Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №916/522/23 — Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 916/522/23

Провадження № 2/947/236/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А. В., Швидкої В. М.,

за участі:

- прокурора – Балабан Вікторії Вікторівни,

- представника позивача Одеської міської ради – Степанчук Валерії Віталіївни,

- представника відповідача Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області –Чугаєнко Катерини Євгенівни,

- представника третьої особи Головного управління Держгеокадастру в Одеській області – Ставрова Єгора Романовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в приміщенні суду у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

заступника керівника Одеської обласної прокуратури

в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області,

ОСОБА_1 ,

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог

щодо предмету спору на стороні відповідача –

Головного управління Держгеокадастру в Одеській області,

про скасування державної реєстрації земельної ділянки з одночасним закриттям

Поземельної книги відносно земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

09.02.2023 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі за текстом - прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Вінницькій області, в якому просив суд скасувати проведену 22.07.2021 державним кадастровим реєстратором відділу у Козятинському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Остапець О.В. (далі - Держгеокадастр) реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 (далі - земельна ділянка) з одночасним закриттям Поземельної книги відносно цієї земельної ділянки.

В обґрунтування позову прокурор посилався на те, що формування та реєстрація в Державному земельному кадастрі вищевказаної земельної ділянки порушує права територіальної громади міста Одеси на розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, оскільки це здійснено з порушенням вимог земельного законодавства, Генерального плану м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 № 6489-VI (далі - Генеральний план м. Одеси), Плану зонування територій, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 за № 1316-VI (далі - План зонування території м. Одеси).

Зокрема, прокурор зазначив, що згідно з Генеральним планом та Планом зонування територій м. Одеси спірна земельна ділянка знаходиться в рекреаційній зоні обмеженого користування Р-4, в проектній водоохоронній зоні Чорного моря та лиманів.

Водночас, чинним законодавством не передбачено можливість передачі у приватну власність земельних ділянок водного фонду, які знаходяться у нормативно-визначених межах прибережної смуги. Вказані землі мають режим обмеженої господарської діяльності, яка не передбачає можливість будівництва будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

У відповідності до доводів викладених у позові, за інформацією Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, земельна ділянка розташована на схилі узбережжя Чорного моря, на території, що розташована на узбережжі від масиву Великий Фонтан та смт. Чорноморське, та схильна до інтенсивного спливу зсувних процесів.

Програмою комплексного соціально-економічного розвитку міста Одеси, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2004 № 1604, передбачено будівництво 3-ї черги берегозахисних протизсувних споруд від мису Великий Фонтан до смт. Чорноморське.

Рішенням Одеської міської ради від 16.04.2013 № 3328-VII затверджені заходи щодо недопущення відчуження з комунальної власності земель міських схилів, парків та скверів з особливим правовим режимом використання та охорони, відповідно до яких земельні ділянки, розташовані на схилових частинах озеленених територій, не підлягають передачі у приватну власність.

Прокурор зазначив, що хоча зона Р-4 призначена, у тому числі, для розміщення дач, зелених насаджень вздовж вулиць та проїздів, створена на основі існуючих ділянок садівничих товариств згідно з містобудівною документацією, спірна земельна ділянка не входить у межі існуючих садівничих товариств та розташована на озеленених схилах.

Згідно з п. п. 6.1.44, 6.1.45 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» розміщення нової дачної та садової забудови в межах населених пунктів, а також на територіях, де діють планувальні обмеження, у тому числі водоохоронних зонах, не допускається. Нову дачну або садову забудову рекомендується розміщувати за межами населених пунктів з цільовим призначенням для дачного будівництва чи індивідуального садівництва.

Разом з тим, у відповідності до доводів позивача у позові, 31.08.2017 року до Одеської міської ради звернувся ОСОБА_1 із заявою про надання безоплатно у приватну власність для індивідуального дачного будівництва земельної ділянки площею 0,06 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Як стверджує прокурор, Департаментом комунальної власності Одеської міської ради листом від 20.09.2017 року за №01-26/1167, наданим у відповідь на вказане звернення ОСОБА_1 повідомлено про необхідність надання графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

ОСОБА_1 28.09.2017 звернувся до Одеської міської ради із аналогічною заявою про надання безоплатно у приватну власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва площею 0,06 га, розташовану за у вищезазначеною адресою.

Окрім того, за доводами прокурора, 30.11.2017 року, 24.01.2018 року, 16.02.2018 року ОСОБА_1 на адресу Одеської міської ради скеровано клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва площею 0,06 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , а 29.01.2018 року ОСОБА_1 повідомив Одеську міську раду про те, що ним укладено договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки у приватну власність.

Надалі за доводами прокурора, ОСОБА_1 07.02.2018 року звернувся до Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради із запитом про надання кадастрової довідки служби містобудівного кадастру управління про території по АДРЕСА_1 . Листом від 13.02.2018 року за №01-13/45/ЗПУ Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради повідомлено ОСОБА_1 про те, що рішенням Одеської міської ради від 30.06.2016 року за № 900-VII надано дозвіл на розробку проекту землеустрою по встановленню меж прибережної захисної смуги Чорного моря, проте на час його звернення вказаний проект землеустрою не затверджено. Окрім того, зазначено, що відповідно до плану зонування території, від 19.10.2016 земельна ділянка, що запитується, розташована на зсувному схилі, в рекреаційній зоні обмеженого користування Р-4, в проектній водоохоронній зоні Чорного моря та лиманів, призначена для розміщення дач, земельних насаджень вздовж вулиць, проїздів.

Надалі, Одеською міською радою 16.02.2018 прийнято рішення за №2922-VII «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», відповідно до п. 3 якого Одеською міською радою вирішено відмовити громадянам, визначеним у переліку (додаток №2) у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою. Відповідно до п. 50, 88, 89, 91 зазначеного переліку ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки у межах м. Одеси, у зв`язку із відсутністю відповідних графічних матеріалів місця розташування земельної ділянки.

У подальшому, 02.05.2019 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Одеської міської ради із аналогічним клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва площею 0,06 га розмірами 20 на 30 метрів, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , після чого, як стверджує прокурор, Департаментом комунальної власності Одеської міської ради листом від 31.05.2019 року за №01-26/628, надано ОСОБА_1 відповідь, що Одеською міською радою рішення про надання відповідного дозволу не приймалось, відповідно до протоколу постійної комісії з питань землеустрою та земельних правовідносин Одеської міської ради, від 13.04.2018 року розгляд питання про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою було відкладено.

За наслідком чого прокурор вважає, що вказане свідчить про те, що рішення розпорядником земельної ділянки щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки площею 0,06 га по АДРЕСА_1 не приймалось, зважаючи на неможливість відведення земельної ділянки саме для індивідуального дачного будівництва.

Водночас, за доводами прокурора, ОСОБА_1 володіючи інформацією про особливий обмежено оборотоздатний статус запитуваної земельної ділянки, а також про неможливість її отримання у приватну власність, 01.07.2019 повідомив Одеську міську раду про те, що ним замовлено проект землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки у приватну власність із цільовим призначенням: для індивідуального дачного будівництва (договір від 25.06.2019 за №1-25/06), після чого, на замовлення ОСОБА_1 (заява від 23.07.2019 року яка наявна у складі проекту землеустрою), 2019 року розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,06 га по АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва.

Прокурор посилається на те, що у період до звернення ОСОБА_1 до Одеської міської ради із розробленим проектом землеустрою та клопотанням про його затвердження (04.08.2021), Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради від 04.03.2020 за №01-13/28/0-112пз-К, ОСОБА_1 повторно надавалась інформація щодо місця розташування запитуваної земельної ділянки на зсувному схилі, а також про те, що дійсно містобудівною документацією на місцевому рівні визначено місце розташування земельної ділянки зоні Р-4, водночас зауважено, що вказана зона створюється на основі вже існуючих садівничих товариств, до жодного із яких земельна ділянка не входить.

Після завершення процедури складання проекту землеустрою, 22.07.2021 проведено державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки із вищезазначеним цільовим призначенням.

У зв`язку з чим прокурор стверджує, що як наслідок, маючи розроблений проект землеустрою, ОСОБА_1 04.08.2021 року звернувся до Одеської міської ради із заявою про надання у приватну власність для індивідуально дачного будівництва земельної ділянки площею 0,06 га із кадастровим номером 5110136900:45:007:0005, до якого долучено відповідний проект.

Водночас, за доводами прокурора, до теперішнього часу рішення про затвердження проекту землеустрою та відведення ОСОБА_1 у приватну власність вищезазначеної земельної ділянки Одеською міською радою не прийнято з підстав які зазначалось вище, а саме розташування земельної ділянки у законодавчо встановлених межах прибережної захисної смуги Чорного моря, а також не прийняття Одеською міською радою рішення про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги у межах м. Одеси. При цьому, як зазначає прокурор у позові, Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради у листі від 04.10.2021 за №01-11/3434-155пр-К, адресованому директору Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради (який надавався під час розгляду виконавчими органами Одеської міської ради клопотання ОСОБА_1 від 04.08.2021 про затвердження проекту землеустрою), надано ґрунтовну інформацію щодо невідповідності місця розташування земельної ділянки площею 0,06 га по АДРЕСА_1 вимогам містобудівної документації, розробленої на місцевому рівні та можливості її відведення ОСОБА_1 .

З огляду на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005, площею 0,06 га, по АДРЕСА_1 , розташована в межах водоохоронної зони, прибережної захисної смуги Чорного моря, а рекреаційній зоні обмеженого користування Р-4, на зсувному схилі, схильна до інтенсивного впливу зсувних процесів, не входить до масиву жодного із існуючих садівничих товариств та розташована на озеленених схилах, прокурор зауважив, що вона (земельна ділянка) взагалі не може бути передана у приватну власність для індивідуального дачного будівництва в силу закону та діючих обмежень.

Отже, як зазначає прокурор, ОСОБА_1 не мав жодних підстав для застосування у даному випадку принципу «мовчазної згоди», відповідно, безпідставно замовив проект землеустрою щодо відведення собі у власність цієї земельної ділянки.

Здійснення державної реєстрацій спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі на підставі проекту землеустрою, розробленого без урахування заборон та обмежень, встановлених законом, а також усіх наявних документів та матеріалів, розроблених та виданих на місцевому рівні, надання земельній ділянці цільового призначення, що прямо суперечить вимогам закону, порушує права Одеської міської ради на вільне, на власний розсуд розпорядження земельними ділянками комунальної власності, отже є підставою для скасування такої реєстрації в судовому порядку, з одночасним закриттям поземельної книги відносно спірної земельної ділянки.

Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави в особі Одеської міськради прокурор зазначив, що остання, будучи обізнаною про виявлені правопорушення та маючи відповідні повноваження, всупереч інтересам держави не зверталась за їх захистом до суду з відповідним позовом.

Вищевказані обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою судді Господарського суду Одеської області від 10.02.2023 року вказану справу прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час та місце підготовчого судового засідання з викликом сторін по справі.

09.02.2023 року позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій останній просив суд накласти арешт на земельну ділянку площею 0,006 га із кадастровим номером 5110136900:45:007:0005, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за наслідком розгляду якої ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.02.2023 року відмовлено у задоволенні заяви.

Не погодившись з ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.02.2023 року, заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.03.2023 року провадження по справі за позовом Заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Головного управління Держгеокадастру в Вінницькій області про скасування державної реєстрації по справі № 916/522/23 зупинено до повернення матеріалів справи до Господарського суду Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.04.2023 року провадження у справі № 916/522/23 поновлено з 24.04.2023 року.

За наслідком розгляду апеляційної скарги, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволено. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.02.2023 року у справі №916/522/23 скасовано. Накладено арешт на земельну ділянку площею 0,006 га із кадастровим номером 5110136900:45:007:0005, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

26.06.2023 року третя особа ОСОБА_1 , звернувся до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2023 року, в якій просив скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2023 року та ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.02.2023 року залишити без змін.

За наслідком розгляду касаційної скарги, постановою Верховного Суду від 31.05.2024 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2023 року по справі №916/522/23 скасовано, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.02.2023 року по справі№916/522/23 залишено без змін.

23.02.2023 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

23.03.2023 року до суду від прокурора надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.05.2023 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , Головне управління Держгеокадастру в Одеській області.

08.06.2023 року, 15.06.2023 року до суду надійшли письмові пояснення від третьої особи ОСОБА_1 .

16.06.2023 року ОСОБА_1 надав пояснення про порушення з боку Одеської міської ради.

26.06.2023 року до суду надійшли письмові пояснення від представника третьої особи Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

15.09.2023 року, 21.09.2023 року, 13.10.2023 року ОСОБА_1 надав додаткові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.10.2023 року закрито підготовче провадження по справі №916/522/23 та призначено справу до судового розгляду по суті.

08.11.2023 року, 17.11.2023 року, 29.11.2023 року ОСОБА_1 надав додаткові пояснення по справі.

12.12.2023р. від третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предемет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 - через підсистему Електронний суд надійшли наступні заяви (клопотання) : за вхідним № 44851/23 - заперечення на клопотання з проханням визнати неналежними докази; за вхідним № 44870/23 - заперечення на клопотання (заяву).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.12.2023 року заяви (клопотання) третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , що надійшли через підсистему Електронний суд 12.12.2023р. за вхідним № 44851/23 та № 44870/23 повернуто заявнику в електронному вигляді без розгляду.

За наслідком розгляду справи, 23.07.2024 року Господарським судом Одеської області ухвалено рішення, яким відмовлено у задоволенні позову Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради.

Не погодившись з рішенням суду, 22.08.2024 року представник Одеської міської ради звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області 23.07.2024 року, в якій просив суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області 23.07.2024 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради задовольнити в повному обсязі.

Також 22.02.2024 року до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури.

За наслідком розгляду апеляційних скарг, Південно-західним апеляційним господарським судом 10.03.2025 року ухвалено постанову, якою апеляційні скарги Одеської міської ради та Заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Господарського суду Одеської області від 23.07.2024 у справі № 916/522/23 скасовано. Провадження у справі № 916/522/23 закрито.

У постанові апеляційний суд роз`яснив позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а також про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови звернутися до Південно-західного апеляційного господарського суду з заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

13.03.2025 матеріали справи №916/522/23 скеровано до Господарського суду Одеської області.

19.03.2025, через систему "Електронний суд", Заступником керівника Одеської обласної прокуратури подано заяву, в якій останній просить суд направити справу №916/522/23 за позовом Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про скасування державної реєстрації земельної ділянки з одночасним закриттям Поземельної книги відносно неї за встановленою юрисдикцією.

У зв`язку з надходженням заяви Заступника керівника Одеської обласної прокуратури про направлення справи за встановленою судом юрисдикцією за вх.№1178/25 від 19.03.2025 по справі №916/522/23, листом від 19.03.2025 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/522/23 для вирішення питання про направлення матеріалів справи за встановленою юрисдикцією.

20.03.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.

21.03.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшли заперечення на заяву Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, які колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки за своїм змістом не стосуються питання про направлення справи за підсудністю, а стосуються розгляду справи по суті.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 року заяву Заступника керівника Одеської обласної прокуратури про передачу справи №916/522/23 за встановленою юрисдикцією задоволено. Справу №916/522/23 передано на розгляд до Київського районного суду міста Одеси. Матеріали справи №916/522/23 направлені до Київського районного суду міста Одеси.

23.04.2025 року до Київського районного суду міста Одеси надійшли матеріали справи №916/522/23 та у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2025 року, справу розподілено судді Калініченко Л. В. та передано головуючому по справі 24.04.2025 року.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси Калініченко Л.В. від 25.04.2025 відкрито провадження у справі № 916/522/23, призначено проведення розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

02.05.2025 року на електронну скриньку Київського районного суду міста Одеси надійшла ухвала Верховного Суду від 01.05.2025 року, якою витребувано з Київського районного суду м. Одеси матеріали справи №916/522/23 для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 року у справі №916/522/23.

08.05.2025 року Київським районним судом міста Одеси були скеровані матеріали цивільної справи до Верховного Суду для розгляду вказаної касаційної скарги.

Постановою Верховного Суду від 14.05.2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 року у справі №916/522/23 залишено без змін.

09.06.2025 року матеріали цивільної справи №916/522/23 надійшли до Київського районного суду міста Одеси та 10.06.2025 року передані головуючому судді Калініченко Л.В. для продовження розгляду.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 10.06.2025 року продовжено розгляд цивільної справи №916/522/23 за позовною заявою заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, про скасування державної реєстрації земельної ділянки з одночасним закриттям Поземельної книги відносно земельної ділянки, в порядку загального позовного провадження. Призначено по справі підготовче судове засідання в приміщенні Київського районного суду м. Одеси на 28 липня 2025 року о 12 годині 00 хвилин.

Також суд зазначає, що 06.05.2025 за вхідним № 30901/25-Вх до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, згідно якого представник відповідача просить у задоволенні позову прокурора відмовити у повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву зазначено, що неприйняття Одеською міською радою рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проєкту у місячний строк надало останньому право замовити розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу у передбаченому законом порядку.

На момент державної реєстрації земельної ділянки площею 0,0600 га із кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 у Державному земельному кадастрі були відсутні відомості про включення вказаної земельної ділянки до земель водного фонду. Проект землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги на момент державної реєстрації зазначеної вище земельної ділянки (та на момент звернення позивача до суду із даним позовом) розроблений та затверджений у передбаченому законом порядку Одеською міською радою не був. Відповідно відомості про межі прибережної захисної смуги Чорного моря до Державного земельного кадастру не вносились.

Згідно пояснювальної записки, яка містилася у проєкті землеустрою, на підставі якого було проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005, земельна ділянка відноситься до категорії земель рекреаційного призначення.

Згідно частини 1 статті 52 Земельного кодексу України землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Більше того за доводами представника відповідача, як зазначив сам прокурор у позовній заяві, відповідно до плану зонування території, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 №1316-VIІ спірна земельна ділянка розташована в рекреаційній зоні обмеженого користування Р-4, в проектній водоохоронній зоні Чорного моря та лиманів, призначена для розміщення дач, земельних насаджень вздовж вулиць, проїздів.

У даному проекті також міститься висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , який також підтверджує те, що земельна ділянка відноситься до категорії земель – землі рекреаційного призначення.

Таким чином, представник Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області вважає правомірними дії державного кадастрового реєстратора відділу у Козятинському районі Головного управління Остапець Оксани Василівни щодо реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 0,0600 га з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 (для індивідуального дачного будівництва, код КВЦПЗ - 07.03) за адресою: АДРЕСА_1 , на думку представника відповідача є правомірними, оскільки проєкт повністю відповідав положенням діючого земельного законодавства та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам. Відомості про включення земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 до земель водного фонду в Державному земельному кадастрі відсутні.

Крім того, 12.05.2025 за вхідним № 31987/25-Вх на адресу суду надійшли пояснення ОСОБА_1 як третьої особи, згідно яких останній просить їх врахувати під час розгляду справи № 916/522/23, а у задоволенні позову прокурора відмовити у повному обсязі.

У вказаних пояснення ОСОБА_1 посилається на те, що 08.11.2024 Київський районний суд м. Одеси у справі 947/17470/24 (провадження № 2/947/4009/24) позовну заяву ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання протиправним рішення та визнання права власності на земельну ділянку задовольнив, визнав протиправним рішення Одеської міської ради від 21.02.2024 року №1847-VIII «Про відмову у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0,0600 га, за адресою: АДРЕСА_1 , вид цільового призначення – для індивідуального дачного будівництва», таким що суперечить: ст.ст. 14, 58 Конституції України, п.7 ч.1 ст.1, п. 9 ч.1 ст. 1, ст.18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 118 Земельного кодексу України; скасовано рішення Одеської міської ради від 21.02.2024 року №1847-VIII «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 площею 0,0600 га, за адресою: АДРЕСА_1 , вид цільового призначення – для індивідуального дачного будівництва». Завершити процедуру приватизації земельної ділянки на підставі частин 10, 11 статті 118 Земельного кодексу України та визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005, площею 0,06 га, цільове призначення: 07.03 для індивідуального дачного будівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та зареєструвати за ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право приватної власності на вказану земельну ділянку з правом одержання на його ім`я документів про право власності.»

ОСОБА_1 зазначав, що на теперішній час Одеською міською радою подано апеляційну скаргу на рішення від 08.11.2024 Київського районного суду м. Одеси по цивільній справі № 947/17470/24 (провадження № 22-ц/813/3425/25).

Окрім того, за твердженням третьої особи на теперішній час не проведено державної реєстрації права власності в держаному реєстрі речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 по АДРЕСА_1 . Формування кадастрового номеру та його реєстрація в Державному земельному кадастрі не призводить до порушення прав Одеської міської ради.

Більш того, на думку третьої особи, майновий спір між фізичною особою ОСОБА_1 та міською радою про реалізацією та набуття права власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 Київським районним судом м. Одеси вже вирішено у справі № 947/17470/24.

Окрім того, на думку ОСОБА_1 спір у справі № 916/522/23 не відноситься до юрисдикції загальних судів, оскільки спір про скасування результатів адміністративної процедури з реєстрації в Державному земельному кадастрі кадастрового номеру 5110136900:45:007:0005 для земельної ділянки по АДРЕСА_1 з одночасним закриттям поземельної книги відносно цієї земельної ділянки підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Третя особа стверджує, що прокурором не подано належних, допустимих доказів, не обґрунтовано необхідність представництва інтересів держави в особі Одеської міськради у порядку цивільного судочинства.

Також третя особа ОСОБА_1 стверджував, що 12.08.2024 року рішенням слідчого, з яким погодився прокурор, закрито досудове розслідування, так як під час досудового провадження №42022160000000179, розпочатого 05.07.2022, встановлено відсутність в діянні складу кримінального правопорушення під час формування земельних ділянок рекреаційного призначення на території АДРЕСА_1 , із кадастровими номерами 5110136900:45:007:0004, 5110136900:45:007:0005 та 5110136900:45:007:0006, у зв`язку з чим ОСОБА_1 вважає, що в даному спорі у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави та Одеської територіальної громади в особі Одеської міськради.

Більш того, на думку третьої особи, чотири документи, а саме, два позитивних висновки Державної експертизи землевпорядної документації та два витяги про реєстрацію відомостей у Державному земельному кадастрі, які отримані в різний час, в різних регіонах України, від різних експертів та державних реєстраторів є достатніми письмовими доказами відповідності чинному законодавству землевпорядної документації та правильності дій кадастрових реєстраторів під час державної реєстрації кадастрових номерів 5110136900:45:007:0005 та 5110136900:45:007:0006.

Також третьою особою висловлено заперечення щодо твердження прокурора про те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 по АДРЕСА_1 розташована в межах прибережно-захисної смуги Чорного моря, оскільки в редакції від 24.07.2021 частиною 10 статті 88 Водного кодексу України встановлено: «Прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо зазначеною містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів».

Разом з тим, за доводами третьої особи, за матеріалами позовної заяви відстань від території з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 до урізу води становить 139,66м (відстань вказана в позовній заяві прокуратури на арк.12 абз.2), що у свою чергу свідчить про хибність позицій прокурора.

01.05.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 25.04.2025 року про відкриття провадження у справі №916/522/23.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.05.2025 року вказану апеляційну скаргу залишено без руху та витребувано матеріали справи з Київського районного суду міста Одеси.

20.06.2025 року Київським районним судом міста Одеси направлено матеріали цивільної справи №916/522/23 до Одеського апеляційного суду, які надійшли до суду апеляційної інстанції 23.06.2025 року.

08.07.2025 року Одеським апеляційним судом постановлено ухвалу, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 25.04.2025 року про відкриття провадження у справі №916/522/23 – повернуто апелянту, а матеріали цивільної справи №916/522/23 повернуто до Київського районного суду міста Одеси.

20.05.2025 року до суду від Одеської обласної прокуратури надійшло клопотання про залучення ОСОБА_1 в якості співвідповідача у справі № 916/522/23, з посиланням на те, що з огляду на характер спірних правовідносин та предмет заявлених позовних вимог, ОСОБА_1 є безпосереднім набувачем майнового інтересу щодо спірної земельної ділянки, державна реєстрація якої проведена на підставі розробленого на його замовлення проєкту землеустрою. Як зазначав прокурор, саме внаслідок дій ОСОБА_1 , спрямованих на формування та подальше набуття у власність земельної ділянки комунальної власності без дотримання встановленої статтею 118 ЗК України процедури, виникли правовідносини, які є предметом спору. Відтак, вирішення питання про законність державної реєстрації земельної ділянки безпосередньо впливає на права та законні інтереси ОСОБА_1 .

При цьому, як вважає прокурор, задоволення позову матиме наслідком припинення існування спірної земельної ділянки як об`єкта Державного земельного кадастру та унеможливить реалізацію ОСОБА_1 наміру щодо набуття її у власність. Отже, його права та обов`язки перебувають у безпосередньому правовому зв`язку з предметом спору.

У підготовчому судовому засіданні 07.10.2025 року, судом за наслідком розгляду вказаного клопотання постановлено ухвалу, без оформлення окремим документом, якою клопотання прокурора задоволено та залучено до участі по справі №916/522/23 в якості співвідповідача громадянина - ОСОБА_1

28.10.2025 за вхідним № 76736/25-Вх до суду надійшли додаткові пояснення від представника Одеської міської ради.

У відповідних пояснення представника Одеської міської ради зазначено, що відповідно до рішення Одеської міської ради від 16.04.2013 №3328-VI затверджено заходи щодо недопущення відчуження з комунальної власності земель міських схилів, парків та скверів з особливим правовим режимом використання та охорони. Наведеним рішенням заборонено виконавчим органам та комунальним підприємствам Одеської міської ради здійснювати будь-які дії (погодження, реєстрація, видача довідок, дозволів, прийняття нових рішень та надання адміністративних послуг тощо), які можуть призвести до відчуження із власності територіальної громади м. Одеси земель міських схилів, парків та скверів.

Всупереч даним обставинам 25.06.2021 ФОП ОСОБА_2 розроблено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва, код КВЦПЗ – 03.07, за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі проєкту землеустрою, розробленого ФОП ОСОБА_2 , 22.07.2021 державним кадастровим реєстратором відділу у Козятинському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Остапець О.В. прийнято рішення про державну реєстрацію земельної ділянки, присвоєно останній кадастровий номер 5110136900:45:007:0005 та відкрито Поземельну книгу на цю земельну ділянку.

За наслідком чого представник Одеської міської ради зазначив, що з наведеного вбачається, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 є саме Одеська міська рада в силу закону, а оскаржувана державна реєстрація земельної ділянки, проведена щодо земель комунальної власності територіальної громади м. Одеси, позбавляє міську раду права користування та розпоряджання наведеною земельною ділянкою.

Також за доводами Одеської міської ради, вона прийняла рішення від 21.02.2024 №1847-VIII «Про відмову у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 площею 0,0600 га, за адресою: АДРЕСА_1 , вид цільового призначення – для індивідуального дачного будівництва», підставою для прийняття якої стали невідповідність місця розташування запитуваної позивачем земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 Генеральному плану м. Одеси, затвердженому рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 №6489-VI, та плану зонування території (зонінгу) м. Одеси, затвердженому рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 №1316-VII, ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій», затвердженими наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.04.2019 №104, накладення арешту на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 та заборона на безоплатну передачу земель комунальної власності у приватну власність під час дії воєнного стану.

Як зазначає представник Одеської міської ради, відповідно до Генерального плану м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 року №6489-VI, запитувана земельна ділянка розташована на озелененій території загального користування (ландшафтно-рекреаційна зона), в проєктній водоохоронній зоні Чорного моря та лиманів.

Згідно із планом зонування території (зонінгу) м. Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 №1316-VII, спірна земельна ділянка розташована в зоні Р-4 (рекреаційна зона обмеженого користування), в проєктній водоохоронній зоні Чорного моря та лиманів.

Як зазначає представник Одеської міської ради, у Класифікаторі видів функціонального призначення територій та їх співвідношення з видами цільового призначення земельних ділянок, який є додатком №60 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, цільове призначення території «для індивідуального дачного будівництва» не передбачено у межах функціонального призначення «природоохоронна та ландшафтно-рекреаційна територія» (у яку входять, у тому числі, озеленені території), а є основним видом використання у межах функціонального призначення «території дачної забудови» та супутнім для «території житлової забудови».

У відповідності до пояснень Одеської міської ради, визначення категорії землі, вид використання та цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 відбулося на підставі розробленого ОСОБА_1 проєкту землеустрою поза волею власника такої земельної ділянки – Одеської міської ради, якою було відмовлено у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою. Враховуючи наявні обмеження щодо використання такої земельної ділянки, визначені містобудівною документацією, спірна державна реєстрація земельної ділянки проведена всупереч наявних обмежень, за думкою Одеської міської ради, має бути скасована.

Також суд зазначає, що до суду від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення по справі, в яких останній просить суд врахувати під час розгляду справи, з посиланням на обставини встановлені рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.08.2022 року у справі №420/9689/22, окрему ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 року у справі №420/9689/22, рішення Господарського суду Одеської області від 23.07.2024 року у справі №916/522/23, рішення Київського районного суду міста Одеси від 08.11.2024 року у справі №947/17470/24.

26.08.2025 року до суду від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення по справі, в яких останній стверджує, що містобудівною документацією міста Одеси (Генеральним планом м. Одеса та Планом зонування території (зонінгом) м. Одеса, визначено межі прибережної захисної смуги Чорного моря. Згідно Генерального плану м. Одеса та Плану зонування території (зонінгом) м. Одеса спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 за адресою: АДРЕСА_1 , розташована поза межами прибережної захисної смуги Чорного моря.

02.10.2025 року до суду від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення по справі, в яких останній стверджує, що оскаржуваний у даній справі №916/522/23 висновок Головного управління про відповідність документів вимогам законодавства від 22.07.2021 року застосувався одноразово та вичерпав свою дію, при цьому він не породжує обов`язку органу місцевого самоврядування при затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки врахувати позитивний висновок управління.

06.10.2025 року до суду від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення по справі, в яких останній стверджує, що державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 не проведено по теперішній час, тому, згідно ст.79-1 ЗКУ, земельна ділянка з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 не може бути об`єктом цивільних прав у зв`язку з відсутністю державної реєстрації права власності на неї. На теперішній час триває апеляційний розгляд іншої цивільної справи №947/17470/24 за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання протиправним рішення Одеської міської ради від 21.02.2024 року №1847 VIII та визнання права власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 на АДРЕСА_1 . Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що прокурор обрав неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки оскаржувана реєстрація кадастрового номеру в Державному земельному кадастрі не породжує обов`язку органу місцевого самоврядування при затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Реєстрація номеру в Державному земельному кадастрі, на думку ОСОБА_1 , не є кінцевою дією та не породжує правових наслідків без реєстрації речового права на ділянку.

10.11.2025 року до суду від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення по справі, в яких останній стверджує, що згідно Зонінгу м. Одеса спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 розташована поза межами прибережної захисної смуги в межах водоохоронної зони Чорного моря. За наслідком чого, ОСОБА_1 з посиланням на ст. 51, 118 Земельного Кодексу України, ст.87 Водного Кодексу України, стверджує, що реєстрація кадастрового номеру 5110136900:45:007:0005 земельної ділянки для дачного будівництва на АДРЕСА_1 в межах водоохоронної зони відповідає діючому законодавству України, а вимоги скасування реєстрації номеру є неналежним способом захисту.

13.11.2025 року судом у підготовчому судовому засіданні, було постановлено ухвалу, без оформлення окремим документом, якою підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

15.12.2025 року до суду надійшли від ОСОБА_1 додаткові пояснення по справі, в тому числі щодо неналежного представництва прокуратури при захисті інтересів держави, неналежного відповідача у справі.

02.04.2026 року до суду від представника Одеської міської ради надійшли додаткові пояснення у справі з посиланням на постанову Одеського апеляційного суду від 19.02.2026 року у справі №947/17470/24, якою скасовано рішення суду на яке посилався відповідач ОСОБА_1 , а саме рішення - Київського районного суду міста Одеси від 08.11.2024 року, та відмовлено у задоволенні позовних ОСОБА_1

20.04.2026 року до суду від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення по справі, в яких останній просить суд врахувати правову позицію висловлену у справі №916/602/23, а також врахувати касаційне оскарження у справі №947/17470/24.

20.04.2026 року до суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі №947/17470/24.

У судовому засіданні 23.06.2026 року судом було ухвалено долучити до матеріалів справи надані ОСОБА_1 письмові пояснення, однак відмовлено у задоволенні клопотанні про приєднання до матеріалів справи копій рішень судів, доданих до додаткових пояснень, які надійшли до суду 20.04.2026 року.

За наслідком розгляду клопотання відповідача ОСОБА_1 , про зупинення провадження у справі, 29.06.2026 року судом постановлено ухвалу, якою у задоволенні клопотання відмовлено.

22.09.2026 року до суду від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення по справі.

Суд зазначає, що ухвалою суду від 27.08.2026 року судове засідання по цивільній справі №916/522/23, яке призначено на 24 вересня 2026 року о 14 годині 30 хвилин - провести в режимі відео конференції за допомогою комплексу технічних засобів на офіційному порталі https://vkz.court.gov.ua, за участі представника відповідача Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області – Чугаєнко Катерини Євгенівни та відповідача ОСОБА_1 .

У судове засідання призначене на 24.09.2026 року з`явились:

- прокурор – Балабан Вікторія Вікторівна та представника позивача Одеської міської ради – Степанчук Валерія Віталіївна, які позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити;

- представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області – Чугаєнко Катерина Євгенівна, яка приймала участь в режимі відеоконференції, та заперечувала проти задоволення позовних вимог;

- представника третьої особи Головного управління Держгеокадастру в Одеській області – Ставров Єгор Романович, підтримав позицію представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання на з`явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлений належним чином. Також суд зазначає, що у час призначеного судового засідання 24.09.2026 року ОСОБА_1 надсилалось запрошення для прийняття участі в судовому засіданні в режимі відео конференції, однак останній не долучився до судового засідання.

Крім того, в судовому засіданні 24.09.2026 року представником відповідача Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області заявлялось клопотання про відкладення судового засідання, з підстав неявки ОСОБА_1 , а також оскільки останній мешкає в Дніпропетровській області, де за доводами представника оголошено повітряну тривогу.

Поряд з цим, у судовому засіданні 24.09.2026 року судом було перевірено повідомлено інформації та встановлено необґрунтованість доводів представника відповідача щодо наявності оголошеної повітряної тривоги у Дніпропетровській області станом на час проведення судового засідання, за наслідком чого судом у клопотанні представника відповідача Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про відкладення судового засідання було відмовлено.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Шульга проти України" та справі "Красношапка проти України" зазначено, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ та організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними.

Статтею 43 ЦПК України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Відповідно до норм ч.ч.1,3 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини - в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

Враховуючи вищевикладене в цілому, з урахуванням строків розгляду справи, 24.09.2026 року було ухвалено провести розгляд справи за відсутності відповідача ОСОБА_1 по справі.

Заслухавши пояснення прокурора, представників учасників по справі, дослідивши докази наявні в матеріалах справи, закінчивши з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, після судових дебатів, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч.1 ст. 244 ЦПК України відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 09.10.2026 року о 16 год. 00 хв.

Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового засідання, сторони повідомлялись належним чином.

За наслідком чого, дослідивши усі докази наявні в матеріалах справи, суд вважає позов заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради підлягаючим частковому задоволенню, з наступних підстав.

За доводами прокурора, на території Київського району міста Одеси, по вул. Вєтрова сформовано земельну ділянку рекреаційного призначення із кадастровим номером 5110136900:45:007:0005.

Відповідно до інформаційної довідки Державного земельного кадастру, вказану земельну ділянку площею 0,06 га віднесено до категорії земель рекреаційного призначення, вид використання – для індивідуального дачного будівництва.

Крім того, до Державного земельного кадастру внесено відомості про наявність обмежень у використанні земельної ділянки, а саме: водоохоронної зони.

При цьому, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності або користування на вищезазначену земельну ділянку не зареєстровано.

В Державному земельному кадастрі форму власності також не визначено.

За результатами вивчення даних безкоштовного картографічного веб-сервісу Google Maps вбачається, що вищезазначена земельна ділянка розташована близ урізу води Чорного моря.

Відповідно до інформації з Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 21.07.2022 за №01-19/811 рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо вказаної земельної ділянки або щодо затвердження проєкту землеустрою та передачі останньої у приватну власність Одеською міською радою не приймались.

При цьому, з листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 15.07.2022 за №10-15-0.81-1951/2-22 вбачається, що державну реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 здійснено 22.07.2021, на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробленого на замовлення ОСОБА_1 .

Так, щодо спірної земельної ділянки судом встановлено, що рішенням Одеської міської ради від 16.04.2013 року за №3328-VІ «Про заходи щодо недопущення відчуження з комунальної власності земель міських схилів, парків та скверів з особливим правовим режимом використання та охорони» вирішено заборонити виконавчим органам та комунальним підприємствам Одеської міської ради здійснювати будь-які дії (погодження, реєстрація, видача довідок, дозволів, прийняття інших рішень та надання адміністративних послуг тощо), що можуть призвести до відчуження з власності територіальної громади м. Одеси земель міських схилів, парків та скр. Усім керівникам виконавчих органів та комунальних підприємств Одеської міської ради у тижневий строк після ухвалення цього рішення надати до юридичного департаменту Одеської міської ради для проведення правової експертизи укладені договори про спільну діяльність та інші документи, що можуть призвести до відчуження із комунальної власності земель міських схилів, парків та скверів.

25.03.2015 року Одеською міською радою прийнято рішення №6489-VІ «Про затвердження Генерального плану м. Одеси». Рішенням Одеської міської ради 25.03.2015 року №6490-І вирішено розробити План зонування території (зонінг) м. Одеси на основі Генерального плану м. Одеси. Згідно з Генеральним планом м. Одеси земельна ділянка по вул. Вєтровій розташована в рекреаційній зоні обмеженого користування Р-4, в проектній водоохоронній зоні Чорного моря та лиманів.

31.08.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Одеської міської ради із заявою про надання безоплатно у приватну власність земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва площею 0,1 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Департаментом комунальної власності Одеської міської ради листом від 20.09.2017 №01-26/1167, наданим у відповідь на вказане звернення, ОСОБА_1 повідомлено про необхідність надання графічних матеріалів із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

ОСОБА_1 28.09.2017 звернувся до Одеської міської ради із заявою про надання безоплатно у приватну власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва площею 0,06 га, розташовану за вищезазначеною адресою.

Окрім того, 30.11.2017, 24.01.2018, 16.02.2018 ОСОБА_1 на адресу Одеської міської ради скеровано клопотання про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва площею 0,06 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , а 29.01.2018 ОСОБА_1 повідомив Одеську міську раду про те, що ним укладено договір на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки у приватну власність.

Також 07.02.2018 ОСОБА_1 звернувся до Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради із запитом про надання кадастрової довідки служби містобудівного кадастру управління про території по АДРЕСА_1 .

Листом від 13.02.2018 за №01-13/45/ЗПУ Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради повідомлено ОСОБА_1 про те, що рішенням Одеської міської ради від 30.06.2016 за № 900-VII надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою по встановленню меж прибережно захисної смуги Чорного моря. На теперішній час вказаний проект землеустрою не затверджено. Окрім того, зазначено, що відповідно до плану зонування території від 19.10.2016 року земельна ділянка, що запитується, розташована в рекреаційній зоні обмеженого користування Р-4, в проєктній водоохоронній зоні Чорного моря і лиманів, призначена для розміщення дач, земельних насаджень вздовж вулиць, проїздів.

16.02.2018 року Одеською міською радою прийнято рішення №2922-VII «Про надання дозволів громадянам на розробку проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», відповідно до п. 3 якого Одеською міською радою вирішено відмовити громадянам, визначеним у переліку (додаток №2) у наданні дозволу на розробку проєктів землеустрою. Відповідно до п.п. 50, 88, 89, 91 зазначеного переліку ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки у межах м. Одеси, у зв`язку із відсутністю відповідних графічних матеріалів місця розташування земельної ділянки.

У подальшому, 02.05.2019 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Одеської міської ради із аналогічним клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва площею 0,06 га розмірами 20 на 30 метрів, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Департаментом комунальної власності Одеської міської ради листом від 31.05.2019 року за №01-26/628 (наявний у складі проєкту землеустрою) надано ОСОБА_1 відповідь, що Одеською міською радою рішення про надання відповідного дозволу не приймалось, згідно з протоколом постійної комісії з питань землеустрою та земельних правовідносин Одеської міської ради від 13.04.2018 розгляд питання про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проєкту землеустрою було відкладено з розгляду.

Із вказаного вбачається, що рішення розпорядником земельної ділянки щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки площею 0,06 та по АДРЕСА_1 не приймалось, зважаючи на неможливість відведення земельної ділянки саме для індивідуального дачного будівництва.

Водночас, 01.07.2019 ОСОБА_1 повідомив Одеську міську раду про те, що ним замовлено проект землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки у приватну власність із цільовим призначенням: для індивідуального дачного будівництва (договір від 25.06.2019 № 2-25/06).

У подальшому, 23.07.2019 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до ФОП ОСОБА_2 про виконання комплексу землевпорядних робіт із розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, для індивідуального дачного будівництва (код КВЦПЗ – 07.03), площею 0,0600га, розташованої: АДРЕСА_1 .

На підставі замовлення ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 розроблено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,06 га по АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва.

Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради знов повідомлено ОСОБА_1 відповіддю від 04.03.2020 року за вих. №01-13/28/о-112пз-К, якою повідомлено, що згідно з планом зонування території (зонінгом) м. Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради №1316-VII від 19.10.2016 р. дана земельна ділянка розташована в рекреаційній зоні обмеженого користування Р-4, в проектній водоохоронній зоні Чорного моря і лиманів. Зона Р-4 призначена для розміщення дач, зелених насаджень вздовж вулиць, проїздів. Зона створюється на основі існуючих ділянок садівничих товариств згідно з містобудівною документацією. Земельна ділянка, що запитується, вільна від забудови та розташована на зсувному схилі. За наслідком чого повідомлено, що в межах міста одним з найбільш небезпечних геологічних процесів та факторів є зсуви. При освоєнні територій міста під забудову з наявністю таких екзогенних процесів необхідно виконати протизсувні заходи та берегоукріплення. Програмою комплексного соціально-економічного розвитку м. Одеси, затвердженою постановою кабінету Міністрів України від 30.11.2004 р. №1604 передбачено будівництво 3-ї черги берегозахисних протизсувних споруд від мису Великий Фонтан до смт. Чорноморське. Рішенням Одеської міської ради від 16.04.2013 р. №3328-VII затверджені заходи щодо недопущення відчуження з комунальної власності земель міських схилів, парків та скверів з особливим правовим режимом використання та охорони. Також повідомлено, що рішеннями Одеської міської ради від 10.06.2015 р. №6760-VI та від 30.06.2016 р. №900-VII надано дозвіл на розробку проекту землеустрою з організації та встановлення меж прибережної захисної смуги та меж територій земель водного фонду та водоохоронних зон уздовж Чорного моря, Куяльницького та Хаджибейського лиманів на території м. Одеси. На теперішній час вказаний проект землеустрою за встановленим порядком не затверджено. Відповідно до протоколу постійної комісії з питань землеустрою та земельних правовідносин від 13.04.2018 р., питання щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою було відкладено з розгляду. Зазначений протокол розміщено на офіційному сайті Одеської міської ради https://omr.gov.ua/ для ознайомлення громадян. Повідомлено, що Департаментом архітектури та містобудування направлено відповідного листа до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та на адресу постійної комісії із землеустрою та земельним правовідносинам Одеської міської ради з проханням повторно розглянути питання щодо відведення земельної ділянки, що запитується. Повідомлено, що враховуючи викладене, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , для індивідуального дачного будівництва буде розглянуто департаментом після розгляду питання щодо відведення земельної ділянки на постійній комісії із землеустрою та земельним правовідносинам Одеської міської ради

05.05.2020 року позивач отримав позитивний висновок №8240/88-20, наданий експертом Державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Полтавській області Дробахою Тетяною Михайлівною, про розгляд документації із землеустрою на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

05.03.2021 року позивач отримав позитивний висновок №3143/82-21, наданий експертом Державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Черкаській області Поліщук Іриною Олександрівною про розгляд документації із землеустрою на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

15.03.2021 року позивач отримав лист від розробника плану зонування (зонінгу) м. Одеси ТОВ «ХАРКІВПРОЕКТ», в якому вказано, що Проект землеустрою відповідає функціональному призначенню території Р-4 (рекреаційна зона дач та колективних садів), встановленому Планом зонування території (зонінгом) м.Одеси, який розроблено ТОВ «Інститут Харківпроект» та затверджено рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 №1316-VII.

22.03.2021 року позивачем отримано лист №01-17/111-ЗПІ від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, в якому указано, що територія по вул. Вєтрова у Київському районі не входить до переліків додатка 1 та додатка 2 рішення Одеської міськради від 07.07.2009 року №4438-V, якими встановлено переліки парків та скверів у м. Одеса, переліки зелених зон, прибудинкових територій та зелених зон загального користування міста, збереження яких передбачено або необхідно передбачити містобудівною документацією.

22.07.2021 року державним реєстратором відділу у Козятинському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Остапець О.В. перевірено відповідність документів вимогам законодавства та за результатами перевірки здійснено державну реєстрацію земельної ділянки 5110136900:45:007:0005 для індивідуального дачного будівництва, орієнтовною площею 0,06 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 і надано витяг з Державного земельного кадастру №НВ-0522228282021.

Відповідно до розділу 1 поземельної книги (запис від 22.07.2021 № 001), земельна ділянка із кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 площею 0,0600 га, розташована по АДРЕСА_1 віднесена до категорії земель: землі рекреаційного призначення, вид використання: для індивідуального дачного будівництва, форма власності не визначена.

Поряд з цим, Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради у листі до Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 04.10.2021 №01-11/3434-155пр-К повідомлено, що:

«Земельна ділянка гр. ОСОБА_1 вільна від забудови та розташована на схилі узбережжя Чорного моря, на території, що розташована на узбережжі від мису Великий Фонтан до смт. Чорноморське та схильна до інтенсивного впливу зсувних процесів.

В межах міста одним із найбільш небезпечних геологічних процесів та факторів є зсуви. При освоєнні територій міста під забудову з наявністю таких екзогенних процесів необхідно виконати протизсувні заходи та берегоукріплення.

Програмою комплексного соціально-економічного розвитку м. Одеси, затвердженою постановою кабінету Міністрів України від 30.11.2004 р. №1604, зі змінами від 02.11.2012 р. передбачено будівництво 3-ї черги берегозахисних протизсувних споруд від мису Великий Фонтан до смт. Чорноморське.

Рішенням Одеської міської ради від 16.04.2013 р. №3328-VІI затверджені заходи щодо недопущення відчуження з комунальної власності земель міських схилів, парків та скверів з особливим правовим режимом використання та охорони.

Згідно з Генеральним планом м. Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради №6489-VI від 25.03.2015 р., земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 розташована на озеленених територіях загального користування (парки, сквери, бульвари), в проектній водоохоронній зоні Чорного моря і лиманів.

Згідно з планом зонування території (Зонінгом) м. Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради №1316-VII від 19.10.2016 р. земельна ділянка, за адресою: АДРЕСА_1 розташована в рекреаційній зоні обмеженого користування Р-4, в проектній водоохоронній зоні Чорного моря і лиманів.

Зона Р-4 призначена для розміщення дач, зелених насаджень вздовж вулиць, проїздів. Зона створена на основі існуючих ділянок садівничих товариств згідно з містобудівною документацією. Земельна ділянка, що запитується гр. ОСОБА_1 , не входить у межі існуючих садівничих товариств та розташована на озеленених схилах.

Згідно п.п. 6.1.44, 6.1.45 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» розміщення нової дачної та садової забудови в межах населених пунктів, а також на територіях, де діють планувальні обмеження, у т.ч. в водоохоронних зонах, не допускається. Нову дачну або садову забудову рекомендується розміщувати за межами населених пунктів з цільовим призначенням для дачного будівництва чи індивідуального садівництва.

Враховуючи вищевикладене, розташування земельної ділянки, площею 0,06 га (кадастровий номер 5110136900:45:007:0005), за адресою: АДРЕСА_1 , для індивідуального дачного будівництва, не відповідає Генеральному плану м. Одеси, іншій містобудівній документації та державним будівельним нормам».

Судом у відповідності до постанови Одеського апеляційного суду від 19.02.2026 року за наслідком розгляду апеляційної скарги Одеської міської ради на рішення Київського районного суду міста Одеси від 08 листопада 2024 року у цивільній справі №947/17470/24 за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання протиправним рішення та визнання права власності на земельну ділянку, яка набрала законної сили, встановлено наступні обставини, які мали місце після здійснення 22.07.2021 року державним реєстратором відділу у Козятинському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області державної реєстрацію земельної ділянки 5110136900:45:007:0005, а саме:

Так, судом апеляційної інстанції у зазначеній постанові встановлено, що 10.08.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Одеської міської ради з заявою, в якій просив передати йому у власність земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 для індивідуального дачного будівництва.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2022 року по справі №420/9689/22, яке залишено без змін Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду 27.03.2024 року, позов ОСОБА_1 до Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, Одеського міського голови Труханова Генадія Леонідовича, Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволений. Визнано протиправною бездіяльність Одеської міської ради щодо не розгляду проекту рішення, підготовленого на звернення ОСОБА_1 від 10.08.2021 року №31-K-6685 та вiд 01.07.2022 року. Зобов`язано Одеську міську раду на черговому засіданні розглянути проект рішення, підготовлений на звернення ОСОБА_1 від 10.08.2021 року №31-K-6685 та вiд 01.07.2022 року, а за результатами розгляду прийняти вiдповiдне рішення.

Згідно окремої ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 року, яка залишена без змін Постановою від 27.03.2024 року П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі №420/9689/22, визнано протиправною бездіяльність, вчинену суб`єктом владних повноважень – відповідачем Одеською міською радою щодо невиконання Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 серпня 2022 року по справі №420/9689/22 в частині зобов`язання Одеської міської ради на черговому засіданні розглянути проект рішення, підготовлений на звернення ОСОБА_1 від 10.08.2021 року №31-К-6685 та від 01.07.2022 року, а за результатами розгляду прийняти відповідне рішення.

21.02.2024 року Одеською міською радою прийнято рішення №1847-VІІІ, яким відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер: 5110136900:45:007:0005) площею 0,0600 га, за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення – для індивідуального дачного будівництва.

Підставою для прийняття даного рішення стали невідповідність місця розташування запитуваної позивачем земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 Генеральному плану м. Одеси, затвердженому рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 №6489-VI (далі – Генеральний план), та плану зонування території (зонінгу) м. Одеси, затвердженому рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 №1316-VII (далі – План зонування), ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій», затвердженими наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.04.2019 №104 (далі – ДБН Б.2.2-12:2019), накладення арешту на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 та заборона на безоплатну передачу земель комунальної власності у приватну власність під час дії воєнного стану.

У травні 2024 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просив ухвалити рішення суду, яким визнати протиправним рішення Одеської міської ради від 21.02.2024 року №1847-VIII «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 площею 0,0600 га, за адресою: АДРЕСА_1 , вид цільового призначення - для індивідуального дачного будівництва», таким що суперечить: ст.ст.14, 58 Конституції України, п. 7 ч. 1 ст. 1, п. 9 ч. 1 ст. 1, ст. 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 118 Земельного кодексу України. Скасувати рішення Одеської міської ради від 21.02.2024 року №1847-VIII «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 площею 0,0600 га, за адресою: АДРЕСА_1 , вид цільового призначення - для індивідуального дачного будівництва». Завершити процедуру приватизації земельної ділянки та визнати право власності на земельну ділянку площею 0,0600 га, кадастровий номер 5110136900:45:007:0005, для індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою АДРЕСА_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08.11.2024 року у справі №947/17470/24 позовну заяву ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання протиправним рішення та визнання права власності на земельну ділянку – задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Одеська міська рада, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та просила рішення Київського районного суду м. Одеси від 08.11.2024 року у справі № 947/17470/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОМР про визнання протиправними та скасування рішення, завершення процедури приватизації земельної ділянки.

За наслідком розгляду вказаної апеляційної скарги, зазначеною постановою Одеського апеляційного суду від 19.02.2026 року, апеляційну скаргу Одеської міської ради задоволено. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 08 листопада 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання протиправним, скасування рішення та визнання права власності на земельну ділянку, відмовлено.

Суд враховує, що постановою Одеського апеляційного суду від 19.02.2026 року у спарві №947/17470/24, суд також встановив, що представником скаржника наданий обґрунтований висновок, що земельна ділянка з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 розташована на території, що схильна до інтенсивного впливу зсувних процесів. Генеральним планом визначено, що зсуви в межах міста є одним із найбільш небезпечних геологічних процесів та факторів, і передбачено інженерну підготовку та захист території від таких процесів.

Судом зазначено, що у Генеральному плані зазначено, що при освоєнні територій міста під забудову з наявністю таких екзогенних процесів необхідно виконати протизсувні заходи та берегоукріплення; заходи по захисту від підтоплення – влаштування дренажів, підсипку територій.

За наслідком чого, Одеський апеляційний суд дійшов до висновку, що розташування на такий території дач є не лише недоцільним, але і небезпечним.

Також, колегія суддів у зазначеній постанові погодилась з доводами представника Одеської міської ради, щодо невідповідності місця розташування спірної земельної ділянки Державним будівельним нормам, які були враховані радою при ухвалені оскарженого позивачем рішення.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Сторонами не заперечується що як на момент подання позову так і на час розгляду справи реєстрація речових прав на спірну земельну ділянку не здійснювалась, часу рішення про затвердження проєкту землеустрою та відведення ОСОБА_1 у приватну власність вищезазначеної земельної ділянки Одеською міською радою не прийнято.

Суд зазначає, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судова практика Європейського суду з прав людини право на розгляд справи тлумачить як право особи звернутися до суду, так і право на розгляд та вирішена її справи судом.

Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

У статті 124 Конституції України унормовано, що передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судова юрисдикція – це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Предметна юрисдикція – це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів.

Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Правила юрисдикції визначені процесуальними законами, які регламентують предметну та суб`єктну юрисдикцію адміністративних, господарських та цивільних судів.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції.

Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17 та від 23.03.2021 у справі № 367/4695/20).

Вимогами у цій справі є скасування державної реєстрації земельної ділянки з одночасним закриттям Поземельної книги відносно неї, що пов`язано з порушенням права комунальної власності територіальної громади міста Одеси іншою особою, за заявою якої проведено таку реєстрацію.

Суд зазначає, що в межах розгляду даної справи, постановою Верховного Суду від 14.05.2025 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 у справі № 916/522/23 залишено без змін.

Верховний Суд дійшов до висновку, що з огляду на обставини справи, спір у цій справі, як і у справі № П/811/1047/16, є також фактично спором між органом місцевого самоврядування та фізичною особою з приводу належності прав на земельну ділянку, та має ознаки приватноправового спору, у якому відсутній публічно-правовий елемент, властивий юрисдикції адміністративного суду.

При цьому сама по собі наявність окремого судового спору між Радою та ОСОБА_1 , розглянутого в порядку цивільного судочинства та предметом якого було оскарження рішення органу місцевого самоврядування про відмову у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не впливає на висновок про характер правовідносин у цій справі.

Верховний Суд звернув увагу, що предметом розгляду у даному спорі є фактично питання належності речових прав на земельну ділянку, що свідчить про приватноправову природу спору, який фактично виник між міською радою та фізичною особою як учасниками цивільних правовідносин.

Визначення юрисдикції здійснюється з урахуванням саме предмета позову та фактичних обставин конкретної справи, а тому не може ставитися у залежність від наявності інших спорів між тими ж суб`єктами.

Верховний Суду у зазначеній постанові у даній справі дійшов до висновку, що скаржником – ОСОБА_1 не наведено іншої судової практики, яка б спростовувала правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № П/811/1047/16.

Відтак, Верховний Суд зазначив, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, з урахуванням фактичного суб`єктного складу правовідносин, є обґрунтованим та відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, сформованій у постанові від 15.01.2020 у справі № П/811/1047/16.

Верховний Суд також зазначив, що посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 05.05.2022 у справі № 819/375/18, від 09.11.2022 у справі № 820/5993/16, від 21.08.2023 у справі № 818/555/18, а також від 14.12.2023 у справі № 520/9830/21, є необґрунтованим, оскільки у зазначених справах розгляд спорів здійснювався в адміністративному судочинстві за умови наявності публічно-правових відносин між позивачем (відповідні особи виступали заявниками звернень щодо державної реєстрації) та державним реєстратором, який приймав оскаржуване рішення про державну реєстрацію. Натомість у цій справі, як уже зазначено, спір стосується приватноправового інтересу органу місцевого самоврядування у контексті реалізації речового права третьою особою, що виключає наявність публічно-правового елементу та унеможливлює застосування адміністративної юрисдикції.

Приймаючи вищевикладені висновки Верховного Суду, висновки Великої Палати Верховного Суду, суд вважає, що справа підлягає розгляду саме у порядку цивільного судочинства.

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України).

Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключно (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу право власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до статті 172 ЦК України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до частин першої та третьої статті 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закон № 280/97-ВР), міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Частиною п`ятою статті 16 Закону № 280/97-ВР від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

За змістом статті 12 Земельного кодексу України (далі ЗК України), в редакції станом на час проведення спірної реєстрації, До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить зокрема: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 60 ЗК України, у вищевказаній редакції, визначено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Відповідно до приписів ч.3 ст.60 ЗК України, в редакції діючій станом на дату реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, а саме 22.07.2021 року, уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

За положеннями статті 88 Водного Кодексу України, в редакції діючій станом на дату реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, а саме 22.07.2021 року, землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Статтею 58 ЗК України, у вищезазначеній редакції, визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Пунктом ґ ч. 4 ст. 83 ЗК України у вищезазначеній редакції, визначено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать зокрема, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 62 ЗК України у вищезазначеній редакції, визначено, що режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом.

Разом з тим, громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом. (ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України у вищезазначеній редакції).

Статтею 90 Водного кодексу України у зазначеній редакції встановлено, що прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об`єктів, об`єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об`єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд. У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: 1) застосування стійких та сильнодіючих пестицидів; 2) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; 3) влаштування вигрібів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більше 1 кубічного метра на добу; 4) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів; 5) випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.

Аналогічні положення містяться у Державних санітарних правилах планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173.

У разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг водних об`єктів при визначенні правового режиму відповідних земель підлягають урахуванню нормативні розміри прибережних захисних смуг, установлені статтею 88 Водного кодексу України, а також орієнтовні розміри і межі водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретних обставин та місця розташування земельної ділянки.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність останньої, оскільки її розміри встановлені законом (аналогічного висновку дійшла також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).

Отже, чинним законодавством не передбачено можливість передачі у приватну власність юридичних та фізичних осіб земельних ділянок водного фонду, які знаходяться у нормативно-визначених межах прибережної захисної смуги та вказані землі мають режим обмеженої господарської діяльності, яка в силу приписів ст. 90 ВК України може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об`єктів, об`єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об`єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд.

Також суд зазначає, що згідно зі ст. 50 ЗК України, в редакції діючій станом на дату реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, а саме 22.07.2021 року, до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Відповідно до положень статті 51 ЗК України у вищевказаній редакції, до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

Стаття 52 ЗК України у вищевказаній редакції також врегульовано, що землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Землі загального користування дачного кооперативу безоплатно передаються йому у власність за клопотанням вищого органу управління кооперативу до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування на підставі документації із землеустрою, за якою здійснювалося формування земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). До земель загального користування дачного кооперативу належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. На таких землях (крім земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельних ділянок, зайнятих об`єктами фізичної культури і спорту, інших аналогічних об`єктів) допускається будівництво відповідно до чинної містобудівної документації об`єктів житлового та громадського призначення, що не порушують режим використання земель рекреаційного призначення.

Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.

Частинами 1-7 статтті 118 ЗК України у вищевказаній редакції також передбачено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

До клопотання додається розроблена відповідно до Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.

У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову.

Громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про розроблення проекту землеустрою щодо приватизації цих земель до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту землеустрою щодо приватизації земель.

Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту землеустрою щодо приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України "Про землеустрій", у вищезазначеній редакції, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом. Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок може передбачати формування та/або зміну цільового призначення декількох земельних ділянок, за умови що розпорядником земельних ділянок буде один орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, або власником земельної ділянки приватної власності є одна особа.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав ( ст.125 ЗК України).

Згідно з пунктами 107-109 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 року (далі Порядок), у вищезазначеній редакції, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Під час державної реєстрації земельної ділянки здійснюється: державна реєстрація обмежень у використанні земельної ділянки, що існують на момент державної реєстрації земельної ділянки; внесення до Державного земельного кадастру відомостей про обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється за заявою: особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи; власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи; органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності); замовника технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (у разі внесення до Державного земельного кадастру за результатами проведення інвентаризації земель масиву земель сільськогосподарського призначення відомостей про земельну ділянку, що входить до такого масиву).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно із частиною першою статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Відповідно до частини десятої статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, зокрема, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Згідно з підпунктом 3 абзацу 1 пункту 114 Порядку №1051, державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Приймаючи викладене суд вважає підставними доводами прокурора, що звернення ОСОБА_1 до Одеської міської ради із розробленим проєктом землеустрою та клопотанням про його затвердження, мало місце, за відсутності дозволу на розроблення проекту землеустрою та після отримання відповіді Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 04.03.2020 року за вих. №01-13/28/0-112пз-К, якою повідомлено ОСОБА_1 щодо місця розташування запитуваної земельної ділянки на зсувному схилі, а також про те, що дійсно містобудівною документацією на місцевому рівні визначено місце розташування земельної ділянки зоні Р-4 обмеженого користування, та зауважено, що вказана зона створюється на основі вже існуючих садівничих товариств, до жодного із яких земельна ділянка не входить (№01-13/28/0-112пз-К від 04.03.2020).

Після завершення процедури складання проєкту землеустрою, та проведення спірної 22.07.2021 року державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки із вищезазначеним цільовим призначенням, маючи розроблений проєкт землеустрою, ОСОБА_1 звернувся до Одеської міської ради із заявою про надання у приватну власність для індивідуально дачного будівництва земельної ділянки площею 0,06 га із кадастровим номером 5110136900:45:007:0005.

Як вбачається, рішення про затвердження проєкту землеустрою та відведення ОСОБА_1 у приватну власність вищезазначеної земельної ділянки Одеською міською радою не прийнято.

Крім того, як вже судом встановлено, 21.02.2024 року Одеською міською радою прийнято рішення №1847-VІІІ, яким відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер: 5110136900:45:007:0005) площею 0,0600 га, за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення – для індивідуального дачного будівництва, з підстав невідповідності місця розташування запитуваної позивачем земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 Генеральному плану м. Одеси, затвердженому рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 №6489-VI (далі – Генеральний план), та плану зонування території (зонінгу) м. Одеси, затвердженому рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 №1316-VII (далі – План зонування), ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій», затвердженими наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.04.2019 №104 (далі – ДБН Б.2.2-12:2019), накладення арешту на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 та заборона на безоплатну передачу земель комунальної власності у приватну власність під час дії воєнного стану.

Як вже зазначалось, відповідно до розділу 1 поземельної книги (запис від 22.07.2021 № 001), земельні ділянка із кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 площею 0,0600 га, розташована по АДРЕСА_1 віднесена до категорії земель: землі рекреаційного призначення, вид використання: для індивідуального дачного будівництва, форма власності не визначена.

При цьому, Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради у листі від 04.10.2021 за №01-11/3434-155пр-К, адресованому директору Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, який надавався під час розгляду виконавчими органами Одеської міської ради заяви ОСОБА_1 про затвердження проєкту землеустрою, надано ґрунтовну інформацію щодо невідповідності місця розташування земельної ділянки площею 0,06 га по АДРЕСА_1 вимогам містобудівної документації, розробленої на місцевому рівні та можливості її відведення ОСОБА_1 .

Зі змісту вказаного листа вбачається, що відповідна земельна ділянка, що визначена ОСОБА_1 як бажана для безоплатного отримання у власність для ведення індивідуального дачного будівництва, розташована на схилі узбережжя Чорного моря, на території, що розташована на узбережжі від мису Великий Фонтан до смт Чорноморське та схильна до інтенсивного впливу зсувних процесів.

Окрім того, Департаментом зауважувалось, що: «При освоєнні територій під забудову та наявністю таких геологічних процесів як зсуви необхідно виконати протизсувні заходи та берегоукріплення.

Програмою комплексного соціально-економічного розвитку м. Одеси, затвердженою постановою кабінету Міністрів України від 30.11.2004 р. №1604, зі змінами від 02.11.2012 р. передбачено будівництво 3-ї черги берегозахисних протизсувних споруд від мису Великий Фонтан до смт. Чорноморське.

Рішенням Одеської міської ради від 16.04.2013 р. №3328-VІI затверджені заходи щодо недопущення відчуження з комунальної власності земель міських схилів, парків та скверів з особливим правовим режимом використання та охорони.

Згідно з Генеральним планом м. Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради №6489-VI від 25.03.2015 р., земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 розташована на озеленених територіях загального користування (парки, сквери, бульвари), в проектній водоохоронній зоні Чорного моря і лиманів.

Згідно з планом зонування території (Зонінгом) м. Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради №1316-VII від 19.10.2016 р. земельна ділянка, за адресою: АДРЕСА_1 розташована в рекреаційній зоні обмеженого користування Р-4, в проектній водоохоронній зоні Чорного моря і лиманів.

Зона Р-4 призначена для розміщення дач, зелених насаджень вздовж вулиць, проїздів. Зона створена на основі існуючих ділянок садівничих товариств згідно з містобудівною документацією. Земельна ділянка, що запитується гр. ОСОБА_1 , не входить у межі існуючих садівничих товариств та розташована на озеленених схилах.

Згідно п.п. 6.1.44, 6.1.45 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» розміщення нової дачної та садової забудови в межах населених пунктів, а також на територіях, де діють планувальні обмеження, у т.ч. в водоохоронних зонах, не допускається. Нову дачну або садову забудову рекомендується розміщувати за межами населених пунктів з цільовим призначенням для дачного будівництва чи індивідуального садівництва.»

Окрім того, Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради у листі від 04.10.2021 №01-11/3434-155пр-К зазначалось, що: «на неодноразові звернення ОСОБА_1 до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради з проханням погодити проєкт землеустрою щодо відведення у власність вільної від забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва, надавались обґрунтовані листи з відмовою у погодженні наданого проєкту землеустрою з вищезазначених підстав.

Згідно зі ст. 50 Закону України «Про землеустрій», до складу проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки повинні бути включені рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, письмова згода землевласника (землекористувача) у разі викупу (вилучення) вільної від забудови земельної ділянки в порядку встановленому законодавством або рішенням суду. Зазначені документи у складі наданого на той час до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради проекту землеустрою були відсутні.».

У зв`язку із викладеним, Департаментом вказувалось, що розташування земельної ділянки із кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 площею 0,06 га, що розташована по АДРЕСА_1 , для індивідуального дачного будівництва, не відповідає Генеральному плану міста Одеси, іншій містобудівній документації та державним будівельним нормам та стандартам.

Одеська міська рада в особі виконавчих органів, а саме Департаменту комунальної власності ОМР та Управління архітектури та містобудування ОМР повідомляла ОСОБА_1 про те, що міська рада як власник та розпорядник земельних ділянок комунальної власності не приймала рішень про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення йому у власність спірної земельної ділянки, розташованої на зсувному схилі, у межах водоохоронної зони по АДРЕСА_1 .

Судом з`ясовано, що програмою комплексного соціально-економічного розвитку міста Одеси, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2004 № 1604, передбачено будівництво 3-ї черги берегозахисних протизсувних споруд від мису Великий Фонтан до смт Чорноморське.

Крім цього, відповідно до рішення Одеської міської ради від 16.04.2013 №3328-VI затверджено заходи щодо недопущення відчуження з комунальної власності земель міських схилів, парків та скверів з особливим правовим режимом використання та охорони.

Вказаним рішенням заборонено виконавчим органам та комунальним підприємствам Одеської міської ради здійснювати будь-які дії (погодження, реєстрація, видача довідок, дозволів, прийняття нових рішень та надання адміністративних послуг тощо), які можуть призвести до відчуження із власності територіальної громади м. Одеси земель міських схилів, парків та скверів.

Також згідно відповіді Департамента земельних ресурсів Одеської міської ради від 21.07.2022 року за №01-19/811 повідомлено, що до Одеської міської ради надійшли звернення громадян України, щодо надання дозволу щодо розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для передачі безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва, які розташовані по вул. Ветрова Київського району м. Одеса у тому числі гр. ОСОБА_1 (вх. від 02.05.2019 року за № 31-К-2023). На підставі клопотань були підготовлені відповідні проекти рішень та направлені на погодження Постійної комісії з питань просторового розвитку, землеустрою та регулювання земельних правовідносин. Але рішення про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення вищевказаних земельних ділянок у власність (користування) Одеською міською радою не приймались.

Відповідно до відповіді Департаменту комунальної власності від 31.05.2019 року за №01-26/628 на клопотання ОСОБА_1 від 02.05.2019 року за № 31-К-2023 повідомлено, що Департаментом було підготовлено відповідний проект рішення Одеської міської ради та направлено до постійної комісії з питань землеустрою та земельних правовідносин для включення до порядку денного засідання сесії Одеської міської ради, яка відбулась 24.04.2018 року. Також повідомлено, що відповідно до протоколу постійної комісії з питань землеустрою та земельних правовідносин питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою було відкладено з розгляду.

Крім того, листом Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради повідомлено ОСОБА_1 відповіддю від 04.03.2020 року за вих. №01-13/28/о-112пз-К, що згідно з планом зонування території (зонінгом) м. Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради №1316-VII від 19.10.2016 року дана земельна ділянка розташована в рекреаційній зоні обмеженого користування Р-4, в проектній водоохоронній зоні Чорного моря і лиманів. Зона Р-4 призначена для розміщення дач, зелених насаджень вздовж вулиць, проїздів. Зона створюється на основі існуючих ділянок садівничих товариств згідно з містобудівною документацією. Земельна ділянка, що запитується, вільна від забудови та розташована на зсувному схилі. За наслідком чого повідомлено, що в межах міста одним з найбільш небезпечних геологічних процесів та факторів є зсуви. Програмою комплексного соціально-економічного розвитку м. Одеси, затвердженою постановою кабінету Міністрів України від 30.11.2004 р. №1604 передбачено будівництво 3-ї черги берегозахисних протизсувних споруд від мису Великий Фонтан до смт. Чорноморське. Рішенням Одеської міської ради від 16.04.2013 р. №3328-VII затверджені заходи щодо недопущення відчуження з комунальної власності земель міських схилів, парків та скверів з особливим правовим режимом використання та охорони. Також повідомлено, що рішеннями Одеської міської ради від 10.06.2015 р. №6760-VI та від 30.06.2016 р. №900-VII надано дозвіл на розробку проекту землеустрою з організації та встановлення меж прибережної захисної смуги та меж територій земель водного фонду та водоохоронних зон уздовж Чорного моря, Куяльницького та Хаджибейського лиманів на території м. Одеси. На теперішній час вказаний проект землеустрою за встановленим порядком не затверджено. Відповідно до протоколу постійної комісії з питань землеустрою та земельних правовідносин від 13.04.2018 р., питання щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою було відкладено з розгляду.

Крім того, відповідно до актів перенесення в натурі (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності, що є частиною зазначеного вище проєкту землеустрою, встановлено, що через вищевказану земельну ділянку проходить водоохоронна зона вздовж Чорного моря площею 0,0600 га. Розміри та місцезнаходження охоронної зони код 05.01 визначена – водоохоронна зона. Відповідно до ситуаційної схеми, що міститься у матеріалах геодезичних вишукувань відповідного проєкту землеустрою, відстань від земельної ділянки до урізу води Чорного моря становить 139, 66 м.

Тобто, враховуючи вимоги статей 58, 60, 62, 83 Земельного кодексу України, статей 88, 90 Водного кодексу України, відповідна земельна ділянка площею 0,060 га, розташована по АДРЕСА_1 є земельною ділянкою водного фонду, що розташована у межах прибережної захисної смуги та водоохоронної зони Чорного моря та не може бути передана у приватну власність для індивідуального дачного будівництва.

Таким чином, проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0600 га у приватну власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва, розроблений ФОП ОСОБА_2 без урахування заборон та обмежень, встановлених законом, а також усіх наявних документів та матеріалів, а саме відповідних викопіювань із Генерального плану міста Одеси, Зонінгу, інформацій виконавчих органів Одеської міської ради та рішень Одеської міської ради щодо неможливості її відчуження та забудови, не відповідає вимогам ст. ст. 58, 60, 62, 83 Земельного кодексу України, ст. ст. 88, 90 Водного кодексу України, п. 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», затвердженого постановою КМУ від 08.05.96 № 486, Державним санітарним правилам планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року № 173.

Розділом 1 поземельної книги (запис від 22.07.2021 № 001) передбачено, що земельна ділянка із кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 площею 0,0600 га, розташована по АДРЕСА_1 , віднесена до категорії земель: землі рекреаційного призначення, вид використання: для індивідуального дачного будівництва, форма власності не визначена. Відповідно до запису №003 від 22.07.2021 земельна ділянка має відповідне обмеження: розташована у межах водоохоронної зони.

Як наслідок, всупереч вимогам законодавства, відповідно до вищезазначеного проєкту землеустрою спірній земельній ділянці надано наступні характеристики: категорія земель: землі рекреаційного призначення, код згідно з КВЗУ: 014.00 землі, які використовуються для відпочинку та оздоровлення, код та вид цільового призначення згідно КВЦПЗ: 07.03 для індивідуального дачного будівництва.

Посилання відповідача ОСОБА_1 на висновок ГУ Держгеокадастру у Полтавській області № 8240/88-20 від 05.05.2020 та висновок ГУ Держгеокадастру у Черкаській області № 3143/82-21 від 05.03.2021, не спростовують встановлених судом обставин та не свідчать про правомірність формування спірної земельної ділянки.

Суд виходить з того, що надання позитивного висновку щодо документації із землеустрою саме по собі не свідчить про підстави для подальшого законного набуття земельної ділянки у власність та не усуває необхідності дотримання встановлених законом обмежень щодо використання земель прибережної захисної смуги, водоохоронної зони та земель, схильних до зсувних процесів.

При цьому судом установлено, що спірна земельна ділянка розташована на схилі узбережжя Чорного моря, у межах території, щодо якої передбачено здійснення берегозахисних та протизсувних заходів, а питання про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо її відведення Одеською міською радою не вирішувалося, а відповідний проєкт землеустрою радою не затверджений.

Одночасно суд враховує, що у відповідності до постанови Одеського апеляційного суду від 19.02.2026 року, якою залишено без змін рішення Київського районного суду міста Одеси від 08 листопада 2024 року у цивільній справі №947/17470/24 та відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , у тому числі у вимозі про скасування рішення Одеської міської ради від 21.02.2024 року №1847-VIII «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 площею 0,0600 га, за адресою: АДРЕСА_1 , вид цільового призначення - для індивідуального дачного будівництва», судом апеляційної інстанції також встановлено, що представником скаржника наданий обґрунтований висновок, що земельна ділянка з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 розташована на території, що схильна до інтенсивного впливу зсувних процесів. Генеральним планом визначено, що зсуви в межах міста є одним із найбільш небезпечних геологічних процесів та факторів, і передбачено інженерну підготовку та захист території від таких процесів. Зазначено, що у Генеральному плані зазначено, що при освоєнні територій міста під забудову з наявністю таких екзогенних процесів необхідно виконати протизсувні заходи та берегоукріплення; заходи по захисту від підтоплення – влаштування дренажів, підсипку територій. За наслідком чого, Одеський апеляційний суд дійшов до висновку, що розташування на такий території дач є не лише недоцільним, але і небезпечним. Також, колегія суддів у зазначеній постанові погодилась з доводами представника Одеської міської ради, щодо невідповідності місця розташування спірної земельної ділянки Державним будівельним нормам, які були враховані радою при ухвалені оскарженого позивачем рішення.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оцінюючи доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 не розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, оскільки відстань від неї до урізу води становить 139,66 м, суд виходить з такого.

Саме по собі посилання відповідача на відстань від спірної земельної ділянки до урізу води не є достатнім для висновку про перебування або не перебування земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги, оскільки правовий режим таких земель визначається з урахуванням положень земельного та водного законодавства, а в межах населених пунктів – також відповідної містобудівної документації.

Як вже зазначалось, у відповідності до приписів ч.3 ст. 60 ЗК України, в редакції станом на 22.07.2021 року було передбачено, що уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

За положенням статті 88 ВК України, у вищезазначеній редакції, прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Посилання відповідача на те, що положення частини десятої статті 88 Водного Кодексу України та частини третьої статті 60 Земельного кодексу України у редакції від 24.07.2021 підлягають застосуванню до спірних правовідносин як такі, що пом`якшують або скасовують відповідальність особи, суд вважає безпідставним.

Зазначені норми регулюють порядок визначення меж прибережних захисних смуг та не встановлюють заходів юридичної відповідальності особи, а тому положення статті 58 Конституції України щодо зворотної дії нормативно-правових актів у часі до спірних правовідносин у наведеному відповідачем розумінні не застосовуються.

Крім того, суд враховує, що спірна земельна ділянка була сформована та зареєстрована 22.07.2021 року, тобто правомірність її формування підлягає оцінці з урахуванням законодавства, чинного на момент виникнення відповідних правовідносин, а також містобудівної документації, яка визначала правовий режим відповідної території.

При цьому надані відповідачем посилання на положення Генерального плану міста Одеси та Плану зонування території міста Одеси, за твердженням яких межа прибережної захисної смуги проходить по межі забудови з боку Чорного моря, самі по собі не спростовують установлених судом обставин щодо особливого правового режиму спірної території та необхідності дотримання встановлених законодавством обмежень щодо її використання.

Суд також бере до уваги, що спірна земельна ділянка розташована на схилі узбережжя Чорного моря, на території, для якої передбачено здійснення берегозахисних та протизсувних заходів. Водночас матеріалами справи підтверджується, що питання щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки Одеською міською радою не було вирішено, а відповідний проєкт землеустрою радою не затверджений, а рішенням Одеської міської ради від 21.02.2024 року №1847-VIII відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 площею 0,0600 га, за адресою: АДРЕСА_1 , вид цільового призначення - для індивідуального дачного будівництва.

За таких обставин суд вважає, що відсутність затвердженої окремої документації із землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги, на яку посилається відповідач, сама по собі не свідчить про відсутність у спірної території встановленого законом режиму охорони та не може бути підставою для ігнорування передбачених законом обмежень щодо використання земель водного фонду.

Відтак доводи відповідача про те, що спірна земельна ділянка не належить до прибережної захисної смуги виключно з огляду на її віддаленість від урізу води на 139,66 м та відсутність окремого затвердженого проєкту землеустрою щодо встановлення меж такої смуги, суд відхиляє як такі, що не спростовують установлених у справі обставин щодо правового режиму спірної земельної ділянки та відсутності належних правових підстав для її формування.

Також є безпідставними доводи відповідача щодо врахування висновків викладених у рішенні Господарського суду Одеської області від 23.07.2024 року у справі №916/522/23, оскільки останнє не набрало законної сили та скасовано постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 року, а також відсутні підстави для врахування висновків викладених у рішенні Київського районного суду міста Одеси від 08.11.2024 року у справі №947/17470/24, оскільки останнє також скасовано постановою Одеського апеляційного суду від 19.02.2026 року.

Щодо інших доводів відповідача суд також вважає безпідставними та такими, що не спростовують вищевикладені висновки суду.

Відповідні встановлені обставини в цілому свідчать про те, що спірна земельна ділянка розташована у межах водоохоронної зони, прибережної захисної смуги Чорного моря, в рекреаційній зоні обмеженого користування Р-4, на зсувному схилі, схильна до інтенсивного впливу зсувних процесів, не входить до масиву жодного з існуючих садівничих товариств та розташована на озеленених схилах, щодо якої, відповідач безпідставно замовив проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, яка не може бути передана із комунальної у приватну власність в силу закону та діючих обмежень, що не свідчить про наявність підстав для застосування принципу «мовчазної згоди» Одеської міської ради.

Разом з тим, здійснення державної реєстрації у Державному земельному кадастрі спірної земельної ділянки на підставі проєкту землеустрою ОСОБА_1 , розробленого без урахування заборон та обмежень, встановлених законом, а також усіх наявних документів та матеріалів, розроблених та виданих на місцевому рівні, а також надання земельній ділянці цільового призначення, що прямо суперечить вимогам закону - є окремою підставою для скасування такої реєстрації у судовому порядку.

З огляду на викладене, оскільки державну реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером 5110136900:45:007:0005, здійснено всупереч вимогам законодавства, чим порушено право територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради на розпорядження земельною ділянкою комунальної власності - державна реєстрація спірної земельної ділянки підлягає скасуванню у судовому порядку, а поземельна книга від 22.07.2021 щодо цієї земельної ділянки підлягає закриттю.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про Державний земельний кадастр» документи, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, мають відповідати законодавству.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону (в редакції чинній на момент проведення реєстрації спірної земельної ділянки) державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.

Частиною 6 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є, зокрема, невідповідність поданих документів вимогам законодавства.

Разом з тим, на момент проведення державної реєстрації земельної ділянки Одеською міською радою рішення щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки площею 0,06 га по АДРЕСА_1 не приймалось, зважаючи на неможливість відведення земельної ділянки саме для індивідуального дачного будівництва.

Враховуючи вищевикладене, внесення державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до Державного земельного кадастру відомостей про спірну земельну ділянку та відповідно державна реєстрація земельної ділянки із цільовим призначенням: 07.03 – для індивідуального дачного будівництва, за наслідком якої передбачена можливість отримання вказаної земельної ділянки у приватну власність та подальші дії з її забудови, підтверджують порушення прав та інтересів територіальної громади міста та, відповідно, держави, внаслідок чого територіальну громаду в особі Одеської міської ради фактично позбавлено виключного права самостійно вирішувати питання цільового використання власної земельної ділянки водного фонду, розташованої на схилах прибережної захисної смуги Чорного моря близ урізу води, мети та цілей її забудови виключно у відповідності до рішень Одеської міської ради.

Також, суд вказує на те, що визначення категорії землі, вид використання та цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 відбулося на підставі розробленого ОСОБА_1 проєкту землеустрою поза волею власника такої земельної ділянки – Одеської міської ради, якою було дозволу на розробку проєкту землеустрою не надавалось, а в подальшому прийнято рішення Одеської міської ради від 21.02.2024 року №1847-VIII «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 площею 0,0600 га, за адресою: АДРЕСА_1 , вид цільового призначення - для індивідуального дачного будівництва».

Враховуючи наявні обмеження щодо використання такої земельної ділянки, суд вважає наявними підстави для скасування спірної державної реєстрації земельної ділянки.

Таким чином, права територіальної громади міста Одеси на реалізацію усіх правомочностей щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 площею 0,0600 га, розташованої по АДРЕСА_1 , підлягають захисту шляхом скасування державної реєстрації сформованої земельної ділянки та закриття Поземельної книги на неї.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 826/19769/16, а також від 17.12.2021 у справі № 826/9603/17 (п.п.79-81).

Згідно з ч. 6. ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.

Частиною 4 ст. 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр», п. 57 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 передбачено, що Поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», п.п. 3 п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012, державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Судом відхиляє доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що звернення прокурора з вказаним позовом не забезпечує ефективного захисту прав Одеської міської ради як власника земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005.

Посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладену у постанові від 29.07.2022 у справі № 320/5667/18, судом не приймаються, оскільки правовідносини у зазначеній справі та у даній справі не є подібними.

Так, у справі № 320/5667/18 предметом спору були вимоги ОСОБА_1 до Бучанської міської ради Київської області про визнання протиправними та скасування рішень щодо зміни цільового призначення земельної ділянки приватної власності.

Натомість предметом розгляду у справі № 916/522/23 є вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки, тобто спір стосується правомірності здійснення державної реєстрації земельної ділянки, а не правомірності рішення органу місцевого самоврядування про зміну її цільового призначення.

Отже, з огляду на відмінність предмета спору, характеру спірних правовідносин та юридичних фактів, які підлягають встановленню судами, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.07.2022 у справі № 320/5667/18, не можуть бути безпосередньо застосовані до спірних правовідносин у справі № 916/522/23.

Враховуючи наведене, суд вважає, що скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005, є належним та ефективним способом захисту порушених прав Одеської міської ради.

Суд вважає підставними доводи позивача, що скасування державної реєстрації земельної ділянки матиме наслідком припинення її існування як самостійного об`єкта Державного земельного кадастру, скасування кадастрового номера та відповідних відомостей про земельну ділянку, закриття поземельної книги і перенесення відомостей про неї до архівного шару геоінформаційної системи.

Отже, саме ухвалення рішення про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки забезпечує відновлення становища, яке існувало до її безпідставного формування, а тому є належним, ефективним та достатнім способом захисту порушених прав територіальної громади.

Щодо повноважень прокурора на звернення до суду з даним позовом діючи в інтересах держави, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.ст. 13, 14 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Від імені Українського народу право власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про охорону земель», землі в межах території України є об`єктом особливої охорони держави.

Частиною другою статті 48 ЦПК України, визначено що позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

За змістом ч.2 ст.2 Цивільного кодексу України держава Україна є учасником цивільних відносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (ч.1 ст.167 Цивільного кодексу України ). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст.170 Цивільного кодексу України).

Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, у цивільних, правовідносинах. Тому, у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі № 5023/10655/11, від 06.07.2021 р. у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц, від 18.01.2023р. у справі №488/2807/17).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанову від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 р. у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 р.у справі № 359/3373/16-ц).

Незалежно від того, хто саме звернувся до суду, - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор. На відміну від останнього та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц).

Відповідно до ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. ч. 3-5 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 57 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 56 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові також дійшла до висновку, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18.

Також слід зазначити, що Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначені принципи сформулювано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід`ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини - стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії», заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року). Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98), «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, «Шмалько проти України» (Shmalko v. Ukraine) від 20 липня 2004 року, «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia) від 7 травня 2002 року одні із ключових рішень ЄСПЛ, де формулюється класична і усталена позиція ЄСПЛ щодо оцінки виконання судових рішень як невід`ємної частини судового розгляду у контексті втручання у право власності.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено у статті 1, зокрема вказано на необхідність дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

ЄСПЛ у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення.

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини забезпечено врахування принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.

Піддаючи аналізу пропорційність втручання з дотриманням основоположних принципів ст. 1 Першого протоколу Конвенції у справі «Хамер проти Бельгії», ЄСПЛ вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.

Приймаючи вищевикладене в цілому, суд зазначає, що у позовній заяві прокурор вказав та надав до позову на підтвердження докази з яких вбачається, що Одеською обласною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Одеської міської ради 21.09.2022р. за направлено повідомлення за № 15/1/1-1381вих-22 щодо виявлених порушень вимог земельного законодавства.

Як зазначав прокурор, фактично позивач самоусунувся від самостійного захисту власних майнових інтересів, з часу державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, а також з часу направлення Одеською обласною прокуратурою повідомлення у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», тобто з 21.09.2022р. жодних заходів з метою скасування державної реєстрації земельної ділянки не вжив, до суду із відповідним позовом не звернувся.

Поняття «державний інтерес» у сталій практиці Верховного Суду є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються однозначній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом, апеляційною або касаційною скаргою; надмірна формалізація поняття «інтереси держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора щодо захисту суспільних (публічних) інтересів там, де це дійсно потрібно (питань охорони земель, безпеки довкілля, благоустрою населених пунктів, розпорядження комунальною та державною власністю, запобігання виникнення техногенних катастроф тощо).

Відповідно до практики Верховного Суду, зокрема у постановах від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15, від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 29.06.2016 у справі № 6- 1376ц16 підставою для представництва інтересів держави прокурором визнано захист «суспільного» «публічного» інтересу, яким є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання.

При розгляді даного питання у справі судом застосовується і принцип пропорційності як універсальний загальноправовий принцип, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і суспільних (публічних) інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави в даній справі яка стосується питання охорони земель, та визначає що по даної справи участь прокурора не обмежує права та інтереси інших учасників процесу у такої мірі яка не є обґрунтованою метою захисту інтересів держави.

Слід зазначити, що пред`являючи позов у вказаній справі, прокурор виходив саме з необхідності вирішення проблем суспільного значення, існування яких на думку суду виправдовує застосування механізму скасування незаконної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та закриття Поземельної книги щодо неї, оскільки спірною оскаржуваною реєстрацією порушено право власності держави в особі територіальної громади міста Одеси на земельну ділянку, яка не може бути сформована саме із таким цільовим призначенням та за будь-яких умов не може перебувати у приватній власності.

Таким чином, звернення прокурора до суду в даному випадку спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання – права власності держави на земельні ділянки з особливим статусом та обмеженнями відповідно до закону.

Також судом надано оцінку доводам відповідача ОСОБА_1 , викладеним у поясненнях від 13.12.2025, щодо відсутності у прокурора повноважень на представництво інтересів держави з огляду на рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(II)/2025 у справі № 3-28/2024(59/24).

Суд вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки до 1 січня 2027 року положення ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру залишаються чинними у редакції, що діяла до винесення зазначеного рішення Конституційного Суду, та підлягають до застосування всіма суб`єктами правової системи, у тому числі також при здійсненні господарського судочинства. При цьому суд зауважує, що відповідно до п. 4 рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6 р(II)/2025 у справі № 3-28/2024(59/24) рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Отже, прокурором підтверджено підстави для представництва інтересів держави в особі Одеської міської ради.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених прокурором позовних вимог в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , як до суб`єкта звернення, про скасування проведеної 22.07.2021 державним кадастровим реєстратором відділу у Козятинському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Остапець О.В. державної реєстрації в Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 5110136900:45:007:0005 з одночасним закриттям Поземельних книг щодо неї.

При цьому суд відмовляє у задоволенні заявлених прокурором позовних вимог в інтересах держави в особі Одеської міської ради до відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, приймаючи, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала про те, що державний реєстратор (державний орган, який здійснює реєстраційні дії) не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи, а ним є особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи) (постанови від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункт 36), від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц (пункт 53) та від 04.02.2020 у справі № 910/7781/19 (пункт 37), а також викладено у постанові Верховного Суду від 13.05.2026 року у справі №924/236/25.

Суд ухвалюючи рішення суду враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовна вимога Заступника керівника Одеської обласної прокуратури є обґрунтованою в частині вимог про скасуваня державної реєстрації спірної земельної ділянки з закриттям Поземельної книги щодо неї до відповідача ОСОБА_1 , підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, у зв`язку з чим враховуючи обставини встановлені під час розгляду справи, позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи часткове задоволення позовних вимог, сплату позивачем за пред`явленим позовом судового збору в сумі 2684,00 грн., суд вважає, що у відповідності до положень статті 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_1 на користь Одеської обласної прокуратури у відшкодування сплаченого судового збору підлягають грошові кошти в сумі 1342,00 грн.

При вищевикладених обставинах та керуючись ст.ст. 1-18, 76-89, 141, 223, 263-266, 267, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву заступника керівника Одеської обласної прокуратури (місцезнаходження: 65026, м. Одеса, вул. Італійська, 3) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (місцезнаходження: 65026, м. Одеса, пл. Біржова, 1) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (місцезнаходження: 21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63), ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (місцезнаходження: 65078, м. Одеса, вул. Космонавтів, 36), про скасування державної реєстрації земельної ділянки з одночасним закриттям Поземельної книги відносно земельної ділянки – задовольнити частково.

Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером: 5110136900:45:007:0005, місце розташування: АДРЕСА_1 , з визначеним цільовим призначенням - 07.03 для індивідуального дачного будівництва, категорія землі – землі рекреаційного призначення, з видом використанням – для індивідуального дачного будівництва, проведену 22.07.2021 року державним кадастровим реєстратором відділу у Козятинському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Остапець О.В. в Державному земельному кадастрі, з одночасним закриттям Поземельної книги щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 5110136900:45:007:0005.

У задоволенні позову заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради в частині вимог до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про скасування державної реєстрації земельної ділянки з одночасним закриттям Поземельної книги відносно земельної ділянки – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь Одеської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ 03528552, рахунок отримувача – UA808201720343100002000000564, банк отримувача – ДКСУ у місті Києві, код банку отримувача 820172, код класифікації доходів бюджету 22030101, у відшкодування витрат зі сплати судового збору – 1342 (одна тисяча триста сорок дві) гривні 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 09.10.2026 року.

Головуючий Л. В. Калініченко