Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №320/34655/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/34655/23 суддя першої інстанції: Панченко Н.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі № 320/34655/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі - апелянт, відповідач, військова частина НОМЕР_1 ), у якій просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає в ненарахуванні та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 грудня 2018 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078), з визначенням місяців, у яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, - січня 2008 року та березня 2018 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 грудня 2018 року із застосуванням січня 2008 року та березня 2018 року як місяців, з яких здійснюється обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року позов задоволено, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, та зобов`язано відповідача нарахувати й виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період із застосуванням цього місяця.

Цим же рішенням визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01 березня 2018 року по 28 грудня 2018 року відповідно до приписів абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078 та зобов`язано відповідача нарахувати й виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за цей період відповідно до зазначених приписів.

Підставою для задоволення позову суд першої інстанції визначив те, що місяцем останнього до 01 березня 2018 року підвищення посадових окладів військовослужбовців є січень 2008 року, у зв`язку з чим індексацію грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року належало обчислювати саме з урахуванням цього місяця, а не січня 2016 року, як це зробив відповідач.

Водночас суд дійшов висновку, що березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, а розмір такого підвищення є меншим за суму можливої індексації, що склалася в цьому місяці, отже, позивач з 01 березня 2018 року має право на отримання індексації-різниці, яку відповідач не нарахував і не виплатив.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, військова частина НОМЕР_1 звернулася з апеляційною скаргою, у якій вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає про те, що його фактично позбавлено права на участь у розгляді справи, оскільки ухвалу про відкриття провадження надіслано на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка не є офіційною електронною адресою військової частини, без позовної заяви та доданих до неї документів, а матеріали справи в підсистемі «Електронний суд» відсутні, незважаючи на подані до суду першої інстанції заяви від 18.01.2024 № 282 та від 01.04.2024 № 1008.

Крім того, апелянт звернув увагу на те, що до 01.07.2016 військова частина НОМЕР_1 перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 , а тому його обов`язок щодо нарахування індексації може стосуватися лише періоду з 01.07.2016, а також на те, що під час переміщення позивача до військової частини НОМЕР_3 з ним здійснено повний розрахунок і видано грошовий атестат, тому відповідні вимоги мають бути адресовані військовій частині, з якої позивача буде звільнено з військової служби.

Апелянт також стверджує, що з 01.01.2016 грошове забезпечення військовослужбовців істотно зросло внаслідок підвищення розміру премії відповідно до наказу Міністерства оборони України від 27.01.2016 № 44, а тому з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - Постанова № 1013) індекс споживчих цін для проведення індексації належало обчислювати з січня 2016 року.

На думку апелянта, висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 19.05.2022 у справі № 400/103/21, зроблено без урахування цієї обставини, а застосування січня 2008 року як вихідного місяця суперечить частині першій статті 58 Конституції України.

Окрім цього, відповідач посилається на відсутність бюджетного фінансування на виплату індексації, на положення частини шостої статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», запровадження воєнного стану, повідомлення Ради Європи про відступ від зобов`язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зупинення дії зазначеного Закону на 2023 рік, а також на листи Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України щодо вичерпання відповідних асигнувань.

Також апелянт вважає, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 233 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній з 19.07.2022, оскільки з дня виключення позивача зі списків особового складу військової частини до дня його звернення до відповідача минуло понад чотири роки.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу з Київського окружного адміністративного суду.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 апеляційну скаргу відповідача призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги, в їх сукупності, колегія суддів встановила таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що апелянтом не заперечується.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.12.2018 № 263, на який посилається апелянт, підполковника ОСОБА_1 , призначеного наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 02.12.2018 № 275 командиром протитанкового артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи НОМЕР_4 окремої бригади морської піхоти, у зв`язку з переміщенням до військової частини НОМЕР_3 з 28.12.2018 виключено зі списків особового складу військової частини, знято з усіх видів забезпечення та видано речовий і грошовий атестати.

Як встановлено судом першої інстанції, за розрахунком відповідача індексацію грошового забезпечення за період проходження позивачем служби у військовій частині НОМЕР_1 з 01.01.2016 по 28.12.2018 нараховано та виплачено із застосуванням січня 2016 року як місяця, з якого обчислювався індекс споживчих цін, що апелянтом не заперечується та узгоджується з його правовою позицією.

Також судом першої інстанції на підставі довідки Міністерства оборони України від 24.10.2022 № 843/2067 встановлено, що розмір грошового забезпечення позивача, до якого включено складові, що не мають разового характеру, у лютому 2018 року становив 23 895,20 грн, а у березні 2018 року - 25 087,25 грн, тобто розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року становив 1192,05 грн.

Вважаючи, що індексацію грошового забезпечення за спірний період нараховано та виплачено не в повному обсязі, позивач звернувся до суду і, за результатом розгляду справи позов було задоволено.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Надаючи оцінку доводам апелянта щодо позбавлення його права на участь у розгляді справи, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, якщо справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Водночас суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України, тобто без проведення судового засідання, а тому зазначена обов`язкова підстава для скасування рішення в цьому випадку відсутня.

Окрім того, апелянт не заперечує факту отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі на електронну адресу a1325fes@navy.mil.gov.ua, а подані ним до суду першої інстанції заяви від 18.01.2024 № 282 та від 01.04.2024 № 1008 свідчать про обізнаність відповідача про перебування справи № 320/34655/23 у провадженні суду ще до відкриття провадження.

За таких обставин відповідач, будучи обізнаним про предмет судового розгляду та сторони спору, не був позбавлений можливості реалізувати передбачені статтею 44 КАС України процесуальні права, зокрема ознайомитися з матеріалами справи, подати відзив на позовну заяву або заявити клопотання про продовження процесуального строку.

Крім того, згідно з частиною другою статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, тоді як під час апеляційного перегляду колегія суддів надала оцінку всім доводам відповідача щодо суті спору, які він міг навести в суді першої інстанції.

Отже, доводи апелянта в цій частині не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

З приводу доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду колегія суддів зазначає, що до спорів щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям підлягають застосуванню положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), які визначають строки звернення до суду з вимогами про оплату праці.

До 19.07.2022 частиною другою статті 233 КЗпП України було передбачено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, статтю 233 КЗпП України викладено в новій редакції, якою для таких вимог запроваджено тримісячний строк звернення до суду.

Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 виснувала, що правовідносини, які мали місце до 19.07.2022, регулюються статтею 233 КЗпП України в попередній редакції, а нова редакція цієї статті застосовується до правовідносин, які мають місце з 19.07.2022.

Оскільки предметом спору є нарахування та виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.12.2018, тобто правовідносини, які виникли та були припинені до 19.07.2022, звернення позивача до суду з цими вимогами не було обмежене будь-яким строком.

Відтак доводи апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду ґрунтуються на застосуванні статті 233 КЗпП України в редакції, яка на спірні правовідносини не поширюється.

Переходячи до оцінки спірних правовідносин по суті, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 2 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом другим пункту 3 статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII) індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частиною першою статті 2 Закону № 1282-XII встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення), а частиною шостою цієї статті визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

За частиною першою статті 4 Закону № 1282-XII у редакції Закону України від 24.12.2015 № 911-VIII, чинній з 01.01.2016, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Частинами другою та третьою статті 4 Закону № 1282-XII передбачено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, а для проведення подальшої індексації обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначено Порядком № 1078, абзацом п`ятим пункту 2 якого до об`єктів індексації віднесено грошове забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до абзацу другого пункту 4 Порядку № 1078 грошове забезпечення індексується в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, а сума індексації визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац шостий пункту 4 Порядку № 1078, а з 15.03.2018 - абзац п`ятий цього пункту, норми яких є тотожними).

Пункт 5 Порядку № 1078 з 01.12.2015 застосовується в редакції Постанови № 1013.

Абзацами першим і другим цього пункту передбачено, що в разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів.

Згідно з абзацом третім пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася в місяці підвищення доходу.

Натомість абзацом четвертим цього пункту встановлено, що якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася в місяці підвищення доходу, сума індексації в цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Абзацом п`ятим пункту 5 Порядку № 1078 у редакції, чинній з 01.12.2015 до 01.04.2021, передбачено, що в разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати, а в разі підвищення тарифної ставки (окладу) у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Відповідно до абзацу шостого пункту 5 Порядку № 1078 до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного в пункті 1-1 цього Порядку.

Внесені постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2018 № 141 з 15.03.2018 зміни до абзаців першого, третього та шостого пункту 5 Порядку № 1078 наведених правил стосовно грошового забезпечення військовослужбовців по суті не змінили.

Пунктом 10-2 Порядку № 1078 у редакції Постанови № 1013 визначено, що для працівників, яких переведено на іншу роботу, та для новоприйнятих працівників обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Аналізуючи наведені норми, Верховний Суд у постанові від 18.04.2024 у справі № 280/4812/23 зазначив, що з 01.12.2015 Порядок № 1078 не містить поняття «базовий місяць», замість якого застосовується поняття «місяць підвищення доходу», яким є місяць підвищення тарифних ставок (окладів).

За висновком Верховного Суду, з 01.12.2015 зростання заробітної плати (грошового забезпечення) за рахунок інших постійних її складових без підвищення тарифної ставки (окладу) не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу, а відправною точкою для обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка відповідно до її пункту 13 набрала чинності з 01.01.2008, затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.

Наступне підвищення посадових окладів військовослужбовців відбулося лише з 01.03.2018 у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), якою встановлено нові розміри посадових окладів.

Отже, у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 місяцем останнього підвищення посадових окладів військовослужбовців, з якого належало обчислювати індекс споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення позивача, був січень 2008 року.

Такий висновок узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема викладеною в постановах від 19.05.2022 у справі № 400/103/21 та від 18.04.2024 у справі № 280/4812/23.

Посилання апелянта на підвищення з 01.01.2016 розміру премії військовослужбовців на підставі наказу Міністерства оборони України від 27.01.2016 № 44 колегія суддів відхиляє, оскільки збільшення премії є зростанням грошового забезпечення за рахунок інших його складових без підвищення посадових окладів.

За приписами абзацу п`ятого пункту 5 Порядку № 1078 у такому разі сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового забезпечення, а новий місяць підвищення доходу не визначається.

З тих самих підстав не можуть бути взяті до уваги доводи апелянта щодо положень Постанови № 1013 про обчислення індексу споживчих цін з січня 2016 року, оскільки вони пов`язані з підвищенням з 01.12.2015 посадових окладів (тарифних ставок) працівників бюджетної сфери, тоді як посадові оклади військовослужбовців цією постановою не підвищувалися, що визнає і сам апелянт.

Безпідставним є й посилання апелянта на приклад 2 додатка 4 до Порядку № 1078, адже врахування всіх складових заробітної плати, які не мають разового характеру, передбачено лише для місяця, в якому відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), а не для місяця зростання інших складових.

Не ґрунтуються на законі й доводи апелянта про надання нормативно-правовим актам зворотної дії в часі, оскільки до правовідносин 2016- 2018 років суд першої інстанції застосував пункт 5 Порядку № 1078 у редакції, чинній з 01.12.2015, тобто на час їх виникнення, а січень 2008 року врахував лише як юридичний факт останнього підвищення посадових окладів, що відповідає частині першій статті 58 Конституції України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 без застосування січня 2008 року як місяця підвищення доходу.

Щодо періоду з 01.03.2018 по 28.12.2018 колегія суддів зазначає, що з набранням чинності Постановою № 704 березень 2018 року з огляду на приписи пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078 став місяцем підвищення доходу позивача, у зв`язку з чим відповідачу належало вирішити питання про наявність у позивача права на отримання індексації-різниці та її розмір.

Верховний Суд у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 18.04.2024 у справі № 280/4812/23 та від 09.04.2026 у справі № 380/2810/24 виснував, що для застосування абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку № 1078 необхідно встановити розмір підвищення доходу військовослужбовця в березні 2018 року (А), суму можливої індексації його грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) та те, чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу (А) визначається як різниця між сумами грошового забезпечення в березні та лютому 2018 року, до яких враховуються складові, що не мають разового характеру.

Сума можливої індексації (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Якщо розмір підвищення доходу (А) дорівнює сумі можливої індексації (Б) або є меншим за неї, це є підставою для нарахування й виплати індексації-різниці, яка розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А), до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

При цьому суму можливої індексації в березні 2018 року належить визначати із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу, оскільки абзаци третій і четвертий пункту 5 Порядку № 1078 стосуються суми індексації, яка склалася б у березні 2018 року, якби в цьому місяці не відбулося підвищення окладів (постанова Верховного Суду від 18.04.2024 у справі № 280/4812/23 з посиланням на постанову від 28.08.2023 у справі № 420/17338/22).

Перевіряючи висновок суду першої інстанції про співвідношення зазначених величин, колегія суддів враховує, що розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А) становить 1192,05 грн.

Водночас загальновідомими в розумінні частини третьої статті 78 КАС України є офіційні дані Державної служби статистики України, відповідно до яких приріст індексу споживчих цін у період з лютого 2008 року по березень 2018 року істотно перевищив 100 відсотків.

Відтак сума можливої індексації (Б), обчислена із застосуванням січня 2008 року, перевищує прожитковий мінімум для працездатних осіб (1762 грн) і завідомо перевищує розмір підвищення доходу позивача (А), а тому висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на індексацію-різницю є правильним.

Отже, позивач з 01.03.2018 має право на отримання індексації-різниці, яку відповідач зобов`язаний визначити як різницю між сумою можливої індексації та розміром підвищення доходу і виплачувати до дня виключення позивача зі списків особового складу військової частини, додаючи до неї поточну індексацію в разі перевищення порогу індексації відповідно до абзацу шостого пункту 5 Порядку № 1078.

Повноваження відповідача щодо виплати індексації-різниці не є дискреційними, на що неодноразово вказував Верховний Суд, зокрема в постанові від 18.04.2024 у справі № 280/4812/23.

Надаючи оцінку доводам апелянта про те, що обов`язок щодо нарахування індексації за період до 01.07.2016 покладався на військову частину НОМЕР_2 , колегія суддів зазначає, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні (постанови Верховного Суду від 18.04.2024 у справі № 280/4812/23, від 07.01.2026 у справі № 200/65/25).

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте відповідач не надав жодного доказу на підтвердження того, що в період з 01.01.2016 по 30.06.2016 позивач перебував на грошовому забезпеченні в іншій військовій частині, зокрема особових карток грошового забезпечення, наказів чи розрахунково-платіжних документів.

Більше того, як встановлено судом першої інстанції, саме відповідач здійснив розрахунок і виплату позивачу індексації грошового забезпечення за весь період з 01.01.2016 по 28.12.2018 із застосуванням січня 2016 року, що спростовує доводи апелянта в цій частині.

Також колегія суддів враховує, що відповідно до частини четвертої статті 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання з причин, що об`єктивно не залежали від нього, однак відповідних доказів не додано і до апеляційної скарги.

Не можуть бути підставою для скасування рішення й доводи апелянта про здійснення з позивачем повного розрахунку під час переміщення до військової частини НОМЕР_3 та видачу йому грошового атестата.

Грошовий атестат засвідчує види та розміри грошового забезпечення, отриманого військовослужбовцем за попереднім місцем служби, проте не переносить на нову військову частину обов`язок нарахувати й виплатити суми, які не були нараховані за період служби в попередній частині.

Посилання апелянта на пункт 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, є безпідставним, оскільки ця норма стосується розрахунків з особою, звільненою з військової служби, а не переміщеною до іншої військової частини, і до того ж покладає обов`язок повного розрахунку саме на військову частину, зі списків особового складу якої виключається військовослужбовець.

Щодо доводів апелянта про відсутність бюджетного фінансування колегія суддів зазначає, що, за сталою практикою Верховного Суду, обмежене фінансування жодним чином не впливає на право військовослужбовця отримати індексацію грошового забезпечення, а реалізація особою права, пов`язаного з отриманням бюджетних коштів, яке ґрунтується на чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань (постанови від 18.04.2024 у справі № 280/4812/23, від 07.01.2026 у справі № 200/65/25).

Аналогічний підхід, який суд застосовує відповідно до частини другої статті 6 КАС України, сформульовано Європейським судом з прав людини в рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00), у якому зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Частина шоста статті 5 Закону № 1282-XII, на яку посилається апелянт, визначає джерела та межі фінансових ресурсів для проведення індексації, однак не скасовує обов`язку роботодавця нарахувати індексацію за наявності передбачених законом підстав і не наділяє його дискреційними повноваженнями щодо її невиплати.

Доводи апелянта щодо запровадження воєнного стану, повідомлення Ради Європи про відступ від окремих зобов`язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та можливості обмеження прав відповідно до статті 64 Конституції України колегія суддів також відхиляє.

Спірні правовідносини виникли та були припинені у 2016- 2018 роках, тобто до введення воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, а апелянт не навів жодного закону чи іншого нормативно-правового акта, яким у встановленому порядку було б обмежено право військовослужбовців на індексацію грошового забезпечення за зазначений період.

Зупинення дії Закону № 1282-XII на 2023 рік та особливості обчислення індексу споживчих цін з 01.01.2024, встановлені законами про Державний бюджет України на відповідні роки, стосуються інших періодів і на спірні правовідносини не поширюються.

Не впливають на вирішення спору й посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України щодо можливості зміни механізму реалізації соціально-економічних прав, оскільки у спірний період механізм індексації грошового забезпечення військовослужбовців не змінювався, а Порядок № 1078 був чинним і підлягав обов`язковому застосуванню.

Листи Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України щодо вичерпання асигнувань за КЕКВ 2800 стосуються стану фінансування виконання судових рішень і можуть мати значення на стадії виконання рішення, проте не спростовують наявності в позивача права на індексацію та обов`язку відповідача її нарахувати й виплатити.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що свідчить про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі № 320/34655/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі № 320/34655/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова