Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №320/33176/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/33176/25 суддя першої інстанції: Білоноженко М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі № 320/33176/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач, апелянт, військова частина НОМЕР_1 ), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44);

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки станом на 01 січня відповідного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 Постанови № 704, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та зобов`язано її здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення і похідних від нього виплат за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року у спосіб, визначений позовними вимогами, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Підставою для задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що з 29 січня 2020 року, тобто з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18, пункт 4 Постанови № 704 підлягав застосуванню в первинній редакції, а тому посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача мали обчислюватися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а не на 1 січня 2018 року.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що нарахування та виплата перерахованого грошового забезпечення мають бути здійснені з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, військова частина НОМЕР_1 звернулася з апеляційною скаргою, у якій вказує на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає про те, що судові рішення у справах № 826/6453/18 та № 826/9052/18 Кабінетом Міністрів України не виконані, а тому чинною нормою, яку зобов`язаний застосовувати розпорядник бюджетних коштів, є пункт 4 Постанови № 704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), за якою розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.

На думку апелянта, відповідно до пункту 32 Правил підготовки проєктів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06 вересня 2005 року № 870 (далі - Правила № 870), скасування акта не поновлює дію актів, змінених чи скасованих таким актом, а дія попередньої редакції може бути поновлена лише шляхом прийняття Урядом відповідного акта.

Апелянт також посилається на те, що відповідно до статті 95 Конституції України, частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України та статті 22 Закону України «Про Національну гвардію України» військова частина як розпорядник бюджетних коштів здійснює видатки виключно в межах затверджених асигнувань.

Крім того, апелянт зауважив на тому, що порядок надання грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 березня 2018 року № 200 (далі - Інструкція № 200), а матеріальна допомога надається за рішенням командира в межах фонду грошового забезпечення.

Окремо апелянт наголошує на передчасності вимоги про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, оскільки така компенсація виплачується лише одночасно з фактичною виплатою грошового забезпечення.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу з Київського окружного адміністративного суду.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 апеляційну скаргу відповідача призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та наказом командира був виключений зі списків особового складу військової частини у зв`язку з вибуттям до нового місця служби.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про надання розрахунку нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення за 2020-2023 роки, на яку відповідач надав відповідь з доданими розрахунковими документами.

Зі змісту зазначених документів, відзиву на позовну заяву та апеляційної скарги вбачається, що у період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача обчислювалися відповідачем із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, що сторонами не заперечується.

Не погоджуючись з цим, ОСОБА_1 звернувся до суду і, за результатами розгляду справи, позов було задоволено частково.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначає Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частиною другою цієї статті до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За приписами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом.

На реалізацію наведених приписів Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 704, яка набрала чинності 01 березня 2018 року та пунктом 2 якої встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 Постанови № 704 у первинній редакції було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Пунктом 6 Постанови № 103 затверджено Зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, підпунктом 1 пункту 3 яких пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, за якою розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, з 29 січня 2020 року зміни, внесені Постановою № 103 до пункту 4 Постанови № 704, втратили чинність, а для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням підлягає застосуванню розрахункова величина, передбачена попередньою редакцією цього пункту, - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в рішенні від 16 грудня 2024 року у зразковій справі № 400/6254/24 (пункти 44- 47) та в постанові від 03 липня 2025 року у справі № 360/152/24, яка відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Надалі правове регулювання змінилося з набранням 20 травня 2023 року чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 (далі - Постанова № 481), пунктом 1 якої скасовано підпункт 1 пункту 3 Змін, затверджених Постановою № 103, а пунктом 2 абзац перший пункту 4 Постанови № 704 викладено в редакції, яка передбачає розрахункову величину в розмірі 1762 гривні.

Оскільки позивач заявив вимоги щодо періоду, який завершується днем набрання чинності Постановою № 481, питання правомірності обчислення грошового забезпечення після цієї дати предметом цього спору не є.

Відхиляючи доводи апелянта про те, що через невиконання Кабінетом Міністрів України судових рішень чинною залишається редакція пункту 4 Постанови № 704, встановлена Постановою № 103, колегія суддів зазначає, що втрата чинності нормативно-правовим актом на підставі рішення суду настає в силу прямої вказівки закону з моменту набрання цим рішенням законної сили і не залежить від вчинення суб`єктом нормотворення будь-яких дій щодо його виконання.

До того ж пунктом 1 Постанови № 481 Уряд самостійно скасував підпункт 1 пункту 3 Змін, затверджених Постановою № 103, що спростовує твердження апелянта про невиконання відповідних судових рішень станом на час розгляду цієї справи.

Посилання апелянта на пункт 32 Правил № 870 є безпідставним, оскільки вказані Правила регулюють порядок підготовки Кабінетом Міністрів України проєктів власних актів і наслідки скасування актів самим Урядом, тоді як правові наслідки визнання нормативно-правового акта протиправним та його скасування судом визначаються статтею 265 КАС України, яка має вищу юридичну силу.

Не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову і доводи апелянта щодо обмеженості бюджетних асигнувань, адже, як неодноразово наголошував Верховний Суд, реалізація особою права, пов`язаного з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (постанова від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22).

Щодо доводів апелянта стосовно грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії колегія суддів зазначає таке.

Згідно з пунктами 1, 4 розділу XIX Інструкції № 200 допомога для оздоровлення надається один раз на рік у розмірі місячного грошового забезпечення, який визначається з урахуванням посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Відповідно до пункту 1 розділу XX Інструкції № 200 матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань надається за рішенням командира військової частини в межах фонду грошового забезпечення один раз на рік у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець має право згідно із чинним законодавством.

Премія, у свою чергу, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону № 2011-XII, пункт 2 Постанови № 704), розмір якої визначається відносно посадового окладу військовослужбовця.

Отже, розміри зазначених виплат є похідними від розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а тому їх обчислення із заниженої розрахункової величини призвело до виплати позивачу цих сум у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством.

При цьому зобов`язання відповідача здійснити перерахунок стосується лише тих виплат, які фактично були надані позивачу у спірний період, а отже, не зачіпає дискреційних повноважень командира щодо вирішення питання про надання матеріальної допомоги та визначення її розміру відносно місячного грошового забезпечення.

Що стосується доводів апелянта про передчасність вимоги щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Згідно з пунктами 2, 3 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується, зокрема, військовослужбовцям, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, пов`язаних з утриманням податку з доходів фізичних осіб.

Пунктами 4, 5 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, компенсація сум податку з доходів фізичних осіб є невід`ємною складовою механізму виплати грошового забезпечення, а зазначення в судовому рішенні на її одночасну виплату не створює для відповідача нового обов`язку, а лише визначає встановлений законодавством спосіб виплати перерахованих сум.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22, зазначивши, що нарахування та виплата належних військовослужбовцю сум грошового забезпечення має бути проведена із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про дотримання позивачем строку звернення до суду з огляду на таке.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б спеціально врегульовували строк звернення осіб, які проходять публічну службу, до адміністративного суду у справах про стягнення належних їм виплат, а тому такі правовідносини регулюються статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), на що звертав увагу Верховний Суд у постанові від 03 квітня 2025 року у справі № 480/581/24 з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, частину першу статті 233 КЗпП України викладено в редакції, за якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Водночас пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України передбачено, що під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, який скасовано з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 сформулював правовий висновок, відповідно до якого до правовідносин, що мали місце до 19 липня 2022 року, застосовується стаття 233 КЗпП України в попередній редакції, а до правовідносин, що мали місце з 19 липня 2022 року, - в редакції Закону № 2352-IX, при цьому відлік тримісячного строку розпочався не раніше 01 липня 2023 року.

З урахуванням наведеного, вимоги позивача за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року не обмежені строком звернення до суду, а щодо вимог за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року підлягає застосуванню тримісячний строк, що обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Колегія суддів враховує, що інформацію про розрахункову величину, застосовану відповідачем при визначенні розмірів його посадового окладу та окладу за військовим званням, позивач отримав з відповіді відповідача, а відповідач, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності своєї бездіяльності, не надав доказів того, що позивач був обізнаний із цими відомостями раніше.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що у період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача мали визначатися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти, а застосування відповідачем прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року є протиправним.

Відповідно до статті 7 законів України «Про Державний бюджет України» на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного року становив 2102 гривні, 2270 гривень, 2481 гривню та 2684 гривні.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі № 320/33176/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі № 320/33176/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова