Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №420/37093/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/37093/24

Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції:

м. Одеса;

Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:

15.05.2025 року;

Головуючий в 1 інстанції: Безрабко О.І.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Єщенка О.В.,

суддів – Бітова А.І.,

– Градовського Ю.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , що полягає у невиплаті ОСОБА_1 різниці між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року, з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, за період з 01.03.2018 р. до 17.12.2020 р;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 різницю між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року в сумі 3259,70 грн. щомісячно, починаючи з 01.03.2018 р. до 17.12.2020 р., в загальному розмірі 109357,68 грн., з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 р.;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невиплаті ОСОБА_1 різниці між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року, з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, за період з 18.12.2020 р. до 04.01.2023 р.;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 різницю між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року в сумі 3259,70 грн. щомісячно, починаючи 18.12.2020 р. до 04.01.2023 р., в загальному розмірі 80125,53 грн., з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 р.;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 , що полягає у невиплаті ОСОБА_1 різниці між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року, з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, за період з 05.01.2023 р. до 03.09.2024 р.;

зобов`язати військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 різницю між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року в сумі 3259,70 грн. щомісячно, починаючи 05.01.2023 р. до 03.09.2024 р., в загальному розмірі 65099,36 грн., з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 р.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 р. по 17.12.2020 р. включно індексації грошового забезпечення відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078..

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 3259 (три тисячі двісті п`ятдесят дев`ять) грн. 35 коп. в місяць у загальній сумі 109345 (сто дев`ять тисяч триста сорок п`ять) грн. 93 коп. за період з 01.03.2018 р. по 17.12.2020 р. включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 р.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 за період з 18.12.2020 р. по 31.12.2022 р. включно індексації грошового забезпечення відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078.

Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 3259 (три тисячі двісті п`ятдесят дев`ять) грн. 35 коп. в місяць у загальній сумі 79696 (сімдесят дев`ять тисяч шістсот дев`яносто шість) грн. 36 коп. за період з 18.12.2020 р. по 31.12.2022 р. включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 р.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 р. по 03.09.2024 р. включно індексації грошового забезпечення відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078.

Стягнуто з військової частини НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 3259 (три тисячі двісті п`ятдесят дев`ять) грн. 35 коп. в місяць у загальній сумі 26400 (двадцять шість тисяч чотириста) грн. 73 коп. за період з 01.01.2024 р. по 03.09.2024 р. включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 р.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у березні 2018 року сума, на яку збільшилось грошове забезпечення позивача з урахуванням сталих складових порівняно з лютим 2018 року є меншою, ніж 4463,15 грн., ОСОБА_1 має право на отримання індексації-різниці за період з 01.03.2018 р. по 31.12.2022 р. та з 01.01.2024 р. по 03.09.2024 р. у сумі 3259,35 грн. (4463,15 грн. - 1203,80 грн.) щомісячно.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким залишити адміністративний позов без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду, а якщо суд вважатиме, що строк не пропущено – відмовити у задоволені адміністративного позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що виходячи із того, що позовну заяву подано 01.12.2024 року, тримісячний строк звернення до суду пропущено. Апелянт вказує, що згідно матеріалів справи, вбачається відсутність факту протиправної бездіяльності відповідача у нарахуванні індексації-різниці за спірний період, а тому позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню. Крім того, апелянт посилається на дискреційність свої повноважень та неналежне визначення відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача посилається на необґрунтованість доводів апелянта та відсутність підстав для скасування судового рішення.

Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 проходив військову службу у період з 01.01.2018 р. по 17.12.2020 р. у військовій частині НОМЕР_2 , у період з 18.12.2020 р. по 04.01.2023 р. у військовій частині НОМЕР_4 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , у період з 05.01.2023 р. по 03.09.2024 р. у військовій частині НОМЕР_3 .

Так, згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 03.07.2017 р. № 131 капітана ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, а відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 17.12.2020 р. № 249 майора ОСОБА_1 з 17.12.2020 р. виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 18.12.2020 р. № 289 майора ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, а відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 04.01.2023 р. № 4 підполковника ОСОБА_1 з 04.01.2023 р. виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 05.01.2023р. № 3 підполковника ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, а відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 03.09.2024 р. № 255 підполковника ОСОБА_1 з 03.09.2024 р. виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Відповідно до карток особового рахунку ОСОБА_1 за 2018-2020 роки, довідки від 16.09.2024 р. № 449/ФЕС про виплату основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з грудня 2020 року по січень 2023 року, довідки від 04.12.2024 р. № 3336/ФЕС про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 05.01.2023 р. по 03.09.2024 р., позивачу виплачена тільки поточна індексація грошового забезпечення, яка склалася внаслідок перевищення порогу для проведення індексації в 103 %, зокрема: у грудні 2018 року - 71,08 грн., у лютому 2019 року - 71,08 грн., у березні 2019 року - 205,55 грн., у квітні 2019 року - 134,47 грн., у травні 2019 року - 134,47 грн., у червні 2019 року - 134,47 грн., у липні 2019 року - 206,72 грн., у серпні 2019 року - 206,72 грн., у вересні 2019 року - 206,72 грн., у жовтні 2019 року - 206,72 грн., у грудні 2019 року - 206,72 грн., у січні 2020 року - 216,51 грн., у лютому 2020 року - 216,51 грн., у березні 2020 року - 216,51 грн., у квітні 2020 року - 216,51 грн., у травні 2020 року - 216,51 грн., у червні 2020 року - 216,51 грн., у липні 2020 року - 216,51 грн., у серпні 2020 року - 226,29 грн., у вересні 2020 року - 226,29 грн., у жовтні 2020 року - 226,29 грн., у листопаді 2020 року - 226,29 грн., у грудні 2020 року - 226,29 грн., у грудні 2020 року - 105,59 грн., у січні 2021 року - 441,42 грн., у лютому 2021 року - 331,42 грн., у березні 2021 року - 331,42 грн., у квітні 2021 року - 331,42 грн., у травні 2021 року - 415,41 грн., у червні 2021 року - 415,41 грн., у липні 2021 року - 415,41 грн., у серпні 2021 року - 540,03 грн., у вересні 2021 року - 540,03 грн., у жовтні 2021 року - 540,03 грн., у листопаді 2021 року - 540,03 грн., у грудні 2021 року - 540,03 грн., у січні 2022 року - 563,19 грн., у лютому 2022 року - 563,19 грн., у березні 2022 року - 672,35 грн., у квітні 2022 року - 672,35 грн., у травні 2022 року - 913,01 грн., у червні 2022 року - 1017,21 грн., у липні 2022 року - 1066 грн., у серпні 2022 року - 1281,80 грн., у вересні 2022 року - 1281,80 грн., у жовтні 2022 року - 1281,80 грн., у листопаді 2022 року - 1424,80 грн., у грудні 2022 року - 1470,83 грн., у серпні 2024 року - 115,06 грн., у вересні 2024 року - 11,51 грн.

Позивач не оскаржує порядок розрахунку поточної індексації за період з 01.03.2018 р. по 03.09.2024 р. у вказаних сумах, проте вважає, що відповідачем в порушення абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 протиправно не нараховано та не виплачено за цей період індексацію-різницю, у зв`язку з чим звернувся до суду з даною позовною заявою..

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

У ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Вказані положення ч. 3 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII кореспондуються із приписами ч. 1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-ХІІ, згідно яких індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 4 Закону України від 03.07.1991 року №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

З 01.01.2016 року, у зв`язку із набранням чинності Законом №911-VIII від 24.12.2015 року, вказана норма Закону України від 03.07.1991 року №1282-ХІІ визначає, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Також, у цій статті передбачається, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч. 2 ст. 5 Закону України від 03.07.1991 року №1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

За правилами ч. 6 вказаної статті Закону України від 03.07.1991 року №1282-ХІІ (в редакції, яка діяла у період спірних правовідносин) проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Положення вказаного Закону кореспондуються із приписами Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Водночас, за правилами п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення від 17.07.2003 року №1078 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Водночас, відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року №2017-III законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Аналізуючи наведені норми законодавства, судом першої інстанції правильно визначено, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін і в обов`язковому порядку нараховується роботодавцями незалежно від форми власності та виду.

Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і нараховується у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади.

Стосовно застосування норм абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення щодо підстав виплати та розміру «фіксованої» індексації грошового забезпечення та наявності/відсутності у військової частини дискреційних повноважень у цьому питанні, слід виходити з наступного.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».

Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).

Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).

Щодо «фіксованої» суми індексації, то слід зазначити, що Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» (який діяв в період спірних правовідносин) і Порядок №1078 дійсно такого поняття не містять.

Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.

Проте постановою Уряду №1013 від 9 грудня 2015 року цей Додаток був викладений у новій редакції і з 1 грудня 2015 року у цьому Додатку, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.

З 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, повноваження військової частини щодо виплати цієї суми не є дискреційними.

З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивачки, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають підстави вважати, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача військовій частині належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці.

Також, у цьому контексті, з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Верховний Суд, зокрема у постанові від 23 березня 2023 року №400/3826/21, дійшов висновку, що для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 суд повинен встановити:

розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);

суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);

чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Згідно картки особового рахунку за 2018 рік розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 у лютому 2018 року становив 11078,40 грн. (посадовий оклад 1075 грн.; оклад за військовим званням 120 грн.; надбавка за вислугу років 239 грн.; надбавка за особливі умови праці 717 грн.; щомісячна додаткова грошова винагорода 3767,40 грн.; премія 5160 грн), а у березні 2018 року - 12282,20 грн. (посадовий оклад 5220 грн.; оклад за військовим званням 1270 грн.; надбавка за вислугу років 1947 грн.; надбавка за особливості проходження служби 843,70 грн.; премія 3001,50 грн.).

Тобто, збільшення грошового доходу ОСОБА_1 у березні 2018 року у порівнянні з лютим 2018 року склало 1203,80 грн. (12282,20 грн. - 11078,40 грн.).

Також, для правильного вирішення спірних правовідносин слід визначити суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року, яка з урахуванням абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078, вираховується у спосіб множення розміру прожиткового мінімум для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділеного на 100 відсотків.

Актуальний розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб, відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік», становив 1762 гривні.

Разом з цим, за нормативними правилами, які визначають проведення індексації доходів, розрахунок індексу наростаючим підсумком починається з наступного після перевищення порога місяця до чергового перевищення.

При кожному наступному перевищенні порога індексації приріст рахуватиметься за формулою:

ПІСЦн = ІСЦ1 х ІСЦ 2 х … - 100%, де:

ПІСЦн - приріст індексу споживчих цін, %;

ІСЦ1 - перевищення індексу споживчих цін уперше (розраховується наростаючим підсумком), %;

ІСЦ2 - перевищення індексу споживчих цін удруге (розраховується наростаючим підсумком), %.

При підрахунку показника ПІСЦ необхідно враховувати, що ІСЦ розраховується наростаючим підсумком. Також кількість ІСЦ залежить від того, скільки разів було перевищено поріг індексації за розглядуваний період (звісно, не перерваний підвищенням зарплати). Наприклад, ІСЦ перевищив поріг один раз - отже слід враховувати лише ІСЦ1, двічі - ІСЦ1 та ІСЦ2, тричі ІСЦ1, ІСЦ2, ІСЦ3 тощо.

За офіційними даними Державної служби статистики України за період з січня 2008 року по березень 2018 року (https://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/ct/cn_rik/isc/isc_u/isc_m_u.htm) поріг індексації перевищував 38 разів, а саме:

у 2008 році 9 разів: січень-травень, вересень-грудень;

у 2009 році 5 разів: січень, лютий, березень, червень, листопад;

у 2010 році 4 рази: січень, лютий, серпень, вересень;

у 2011 році 3 рази: січень, березень, квітень;

у 2012 році поріг індексації не перевищував 101%;

у 2013 році поріг індексації не перевищував 101%;

у 2014 році 8 разів: березень-червень, вересень-грудень;

у 2015 році 8 разів: січень-травень, вересень-листопад;

у 2016 році 1 раз: квітень;

у 2017 році поріг індексації не перевищував 103%;

у січні - березні 2018 року поріг індексації не перевищував 103%.

Таким чином, розрахунок величини приросту індексу споживчих цін за вказаний період має наступний вигляд: 2008 рік: 1,027*1,038*1,031*1,013*1,002 (1,008*0,995*0,999)*1,011*1,017*1,015*1,021* 2009 рік: 1,029*1,015*1,014*1,014 (1,009*1,005)*1,011*1,014 (0,999*0,998*1,008*1,009)*1,011* 2010 рік: 1,018*1,019*0,993 (1,009*0,997*0,994*0,996*0,998)*1,012*1,029*1,016 (1,005*1,003*1,008)* 2011 рік: 1,01*1,009*1,014*1,013*1,009 (1,008*1,004*0,987*0,996*1,001*1,001*1,002*1,002*1,002 *1,003*0,997*0,997*0,998*0,997*1,001*0,999*1,002*1,002*0,999*1,001*0,999*0,993*1,004*1,002*1,005*1,002*1,006) * березень 2014 року-грудень 2014 року: 1,022*1,033*1,038*1,01*1,012(1,004*1,008)*1,029*1,024*1,019*1,03 * 2015 рік-березень 2016 року:1,031*1,053*1,108*1,14*1,022*0,986 (1,004*0,99*0,992)*1,023*0,987*1,02*1,022 (1,007*1,009*0,996*1,01) * квітень 2016: 1,035 * травень 2016-березень 2018: 1,245 (1,001*0,998*0,999*0,997*1,018*1,028*1,018*1,009*1,011*1,01*1,018*1,009*1,013*1,016*1,002*0,999*1,02*1,012*1,009*1,01*1,015*1,009) = 253,30%.

Отже, величина приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року складала 253,30%.

За наведеними колегією суддів розрахунками, з урахуванням актуальної практики Верховного Суду, сума можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року складала 1762 грн*253,30%= 4463,15 грн.

Оскільки розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року дорівнює 1203,80 грн., що не перевищує суму можливої індексації, позивач має право на отримання щомісячної індексації різниці за період з 01.03.2018 р. по 31.12.2022 р. та з 01.01.2024 р. по 03.09.2024 р. у розмірі 3259,35 грн. (4463,15 грн. - 581,52 грн.) щомісячно до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення з військової служби, чим спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку щодо права позивача на отримання індексації-різниці за період з 01.03.2018 р. по 31.12.2022 р. та з 01.01.2024 р. по 03.09.2024 р. у сумі 3259,35 грн. (4463,15 грн. - 1203,80 грн.) щомісячно.

Щодо посилань апелянта, що Військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем, оскільки не нараховувала та не виплачувала у вказаний період грошове забезпечення позивачу колегія суддів зазначає, що Військова частина НОМЕР_4 , у якій проходив службу позивач у спірний період перебувала на фінансовому забезпечення Військової частини НОМЕР_1 , чим спростовуються доводи апелянта у цій частині.

Надаючи правову оцінку доводам апелянта про порушення позивачем встановленого ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом №2352-IX) передбачалось, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Поряд з цим, Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 у справі №1-7/2024(337/24) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

У цьому Рішенні також визначено, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У пункті 4 цього Рішення Конституційний Суд України зауважив на тому, що право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта статті 43 Конституції України), є гарантією мінімального рівня оплати праці, тоді як право на своєчасне одержання винагороди за працю (частина сьома статті 43 Основного Закону України) - гарантією реалізації цього права (виплата всіх належних сум у визначені строки); разом ці гарантії формують єдиний конституційний стандарт захисту, що охоплює і рівень, і своєчасність одержання винагороди за працю.

Конституційний Суд України врахував свою юридичну позицію, викладену в Рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, згідно з якою «невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку» (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Отже, Конституційний Суд України констатував, що порушення зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим: кожен день невиплати або затримки виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат означає не завершене правопорушення, а таке, що триває.

Установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат без урахування того, що трудові відносини тривають (обов`язку роботодавця щодо своєчасної виплати заробітної плати), обмежує право на своєчасне одержання винагороди за працю, що суперечить частині сьомій статті 43 Конституції України.

Поряд з цим, винагорода за працю безпосередньо пов`язана з людською гідністю та соціальною справедливістю, адже право на винагороду за працю є складовою права на працю і водночас гарантією поваги до людської гідності. Обмеження можливості працівника вимагати належну винагороду за працю в судовому порядку під час дії трудових відносин фактично нівелює цю гарантію. У сфері трудових відносин працівник перебуває в економічному та організаційному підпорядкуванні від роботодавця. Така підпорядкованість може ускладнити своєчасне звернення до суду для захисту права на оплату праці, тому нерідко працівники утримуються від подання позову під час дії трудових відносин через побоювання тиску, погіршення умов праці чи можливого звільнення. Таке законодавче регулювання не враховує балансу інтересів сторін у трудових правовідносинах, суперечить принципу рівності та спричиняє юридичну невизначеність, яка позбавляє працівника ефективного захисту гарантованого Конституцією України права на своєчасне одержання винагороди за працю.

Конституційний Суд України також зазначив, що баланс між правом працівника на своєчасне й повне одержання винагороди за працю, інтересом роботодавця у юридичній визначеності та захисті від безмежної в часі відповідальності, а також публічним інтересом у стабільності правопорядку й ефективності правосуддя в будь-якому разі не може бути досягнутий у спосіб позбавлення працівника можливості скористатися своїм правом на одержання винагороди за працю.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Таким чином, апеляційний суд має враховувати, що оспорювані приписи Закону, якими встановлено обмеження тримісячним строком для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат не узгоджуються з засадничими конституційними цінностями, зокрема такими, як принцип гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист (статті 43, 55 Конституції України).

У разі недотримання принципу верховенства права, невідповідності приписів закону нормам Конституції України, суд в силу приписів частини четвертої статті 7 КАС України при виборі норм права, які застосовуються до спірних відносин при вирішенні спору, має застосувати принцип верховенства права.

Суд має застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме, норми Конституції України, а не норми закону, оскільки пряме (безпосереднє) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України у цілому або частково.

Питання застосування частини четвертої статті 7 КАС України до правовідносин, які виникли до ухвалення Конституційним Судом України рішення про визнання положень закону неконституційними, перебувало на розгляді Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду.

Так, у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року по справі №240/19209/21 визначено, що положення частини четвертої статті 7 КАС України мають бути застосовані до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними. Після прийняття рішення Конституційним Судом України застосуванню підлягають положення Конституції України із урахуванням юридичної позиції, сформульованої у рішенні Конституційного Суду України. Суди не мають застосовувати положення законів, які не відповідають Конституції, незалежно від того, чи визнавалися вони Конституційним Судом України неконституційними, тобто закони, що суперечать Конституції України не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.

Зокрема, Верховний Суд у цій постанові визначив наступний спосіб застосування частини четвертої статті 7 КАС України до правовідносин, які виникли до ухвалення Конституційним Судом України рішення про визнання положень закону неконституційними:

1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України;

2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин.

Отже, керуючись приписами статті 7 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне враховувати, що установлені приписи частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечать Конституції України з моменту встановлення такого обмеження.

Не зважаючи на те, що спірні у межах даної справи правовідносини виникли за період до ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 у справі №1-7/2024(337/24), апеляційний суд вважає, що частина перша статті 233 КЗпП України щодо встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, до спірних правовідносин не застосовується.

З огляду на принцип верховенства права (відсутність дискримінації і рівність перед законом) й визначені у частинах третій та четвертій статті 7 КАС України правила, до спірних правовідносин застосовуються приписи статей 43, 55 Конституції України щодо гарантування кожному права на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Одночасно слід враховувати й ту обставину, що матеріали адміністративної справи не містять відомостей про доведення позивачеві інформації про розмір грошового забезпечення за кожний спірний період, у тому числі індексації, під час кожного щомісячного нарахування грошового забезпечення. З наведеного слідує наявність у позивача законних очікувань на те, що нарахування грошового забезпечення йому проводиться з дотриманням законодавства, не допускаючи та не звужуючи прав на належне грошове забезпечення.

Оскільки обставини справи показали, що позивач своєчасно не одержував відомості про порядок нарахування і виплату грошового забезпечення, положення частини першої статті 233 КЗпП України щодо встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат визнано неконституційними, право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади гарантовано прямими нормами Конституції України, колегія суддів вважає помилковими доводи апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Враховуючи викладене, оскільки висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідно до статті 316 КАС України підлягає залишенню без змін.

Відповідно до приписів частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 травня 2025 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий суддя: О.В. Єщенко

Суддя: А.І. Бітов

Суддя: Ю.М. Градовський