Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №522/9135/26 — Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/8434/26

Справа № 522/9135/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участю секретаря судового засідання – Костинюк В.В.,

розглянувши у судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини за минулий час,

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі представника ОСОБА_3 25.05.2026 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за минулий час у розмірі частики заробітку відповідача, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01.12.2024 по 17.12.2025.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька ОСОБА_4 . Близько двох років подружжя проживає окремо, а донька проживає разом з матір`ю та знаходиться на її утриманні. Батько дитини протягом близько двох років жодним чином не бере участь у матеріальному утриманні дитини. Позивач неодноразово ініціювала питання щодо матеріальної підтримки дитини з боку батька, проте відповідач свідомо ухилявся від надання коштів, що призвело до покладення повного фінансового навантаження щодо виховання, лікування та розвитку дитини виключно на матір. Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 29.01.2026 стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_4 у розмірі частки заробітку відповідача, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з 17.12.2025 до 24.09.2027. У цьому рішенні підтверджено факт ухилення відповідача від обов`язків утримання дитини протягом півтора року до подачі позову, тому позивачка просить стягнути аліменти за період з 01.12.2024 по 17.12.2025.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 28.05.2026 провадження у справі відкрите, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 13.07.2026.

У судовому засіданні 13.07.2026 проведеному за участі представника позивача ОСОБА_3 та представника відповідача ОСОБА_5 , розгляд справи відкладено на 13.08.2026, внаслідок задоволення однойменного клопотання представника відповідача, у зв`язку з необхідністю отримання позову та подання відзиву.

До суду 27.07.2026 надійшов відзив від представника ОСОБА_1 – ОСОБА_5 , яким просить залишити позовну заяву без задоволення.

На обґрунтування відзиву зазначено, що ОСОБА_2 має гарне спілкування зі свою донькою ОСОБА_6 та завжди їй матеріально допомагав. ОСОБА_2 є тяжкохворою людиною, якому була проведена операція по трансплантації серця та був у стаціонарі з 06.09.2024 по 20.12.2024. Наразі відповідач перебуває на лікуванні в ДУ ННЦХ ім. О.О. Шалімова з діагнозом цирозу печінки, що сталося внаслідок проведеної трансплантації серця, під час якої відбулася смерть мозку. 20.05.2026 ОСОБА_2 був наданий висновок ЛКК про те, що він потребує постійного стороннього догляду. Під час перебування відповідача у тяжкому стані, ОСОБА_1 07.03.2025 позбавила його місця реєстрації у їх спільній квартирі, придбаній за період шлюбу, при цьому змінила замки та залишила відповідача без житла. Додані позивачкою квитанції не підтверджують, що речі купувалися дитині. Умови для стягнення аліментів за минулий час відсутні, адже відповідач ніколи не ухилявся від виконання батьківських обов`язків, незважаючи на складні життєві обставини, регулярно перераховував грошові кошти доньці.

У судовому засіданні 13.08.2026 проведеному за участі представника позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_5 , прийнято відзив та задоволено клопотання представника позивача про відкладення з метою підготовки відповіді на відзив, наступне засідання призначено на 04.09.2026.

До суду 14.08.2026 надійшла відповідь на відзив від представник ОСОБА_1 – ОСОБА_3 у якій вказує, що за квитанціями відповідача він сплатив за 12,5 місяців лише 13 840 грн, тобто 1 107 грн на місяць, що є меншим навіть за встановлений законодавчий мінімум. Наявність епізодичних перерахувань не свідчить про добровільне та належне утримання, а навпаки підтверджує, що відповідач усвідомлював свій обов`язок, але свідомо виконував його неналежним чином. Про ухилення відповідача від виконання свого обов`язку також свідчить те, що він добровільно не виконував рішення про стягнення аліментів. Наявність у відповідача хвороби та інвалідності ІІ групи не звільняє його від обов`язку утримувати свою неповнолітню дитину. Відповідач веде повноцінне життя, відвідує банкети та стадіони, а посилання на медичну документацію здійснюється лише з метою ухилення від виконання батьківського обов`язку та штучного зменшення розміру аліментів. Переїзд відповідача на орендоване житло було його власним рішенням, що пов`язано з необхідністю стерильних умов у після операційний період. Жодного «вигнання» чи заміни замків позивачка не вчиняла. Відповідач має своє житло, здійснює підприємницьку діяльність та є кінцевим бенефіциарним власником благодійного фонду.

У судовому засіданні 04.09.2026 проведеному за участі представника позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_5 , прийнято відповідь на відзив, представнику відповідачу надано час для підготовки заперечень у зв`язку з чим розгляд справи відкладено на 30.09.2026.

До суду 10.09.2026 надійшли заперечення на відповідь на відзив від представника ОСОБА_2 – ОСОБА_5 у яких вказано, що на операцію відповідачу кошти збирали всією Україною, а присутність відповідача на публічних заходах не спростовує тяжкий стан здоров`я.

У судовому засіданні 30.09.2026 суд прийняв заперечення на відповідь на відзив. Представник позивача ОСОБА_3 просила задовольнити позов, представник відповідача ОСОБА_5 заперечувала проти позову.

Згідно ч.1 ст.244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Суд у судовому засіданні 30.09.2026 оголосив про перехід до стадії проголошення рішення та оголосив, що проголошення рішення відбудеться 08.10.2026 об 14:45 год.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, зважаючи на наступне.

Судом встановлено, що 07 листопада 2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, що вбачається з свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.18).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народилася донька ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 (а.с.7).

ОСОБА_1 у червні 2025 року звернулася до Приморського районного суду м.Одеси з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, однак ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 08.07.2025 у справі №522/14138/25, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 28.11.2025 відмовлено у видачі судового наказу (а.с.27-29).

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 29 січня 2026 року у справі №522/27153/25 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частин з усіх видів заробітку відповідача, щомісячно, починаючи з 17.12.2025 і до 24.09.2027 (а.с.19-24).

У вищевказаному рішенні вказано: «Відповідач ОСОБА_2 проживає окремо, участі у вихованні доньки не приймає, останні півтора року не забезпечує дитину матеріально. Відповідачем надані позивачкою доводи спростовані не були».

Позивачка вважає таке твердження встановленим фактом ухилення відповідача від обов`язків утримання дитини протягом півтора року, з чим суд не може погодися, адже, рішення Приморського районного суду м.Одеси від 29.01.2026 свідчить про те, що ОСОБА_2 відзиву не подавав, у вступній частині рішення вказано про ухвалення заочного рішення, хоча у вступній та резолютивній частині вказано, що судом ухвалено не заочне рішення. Тобто, суд виходив з тверджень позивачки враховуючи відсутність заперечень відповідача, тому такі обставини не слід вважати встановленим судом фактом ухилення відповідача від обов`язків утримання дитини. Окрім того, суд не вживає слово «ухиляється», а вказує лише на неспростовані твердження позивачки про відсутність матеріального забезпечення протягом певного періоду.

Факт ухилення від обов`язків утримання дитини підлягає встановленню у цьому провадженні про стягнення аліментів за минулий час, доводи позивача про встановленість такого факту, суд відхиляє.

23 квітня 2026 року старшим державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі ОМУМЮ України відкрито виконавче провадження №80827425 щодо виконання виконавчого листа №522/27153/25 про стягнення аліментів (додаток до відповіді на відзив міститься в системі «Електронний суд»).

27 липня 2026 року старшим державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі ОМУМЮ України винесено постанову про звернення стягнення на доходи ОСОБА_2 , які він отримує у Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (додаток до відповіді на відзив міститься в системі «Електронний суд»).

ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець та є кінцевим бенефіціарним власником Благодійного фонду «Одеський фонд футболу» (додаток до відповіді на відзив міститься в системі «Електронний суд»).

З виписки із медичної картки амбулаторного хворого вбачається, що ОСОБА_2 19.11.2024 проведена трансплантація серця в умовах штучного кровообігу (а.с.74-77).

Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №128/25/620/В від 07.04.2025, ОСОБА_2 має встановлену ІІ групу інвалідності, потребує постійного стороннього догляду з діагнозом: трансплантація серця (а.с.67-68).

Встановлення ОСОБА_2 ІІ групи інвалідності також підтверджується пенсійним посвідченням (а.с.73).

Згідно консультаційного висновку спеціаліста від 29.05.2026 ОСОБА_2 встановлено діагноз: хронічний гепати легкого ступеня активності, ймовірно аутоімунного генезу з переходом в цироз печінки (а.с.87-88).

Відповідач вказує, що перевів доньці у 2025 році 15 140 гривень, а у 2026 році – 5 379 грн, на підтвердження чого надає платіжні інструкції (а.с.94-114), однак жодна платіжна інструкція не містить отримувача, лише зазначення рахунку отримувача, разом з тим позивачем не заперечується факт переказу коштів, у звязку з чим суд приймає до уваги подані платіжні інструкції.

Статтею 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України

Згідно з ч. 2 ст. 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Тлумачення ч. 2 ст. 191 СК України свідчить про те, що при зверненні до суду з позовом про стягнення аліментів за минулий час позивач має довести наступні обставини:

- вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача протягом періоду, за який позивач просить стягнути аліменти;

- неможливість одержання аліментів у зв`язку з ухиленням відповідача у цей період від їх сплати.

Разом з тим, ухилення від сплати аліментів - це винна протиправна поведінка платника аліментів, тобто, свідоме невиконання своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто із вимогою про сплату коштів, необхідних для утримання дитини.

Ухилення від сплати аліментів може виражатися в тому, що зобов`язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи та інші подібні дії.

Отже, обов`язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та неможливість їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. На зазначене неодноразово звертав увагу Верховний Суд, зокрема, в постановах від 19 грудня 2019 у справі № 635/6268/18; від 27 січня 2020 року у справі № 672/198/19; від 29 січня 2020 року у справі № 756/14483/18, від 18 травня 2020 року у справі № 215/5867/17.

Аналогічні висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 235/101/21 та від 30 липня 2025 року у справі № 359/12255/21.

Таким чином, за загальним правилом, визначеним Сімейного кодексу України та сталою судовою практикою, вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів (зокрема не подав позов про стягнення аліментів, залишив його без розгляду) з особистих мотивів.

Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів за вказаний період, а за відсутності таких доказів вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.

Стягнення аліментів за час, що передує пред`явленню позову, є можливим у порядку виключення лише за наявності наступних умов: до моменту звернення з позовом до суду аліменти не стягувались; особа, яка вимагає аліментів, приймала заходи щодо одержання аліментів, але вони не були одержані у результаті ухилення особи, зобов`язаної сплачувати аліменти (відповідача), від їх сплати. Заходи, що вживав позивач щодо одержання аліментів можуть бути різноманітними, наприклад, він звертався до батьків відповідача з проханням вплинути на нього, щоб той платив аліменти на дитину або направляв йому листи з такою вимогою чи на адресу його місця роботи тощо). Ухилення може виражатися у тому, що зобов`язана особа - відповідач ухилявся від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховував своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи) та інші подібні дії. Таким чином, ухилення від сплати аліментів є винною протиправною поведінкою, тобто це свідоме невиконання своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто або через суд з вимогою про сплату грошової суми, необхідної для утримання дитини. На що неодноразово звертав увагу й Верховий Суд, зокрема в постановах від 19 грудня 2019 року у справі № 635/6268/18; від 27 січня 2020 року у справі № 672/198/19; від 29 січня 2020 року у справі № 756/14483/18. Присудження аліментів за минулий час являється правом, а не обов`язком суду, з позовом до якого звернувся позивач (постанова Верховного Суду від 09 квітня 2020 року (справа №199/3429/18)).

Ухилення платника аліментів від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, однак, воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Критерій достатності вжитих особою з метою належного виконання зобов`язання зі сплати аліментів визначається судом.

Сам факт не сплати аліментів чи сплати їх у недостатньому розмірі не може свідчити про ухилення від сплати аліментів. У зв`язку з чим суд зважає на стан здоров`я позивача, перенесену ним у листопаді 2024 року трансплантацію серця, тоді як аліменти позивачка просить стягнути якраз починаючи з 01.12.2024.

Суд зауважує, що обов`язок доказування у даній категорії справ покладено саме на позивача, отже, саме позивач має довести не лише факт направлення офіційних звернень, а факт умисного ухилення від виконання обов`язку з утримання дитини після отримання відповідного звернення. Тобто, позивач має не лише підтвердити факт надіслання офіційного звернення про необхідність виконати обов`язок з утримання дитини, а й факт отримання або відмову в отриманні такого звернення, що підтверджуватиме ухилення особи від виконання обов`язку.

Відповідно до частини 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач не надає належних, допустимих та достатніх доказів про те, що нею вчинялися дії для отримання аліментів, оскільки звернення до суду з заявою про видачу аліментів в порядку наказного провадження не є доказом вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, адже матеріалами справи не підтверджується, що відповідач знав про подання заяви. Крім того, сповіщення боржника у разі відмови у видачі судового наказу не передбачене нормами ЦПК України.

Окрім того, відповідачем надано скрін переписки з дочкою (факт наявності переписки не заперечується жодною стороною) з якої вбачається, що ОСОБА_6 просила в батька гроші і він їй їх скидав (а.с.116-125).

Також позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів про те, що відповідач ОСОБА_2 ухилявся від сплати аліментів та виконання свого обов`язку з утримання дитини, адже ухилення це винна свідома поведінка батька, чого з боку ОСОБА_2 судом не встановлено.

Тож, суд враховує факт добровільної оплати відповідачем коштів хоча і не в значному розмірі, однак здійснені на вимогу доньки.

Доводи сторін щодо зняття з місця реєстрації, заміну замків, наявність рухомого майна суд не приймає до уваги, адже не стосується предмету спору.

Отже, у справі, що розглядається суд встановив відсутність доказів, передбачених частиною другою статті 191 СК України, у зв`язку з чим дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог про стягнення аліментів за минулий час.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 181, 182, 184, 191, 192 СК України, ст.ст. 1, 2, 5, 11, 76-80, 81, 89, 241, 247, 258, 263-265, 273, 354, 430 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення аліментів на утримання дитини за минулий час – залишити без задоволення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 08 жовтня 2026 року.

Суддя: В.Я. Бондар