Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №507/1493/26 — Любашівський районний суд Одеської області

Справа № 507/1493/26

Провадження № 2/507/848/2026

Номер рядка звіту 67

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2026 р. селище Любашівка

Любашівський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Дюдюна О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Демовської Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Любашівка Подільського району Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Остапишену Л.С., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя та стягнення понесених судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08 травня 2001 року між сторонами було укладено шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Любашівського районного управління юстиції Одеської області, актовий запис №15.

16 серпня 2005 року між ОСОБА_2 , з однієї сторони, та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , з іншої сторони, було укладено договір міни житла, посвідчений приватним нотаріусом Любашівського районного нотаріального округу Одеської області Н. Є. Бобошко, відповідно до умов якого ОСОБА_2 у власність було передано квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка на даний час має адресу: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що вказана квартира була набута відповідачем у період перебування сторін у шлюбі, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 20 жовтня 2017 року у цивільній справі № 50/1397/17, шлюб між сторонами розірвано.

Позивач разом із сином ОСОБА_5 проживає у спірній квартирі АДРЕСА_2 , тоді як відповідач проживає разом зі своєю матір`ю за адресою: АДРЕСА_3 .

Позивач зазначає, що після розірвання шлюбу відповідач, вважаючи себе одноосібним власником квартири, приходить до спірного житла, де влаштовує скандали та бійки, що, на її думку, перешкоджає їй та сину спокійно проживати у квартирі.

Позивач просить здійснити поділ спільного сумісного майна шляхом визнання за нею та відповідачем по 1/2 частці вказаної квартити та стягнути на її користь понесені судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 1331,20 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Представник позивача - адвокат Остапишена Л.С., надала до суду заяву, в якій просила позов задовольнити в повному обсязі, справу розглянути без участі позивача та його представника. Просила стягнути з відповідача судові витрати: судовий збір та витрати на надання правничої допомоги, згідно наданих квитанцій.

Представник відповідача - адвокат Жмурко С.Л., надала до суду заяву, в якій просила розгляд справи провести за відсутності відповідача та представника, просила визнати право власності на 1/2 частку, квартири в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_2 , а 1/2 частку за позивачем. В стягненні судових витрат по справі просила відмовити, оскільки відповідач визнав поділ майна, а витрати на правничу допомогу не доведені належними та допустимими доказами.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 15 липня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження (а.с.30).

Ухвалою від 16 вересня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті (а.с. 55).

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 08 травня 2001 року між ОСОБА_1 , дошлюбне прізвище якої – ОСОБА_6 , та ОСОБА_2 укладено шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Любашівського районного управління юстиції Одеської області, актовий запис №15, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 . (а.с. 13).

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в селищі Любашівка Любашівського району Одеської області, її батьками зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . (а.с. 16).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 ОСОБА_8 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селищі Любашівка Любашівського району Одеської області, його батьками зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .(а.с. 14).

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 20 жовтня 2017 року у цивільній справі №507/1397/17 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. (а.с. 18).

Відповідно до судового наказу Любашівського районного суду Одеської області від 23 серпня 2018 року у справі №507/1064/18 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно на кожну дитину, починаючи з 27 липня 2018 року до досягнення дітьми повноліття. (а.с. 17).

16 серпня 2005 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укладено договір міни житла, посвідчений приватним нотаріусом Любашівського районного нотаріального округу Одеської області Бобошко Н.Є. та зареєстрований у реєстрі за №1670.

За вказаним договором, ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_4 , натомість у його власність передано квартиру АДРЕСА_5 у цьому ж будинку.

Відповідно до пункту 3 договору, квартира АДРЕСА_5 складається з трьох жилих кімнат, коридору, кухні, кладової, ванної та лоджії, має загальну площу 59,8 кв. м, житлову площу 41,0 кв. м та 1/18 частину підвалу. (а.с.11).

Згідно витягу з Державного реєстру правочинів № 1361669 від 16.08.2005 встановлено, що 16.08.2005 року приватним нотаріусом Любашівського районного нотаріального округу Бобошко Н.Є. посвідчено договір міни, зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 1671 та в Державному реєстрі правочинів за № 776590. Предметом договору міни були квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_2 . Сторонами договору зазначені ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . (а.с. 12).

Згідно копії нотаріально завіреної заяви, ОСОБА_1 надавала письмову згоду на укладення вказаного договору міни квартири ОСОБА_2 перебуваючи з ним у шлюбі. (а.с.49).

Відповідно до технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_2 , виготовленого Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації Любашівської селищної ради» 01 червня 2026 року, об`єктом нерухомого майна є квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна площа квартири відповідно до технічної документації становить 59,8 кв. м, житлова площа – 41,0 кв. м. (а.с. 23 - 26).

Відповідно до висновку КП «Бюро технічної інвентаризації Любашівської селищної ради» про технічний стан квартири в багатоквартирному будинку, квартира АДРЕСА_2 , інвентаризаційна вартість квартири складає 73556 грн. (а.с. 27).

Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 Цивільного кодексу України.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 (надалі - Постанова).

Зі змісту п.п. 23, 24 вказаної постанови слідує, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п. 30 Постанови рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

При цьому суд зазначає, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, що дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає поділу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.

Судом встановлено, що 08 травня 2001 року між ОСОБА_1 , дошлюбне прізвище якої – ОСОБА_6 , та ОСОБА_2 укладено шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Любашівського районного управління юстиції Одеської області, актовий запис №15, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 . (а.с. 13).

16 серпня 2005 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укладено договір міни житла, посвідчений приватним нотаріусом Любашівського районного нотаріального округу Одеської області Бобошко Н.Є. та зареєстрований у реєстрі за №1670.

За вказаним договором, ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_4 , натомість у його власність передано квартиру АДРЕСА_5 у цьому ж будинку.

Відповідно до пункту 3 договору, квартира АДРЕСА_5 складається з трьох жилих кімнат, коридору, кухні, кладової, ванної та лоджії, має загальну площу 59,8 кв. м, житлову площу 41,0 кв. м та 1/18 частину підвалу літ."а" під житловим будинком. (а.с.11).

Згідно витягу з Державного реєстру правочинів № 1361669 від 16.08.2005 встановлено, що 16.08.2005 року приватним нотаріусом Любашівського районного нотаріального округу Бобошко Н.Є. посвідчено договір міни, зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за № 1671 та в Державному реєстрі правочинів за № 776590. Предметом договору міни були квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_2 . Сторонами договору зазначені ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . (а.с. 12).

Згідно копії нотаріально завіреної заяви, ОСОБА_1 надавала письмову згоду на укладення вказаного договору міни квартири ОСОБА_2 перебуваючи з ним у шлюбі. (а.с.49).

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 20 жовтня 2017 року у цивільній справі №507/1397/17 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. (а.с. 18).

Таким чином, спірна квартира АДРЕСА_2 , яка наразі має адресу: АДРЕСА_1 , була набута ОСОБА_2 за договором міни від 16 серпня 2005 року, тобто в період перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 .

Тобто, вищезначене майно є спільним сумісним майном подружжя в силу ст.60 СК України та ст. 368 ЦК України .

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують.

Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до статті 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Згідно з пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України, яка від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Згідно п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Враховуючи, що спірне майно є спільним сумісним майном подружжя, відповідно до ст. 60 СК України воно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині поділу спільного сумісного майна подружжя шляхом визнання за нею та ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку квартири за кожним є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат між сторонами

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, зокрема витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до статей 137, 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи, а судовий збір та інші судові витрати покладаються на сторони з урахуванням результатів вирішення спору.

Судом установлено, що за подання позовної заяви ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 1351,20 грн, що підтверджується квитанцією № 61 від 05 червня 2026 року.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд приймає до уваги вимоги статті 142 ЦПК України, якою передбачено, що разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки відповідач позовні вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя визнав, суд приходить до висновку про необхідність поверення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого нею при поданні позову, що складає 675 грн. 60 коп., а суму судового збору у розмірі 675 грн. 60 коп. стягнути з відповідача в державний бюджет.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у сумі 5000 грн., суд виходить зі слідуючого.

Відповідно до статті 133 ЦПК Україна правнича допомога є складовою судових витрат.

Частинами другою-четвертою статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат необхідно:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачені такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи вказані у статтях 137, 141 ЦПК України критерії.

Відповідно до частин 1, 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Враховуючи наведені обставини, предмет спору, складність справи, виходячи із засад реальності та співмірності, суд вважає, що з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 2500 грн. витрат на правничу допомогу в суді.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76, 81, 133, 137, 141, 258–259, 264–265, 268 ЦПК України, статтями 355, 368, 372 ЦК України, статтями 60, 61, 63, 65, 68, 69, 70 СК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя – задовольнити.

В порядку поділу майна подружжя визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_2 у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

Припинити право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 .

Повернути з державного бюджету на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 675 грн. 60 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у сумі 2500 ( дві тисячі п`ятсот) грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь державного бюджету судовий збір в розмірі 675 грн. 60 коп.

Рішення набирає чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт НОМЕР_4 виданий Любашівським РВ УМВС України в Одеській області від 11.11.2002 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_7 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , паспорт серії НОМЕР_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_8 , адреса реєстрації: АДРЕСА_7 .

Суддя: Дюдюн О.В.