкової служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних подану товариством податкову накладну датою її фактичного подання на реєстрацію.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують позицію суду першої інстанції та відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач О. О. Беспалов

Суддя А.Б. Парінов

Суддя В Ю. Ключкович

(Повний текст постанови складено 09.10.2026)