Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №580/3694/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/3694/25 Головуючий у 1 інстанції: Кульчицький С.О.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо застосування з 01.01.2025 понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», при нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою КМУ 1 від 03.01.2025, із урахуванням усіх належних доплат, підвищень, індексації та інших складових пенсії, а також з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації інфляційної втрати купівельної спроможності на суму неотриманих пенсійних виплат за період з 01.01.2025 до дня фактичного отримання пенсії, із врахуванням офіційного індексу інфляції;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 3 % річних на суму неотриманих пенсійних виплат за період з 01.01.2025 до фактичної дати отримання невиплачених сум.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 , встановленого відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України 1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025 без застосування обмежувальних коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України 1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», з урахуванням виплачених сум. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та не враховано положення статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», відповідно до якої, у 2025 році в період дії воєнного стану пенсії, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. Апелянт аголошує, що постанова Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 прийнята на виконання зазначеного Закону, а її положення є чинними та підлягають обов`язковому виконанню. При цьому, апелянт вказує, що встановлені постановою № 1 коефіцієнти застосовуються лише до тієї частини пенсії, яка не забезпечена страховими внесками, а позивач не належить до категорії осіб, визначених пунктом 2 цієї постанови, на яких відповідні обмеження не поширюються. Також, апелянт зазначає, що Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями визначати порядок та розміри соціальних виплат з урахуванням наявного фінансового ресурсу, а передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними та механізм їх реалізації може змінюватися державою з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

12 лютого 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшли заперечення на апеляційну скаргу, якими підтримує позицію суду першої інстанції.

20 лютого 2026 року до суду апеляційної інстанції від позивача - ОСОБА_1 надійшло клопотання приєднання до матеріалів справи доказів.

Також, 09 липня 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у справі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

03 січня 2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», якою передбачено застосування обмежувальних коефіцієнтів під час виплати пенсій окремим категоріям осіб у період воєнного стану у 2025 році.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , однак, починаючи з 01.01.2025, виплата пенсії позивача здійснюється із застосуванням обмежувальних коефіцієнтів, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Так, спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі Закон №2262-ХІІ).

Абзацом третім преамбули Закону № 2262-ХІІ встановлено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Згідно з частинами 1 і 3 статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ, законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

03 січня 2025 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» №1 (далі - Постанова №1), пунктом 1 якої установив, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.

Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Пунктом 2 Постанови №1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім`ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру ветеранів війни, отриманими Пенсійним фондом України у порядку інформаційної взаємодії з Міністерством у справах ветеранів.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Закону № 2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням встановлених коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсії. При цьому такі коефіцієнти не застосовуються до осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім`ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, починаючи з 01.01.2025, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області під час виплати пенсії ОСОБА_1 , призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, застосовано понижуючі коефіцієнти, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, унаслідок чого розмір пенсії позивача до виплати зменшено.

При цьому, правомірність застосування зазначених коефіцієнтів відповідач обґрунтовує положеннями статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, якими передбачено застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсійних виплат понад десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Колегія суддів зазначає, що положеннями статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-IX та Постанови № 1 запроваджено тимчасове (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії, тобто вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законом № 2262-ХІІ, що не узгоджується з приписами статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ, який є спеціальним у законодавчому регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб.

Крім того, застосування до призначених (перерахованих) пенсій осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії згідно зі статтею 46 Закону № 4059-IX та пунктом 1 Постанови № 1 призводить до обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, передбачений спеціальним законом, а також порушує суть конституційних гарантій щодо забезпечення соціального захисту таких осіб, установлених частиною п`ятою статті 17 Конституції України.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Верховний Суд у постанові від 11.09.2025 у справі № 120/1081/25, розглядаючи питання правомірності застосування положень статті 46 Закону № 4059-IX та Постанови № 1 до пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ, дійшов висновку, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін, зокрема, до Закону № 2262-ХІІ, а інші нормативно-правові акти застосовуються лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.

При цьому, Верховний Суд наголосив на тому, що зміни до Закону № 2262-ХІІ у частині, яка регламентує спірні правовідносини щодо обмеження граничним (максимальним) розміром пенсії та застосування до суми перевищення коефіцієнта, визначеного Постановою № 1, не вносилися.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori), «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali), «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Таким чином, у випадку конкуренції положень Закону № 2262-ХІІ та Закону № 4059-IX застосуванню підлягають положення Закону № 2262-ХІІ як спеціального нормативно-правового акта, що регулює питання пенсійного забезпечення відповідної категорії осіб.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд у постанові від 11.09.2025 у справі № 120/1081/25 також наголосив, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. При цьому, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 17.09.2025 у справі № 240/1202/25, від 28.01.2026 у справі № 420/14888/25, від 27.02.2026 у справі № 400/3676/25 та від 02.04.2026 у справі № 620/2506/25.

Крім того, постановою Верховного Суду від 20.05.2026 у справі № 320/2229/25 залишено без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.09.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2025, якими визнано протиправним та нечинним абзац перший пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 у частині його застосування до осіб, яким пенсії (пенсійні виплати) призначені (перераховані) відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

У зазначеній постанові Верховний Суд підтвердив пріоритетність норм Закону № 2262-ХІІ над положеннями Закону № 4059-IX, які встановлюють інше правове регулювання пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та прирівняних до них осіб.

Водночас, колегія суддів враховує, що відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Разом з тим, наведене не спростовує висновку про протиправність застосування до пенсії ОСОБА_1 понижуючих коефіцієнтів починаючи з 01.01.2025, оскільки такий висновок ґрунтується на застосуванні положень спеціального Закону № 2262-ХІІ та відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 11.09.2025 у справі № 120/1081/25.

Доводи апелянта про те, що стаття 46 Закону № 4059-IX та Постанова № 1 є чинними та обов`язковими до застосування, не спростовують наведених висновків, оскільки чинність відповідних нормативно-правових актів не усуває необхідності застосування до спірних правовідносин положень спеціального законодавства, яким визначено умови та норми пенсійного забезпечення позивача.

Посилання відповідача на те, що понижуючі коефіцієнти застосовуються виключно до частини пенсії, яка не забезпечена страховими внесками, також не свідчить про правомірність таких дій, оскільки відповідний порядок виплати пенсії передбачає фактичне зменшення розміру пенсійної виплати, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, без внесення відповідних змін до цього Закону.

Не спростовують зазначеного висновку й доводи апелянта щодо неналежності позивача до категорії осіб, визначених пунктом 2 Постанови № 1, оскільки, відсутність передбачених цим пунктом винятків не є самостійною правовою підставою для застосування до пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, обмежувальних коефіцієнтів усупереч положенням спеціального законодавства.

Щодо доводів апелянта про повноваження Кабінету Міністрів України визначати порядок та розміри соціальних виплат з урахуванням фінансових можливостей держави колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 11.09.2025 у справі № 120/1081/25 наголосив на недопустимості досягнення мети справедливого та неупередженого розподілу суспільного багатства у спосіб, який обмежує соціальні стандарти та гарантії окремих категорій пенсіонерів, шляхом надання пріоритетності нормативно-правовим актам, які не є спеціальними у регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.05.2026 у справі № 320/2229/25 зазначив, що хоча право на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України, не належить до прав, які відповідно до статті 64 Конституції України не можуть бути обмежені в умовах воєнного стану, таке обмеження має здійснюватися з дотриманням встановлених законом вимог.

При цьому, пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, не передбачено можливості тимчасового обмеження конституційного права на соціальний захист, визначеного статтею 46 Конституції України.

Таким чином, посилання відповідача на запровадження воєнного стану, обмеженість фінансових ресурсів держави та необхідність забезпечення збалансованості бюджетних видатків не підтверджує правомірності застосування до пенсії ОСОБА_1 понижуючих коефіцієнтів, установлених Постановою № 1.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи апелянта щодо втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження Пенсійного фонду України, оскільки, зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії без застосування протиправного обмеження спрямоване на відновлення порушеного права позивача та не передбачає вирішення судом питань, віднесених законом до вільного розсуду суб`єкта владних повноважень.

При цьому, відповідач не наділений дискреційними повноваженнями щодо вибору порядку виплати пенсії, який суперечить положенням спеціального законодавства, оскільки такі повноваження мають реалізовуватися виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо застосування до пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025 понижуючих коефіцієнтів, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», та обґрунтовано зобов`язав відповідача здійснити перерахунок і виплату пенсії позивача з 01.01.2025 без застосування зазначених коефіцієнтів, з урахуванням раніше виплачених сум.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.