Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №580/8517/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/8517/25 суддя першої інстанції: Анжеліка БАБИЧ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Мєзєнцева Є.І., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у справі № 580/8517/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач, апелянт) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, військова частина), у якому просив суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у звільненні його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати відповідача звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Підставою для відмови у задоволенні позову суд першої інстанції визначив те, що у батька позивача, який є особою з інвалідністю II групи, наявні інші члени сім`ї першого ступеня споріднення – повнолітні сини, щодо яких відсутні докази того, що вони самі потребують постійного догляду, а тому передбачені законом умови для звільнення позивача з військової служби відсутні, а відповідач діяв правомірно.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, у якій вказує на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначає про те, що суд першої інстанції обмежився констатацією факту наявності в нього братів, однак не встановив, чи мають вони об`єктивну можливість здійснювати фактичний догляд за батьком, чим не врахував правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24.

Крім того, апелянт зауважив на тому, що один із його братів здійснює догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю, а інший брат має невиліковне захворювання, а також на тому, що відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, тоді як постійний догляд передбачає саме спільне проживання з особою, яка його потребує.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу з Черкаського окружного адміністративного суду.

Не погоджуючись з вимогами апеляційної скарги, військова частина у відзиві зазначила, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки у батька позивача наявні інші члени сім`ї першого ступеня споріднення, які не потребують постійного догляду та можуть його здійснювати, а позивач не надав разом із рапортом документів, які б підтверджували відсутність інших осіб, здатних здійснювати такий догляд.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15 червня 2020 року № 119 солдата за контрактом ОСОБА_1 , призначеного на посаду оператора-топогеодезиста батареї управління та артилерійської розвідки, з 15 червня 2020 року зараховано до списків особового складу військової частини.

Батько позивача – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.05.2009 є особою з інвалідністю II групи загального захворювання довічно, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії РВН № 138649 від 20.07.2009 та пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 від 29.07.2009.

Висновком КП «Мирогощанський центр первинної медико-санітарної допомоги» Мирогощанської сільської ради від 27.08.2024 № 144 підтверджено наявність у ОСОБА_2 порушень функцій організму, через які він не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Шлюб між батьками позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , розірвано у 1995 році, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , виданим 26.12.1995.

Довідкою лікарсько-консультативної комісії КНП «Демидівська центральна районна лікарня» Демидівської селищної ради від 27.01.2025 № 34 підтверджено, що мати позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою з інвалідністю III групи та проживає в селі Ільпибоки Дубенського району Рівненської області, потребує постійного стороннього догляду як невиліковно хвора, яка через порушення функцій організму не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися.

Згідно з довідкою виконавчого комітету Демидівської селищної ради від 29.01.2025 № 11/06-11 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , уповноваженим власником якого є брат позивача ОСОБА_4 , зареєстровані він, мати позивача ОСОБА_3 , а також особа 1949 року народження, зазначена в довідці як його баба.

Відповідно до витягу із застосунку «Резерв+», сформованого 22.02.2025, ОСОБА_4 перебуває на військовому обліку як військовозобов`язаний, визнаний придатним до військової служби, та мав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» строком до 08.05.2025, а адресою його проживання зазначено АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з постанови лікарсько-консультативної комісії КНП «ЦПМСД «Здоров`я +» Дубенської міської ради від 23.04.2025 № 295 брат позивача ОСОБА_5 , 2001 року народження, за станом здоров`я соціальні послуги надавати не може.

Актом обстеження сімейного стану військовослужбовця від 26.05.2025, затвердженим начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , встановлено, що сім`я позивача складається з батька, ОСОБА_2 , 1966 року народження, та братів – ОСОБА_4 , 1989 року народження, і ОСОБА_5 , 2001 року народження.

Відповідно до зазначеного акта батько позивача проживає в селі Мирогоща Друга Дубенського району Рівненської області, брат позивача ОСОБА_4 – у селі Ільпибоки Дубенського району Рівненської області, позивач зареєстрований у селі Роги Уманського району Черкаської області, а відомості щодо місця проживання ОСОБА_5 комісії не надано.

У висновках акта комісія зазначила, що у ОСОБА_2 наявні члени сім`ї першого ступеня споріднення – сини ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , останній з яких згідно з витягом з постанови лікарсько-консультативної комісії від 23.04.2025 № 295 за станом здоров`я соціальні послуги надавати не може, а також що документи щодо потреби інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення ОСОБА_2 у постійному догляді на розгляд комісії не надано.

04 червня 2025 року позивач направив командиру Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю II групи, долучивши до нього, зокрема, наведені документи та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця від 26.05.2025.

Зазначений рапорт отримано військовою частиною та зареєстровано 10 червня 2025 року за вхідним № 2845.

Листом від 18 червня 2025 року № 4665 відповідач повідомив, що рапорт позивача задоволенню не підлягає, оскільки у його батька наявні інші члени сім`ї першого ступеня споріднення – сини ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які можуть здійснювати догляд.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду і, за результатами розгляду справи у задоволенні позову було відмовлено.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-XII), норми якого застосовуються в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною другою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

При цьому частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначено види військової служби, серед яких, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, та військова служба за контрактом осіб рядового складу.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався та який триває на час виникнення спірних правовідносин і розгляду справи.

Підстави звільнення з військової служби визначено статтею 26 Закону № 2232-XII, викладеною в редакції Закону України від 11 квітня 2024 року № 3633-IX, при цьому законодавець розмежовує такі підстави залежно від виду військової служби, яку проходить військовослужбовець.

Так, частина четверта статті 26 Закону № 2232-XII визначає підстави звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Натомість частиною п`ятою статті 26 Закону № 2232-XII визначено підстави, за яких контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби.

Відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII під час проведення мобілізації та дії воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції Закону України від 19 грудня 2024 року № 4170-IX) під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі – Положення № 1153/2008), визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Перелік таких документів встановлено пунктом 5 Додатка 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170 (далі – Інструкція № 170).

Згідно з підпунктом 26 пункту 5 Додатка 19 до Інструкції № 170 у разі звільнення у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, подаються, зокрема, документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою, один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків), документ, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду, а також висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи про потребу в постійному догляді.

Одним із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, наведений підпункт визначає акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Отже, зміст наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що для звільнення з військової служби з підстави, передбаченої абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII, необхідною є сукупність таких умов: наявність у військовослужбовця одного з батьків (батьків дружини (чоловіка)), який є особою з інвалідністю I чи II групи; потреба такої особи в постійному догляді; відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або потреба таких членів сім`ї у постійному догляді, підтверджена висновком уповноваженого органу.

Верховний Суд у постановах від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24 та від 07 травня 2025 року у справі № 420/30227/24 дійшов висновку, що для звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов: відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або потреба інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

При цьому Верховний Суд зазначив, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує.

У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), така особа є відсутньою у розумінні приписів абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII.

Надалі у постанові від 29 квітня 2026 року у справі № 520/14746/25 Верховний Суд, підтримавши наведені висновки, зазначив, що у розумінні Закону № 2232-XII поняття «члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» необхідно тлумачити як таке, що охоплює осіб, пов`язаних із відповідною особою родинними відносинами першого чи другого ступеня споріднення, а застосування для з`ясування його змісту за аналогією положень сімейного чи житлового законодавства, які пов`язують належність до членів сім`ї з фактом спільного проживання, є помилковим.

У цій же постанові Верховний Суд наголосив, що сама по собі юридична наявність члена сім`ї першого чи другого ступеня споріднення не є достатньою для висновку про відсутність підстав для звільнення з військової служби, а тому у разі встановлення такої наявності слід перевірити, чи має така особа реальну можливість здійснювати постійний догляд, з урахуванням конкретних обставин справи та інших об`єктивних факторів.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, позивач проходить військову службу за контрактом, що підтверджується наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 15 червня 2020 року № 119.

З огляду на це, підставою для звільнення позивача з військової служби через сімейні обставини під час дії воєнного стану є саме підпункт «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, на який позивач і посилався у позовній заяві.

Натомість суд першої інстанції, вирішуючи спір, застосував підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, який регулює звільнення військовослужбовців, що проходять військову службу за призовом під час мобілізації, тобто норму, яка не підлягала застосуванню до спірних правовідносин.

Посилання відповідача у відзиві на те, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації, спростовується наказом від 15 червня 2020 року № 119, на який відповідач сам посилається у відзиві.

Водночас підпункт «г» пункту 2 частини четвертої та підпункт «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII мають відсильний характер та визначають підставою звільнення сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких встановлено частиною дванадцятою цієї статті, а тому зміст спірної підстави звільнення та умови її застосування в обох випадках є тотожними.

Отже, застосування судом першої інстанції неналежної норми саме по собі не змінило змісту умов звільнення, однак свідчить про неправильне застосування норм матеріального права та зумовлює необхідність надання спірним правовідносинам правової оцінки на підставі норми, яка підлягала застосуванню.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам по суті, колегія суддів зазначає, що наявність у батька позивача II групи інвалідності та його потреба у сторонньому догляді підтверджені належними доказами та відповідачем не заперечуються.

Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, у батька позивача, крім позивача, наявні ще два повнолітні сини – ОСОБА_4 , 1989 року народження, та ОСОБА_5 , 2001 року народження, які є членами сім`ї першого ступеня споріднення особи, яка потребує догляду.

Мати позивача з огляду на розірвання шлюбу з батьком позивача членом сім`ї першого чи другого ступеня споріднення ОСОБА_2 не є, а тому обставини, які її стосуються, мають значення для справи лише в аспекті реальної можливості братів позивача здійснювати догляд за батьком.

Доводи апелянта про те, що його брати не можуть вважатися членами сім`ї батька, оскільки не проживають із ним спільно, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 29 квітня 2026 року у справі № 520/14746/25, належність до членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення у розумінні Закону № 2232-XII визначається родинним зв`язком, а не фактом спільного проживання.

Водночас місце проживання таких осіб, їх сімейні обставини та фактичне здійснення ними догляду за іншими особами є обставинами, які підлягають оцінці при з`ясуванні реальної можливості здійснення ними постійного догляду.

Посилання ОСОБА_1 на статті 266, 267 Сімейного кодексу України на вирішення спору не впливають, оскільки ці норми визначають обов`язок щодо утримання родичів і не встановлюють умов звільнення з військової служби.

Надаючи оцінку реальній можливості ОСОБА_5 здійснювати догляд за батьком, колегія суддів враховує, що витягом з постанови лікарсько-консультативної комісії від 23.04.2025 № 295, який позивач долучив до рапорту і який відображено у висновках акта обстеження сімейного стану військовослужбовця, підтверджено, що за станом здоров`я він соціальні послуги надавати не може.

Зазначений документ, всупереч висновку суду першої інстанції, не є довідкою про амбулаторне лікування, а містить висновок уповноваженої комісії закладу охорони здоров`я про неможливість ОСОБА_5 за станом здоров`я надавати послуги з догляду.

Отже, з урахуванням висновків Верховного Суду щодо реальної, а не лише юридичної відсутності членів сім`ї, ОСОБА_5 з об`єктивних причин не може здійснювати постійний догляд за батьком, а твердження відповідача про протилежне спростовується поданими позивачем документами.

Щодо ОСОБА_4 колегія суддів зазначає, що висновку медико-соціальної експертної комісії, лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я чи рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи про його потребу в постійному догляді матеріали справи не містять.

Водночас до рапорту позивач долучив довідку від 29.01.2025 № 11/06-11, з якої вбачається, що в належному ОСОБА_4 житловому будинку в селі Ільпибоки зареєстровані його мати та баба, а також довідку лікарсько-консультативної комісії від 27.01.2025 № 34, якою підтверджено потребу матері в постійному сторонньому догляді.

При цьому батько позивача, згідно з актом обстеження сімейного стану військовослужбовця від 26.05.2025, проживає в іншому населеному пункті – селі Мирогоща Друга Дубенського району Рівненської області.

Крім того, позивач долучив до рапорту витяг із застосунку «Резерв+», з якого вбачається, що ОСОБА_4 мав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» строком до 08.05.2025.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції Закону України від 19 грудня 2024 року № 4170-IX) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю, які за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду.

Отже, територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, на який частиною восьмою статті 23 цього Закону покладено перевірку підстав для надання відстрочки, визнавав ОСОБА_4 особою, зайнятою постійним доглядом за одним із батьків, що в сукупності з іншими наведеними документами свідчить про наявність обставин, які можуть впливати на реальну можливість здійснення ним постійного догляду за батьком позивача.

Водночас наявний у справі витяг не містить відомостей про те, за ким саме із батьків ОСОБА_4 здійснював постійний догляд, а також про продовження відстрочки після 08.05.2025 чи про його військовий статус на час розгляду рапорту позивача, тоді як проходження військової служби, згідно з висновками Верховного Суду, також є об`єктивною причиною, з якої особа не може здійснювати постійний догляд.

Зазначені обставини безпосередньо стосуються реальної можливості ОСОБА_4 здійснювати саме постійний догляд за батьком, а тому, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29 квітня 2026 року у справі № 520/14746/25, підлягали обов`язковій оцінці під час розгляду рапорту позивача.

Проте відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні, обмежився констатацією наявності в батька позивача синів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 і зазначенням про те, що вони можуть здійснювати догляд, не надавши жодної оцінки ані висновку лікарсько-консультативної комісії щодо ОСОБА_5 , ані документам, які стосуються сімейних обставин ОСОБА_4 , у тому числі відомостям про надану йому відстрочку як особі, зайнятій постійним доглядом.

Отже, рішення про відмову у задоволенні рапорту прийнято відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, тобто без дотримання вимоги обґрунтованості, визначеної пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач зазначеного обов`язку не виконав, оскільки ні в листі від 18.06.2025 № 4665, ні у відзиві на апеляційну скаргу не навів обставин і доказів, які б підтверджували реальну можливість ОСОБА_4 здійснювати постійний догляд за батьком, а щодо ОСОБА_5 дійшов висновку, який суперечить поданим позивачем документам.

Суд першої інстанції наведеного не врахував, помилково оцінив витяг з постанови лікарсько-консультативної комісії від 23.04.2025 № 295 та не дослідив обставини, які стосуються реальної можливості ОСОБА_4 здійснювати догляд за батьком, що призвело до неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, та до помилкового висновку про правомірність дій відповідача.

З огляду на викладене, позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про належний спосіб захисту порушеного права, колегія суддів враховує, що відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Хоча рішення про звільнення з військової служби з підстави, передбаченої абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII, не є дискреційним, наявні у справі докази не дають підстав для висновку про дотримання всіх визначених законом умов для такого звільнення.

Так, реєстрація матері позивача в будинку ОСОБА_4 , її потреба в постійному сторонньому догляді та наявність у ОСОБА_4 відстрочки на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» строком до 08.05.2025 свідчать про істотні для вирішення питання обставини, однак не дають змоги достовірно встановити, за ким саме із батьків та чи станом на час розгляду рапорту ОСОБА_4 здійснював постійний догляд, а також яким був його військовий статус на той час.

Крім того, у пункті 9 акта обстеження сімейного стану військовослужбовця від 26.05.2025 зазначено, що відомості щодо інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення на розгляд комісії не надано, тоді як абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII вимагає встановлення відсутності не лише членів сім`ї першого, а й другого ступеня споріднення особи, яка потребує догляду.

Такі обставини не були предметом оцінки відповідача та потребують з`ясування ним у межах процедури розгляду рапорту, у зв`язку з чим суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень і вирішувати питання про звільнення позивача.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод, інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, а пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено можливість застосування іншого способу захисту, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав особи.

З огляду на зазначене, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути його рапорт про звільнення з військової служби з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій постанові, а позовна вимога про зобов`язання звільнити позивача з військової служби задоволенню не підлягає.

Під час повторного розгляду рапорту відповідач має врахувати, що підставою звільнення позивача, який проходить військову службу за контрактом, є підпункт «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, а також те, що ОСОБА_5 з об`єктивних причин не може здійснювати постійний догляд за батьком.

Крім того, відповідач має з`ясувати та оцінити реальну можливість ОСОБА_4 здійснювати постійний догляд за батьком з урахуванням фактичного здійснення ним догляду за матір`ю, яка потребує постійного стороннього догляду, підстав і строку наданої йому відстрочки, його військового статусу, місця проживання цих осіб та інших конкретних обставин, а також наявність чи відсутність у батька позивача інших членів сім`ї другого ступеня споріднення, здатних реально здійснювати такий догляд.

Колегія суддів наголошує, що юридична наявність члена сім`ї першого чи другого ступеня споріднення сама по собі не може бути достатньою підставою для відмови у звільненні без оцінки його реальної можливості здійснювати постійний догляд.

Крім того, у мотивувальній частині оскаржуваного рішення помилково зазначено дату народження позивача як ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка насправді є датою народження його батька, а також зроблено посилання на частину дванадцяту статті 24 Закону № 2232-XII замість частини дванадцятої статті 26 цього Закону.

Частинами першою – третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 317 КАС України).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору та свідчить про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 139, 245, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у справі № 580/8517/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у справі № 580/8517/25 – скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 04.06.2025 про звільнення з військової служби, викладеної в листі від 18.06.2025 № 4665.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) від 04.06.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій постанові.

У задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.І. Мєзєнцев

О.О. Осіпова