Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №756/4011/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 756/4011/26 Суддя (судді) першої інстанції: Пукало А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 червня 2026 року у справі № 756/4011/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у якому просив суд:

- скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 від 24.02.2026 № R372624 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн;

- закрити справу про адміністративне правопорушення.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 09 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. Підставою для відмови у задоволенні позову суд першої інстанції визначив те, що повістку № 5744556 про виклик позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 20.12.2025 надіслано рекомендованим поштовим відправленням на адресу його зареєстрованого місця проживання та повернуто з відміткою «Одержувач відсутній за вказаною адресою», що, на думку суду, є належним підтвердженням оповіщення позивача про виклик.

Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що 20.02.2026 позивач через електронний кабінет військовозобов`язаного подав заяву, у якій не оспорював допущене порушення та погодився на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності, а тому подальше заперечення ним факту порушення оцінив як суперечливу поведінку, а заяву позивача від 10.02.2026 № 14/02-26 про неотримання повістки - критично.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, у якій вказує на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 червня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає про те, що повістки не отримував, жодних поштових відправлень від відповідача за адресою його реєстрації та фактичного проживання у грудні 2025 року не надходило, а відмітка поштового оператора про відсутність адресата є безпідставною.

Апелянт наголошує, що до винесення оскаржуваної постанови позивач подав відповідачу заяву від 10.02.2026 № 14/02-26, у якій повідомив про неотримання повістки, невизнання вини та вимушений характер можливого подання заяви через застосунок «Резерв+», однак суд першої інстанції цим обставинам належної оцінки не надав.

Крім того, апелянт зауважив на тому, що оскаржувана постанова не містить відомостей про дату, час, місце і мету виклику, реквізити повістки та поштового відправлення, адресу її надсилання, а отже, не відповідає вимогам статті 283 КУпАП і не розкриває об`єктивної сторони правопорушення.

Також ОСОБА_3 посилається на неправильну кваліфікацію діяння за статтею 210-1 КУпАП замість статті 210 КУпАП, на недотримання відповідачем примітки до статті 210 КУпАП, на неповідомлення позивача про розгляд справи про адміністративне правопорушення та на те, що позивач не отримував відзиву на позовну заяву з додатками, а тому був позбавлений можливості заперечити проти викладених у ньому обставин.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу з Оболонського районного суду міста Києва.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Оскільки оскаржуване рішення ухвалено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, а наявні у справі докази є достатніми для її вирішення, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання апелянта про розгляд справи за участю сторін.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_4 призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_2 за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) 10.12.2025 сформовано повістку № 5744556 про виклик позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 20.12.2025 о 14:00, адресовану за місцем його зареєстрованого проживання: АДРЕСА_1 . Як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, метою виклику було уточнення облікових даних.

Повістку надіслано рекомендованим поштовим відправленням № R067053519838, яке 12.12.2025 прийнято до пересилання, 15.12.2025 надійшло до об`єкта поштового зв`язку за місцем проживання позивача, а 23.12.2025 на ньому проставлено відмітку «Одержувач відсутній за вказаною адресою».

ОСОБА_4 10.02.2026 подав відповідачу заяву № 14/02-26, у якій повідомив, що жодної повістки не отримував та про необхідність прибуття належним чином повідомлений не був, вини у вчиненні адміністративного правопорушення не визнає незалежно від подання ним будь-яких заяв через застосунок «Резерв+», і просив закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

20.02.2026 о 22:19:39 позивач через електронний кабінет військовозобов`язаного подав підписану кваліфікованим електронним підписом заяву, у якій зазначив, що не оспорює порушення, яке полягає у неприбутті за повісткою до ТЦК та СП, та надав згоду на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності.

24.02.2026 начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 винесено постанову № R372624, згідно з якою за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Реєстру встановлено, що позивач не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені у повістці, чим порушив статтю 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП, за що на нього накладено штраф у розмірі 17 000,00 грн.

Зі змісту постанови вбачається, що в ній не зазначено реквізитів повістки, дати, часу і мети виклику, способу оповіщення позивача та дати, з якою відповідач пов`язує його належне оповіщення.

Не погоджуючись з постановою, ОСОБА_4 звернувся до суду і, за результатами розгляду справи, у задоволенні позову було відмовлено.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною третьою статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішення суб`єкта владних повноважень у справі про притягнення до адміністративної відповідальності суд може, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (частина перша статті 9 КУпАП).

Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною третьою статті 210-1 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, у вигляді штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Абзацом другим частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції Закону України від 11.04.2024 № 3633-IX, далі - Закон № 3543-XII) передбачено обов`язок громадян з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці.

Водночас частиною третьою статті 22 Закону № 3543-XII визначено, що у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк. У повістці, серед іншого, зазначаються мета виклику, місце, день і час явки за викликом.

Цією ж нормою встановлено, що у разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття, повідомити про причини неявки з подальшим прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

Порядок оповіщення військовозобов`язаних та резервістів визначено Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі - Порядок № 560).

Згідно з підпунктом 2 пункту 41 Порядку № 560 у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Правилами надання послуг поштового зв`язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2024 року № 1147), передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» вручаються особисто адресату, а відмітка про відсутність адресата за зазначеною адресою проставляється працівником поштового зв`язку, якщо адресат після інформування про надходження такого листа не з`явився для його одержання у визначений строк.

Зі змісту наведених норм вбачається, що обов`язок громадянина з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у визначені повісткою місце і строк пов`язується законом з отриманням ним повістки, а в разі її надсилання засобами поштового зв`язку - з днем, який пункт 41 Порядку № 560 визнає належним підтвердженням оповіщення.

При цьому пункт 41 Порядку № 560 пов`язує належне оповіщення з конкретною календарною датою - днем проставлення поштовим оператором відповідної відмітки, а не з днем формування повістки, прийняття відправлення до пересилання чи його надходження до об`єкта поштового зв`язку. До настання цього дня особа не може вважатися оповіщеною про виклик.

Отже, для встановлення об`єктивної сторони правопорушення, яке полягає у неприбутті за викликом, суб`єкт владних повноважень має довести не лише факт формування та надсилання повістки, а й те, що належне оповіщення особи відбулося до визначених у повістці дати і часу прибуття.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, повістку № 5744556 сформовано про виклик позивача на 20.12.2025 о 14:00, тоді як відмітку «Одержувач відсутній за вказаною адресою» поштовим оператором проставлено 23.12.2025.

Таким чином, у розумінні пункту 41 Порядку № 560 днем належного оповіщення позивача про виклик є 23.12.2025, тобто дата, яка настала після визначених у повістці дати і часу прибуття.

За таких обставин станом на 20.12.2025 позивач не вважався оповіщеним про виклик, а тому обов`язок прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 у зазначені в повістці дату і час у нього не виник.

Не виник у позивача й обов`язок повідомити про причини неявки, оскільки цей обов`язок є похідним від обов`язку прибути за викликом, а строк для його виконання обчислюється від визначених у повістці дати і часу прибуття, які на момент оповіщення позивача вже минули.

Поряд з цим проміжок між надходженням відправлення до об`єкта поштового зв`язку (15.12.2025) та проставленням відмітки (23.12.2025) не змінює визначеного пунктом 41 Порядку № 560 дня оповіщення, оскільки ця норма пов`язує його саме з днем проставлення відмітки.

Посилання відповідача на наявність у позивача доступу до військово-облікового документа в електронній формі колегія суддів не приймає до уваги, оскільки пунктом 41 Порядку № 560 такий доступ не визначено як підтвердження оповіщення про виклик, а доказів доведення до позивача змісту повістки № 5744556 до 20.12.2025 в інший передбачений законодавством спосіб відповідачем не надано.

Наведене свідчить про відсутність події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, у вигляді неприбуття позивача за повісткою № 5744556.

Суд першої інстанції, встановивши дати надсилання, надходження та повернення поштового відправлення, співвідношенню дати оповіщення з датою виклику оцінки не надав, обмежившись констатацією самого факту повернення відправлення з відміткою поштового оператора, що призвело до помилкового висновку про належне оповіщення позивача.

З приводу висновку суду першої інстанції про те, що факт порушення підтверджується заявою позивача від 20.02.2026, колегія суддів зазначає, що статтею 279-9 КУпАП, яка набрала чинності 17.04.2025, передбачено, що у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, особа може звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою, в якій зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. Така заява може бути подана через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста.

Відповідно до цієї ж статті керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки упродовж трьох днів після отримання такої заяви зобов`язаний перевірити викладені у ній фактичні дані та з дотриманням вимог статей 247, 280, 283 КУпАП винести постанову у справі, у тому числі без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що вона визначає спрощену процедуру розгляду справи, за якою протокол про адміністративне правопорушення не складається, а справа може бути розглянута за відсутності особи. Водночас ця процедура не скасовує обов`язку керівника ТЦК та СП з`ясувати обставини, визначені статтею 280 КУпАП, і не змінює встановлених статтею 247 КУпАП підстав, за наявності яких провадження у справі не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю.

Отже, заява особи про те, що вона не оспорює порушення, є одним із доказів у справі, який підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами, та не може підмінити собою встановлення події адміністративного правопорушення.

Верховний Суд у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 537/2088/17 дійшов висновку, що сам факт визнання особою вини у порушенні Правил дорожнього руху не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.

Колегія суддів вважає, що наведений висновок застосовний і до спірних правовідносин, оскільки ґрунтується на загальних засадах провадження у справах про адміністративні правопорушення та на розподілі обов`язку доказування в адміністративному судочинстві, а не на особливостях законодавства про дорожній рух.

Крім того, визнання особою факту неприбуття за викликом не тотожне визнанню наявності складу адміністративного правопорушення. Питання про те, чи вважається особа належним чином оповіщеною і чи виник у неї обов`язок прибути у визначену дату, є питанням правової оцінки, яку зобов`язаний здійснити суб`єкт владних повноважень під час розгляду справи, а надалі - суд.

У цій справі на момент винесення оскаржуваної постанови відповідач мав у своєму розпорядженні дві взаємовиключні заяви позивача: заяву від 10.02.2026 № 14/02-26 про неотримання повістки та невизнання вини і заяву від 20.02.2026, подану через електронний кабінет.

За таких обставин керівник ТЦК та СП, виконуючи вимоги статей 279-9 та 280 КУпАП, був зобов`язаний перевірити фактичні дані щодо оповіщення позивача, а не обмежуватися змістом заяви, поданої через електронний кабінет. Така перевірка дозволила б встановити, що день, з яким пункт 41 Порядку № 560 пов`язує оповіщення позивача, настав після визначеної у повістці дати прибуття.

Колегія суддів не погоджується і з висновком суду першої інстанції про те, що заперечення позивачем факту порушення після подання заяви від 20.02.2026 є суперечливою поведінкою, яка виключає скасування постанови.

Положення статті 279-9 КУпАП не позбавляють особу права оскаржити постанову, винесену за наслідками розгляду її заяви, у порядку, визначеному статтями 287, 288 КУпАП, а подання такої заяви не перекладає на особу обов`язку доводити відсутність правопорушення.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною третьою статті 62 Конституції України визначено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а зазначив, що в силу принципу презумпції невинуватості, який підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Зважаючи на те, що заява від 10.02.2026 прямо містила застереження позивача про невизнання вини незалежно від подання будь-яких заяв через застосунок «Резерв+», сама по собі послідовність подання заяв не надавала підстав для критичної оцінки першої з них без перевірки обставин оповіщення.

Крім того, відповідно до статті 283 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити, серед іншого, опис обставин, установлених при розгляді справи, та зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.

Оскаржувана постанова не містить ані реквізитів повістки, ані дати, часу і мети виклику, ані відомостей про спосіб і дату оповіщення позивача, тобто не містить опису тих обставин, які утворюють об`єктивну сторону інкримінованого правопорушення.

Відсутність у постанові опису наведених обставин унеможливлює перевірку наявності події правопорушення на підставі самого рішення суб`єкта владних повноважень, а встановлення цих обставин судом першої інстанції на підставі пояснень, викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву, не усуває зазначеного недоліку.

Доводи апелянта про неповідомлення позивача про розгляд справи про адміністративне правопорушення колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у заяві від 20.02.2026 позивач надав згоду на розгляд справи за його відсутності, а стаття 279-9 КУпАП допускає винесення постанови без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Твердження позивача про необхідність кваліфікації діяння за статтею 210 КУпАП також є безпідставними, оскільки обов`язок з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки встановлено статтею 22 Закону № 3543-XII, тобто законодавством про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а відповідальність за його порушення в особливий період передбачена частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Водночас з огляду на встановлену відсутність події правопорушення наведені доводи, як і доводи щодо примітки до статті 210 КУпАП, на результат вирішення спору не впливають.

Вирішуючи питання щодо документів, поданих разом з апеляційною скаргою, колегія суддів враховує, що відповідно до частини четвертої статті 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Верховний Суд у постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 140/1322/22 зазначив, що суд апеляційної інстанції може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи, з урахуванням положень про належність і допустимість доказів, а вирішуючи питання про прийняття нових доказів чи відмову в їх прийнятті, зобов`язаний мотивувати свій висновок.

Протоколи опитування від 18.06.2026 № 1 та № 2, складені адвокатом, містять пояснення осіб, які проживають за адресою позивача. Такі пояснення не відповідають вимогам, встановленим КАС України до заяви свідка, а викладені в них відомості не перевірялися судом шляхом допиту зазначених осіб з попередженням про відповідальність за завідомо неправдиві показання.

Подібний підхід до оцінки письмових пояснень осіб, які не допитувалися судом, викладено у постанові Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 560/751/17. З огляду на це колегія суддів не приймає зазначені протоколи як докази у справі.

Копія адвокатського запиту від 18.06.2026 та копія клопотання до суду першої інстанції з роздруківками з підсистеми «Електронний суд» не підтверджують обставин, пов`язаних з подією правопорушення, а стосуються процесуальних доводів апелянта, тому колегія суддів враховує їх лише як обґрунтування цих доводів.

При цьому висновок колегії суддів про відсутність події правопорушення ґрунтується виключно на доказах, які були подані відповідачем до суду першої інстанції та досліджені ним, у зв`язку з чим доводи апелянта щодо неотримання відзиву на позовну заяву з додатками окремої оцінки не потребують.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 317 КАС України).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, правильно встановивши дати формування повістки, її надсилання та проставлення відмітки поштового оператора, дійшов висновків, які не відповідають цим обставинам, та неправильно застосував пункт 41 Порядку № 560 і статтю 279-9 КУпАП, що призвело до неправильного вирішення спору.

Наведене свідчить про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову, скасування постанови від 24.02.2026 № R372624 і закриття справи про адміністративне правопорушення на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Керуючись статтями 139, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Цибульського Володимира Володимировича на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 червня 2026 року у справі № 756/4011/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 червня 2026 року у справі № 756/4011/26 - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.

Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.02.2026 № R372624 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає відповідно до частини третьої статті 272 КАС України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова