Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №492/495/26 — Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 492/495/26

№ провадження 2/495/3267/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород - Дністровський міськрайонний суд Одеської області

у складі головуючого одноособово судді Прийомової О.Ю.

за участю секретаря Вініченко О.В.

справа № 492/495/26

відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Білгород - Дністровському цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання батьківства,-

представника позивача - ОСОБА_5

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якому просить визнати громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився у місті Білгород-Дністровський, Одеської області (свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 від 03.11.2006р., яке було видано повторно відділом РАЦС по м. Білгород-Дністровський Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області, актова запис №476 від 21.09.1994р., з внесенням відповідних змін у державному реєстрі актів цивільного стану громадян.

Стислий виклад вимог позивача та відповідача

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 , в інтерсах якого діє адвокат Кірчев І.В., зазначає, що 18.04.1992р. був укладений шлюб між гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , який було зареєстровано БілгородДністровським відділом РАЦС Одеської області, актова запис №112, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився Відповідач по справі - ОСОБА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 03.11.2006р., яке було видано повторно відділом РАЦС по м. Білгород-Дністровський Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області, актова запис №476 від 21.09.1994р.

04.03.2008 відділом РАЦС по м. Білгород-Дністровський Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області було зареєстровано розірвання шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що підтверджується, свідоцтвом про розірвання шлюбу від 04.03.2008р., а/з №47.

Позивач підтримує зв`язок з рідним сином, який також підтвердить цей факт, надавши пояснення та відповідну заяву, що помилково внесли дані про батька дитини, як ОСОБА_4 , тому що у 1994р. ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 .

Висновком експерта №431 встановлено, що молекулярно-генетичним аналізом ДНК, гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є біологічним батьком гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народженою гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з імовірністю 99,9999%, таким чином, батьківство практично доведе.

ОСОБА_4 , який записано в графі як батько, місце проживання якого невідомо, самоусунувся від виконання батьківських обов`язків щодо утримання та виховання з 1994р., не підтримує зв`язок, так як знає, що ОСОБА_1 не є його сином.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

09 квітня 2026 року ухвалою судді Арцизького районного суду Одеської області Варгаракі С.М. справу № 492/495/26 передано за підсудністю на розгляд Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.

07 травня 2026 року ухвалою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі відкрито загальне позовне провадження.

03 серпня 2026 року ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі закрито підготовче провадження.

У судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просив визнати батьківство.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом дійсно встановлено та підтверджено матеріалами справи наступне.

Відповідно до висновку експерти № 431 від 12.08.2024 судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , може являтися біологічним батьком громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народженого громадянкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з ймовірністю 99,99999%./а.с. 9-12/

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 уклали шлюб 18.04.1992 року, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу 18 квітня 1992 року зроблено запис за № 112, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 18 квітня 1992 року, виданого Білгород-Дністровським міськвідділом РАЦС Одеської області./а.с. 16/

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 03 листопада 2006 року, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Білгород-Дністровський Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що в Книзі реєстрації народжень 21 вересня 1994 року зроблено відповідний актовий запис за № 476, батько: ОСОБА_4 , мати: ОСОБА_3 ./а.с.13/

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 від 04 березня 2008 року, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Білгород-Дністровський Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області, шлюб між чоловіком ОСОБА_4 і дружиною ОСОБА_3 розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 47 від 04 березня 2008 року./а.с. 15/

Нормативне обґрунтування.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів має право звернутись кожна особа.

Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19); від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-84гс20) та інших)).

Отже, зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Відповідно до ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Судом встановлено, що предметом позову у справі, яка розглядається, є визнання батьківства щодо повнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року в справі № 6-20цс15, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року в справі № 473/1343/18 (провадження № 61-9344св21).

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі № 1-7/99 у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності. Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (стаття 7).

Оскільки актовий запис № 476 про народження ОСОБА_1 вчинений Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Білгород-Дністровський Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області у 1994 році, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення КпШС (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Походження дитини від батьків, які перебувають між собою в шлюбі, засвідчується записом про шлюб батьків (стаття 52 КпШС України).

Батько і мати, які перебувають у шлюбі між собою, записуються батьками дитини в книзі записів народжень за заявою будь-кого з них (стаття 54 КпШС України).

Відповідно до ст. 53 КпШС України походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір`ю дитини в державні органи реєстрації актів громадянського стану.

В разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.

При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Згідно роз`яснень, наданих судам у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, при розгляді справ, які виникають у зв`язку з укладенням, припиненням шлюбу та перебування у ньому, встановленням, оспорюванням і позбавленням батьківства, усиновленням, вихованням неповнолітніх дітей, а також з інших сімейних правовідносин необхідно виходити з положень Конституції України про шлюб, права й обов`язки у шлюбі та сім`ї, охорону дитинства, материнства, батьківства, додержувати норм КпШС України, ЦПК України, Закону України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх», інших нормативно-правових актів, що регулюють сімейні правовідносини.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється у тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (постанова Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 758/10761/13).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється у тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року у справі № 758/10761/13).

У постанові від 13 березня 2024 року у справі № 381/2025/23 досліджуючи наявність правових підстав для розгляду позовних вимог про визнання батьківства у випадку, якщо запис про батька дитини у книзі записів народжень здійснено не за вказівкою матері, Верховний Суд виходив із наступного.

Нормами, які регулюють питання визнання батьківства у разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, є стаття 53 КпШС України, з компаративного (порівняльного) аналізу якої установлено відсутність регулятора, який визначав би уніфіковане правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли дитина після досягнення нею повноліття ініціює перед судом питання про визнання батьківства чоловіка, який в момент зачаття та народження дитини не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, а запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено на підставі статті 54 КпШС України, так як мати на час народження дитини перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком.

З`ясовуючи зміст частини другої статті 53 КпШС України, чи встановлюється тут вимога про обов`язкову наявність у Книзі реєстрації народжень запису про батька дитини, вчиненого за вказівкою матері, саме на момент вирішення судом питання про прийняття позову до розгляду (що не врегульовано нормами чинного законодавства), необхідно враховувати частину десяту статті 10 ЦПК України, згідно з якою забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Неможливість визнання батьківства у такому випадку не залежить від волі та бажання ймовірного біологічного батька, а також дитини, яка досягла повноліття, а стоїть у залежності лише від умов, визначених законодавцем, за яких особа може подавати відповідний позов.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Обов`язки держави, які випливають із конвенційних прав і свобод, можна поділити на дві групи: негативний обов`язок і позитивні обов`язки. Негативний полягає в утриманні від неправомірного втручання у права та свободи. Позитивні обов`язки - створення законодавчих та інституційних механізмів для гарантування кожному, хто перебуває під юрисдикцією держави, ефективного використання прав і свобод та їх відновлення в разі порушення. Усі позитивні обов`язки держави можна поділити на матеріальні та процедурні.

Матеріальні (субстанційні, сутнісні) зобов`язання - це основні заходи, які необхідні з боку держави для повного здійснення гарантованих прав людини, тоді як процедурні зобов`язання полягають у встановленні державою внутрішніх процедур, які спрямовані на забезпечення більш ефективного захисту осіб, яке вимагає в кінцевому результаті достатніх засобів для порушених прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Визнання батьківства за рішенням суду розглядається як засіб захисту прав дитини, спрямований на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визнання батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов`язків, зокрема обов`язку з утримання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ).

При цьому при вирішенні спору про визнання батьківства суди повинні не допускати порушення статті 8 Конвенції, яка гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, оскільки нормативні, процедурні і процесуальні обмеження, що не дозволяють установити біологічне батьківство, можуть свідчити про порушення гарантійного права особи на повагу до сімейного життя, що неодноразово визнавалося ЄСПЛ.

У рішенні від 13 жовтня 2020 рокуу справі «KOYCHEV v. Bulgaria» (заява № 32495/15) ЄСПЛ виснував про те, що неможливість стверджуваного біологічного батька дитини домогтися розгляду по суті питання про визнання його батьківства є порушенням статті 8 Конвенції. Хоча національні органи та суди у своїх рішеннях навели конкретні причини, які, на їхню думку, виправдовували відмову у наданні дозволу заявникові встановити своє батьківство, процес прийняття цих рішень, як вбачається, не гарантував належного захисту інтересів заявника та не дав змоги детально оцінити факти і збалансувати відповідні інтереси. Як наслідок, ЄСПЛ визнав, що, незважаючи на широкі межі свободи розсуду, наданої державам у таких справах, право на повагу заявника до його приватного життя було порушено.

Порушення статті 8 Конвенції установлено також тоді, коли національні органи влади відмовляли у розгляді позову ймовірного біологічного батька про встановлення його батьківства, лише пославшись на визнання батьківства іншим чоловіком та не розглянувши при цьому фактичні обставини справи (рішення від 18 травня 2006 року у справі «Ружанські проти Польщі» («Rozanski v. Poland», заява № 55339/00, § 78, 79). На противагу, стаття 8 Конвенції не була порушена у випадах, коли національні органи влади відмовляли у розгляді такого позову після ретельного вивчення інтересів зацікавлених осіб, приділивши особливу увагу інтересам дитини та не проігнорувавши при цьому інтереси ймовірного біологічного батька (рішення ЄСПЛ від 12 лютого 2013 року у справі «Кріштіан Барнабас Тот проти Угорщини» («Krasztian Barnabas Tot v. Hungary», заява № 48494/06, § 33-38).

Той факт, що національні органи влади, дозволяючи або відхиляючи позов про встановлення батьківства, користуються дискреційними повноваженнями, спрямованими на захист найкращих інтересів дитини та збалансування інтересів як дитини, так і передбачуваного біологічного батька, як такий не суперечить гарантіям, які містяться у статті 8 Конвенції (див.: «Krasztian Barnabas Tot v. Hungary», № 48494/06, 12 лютого 2013 року, § 33). Тим не менш, абсолютна неможливість передбачуваного біологічного батька намагатися встановити своє законне батьківство лише на тій підставі, що інший чоловік уже визнав батьківство дитини, про яку йде мова, без розгляду конкретних обставин справи та різноманітних інтересів, що поставлені на карту, було визнано Судом таким, що порушує статтю 8 Конвенції (див.: «Rozanski v. Poland», № 55339/00, 18 травня 2006 року, §§ 77-79)».

У справах, в яких чоловік бажає ініціювати провадження про оспорювання батьківства щодо дитини, суть позову заявника полягає не у тому, що держава повинна була утриматися від дій, а радше у неспроможності національних судів вирішити питання його біологічних відносин з дитиною, тим самим забезпечивши «повагу» до «приватного життя» заявника. Хоча основною ціллю статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання органів державної влади, вона не лише зобов`язує державу утримуватися від такого втручання, на додаток до цього негативного зобов`язання можуть існувати позитивні зобов`язання, притаманні ефективній повазі до приватного або сімейного життя. Ці зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин осіб між собою (див.: рішення у справі «Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2)» [ВП] (Von Hannover v. Germany (no. 2) [GC], заяви № 40660/08 та № 60641/08, пункт 98, ЄСПЛ 2012). Межа між позитивними та негативними зобов`язаннями держави за статтею 8 Конвенції не підлягає чіткому визначенню, проте застосовні принципи є подібними. В обох контекстах слід враховувати справедливий баланс, який має бути встановлений між конкуруючими інтересами (там само, пункт 99) (YAKUSHEV v. UKRAINE, № 15978/09, § 16, 21, 22, ЄСПЛ, від 14 грудня 2018 року);

Право на спілкування генетичних (біологічних) батьків із дитиною так само захищено положеннями статті 8 Конвенції, але таке спілкування і контакти безумовно повинні відбуватися у спосіб, що відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки при ухваленні всіх рішень, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися, держава має позитивні зобов`язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров`ю та розвитку (забезпечує у максимально можливій мірі безпечне життя і здоровий розвиток дитини).

У системній сукупності із відсутністю заборони застосування частини другої статті 53 КпШС України у випадку, коли дитина народилася у чоловіка та жінки, які у шлюбі не перебували, а запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено на підставі статті 54 КпШС України, так як мати на час народження дитини перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком, немає нормативних перешкод для визнання батьківства за рішенням суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 639/2026/17 звертав увагу, що законодавець визначив порядок усунення прогалин в сімейному праві. Сімейні відносини є різноманітними, а соціальне життя - рухливе. У зв`язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплено в законі безпосередньо. Умовами застосування аналогії закону є те, що: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом сімейно-правового регулювання (статті 1, 2 СК України); наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві); відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин (норми законодавства або договору); існує норма, що регулює подібні за змістом відносини; застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року в справі № 461/3122/19).

При цьому, Верховний Суд, зокрема у постанові від 18.02.2026 по справі № 607/19366/21 дійшов висновку, що незважаючи на певні прогалини в СК України, позбавлення чоловіка, який вважає себе біологічним батьком, права ініціювати позов про визнання батьківства суперечить принципу розумності та справедливості.

З урахуванням вищенаведеного, суд доходить переконання, що у випадку звернення із позовною заявою батька дитини, яка досягла повноліття та вважає позивача своїм біологічним батьком, який в момент зачаття та народження дитини не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, а запис про батька дитини у Книзі записів народжень зроблено на підставі ст. 54 КпШС України, так як мати на час народження дитини перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком, з метою захисту прав позивача на приватне життя, не порушення конституційних гарантій та у відповідності до практики ЄСПЛ, позов ОСОБА_2 підлягає розгляду по суті згідно з ч. 2 ст. 53 КпШС України.

Так, одними з основних засад (принципів) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) вказано, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першою, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини перша, друга, четверта статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Частина третя статті 53 КпШС України передбачала чотири юридично значимі обставини, які суд бере до уваги при встановленні батьківства: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем.

Верховний Суд у постанові від 31 травня 2023 року у справі № 363/3349/19 вже звертав увагу, що при застосуванні норм права у подібних правовідносинах необхідно враховувати те, що частина третя статті 53 КпШС України у період із 1970 по 2003 рік фактично діяла в редакції Кодексу, прийнятій ще у 1969 році. Очевидно, що розвиток суспільних відносин, наукових досліджень і технологій, які були актуальними у 1969 році, кардинально відрізняється від сучасних. В національній судовій практиці запроваджені та діють підвищені стандарти захисту прав і свобод людини. Зокрема, частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2023 року по справі № 592/4443/17 акцентовано увагу на тому, що відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі вище перераховані докази в сукупності.

Судом встановлено, що на підтвердження позовних вимог ОСОБА_2 надає висновок експерта № 431 від 12.08.2024 судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи, згідно з яким громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , може являтися біологічним батьком громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народженого громадянкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з ймовірністю 99,99999%.

Дійсно, висновок судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства, проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України.

Втім, позивачем жодним чином не пояснюються та не обґрунтовуються фактичні дані, які підтверджують спільне проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ведення ними спільного господарства до народження дитини - ОСОБА_1 , або спільне його виховання чи утримання, не надаються докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства.

На переконання суду з`ясування вищеописаних обставин, у контексті розгляду даної справи, з урахуванням того, що народження дитини 1994 року мало місце під час перебування ОСОБА_3 у шлюбі із ОСОБА_4 , який було розірвано у 2008 році, має істотне значення для правильного вирішення справи по суті, ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Таким чином, суд, надаючи оцінку належності, допустимості, достатності та об`єктивності доказам, наявним у матеріалах справи, у їх логічному взаємозв`язку, вважає, що відсутні підстави стверджувати, що позиція позивача є обґрунтованою.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із норм права, що врегульовують дані правовідносини та з урахуванням висновків Верховного Суду, з огляду на те, що рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, висновок з питання походження дитини підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі та не має для суду заздалегідь встановленої сили, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд приходить до висновку про необхідність у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання батьківства - відмовити.

На підставі викладеного ст.ст. 12,13,81,82, 200,206, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання батьківства - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса: АДРЕСА_3 .

Повний текст судового рішення складено 08 жовтня 2025 року.

Суддя